Зміст, завдання курсу “Історія України”. Наукова періодизація і характеристика основних етапів української історії

Історія України — одна зі складових історичної науки, що досліджує генезис і закономірності становлення та розвитку українського народу, його боротьбу за національно-державну незалежність та пов'язані з нею подвиги, тріумфи, драми, трагедії.Предметом вивчення вузівського курсу історії України є складний процес формування та розвитку багатомільйонного українського народу, його діяльності в соціально-економічній, духовній, політичній і державній сферах з давніх-давен до сьогодення. Разом з тим історія України має розглядатися в тісному взаємозв'язку з глобальними історичними процесами, з історією її найближчих сусідів, з якими у різні часи українці перебували у складі різних держав. Вивчення історії сприяє формуванню історичної свідомості народу, в якій органічно поєднуються знання, погляди, уявлення про суспільний розвиток. Закріплена в традиціях, обрядах, художніх образах та теоріях, історична свідомість дає змогу людству узагальнити історичний досвід. Історія допомагає зрозуміти сучасність за допомогою аналізу минулого. Зміст курсу підпорядкований сучасним методичним і теоретичним підходам до вивчення історії. Висвітлені основні соціально-політичні події історії України як невід'ємної складової світової історії. Змістом історії взагалі є історичний процес, який розкривається в подіях життя людини, дані про які збереглися в історичних пам'ятниках і джерелах. Події ці надзвичайно різноманітні. Вони стосуються розвитку господарства, внутрішньої і зовнішньої політики держави, міжнародних стосунків, діяльності історичних осіб..

Першою спробою загальної періодизації історії України була концепція М. Категорично заперечуючи домагання Московської Русі на частину давньоруської спадщини, дослідник називає єдиним спадкоємцем Києва "українсько-руську народність", яка, на думку дослідника, і створила Київську державу, а тому необхідно вивчати історію "кожної народності окремо, в її генетичнім преємстві від початків аж до нині". Головним змістом першого періоду історичного життя нашого народу була організація Руської держави, об'єднання її в одне "політичне тіло" та прийняття християнства. Другий — перехідний період — відкривається серединою XIV століття, коли землі України увійшли до складу Великого Князівства Литовського та Польші. У цей час форми суспільно-політичного життя і побуту під впливом інших держав змінюються. Як результат — загострення протиріч між урядовою і привілейованою меншістю і масами. Третій період — це період народної боротьби з ворожим суспільно-економічним устроєм. Поєднання цієї боротьби з релігійною та національною — своєрідна риса змісту нової доби української історії.

Також пропонуєься така періодизація: Стародавня історія — до VI ст., Середньовіччя(Київська Русь, Галицько-Волинська держава, Русько-Литовське князівство, VII-XV ст.) Нова історія (Українська козацька держава XVI-XVIII ст., Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій XIX ст. Українська революція 1917-1921 рр.) Новітня історія(Радянська Україна 1921-1991, Україна незалежна. 1991-сьогодні)

У процесі формування давньоруської державності можна простежити чотири етапи: княжіння східних слов'ян, утворення первісного ядра давньоруської державності — Руської землі, формування південного та північного ранньодержавних утворень, об'єднання цих утворень у середньовічну державу з центром у Києві. Починаючи з кінця XIV ст., масові козацько-селянські повстання в Україні виникають дуже часто, хоча вони терпіли поразки, їх роль в історії українського народу була виключно великою. У ході цієї боротьби розхитувалася феодально-кріпосницька система, зміцнювалося самовизначення українського народу. Кінець XVI — перша половина XVII ст. стали часом пробудження національної свідомості українського народу, його духовного піднесення. Важливий історичний період формування української державності – це революційні роки, коли боротьба за державність України наприкінці 1917—1920 pp. відбувалася в умовах запеклої громадянської війни та іноземної інтервендії.

Наступний етап — це правління з кінця квітня 1918 p. гетьманщини в умовах окупації України австрійськими та німецькими військами. Особливою проблемою в національному державному відродженні було утворення в західних регіонах України в жовтні 1918 p. Західної Української Народної Республіки (ЗУНР). 16 липня 1990 p. була прийнята Декларація про державний суверенітет України, а 24 серпня 1991 р.— Акт проголошення незалежності України, чим відкрилися широкі можливості для демократичного розвитку України. Вперше за 70 років були проведені дійсно демократичні, а не фіктивні вибори в органи державної влади. Активно втілювалася в життя реальна боротьба з величезним бюрократичним управлінським апаратом в центрі і на місцях. Розпочався процес згортання командно-адміністративної системи, ліквідації партійно-радянської номенклатури. Конкретним, реальним змістом наповнювався суверенітет України, що у кінцевому рахунку призвело до проголошення у серпні 1991 p. незалежності України. Здобувши незалежність, народ України розпочав активну діяльність по створенню своєї демократичної правової держави.

0

Оставьте ответ

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *