Фінанси як наукова дисципліна

Тема 1. Суть фінансів, їх функції і роль (2 год.)

План

  1. Фінанси як наукова дисципліна
  2. Історичні передумови виникнення фінансів (СРС)*
  3. Сутність фінансів як економічної категорії, їх взаємозв’язок з іншими економічними категоріями
  4. Функції фінансів
  5. Вплив фінансів на суспільне виробництво та їх роль у ринковій економіці (СРС)*

 

Література:

* Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси. Навч. посібник. – Львів: «Новий Світ-2000», 2006 – 568 с.

* Кузнєцова А. Я. Теорія фінансів: Навчальний посібник. – Львів: ЛБІ НБУ, 2001. – 158 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Фінанси як наукова дисципліна

 

Виникнення науки як сфери людської діяльності пов’язано з природним процесом розподілу суспільної праці, зростання інтелекту людей.

Змістом науки є

теорія як система знань, що є формою суспільної свідомості та досягнення інтелекту людей

суспільна роль в  практичному використанні рекомендацій для виробництва благ, які є життєво необхідними

Головна функція науки – пізнання об’єктивного світу, щоб його вивчити і при можливості удосконалювати.

 

Навчальний предмет – система знань, умінь і навичок, відібраних з певної галузі науки, техніки, мистецтва, виробничої діяльності для вивчення в навчальних закладах

 

«фінанси» походить від латинських слів «finantio» «finantia», що означає платіж, дохід.

Вперше у  сучасному трактуванні категорія «фінанси» почала застосовуватись у Франції, латинське  «finantio» перетворилось на французьке «finanсе», що означає готівку або дохід. У науковий обіг це поняття ввів французький професор Ж.Боден у праці «Шість книг про республіку» (1577 р.). у ці часи фінансами вважали сукупність грошових коштів необхідних для задоволення потреб держави та різних суспільних груп.

Пізніше дана економічна категорія набула міжнародного розповсюдження і почала відтворювати відносини між населенням та державою з приводу створення і використання державних  фондів грошових коштів.

Термін «фінанси» сьогодні вживається у декількох значеннях

окрема галузь сучасної науки

окрема наукова дисципліна

економічна категорія

Фінанси можуть розглядатись як у спрощеній формі, так і досить глобалізованій, глибинній формі. Так на побутовому рівні фінанси ототожнюють з грошовими відносинами та фінансовою діяльністю суб’єктів господарської діяльності.

Глибинне вивчення фінансів характеризує суть відносин, що складаються у  суспільстві в процесі руху вартості створеного ВВП. Цей рух відображається у грошових потоках, що циркулюють між окремими суб’єктами фінансових відносин і пов’язані з формуванням їх доходів та здійсненням видатків.

Навчальна дисципліна «Фінанси» є нормативною для підготовки бакалаврів з економіки і підприємництва. Дисципліна дає фундаментальні знання, які є основою вивчення фінансової науки.

Дисципліна «Фінанси» тісно пов’язана і є логічним продовженням таких загальнотеоретичних економічних дисциплін, як «Основи економічної теорії», «Макроекономіка», «Мікроекономіка» «Історія економічних вчень», «Економічна історія» та ін.

Метою дисципліни є вивчення закономірностей і особливостей функціонування та розвитку фінансових відносин у державі.

Завдання навчальної дисципліни полягає у формуванні цілісної системи знань про сутність і форми прояву фінансів, оптимізацію фінансових відносин у суспільстві, механізм функціонування і впливу фінансів, склад і структуру фінансової системи, сукупність фінансових органів та інститутів, засади формування і функціонування окремих сфер і ланок фінансової системи.

Предметом навчальної дисципліни виступають економічні відносини, пов’язані з обміном, розподілом і перерозподілом у грошовій формі вартості валового внутрішнього продукту, а в певних умовах і національного багатства.

Програма курсу передбачає послідовне вивчення теоретичних основ, принципів і конкретних форм організації фінансових відносин у різних сферах життєдіяльності суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Сутність фінансів як економічної категорії, їх взаємозв’язок з іншими економічними категоріями

 

СРСР – фінанси це особлива специфічна форма виробничих відносин.

Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Вони мають як видиму, так і приховану форму прояву. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин. Ці потоки – їх характер і форми, спрямованість і обсяги – виступають предметом практичної фінансової діяльності. Прихована сторона фінансів пов’язана з тим, що відображають ті чи інші грошові потоки, а саме – рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Від налагодженості цих відносин залежить ефективність економічної системи і розвиток суспільства. Ці відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки.

Фінанси — сукупність економічних відносин, пов’язаних з обміном, розподілом і перерозподілом у грошовій формі вартості валового внутрішнього продукту (ВВП), а в певних умовах і національного багатства (Опарін, «Фінанси»)

 

Визначення фінансів як економічної категорії не властиве західній фінансовій науці. Так Е.Ніхбахт та А.Гроппеллі у праці «Фінанси» вважають, що це застосування різноманітних економічних прийомів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного в справу.

 

Зві Боді та Роберт Мертон (Лауреат Нобелівської премії) у праці «Фінанси» вказують, що фінанси – це наука проте, яким чином люди управляють витрачанням і поступленням дефіцитних грошових ресурсів протягом певного періоду часу. Вони зазначають, що фінансові рішення розтягнуті в часі та мають ознаки невизначеності.

 

На думку іншого автора, Кузнєцової А.Я. – «фінанси за своєю суттю – це не відносини, а кошти, які утворюються внаслідок утворення і використання ВВП та національного доходу. Самі ж кошти можуть набувати різних форм: грошових знаків, цінних паперів, дорогоцінних металів, трансфертних потоків капіталу тощо.

 

Стосовно призначення фінансів, то, на нашу думку, вони повинні забезпечувати фінансовими ресурсами потреби суспільного виробництва, а також стимулювати ефективність суспільного виробництва шляхом посилення ролі розподільчих відносин.»

 

Функціонування фінансів пов’язано з такими поняттями як фінансові відносини, фінансова діяльність, гроші.

Фінанси це історична категорія, так як є продуктом еволюції суспільних відносин.

Фінанси є об’єктивно існуючою категорією, оскільки впливають на виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Особливостями фінансів як економічної категорії єте, що

Фінанси є грошовою категорією

Фінанси є розподільчою категорією

Фінанси беруть участь у формуванні та використанні фондів грошових коштів, а отже і є ресурсоутворюючою категорією

Усі фінансові відносини є грошовими, але не всі грошові відносини фінансові.

 

Гроші – це загальний еквівалент вартості, за допомогою якого насамперед вимірюються витрати праці асоційованих працівників

 

Завдяки фінансам здійснюється розподіл створеного в країні ВВП, проте розподільчі процеси відбуваються не лише через фінансові відносини, але і шляхом використання цін, заробітної плати, кредиту.

 

Ціна – це грошовий вираз товару

Ціна виступає вихідною базою для подальшого розподілу через фінансові відносини.

Фінанси – динамічна категорія, ціна – вимірює вартість товарів та послуг на певний момент часу.

 

Заробітна плата – інструмент вимірювання живої праці працівників

Завдяки поширенню зарплатних проектів, ЗП все більше наближається до фінансової категорії, бо дає можливість здійснювати розрахунки у безготівковій формі, а її частина залишається на рахунку і може бути використана банками як джерело дешевих кредитних ресурсів.

Перерозподільчі відносини відбуваються і у сфері кредитування.

Фінанси і кредит – дуже пов’язані категорії.

 

Кредит – це рух позичкового капіталу, що здійснюється через банківську систему та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути на умовах платності, строковості, повернення, цільового використання, забезпеченості.

Якщо фінанси відображають односторонній та безповоротній рух коштів, то одним з головних принципів кредитування є повернення  і платність.

Також фінанси завжди мають грошову форму, Кредит – грошову, товарну.

Кредит характеризується строковістю.

Фінансові відносини передбачають зміну форми власності, при кредитуванні зміна форм власності відсутня. Також фінансам не властиве платність та матеріальне забезпечення.

Вихідні фінансові категорії – доходи і видатки. Доходи одного з суб’єктів завжди є видатками іншого.

Характеристика фінансових відносин пов’язана з виділенням їх об’єктів і суб’єктів. Об’єктами даних відносин є національне багатство (НБ) і вироблений ВВП. При нормальній фінансовій ситуації основним об’єктом фінансових відносин є ВВП.

 

НБ розподіляється тільки в частині зайвих ресурсів. Кризова фінансова ситуація зумовлює недостатність ВВП для формування доходів і фінансових ресурсів, тому розпродається НБ.

 

НБ – вартість нагромаджених у країні матеріальних цінностей та залучених у виробництво природних ресурсів.

 

ВВП – А+З/П+Прибуток+Позиковий процент, рента, непрямі подат.

 

Тільки виробництво ВВП створює стабільні фінансові передумови для процвітання нації.

Суб’єктами фінансових відносин виступають підприємці, робітники і службовці, держава.

Моделі фінансових відносин у суспільстві 

Розподіл і перерозподіл ВВП може проводитись за різними схемами, залежно від чого виділяються моделі фінансових відносин у суспільстві. В основі побудови фінансової моделі суспільства лежать роль і місце в ній держави. Моделі розрізняються за двома ознаками:

а)       за послідовністю розподілу ВВП;

б)      за рівнем державної централізації ВВП.

За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі – ринкової й адміністративної економіки. їх розглядають виходячи з розподілу заново створеної вартості – національного доходу. Він є основним і обов’язковим об’єктом розподілу. Основним за питомою вагою і значимістю. Обов’язковим, оскільки не може бути нерозподіленим – інакше зупиниться процес відтворення виробництва

Фінансова модель ринкової економіки є основною; вона пройшла значний історичний розвиток і домінує у світі. Суть її дуже проста і логічна: спочатку вартість реалізованого національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це власники засобів виробництва, котрі отримують прибуток, і робітники та службовці, яким виплачується заробітна плата.

Характерна ознака моделі полягає в тому, що держава отримує свої доходи насамперед на основі перерозподілу національного доходу.

Модель є відкритою, зрозумілою і точно характеризує фінансові реалії у суспільстві:

по-перше, у ній точно відображається рівень доходів кожної юридичної і фізичної особи, який у свою чергу характеризує їх вклад у створення національного доходу;

по-друге, достовірно визначається рівень оподаткування: кожний суб’єкт точно знає, скільки він заробляє і скільки віддає;

по-третє, чітко зафіксовано стимули до зростання доходів на основі зростання виробництва і підвищення продуктивності праці.

Пропорції первинного розподілу національного доходу між підприємцями і робітниками та службовцями регулюються:

  • ринковими відносинами;
  • у законодавчому порядку.

Ринкові відносини сприяють установленню оптимальних пропорцій між заробітною платою і прибутком. З одного боку, кожний суб’єкт зацікавлений у збільшенні своєї частки. Однак, з другого, – є певні об’єктивні обмеження, які ведуть до того, що кожний суб’єкт зацікавлений у доходах іншого. Так, для підприємців украй необхідним є високий рівень доходів населення, оскільки це сприяє розширенню обсягу продажів, а значить, і забезпеченню формування прибутку. Робітники і службовці заінтересовані в прибутку, тому що він створює передумови для розвитку виробництва, а відтак, і зростання заробітної плати.

Законодавче регулювання полягає у встановленні мінімального рівня оплати праці й обмеженні максимального рівня рентабельності на основі застосування економічних інструментів, наприклад, податку на надприбуток.

Пропорції перерозподілу національного доходу регулюються тільки законодавчими актами.

Суть фінансової моделі адміністративної економіки, яка застосовувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частина національного доходу одразу централізувалась у бюджеті й виключалась із розподільних відносин. Держава спрямовувала в бюджет централізований чистий дохід – податок з обороту і частину децентралізованого чистого доходу – прибутку підприємств (через систему платежів з прибутку). Частина прибутку (до 40%) залишалась на підприємстві, інша частина національного доходу виплачувалась робітникам і службовцям у вигляді заробітної плати, яка підлягала прибутковому оподаткуванню.

Характерна ознака моделі полягає в тому, що переважну частину своїх доходів держава отримує в процесі первинного розподілу національного доходу.

Модель є закритою і не відображає фінансові реалії у суспільстві:

  • по-перше, з неї не видно реального рівня доходів юридичних і фізичних осіб;
  • по-друге, доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх вклад у створення національного доходу;
  • по-третє, неможливо достовірно визначити рівень оподаткування; по-четверте, відсутні стимули до продуктивної праці. Пропорції первинного розподілу національного доходу регулюються державою за допомогою адміністративних методів. Рівень заробітної плати регулюється через встановлення тарифних розрядів і посадових окладів. На основі планового ціноутворення фіксується централізований чистий дохід держави (податок з обороту), і встановлюється рівень прибутку підприємств.

Звісна річ, виділення зазначених моделей певною мірою носить умовний характер. У моделі ринкової економіки присутні елементи участі держави в первинному розподілі за допомогою непрямих податків. Модель адміністративної економіки, в свою чергу, включала елементи перерозподілу. Відмінність однієї моделі від другої полягає в різних пропорціях. У моделі ринкової економіки переважає участь держави в перерозподілі ВВП, а в моделі адміністративної економіки – втручання у його первинний розподіл.

За рівнем державної централізації ВВП у рамках фінансової моделі ринкової економіки умовно можна виділити три основні моделі: американську, західноєвропейську та скандинавську.

Американська модель, яка заснована на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб, характеризуєтеся незначним рівнем бюджетної централізації 25—30%. Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги.

Модель створює максимальну фінансову стимуляцію: з одного боку, вона дає можливість заробляти, з іншого — вимагає цього. Це досить жорстка і жорстока модель, але вона водночас і високоефективна, оскільки заснована, по суті справи, на примусовій фінансовій

Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті ≈35–45%. За рахунок більш високого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є і державна соціальна сфера, перш за все в галузі освіти. Суть моделі зводиться до паралельного функціонування державних і комерційних установ у соціальній сфері.

Скандинавська модель передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП – 50–60%. Відповідно вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою як в галузі освіти, так і охорони здоров’я. Вона створює клімат упевненості й соціальної врівноваженості. Однак така модель можлива тільки за умов високого рівня культури і свідомості народу, відповідного ставлення до праці й поваги до державного сектора.

Вибір моделі фінансових відносин залежить від багатьох чинників. Основний критерій – вплив на суспільство через установлення інтересів до праці і ефективного господарювання.

 

 

  1. Функції фінансів

 

Сутність кожної економічної категорії детально розкривається в її функціях, які характеризують суспільне призначення даної категорії.

Фінанси виконують дві функції:

– розподільну;

– контрольну.

Суть розподільної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним розподільним інструментом. Крім них, хоч і в значно обмежених рамках, насамперед у сфері перерозподілу, цю функцію можуть виконувати ціни. Причому перерозподіл відбувається внаслідок так званого перекосу цін, коли на товари і послуги одних галузей вони вищі від вартості, а на інші товари і послуги – нижчі. Тобто перерозподіл за допомогою цін відбувається не тому, що цінам цілеспрямовано властива така функція, а навпаки, тому, що в певних випадках вони неточно і неповно виконують функцію виміру вартості. На відміну від цін фінанси насамперед призначені для здійснення розподілу вартості ВВП.

Крім того, розподіл і перерозподіл вартості ВВП може відбуватися в результаті кримінальних порушень – крадіжок, зловживань службовим становищем, розкрадання майна підприємств державного сектора, уникнення від сплати податків та ін. Однак, це не економічні методи, і вони є предметом іншої науки – правознавства.

Механізм дії розподільної функції фінансів пов’язаний зі схемою розподілу ВВП. Він включає в себе кілька стадій:

1) первинний розподіл;

2) перерозподіл;

3) вторинний розподіл.

Первинний розподіл – це розподіл заново створеної вартості й формування первинних доходів суб’єктів, зайнятих у створенні ВНП. Первинними доходами на цій стадії виступають: у фізичних осіб – заробітна плата, у юридичних осіб – прибуток, у держави – прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті й надходження від державних послуг, ресурсів, угідь і т. ін.

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні включають бюджет і фонди цільового призначення. Відомчі – це фонди, що створюють міністерства і відомства (наприклад, фонд охорони праці). Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об’єднаннях.

Перерозподіл включає два етапи:

  1. вилучення частини доходів у одних суб’єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб’єктів, що створюють ці фонди;
  2. використання централізованих фондів і формування доходів окремих суб’єктів. На цьому етапі можуть формуватись як первинні доходи – заробітна плата фізичних осіб, які працюють у бюджетній сфері, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безплатних послуг із централізованих фондів. Первинні доходи знову ж таки підлягають перерозподілу, якщо це передбачено.

Вторинний розподіл — це другий етап перерозподілу в частині формування первинних доходів фізичних осіб, які зайняті в бюджетній сфері. Тобто він властивий саме тим, хто не бере участі у первинному розподілі.

Суть контрольної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом контролю за формуванням і використанням доходів суб’єктів обмінно-розподільних відносин. У процесі цього контролю охоплюється вся діяльність юридичних і фізичних осіб та держави.

У практичній діяльності контрольна функція знаходить свій прояв у фінансовому контролі. Необхідність контролю випливає з того, що фінансові відносини мають яскраво виражений протиречивий характер, оскільки кожний суб’єкт прагне отримати якомога більше. Саме для того, щоб в процесі розподілу ВВП окремі суб’єкти не привласнювали неналежну їм частку, необхідний постійний всеохоплюючий фінансовий контроль.

Фінансовий контроль виступає у таких формах: державний, відомчий, внутрішній, незалежний, суспільний.

Державний – це контроль з боку держави за фінансовою діяльністю юридичних і фізичних осіб. Це найбільш організована та дійова форма. Він охоплює загальнодержавний рівень розподілу ВВП.

Відомчий контроль здійснюється галузевими міністерствами і відомствами відносно до підпорядкованих їм підприємств, організацій, установ. Його об’єктом виступає фінансова діяльність підприємств та внутрішньовідомчі розподільні відносини.

Внутрішній контроль полягає у самоперевірці фінансової діяльності кожним суб’єктом розподільних відносин.

Незалежний фінансовий контроль проводиться спеціальними органами – аудиторськими фірмами з метою встановлення правильності й законності у фінансовій діяльності окремих суб’єктів.

Суспільний – це контроль з боку суспільства за фінансовою діяльністю держави. Він здійснюється як за рахунок відкритості й гласності фінансової діяльності держави і надання права кожному громадянину вільного ознайомлення, наприклад з бюджетом, так і через виборчу систему (обираючи певні партії і певних кандидатів, виборці обирають чи відкидають певну фінансову політику).

Фінансовий контроль виступає одним з найбільш дійових видів контролю у суспільстві. На відміну від інших він охоплює все суспільство: кожний суб’єкт перевіряє кожного. Оскільки фінансові показники діяльності виступають результативними, то фінансовий контроль є наскрізним – він фактично охоплює всі аспекти діяльності держави, юридичних і фізичних осіб. Звідси випливають широкі повноваження органів фінансового контролю, їх доступність до будь-яких документів і сфер діяльності. Відповідно і результати контролю підлягають повному оприлюдненню. Фінансова діяльність кожного суб’єкта має бути прозорою, що створює передумови для її законності.

 

 

Проте слід зауважити, що, не применшуючи значення головних функцій: розподільчої та контрольної, С. Онишко особливе місце відводить відтворювальній функції фінансів. Ми хочемо зазначити, що багато економістів у царині фінансової науки, даючи тлумачення сутності та функціям фінансів, окрім двох головних, доповнювали перелік такими функціями: акумулювальна (Л. Дробозіна) [328], фондоутворювальна (А. Поддєрьогін) [325], стимулювальна (В. Опарін) [224]. Відтворю-вальну ж функцію, на наш погляд, можна частково ототожнити з функціями: формування капіталу (акумулювальною), яку виокремила у сутності фінансів підприємств і корпорацій Л. Дробозіна, фондо-утворювальною (А. Поддєрьогін) та стимулювальною (В. Опарін). Однак, на нашу думку, це лише похідні функції, кожна з яких проявляється через певну стадію розподільчої функції фінансів, а саме: первинний розподіл, вторинний розподіл та перерозподіл.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Вплив фінансів на суспільне виробництво та їх роль у ринковій економіці *

 

Роль фінансів:

  • забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб та держави;
  • забезпечують кругообіг фінансових ресурсів і тим самим безперервність відтворення виробництва;
  • здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, окремими юридичними і фізичними особами;
  • впливають на інтереси суб’єктів розподільних відносин і регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку;
  • відіграють провідну роль у системі економічних методів керування економікою країни;
  • утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічної та соціальної сфер суспільства;
  • забезпечують усеохоплюючий контроль між суб’єктами обмінно-розподільних відносин за формуванням і використанням фінансових ресурсів.

 

 

0

Оставьте ответ

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *