Проблеми соціально-економічного і політичного розвитку України

Стан справ в економіці України залишається вкрай складним. Українська економіка змушена долати наслідки планово-розподільної системи господарювання, її структурні деформації, затратний механізм ціноутворення та не конкурентоспроможність.

 Провідні вчені України відзначають, що серед позитивних економічних зрушень в українській економіці, важливих з точки зору її ринкових перспектив, слід вважати:1) формування ефективного, конкурентоспроможного недержавного сектора економіки і прошарку приватних підприємців;2) зародження національних ринків товарів;3) лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків, появу нових каналів торговельного та інвестиційного співробітництва.Однак у цілому серед основних тенденцій соціально-економічного розвитку України превалюють негативні явища і тенденції:1) не відбулася модернізація структури державного управління;2) втрачено високотехнологічні виробництва, лідерство в багатьох напрямах фундаментальних досліджень; критичного рівня досяг “відплив умів”;3) швидкими темпами зростають внутрішній та зовнішній державні борги з сумнівними перспективами не тільки їх погашення, але й обслуговування;4) криза внутрішнього інвестування набула рис системної; 5) відбулося катастрофічне падіння матеріального добробуту населення;6) небаченого рівня сягнула “тінізація” економіки.Враховуючи реалії суспільного життя в Україні, важливо чітко визначити і здійснити такі основні напрями поступу її політичної системи:—подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхом відкриття максимального простору демократичним засадам в управлінні суспільством;—будівництво справді демократичної, правової, соціальної держави на принципах демократії і політичного плюралізму; з ефективно діючим парламентом, авторитетним Президентом, високопрофесійним урядом, незалежними судовими органами, незалежними засобами масової інформації;—законодавче забезпечення можливості встановлення балансу політичних сил, яке спонукало б до рівноваги гілок влади, їх плідного співробітництва;—законодавче забезпечення залучення представленої політичної опозиції, ЗМІ до участі у діяльності владних інститутів, розробки, прийняття важливих державних законів;—забезпечення підзвітності органів влади, політичних сил, перед виборцями;—формування інститутів громадянського суспільства;—забезпечення дійової участі громадськості у формуванні та реалізації внутрішньої і зовнішньої політики держави;—формування і зростання національної свідомості і самосвідомості, політичної культури владної еліти і кожного громадянина.

 

 

 

 

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *