Методика опрацювання орфографічних правил. Орфографічні вправи. Види орфографічних вправ, їх значення у формуванні правописних навичок

 Відоме оволодіння орфографічним правилом буде неможливе за відсутності в учнів належних фонетичних чи граматичних знань. Саме тому у підручниках прийнятий такий порядок розташування орфографічних правил: спочатку дається теоретичний матеріал з фонетики чи граматики, а потім — відповідне правило правопису. Так, після розділу «Звуки і букви» учні вивчають цілий ряд правил, в основу яких покладені фонетичні закономірності мови, Це, наприклад, правило про вживання м'якого знака, апострофа, подвоєння букв внаслідок подовження звуків у вимові тощо. Після вивчення теми «Будова слова» дається правило про правопис ненаголошених [е], [и] в корені тощо.

 Завдання методики — роботу над правилами правопису провадити так, щоб теоретичні знання стали основою для розуміння суті орфографічного правила.

 Кожне правило правопису містить інструкцію щодо написання. Залежно від змісту інструкції психологи, зокрема Д. М. Богоявленський, виділяють три групи правил: одноваріантні, двоваріантні та правила-рекомендації.

 Одноваріантніправила пропонують для однієї й тієї ж фонетичної чи граматичної ситуації один варіант написання. Наприклад, після губних б, п, в, м, ф перед я, ю, є, ї пишеться апостроф. Ситуація тут фонетична: наявність звука [й] перед [а], [у], [е], [і],

 Засвоєння таких правил ґрунтується на встановленні прямих асоціацій між даною фонетичною ситуацією і її графічним позначенням. Одноваріантними правилами охоплені майже всі фонетичні написання української мови.

 Двоваріантніорфографічні правила також містять вказівку щодо правопису. Однак тут може бути два варіанти написань.

 Вибір того чи іншого написання обумовлюється додатковими фонетичними, граматичними чи семантичними орієнтирами.

 В українській мові таких правил небагато. До них належать правила вживання префікса з-(с-), написання закінчень іменників -ою, -ею, -єю; -ом, -ем, написання прийменників і префіксів, вживання великої букви тощо.

 Третя група — правила-рекомендації. Вони не дають прямої вказівки щодо написання, а містять інструкцію, який прийом і як використати, щоб правильно написати слово. Такі правила охоплюють морфологічні написання: ненаголошені е, и, дзвінкі й глухі приголосні звуки (випадки, які потребують перевірки ) та деякі інші.

 При виборі методичних прийомів опрацювання того чи іншого правила необхідно зважати як на лінгвістичну природу написань, охоплених даним правилом, так і на зміст самого правила. Це особливо стосується правил третьої групи, які є найскладнішими для засвоєння, оскільки передбачають складну структуру дій.

 У процесі роботи над засвоєнням цих правил має бути відпрацьована кожна структура дій за правилом: 1) уміння визначити наголос; 2) уміння визначити будову слова; 3) уміння змінювати слово або добирати споріднене відповідно до інструкції. Щоб полегшити процес засвоєння послідовності дій за правилом, можна рекомендувати учням на основі інструкції, що містить правило, скласти план-схему дій, якою вони будуть користуватись на певному етапі навчання, поки не сформується відповідна навичка.

 Під час вивчення двоваріантних правил важливо навчити дітей вичленяти головні, опорні ознаки, на які слід орієнтуватися підчас письма. Наприклад, при написанні префіксів і прийменників опорною ознакою є можливість між прийменником і словом, до якого він відноситься, вставити слово.

 Успішність такого пояснення буде залежати від правильного підбору матеріалу для спостереження та аналізу, а також системи запитань-завдань, які підводять до висновку — правила написання.

 Вивчення правил правопису, які узагальнюють семантичні написання, треба провадити шляхом дедукції: повідомлення правила правопису, спостереження за окремими написаннями, що охоплені цими правилами, робота над формуванням відповідних умінь. Так доцільно вивчати, наприклад, правило про вживання великої букви.

 

 

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *