ОСНОВНІ ВИЗНАЧЕННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ УЩІЛЬНЕНЬ

Існують три основні групи ущільнень:

1) ущільнення, що створюють герметичність з’єднання нерухомих деталей;

2) ущільнення, що створюють герметичність з’єднання за рахунок щільного контакту між елементами ущільнення і рухомими та нерухомими деталями, тобто контактні ущільнення;

3) ущільнення, в яких герметичність з’єднання відносно рухомих деталей забезпечується властивістю щілин і зазорів створювати значні гідравлічні опори робочому середовищу, що перетікає через них, [3].

Ущільнення першої групи переважно виконуються у вигляді прокладок, що виготовляються з листового ущільнюючого матеріалу (азбесту, пароніту, текстоліту, латуні, гуми, картону тощоВ деяких випадках вони відіграють і роль регулюючих прокладок.

Ущільнюючі елементи другої групи — контактні — це елементи з особливо еластичних матеріалів (повсть, фетр), а також з більш щільною будовою (шкіра, гума, синтетичний каучук, полімерні композити тощо. В них контакт ущільнюючих і робочих деталей забезпечується пружністю матеріалу, що використовується для ущільнення, і зовнішніми силами.

В залежності від принципу дії третю групу ущільнюючих елементів можна розділити на відцентрові, лабіринтні і канавкові.

В запірній арматурі використовуються в основному ущільнення першої та другої груп, а також контактні багатоступінчасті ущільнення, які забезпечують практично абсолютну герметизацію. Багатоступінчасті ущільнення — це ущільнення, які складаються з кількох однакових пар ущільнень.

Основні ущільнення контактного виду: сальникові, манжетні, кільцеві.

Ущільнюючі вузли і пристрої складаються з основних (функціональних) і допоміжних ущільнень і елементів, які служать для покращення експлуатаційних умов функціонування основних ущільнень, що є характерною ознакою ущільнюючих вузлів запірної арматури і кульових кранів зокрема.