ЕКОНОМІКО ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ БУДІВЕЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ

ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ

О.М. Тройнікова

ЕКОНОМІКО ФІНАНСОВА

ДІЯЛЬНІСТЬ БУДІВЕЛЬНИХ

ОРГАНІЗАЦІЙ

Видання 2 е виправлене та доповнене

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

Київ

«Центр учбової літератури»

2008

ББК 65.30я73

Т 70

УДК 338.45:69:03(075.8)

Гриф надано

Міністерством освіти і науки України

(Лист №14/18 Г 1073 від 10.07.2007)р.)

Рецензенти:

Гойко А.Ф. – професор (Київський національний університет будівництва і

архітектури);

Гончаренко Д.Ф. – професор (Український Харківський Державний Технічний

Університет будівництва та архітектури);

Колесников О.В. – професор (Українська державна академія Залізничного

транспорту).

Тройнікова О.М.

Т 70 Економіко фінансова діяльність будівельних організацій. Видання 2 е вип

равлене та доповнене. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літера

тури, 2008. – 160 с.

ISBN 978 966 364 662 6

Сфера економіко – фінансових відносин між підприємствами, організаціями та

суб’єктами ринкової економіки є важливим питанням при формуванні знань з еко

номіки для майбутніх спеціалістів будівельної галузі.

Навчальний посібник містить систематизований виклад теорії і практики еко

номіко фінансової діяльності організацій будівельної галузі. Приведені ілюстрації

демонструють деякі технологічні процеси будівельного виробництва, які є осно

вою економіки будівництва, а нормативна, законодавча база та додатки наведені

на момент видання.

Посібник розраховано для студентів будівельних спеціальностей вищих навчаль

них закладів.

ISBN 978 966 364 662 6 © Тройнікова О.М., 2008

© Центр учбової літератури, 2008

ЗМІСТ

Вступ ……………………………………………………………………………….. 9

Розділ 1. КАПІТАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО ………………………. 20

Тема 1. Особливості капітального будівництва.

Загальна характеристика будівельноī галузі …………………. 20

1.1. Продукція будівельної галузі та її вплив

на народне господарство держави ……………………………………… 20

1.2. Основні етапи будівельного процесу …………………………… 21

1.3. Учасники інвестиційно-будівельного процесу……………… 22

1.4. Техніко-економічні особливості

капітального будівництва ………………………………………………….. 23

Тема 2. Типи й організаційні структури

будівельних організацій і фірм ……………………………………….. 26

2.1. Будівельні організації………………………………………………….. 26

2.1.1. Первинні будівельні організації ……………………………….. 26

2.1.2. Будівельно-монтажні трести …………………………………….. 26

2.1.3. Підприємства індустріального будівництва ………………. 27

2.1.4. Будівельні товариства акціонерного типу………………….. 27

2.1.5. Холдингові компанії…………………………………………………. 27

2.2. Види будівельних організацій в умовах

підприємницької діяльності ……………………………………………… 29

2.2.1. «Правова форма» з точки зору економічної теорії……… 29

2.2.2. Підприємницька діяльність ………………………………………. 32

Тема 3. Інвестування в будівництві ……………………………….. 34

3.1. Економічний зміст інвестицій……………………………………… 34

3.2. Капітальні вкладення ………………………………………………….. 36

3.3. Довгострокове кредитування інвестицій

в основні виробничі фонди………………………………………………… 39

3.4. Лізингове інвестування ………………………………………………. 39

Тема 4. Економічна ефективність інвестицій у

будівельну галузь…………………………………………………………….. 42

4.1. Оцінка економічної ефективності

інвестиційних проектів ……………………………………………………… 42

4.2. Види показників ефективності…………………………………….. 43

4.3. Фактори, які впливають на оцінку

ефективності інвестицій…………………………………………………….. 49

3

Тема 5. Підрядні торги в будівництві ……………………………… 50

5.1. Конкуренція – передумова виникнення торгів……………… 50

5.1.1. Типи конкуренції……………………………………………………… 51

5.1.2. Методи конкуренції………………………………………………….. 52

5.2. Процедура проведення торгів ……………………………………… 53

5.3. Способи проведення торгів …………………………………………. 53

Розділ 2. ЦІНОУТВОРЕННЯ В БУДІВНИЦТВІ…………….. 55

Тема 6. Система ціноутворення в будівництві ………………. 55

6.1. Стадії визначення вартості будівництва ……………………… 55

6.1.1. Ціна тендерної пропозиції за контрактом …………………. 56

6.1.2. Договірна ціна………………………………………………………….. 57

6.2. Особливості визначення ціни в будівництві.

Однорівнева система ціноутворення ………………………………….. 58

6.3. Вимоги до нормативів…………………………………………………. 59

6.4. Програмний комплекс

«Будівельні Технології-Кошторис» ……………………………………. 60

6.5. Види кошторисних нормативів ……………………………………. 60

Тема 7. Інвесторська кошторисна документація ……………. 63

7.1. Види інвесторської кошторисної документації …………….. 63

7.2. Визначення кошторисної вартості будівництва ……………. 67

7.2.1. Прямі витрати ………………………………………………………….. 67

7.2.2. Загальновиробничі витрати ………………………………………. 69

Тема 8. Формування собівартості

будівельно-монтажних робіт …………………………………………… 74

8.1. Собівартість будівельно-монтажних робіт …………………… 74

8.2. Види собівартості ……………………………………………………….. 74

8.3. Класифікація витрат будівельної організації………………… 75

Розділ 3. ВИРОБНИЧІ РЕСУРСИ В БУДІВНИЦТВІ …….. 77

Тема 9. Основні засоби ……………………………………………………. 77

9.1. Класифікація основних засобів ……………………………………. 77

9.2. Показники ефективного використання основних засобів 78

9.2.1. Загальні показники …………………………………………………… 78

9.2.2. Часткові показники ………………………………………………….. 79

9.3. Амортизація основних засобів …………………………………….. 80

4

Тема 10. Оборотні кошти будівництва ……………………………. 84

10.1. Класифікація оборотних коштів…………………………………. 84

10.2. Власні і позикові оборотні кошти………………………………. 88

10.3. Нормування оборотних коштів ………………………………….. 88

10.4. Показники ефективного використання

оборотних коштів ……………………………………………………………… 91

Тема 11. Трудові ресурси…………………………………………………. 92

11.1. Поняття трудових ресурсів………………………………………… 92

11.2. Показники вимірювання трудових ресурсів ……………….. 92

11.3. Методи вимірювання продуктивності праці……………….. 92

11.4. Тарифна система……………………………………………………….. 93

11.5. Заробітна плата …………………………………………………………. 94

Розділ 4. ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

БУДІВЕЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ…………………………………….. 98

Тема 12. Фінансові ресурси будівельних організацій ………………. 98

12.1. Поняття фінансових ресурсів …………………………………….. 98

12.2. Фінансові відносини будівельних організацій ……………. 98

12.3. Грошові фонди будівельних організацій…………………….. 99

12.4. Джерела формування фінансових ресурсів. Прибуток … 100

Тема 13. Фінансування та кредитування

будівельних організацій ………………………………………………………………. 105

13.1. Фінансування та кредитування капітальних вкладень…. 105

13.2. Кредитування будівельних організацій………………………. 106

13.2.1. Поняття кредиту, причини виникнення

кредитних відносин…………………………………………………………… 106

13.2.2. Види кредитів ………………………………………………………… 107

Тема 14. Оподатковування будівельних організацій…………… 109

14.1. Сутність та функції податків……………………………………… 109

14.2. Види податків …………………………………………………………… 110

14.3. Оподатковування приватних підприємців ………………….. 111

14.4. Оподатковування приватних підприємств,

які відносяться до малої форми бізнесу ……………………………… 112

Тема 15. Бізнес-планування…………………………………………….. 114

15.1. Поняття бізнес-плану ………………………………………………… 114

15.2. Функції бізнес-плану…………………………………………………. 114

15.3. Класифікаційні ознаки ………………………………………………. 115

15.4. Стадії складання бізнес-плану……………………………………. 116

5

15.5. Склад бізнес-плану……………………………………………………. 116

15.6. Фінансовий план будівельної організації……………………. 117

Тема 16. Основи бухгалтерського обліку

будівельних організацій ………………………………………………….. 119

16.1. Предмет, об’єкт і метод бухгалтерського обліку …………. 119

16.1.1. Господарські засоби ……………………………………………….. 120

16.1.2. Джерела господарських засобів ………………………………. 121

16.2. Господарська операція ………………………………………………. 122

16.3. Система бухгалтерських рахунків ……………………………… 123

16.4. Оборотні відомості ……………………………………………………. 126

16.5. Бухгалтерський баланс. Зміст та структура ………………… 128

Тема 17. Основи аналізу фінансовоī діяльності

будівельних організацій ………………………………………………….. 131

17.1. Фінансова звітність організацій …………………………………. 131

17.2. Аналіз фінансового стану будівельної організації ………. 133

17.2.1. Аналіз ліквідності…………………………………………………… 133

17.2.2. Показники ділової активності …………………………………. 134

17.2.3. Показники платоспроможності ……………………………….. 135

Запитання для самоконтролю…………………………………………. 137

Список літератури ………………………………………………………….. 141

Додатки …………………………………………………………………………… 143

6

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

Е – чистий грошовий потік, тобто інтегральний економічний ефект

за розрахунковий період;

Р – приплив коштів (результат від діяльності в році t);

З – відплив коштів (інвестиційні витрати в році t); витрати ділять

на капітальні й експлуатаційні;

– коефіцієнт дисконтування;

Т_р – розрахунковий період (горизонт розрахунку).

  Д_Е – сума чистого приведеного доходу з інвестиційного прое-

кту при одноразових інвестиційних витратах;

 Г _t – сума чистого грошового потоку за окремими інтервалами

загального періоду експлуатації інвестиційного проекту;

ІЗ_Е – сума одноразових витрат на реалізацію інвестиційного про-

екту;

і – дисконтна ставка;

n – кількість інтервалів у загальному розрахунковому періоді t.

ІП – індекс прибутковості з інвестиційного проекту при багатора-

зовому здійснюванні інвестиційних витрат;

Тзв. – трудовитрати працівників, заробітна плата яких передбача-

ється в загальновиробничих витратах, люд.-год;

Т .в. – нормативна трудомісткість робіт, що передбачаються в

прямих витратах, що враховує трудовитрати робітників-

будівельників, монтажників і робітників, зайнятих на керу-

ванні й обслуговуванні машин, люд.-год;

К – усереднений коефіцієнт переходу від нормативної трудоміст-

кості робіт, що передбачаються в прямих витратах, до тру-

довитрат працівників, заробітна плата яких передбачається

в загальновиробничих витратах;

Ф_{В д} – фондовіддача;

V – обсяг товарної, або валової, або реалізованої будівельної про-

дукції, грн;

Ф_С –середньорічна вартість основних виробничих фондів органі-

зації, грн;

К_ЗмР – коефіцієнт завантаження обладнання;

К_Зм – коефіцієнт зміни;

Т_Зм – тривалість зміни, год.;

К – коефіцієнт екстенсивності;

7

Т_ф – фактичний час роботи устаткування;

Т _лл – плановий час роботи устаткування;

К –– коефіцієнт інтенсивності;

В_ф – фактичне вироблення устаткуванням продукції;

В _л – технічно обґрунтоване вироблення устаткуванням продукції;

К – коефіцієнт інтегральності;

Н – норматив оборотних коштів, грн;

О – одноденні витрати, грн;

N – норма оборотних коштів, дн;

НВ  – плановий залишок незавершеного виробництва будівель-

но-монтажних робіт на кінець відповідного кварталу пла-

нового року;

– залишок незавершеного виробництва будівельно-

монтажних робіт на початок відповідного кварталу плано-

вого року;

О_{Б Р} – обсяг будівельно-монтажних робіт на відповідний квартал

планового року;

ГО  – запровадження в дію готових об’єктів у відповідному ква-

рталі планового року;

Н   – норматив оборотних коштів на витрати майбутніх пері-

одів;

В_О – сума коштів на витрати майбутніх періодів, які вкладені на

початок планового року;

Р  – витрати майбутніх періодів, які здійснюються в плановому

році;

Р_В – витрати майбутніх періодів, які списуються на собівартість

робіт у плановому році;

К_ОБ — коефіцієнт обертання;

В – виторг від здачі будівельних робіт за певний період часу;

ОК — середня величина оборотних коштів за певний період часу;

Т – середня тривалість одного обороту;

Т_Р — число календарних днів певного періоду (360,90,30);

К_ОБ – коефіцієнт обертання;

ФО  – фонд оплати праці;

ч – частка ФОП;

З _ф – фактична заробітна плата.

8

ВСТУП

Навчальний посібник з дисципліни «Економіко-фінансова ді-

яльність будівельних організацій» у даній редакції має у своєму

складі відомості з трьох курсів: економіки підприємства, фінансів

підприємств, обліку та аудиту будівельної організації. Це

пов’язано з тим, що в ринкових умовах організації, прагнучи під-

вищити свої доходи, займаються не тільки профільною діяльніс-

тю, але й додатковою, впроваджують диверсифікацію, що потре-

бує для майбутніх спеціалістів будівельних спеціальностей одер-

жання додаткових знань із зазначених курсів.

В залежності від цього визначимо об’єкт, предмет, мету та

завдання даного навчального курсу.

Об’єкт: діяльність організацій будівельної галузі.

Предмет: фінансово-економічні відносини, що виникають у

організацій будівельної галузі в процесі виробництва.

Мета: набуття знань з економіки та фінансів майбутніми фа-

хівцями спеціальності «Промислове та цивільне будівництво».

Завдання вивчення змісту та основних напрямків економічної

діяльності будівельних організацій, формування вартості продукції

будівельної, основ бухгалтерського обліку будівельних організацій,

основних напрямків фінансової діяльності підприємств.

Будь-яка економічна дисципліна базується на фундаменталь-

них поняттях з економічноī теоріī.

З курсу економічної теорії згадаємо перше поняття – поняття

економік .

Економіка – наука про те, як суспільство використовує певні

обмежені ресурси для виробництва корисних продуктів і їх роз-

поділу серед різних груп населення. Ресурсами є все те, що необ-

хідно для створення корисного продукту: кошти, кадри, інформа-

ція, час, нові технології. У процесі виробничої діяльності ми зі-

штовхуємося з обмеженістю ресурсів.

В робн  тво – доцільна діяльність людей, спрямована на

задоволення їхніх потреб. У цьому процесі взаємодіють основні

фактори виробництва –  р ця, к   т л, земля,   д р ємн цтво.

Метою будь-якої підприємницької діяльності є створення

блага (прибутку) (благо – це засоби для задоволення потреб).

9

Економіка підпр ємства – наука про те, як обмежені ресур-

си використовуються в рамках окремо взятого підприємства.

Підпр ємство – первинна ланка в економіці країни.

Економічні метод керування – це система форм і методів

впливу на діяльність суб’єктів підприємницької діяльності, на ін-

тереси однієї людини й трудових колективів, для створення умов,

які примушують їх досягти поставленої мети на основі урахуван-

ня вимог економічних законів та інтересів.

Як тільки в суспільстві виникають в робн ч в днос н , від-

разу починають діяти економічні закони.

Економічними є такі закони, без знання й урахування яких

неможливе ефективне керування соціально-економічними систе-

мами різних рівнів.

Всі закони можна поділити на три групи: загальні економічні,

особливі та специфічні закони.

Р с. 1. Геодез чн   дготовк об’єкт буд вн цтв

10

ЗАГАЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗАКОНИ

До першої групи належать загальні економічні закони, які іс-

нують і діють протягом всієї економічної цивілізації. Вцюгрупу

входять закони взаємодії продуктивних факторів і виробничих

відносин, росту продуктивності праці, збільшення потреб. Ці за-

кони розкривають поступовий історичний розвиток суспільного

виробництва, його сходження від простого до складного. Ви-

вчення цієї групи економічних законів набуває на сучасному ета-

пі особливого значення у зв’язку із глобалізацією світової еконо-

міки й наростаючими виробничими, торговельними й фінансови-

ми зв’язками.

ЗАКОН  ІДВИЩЕННЯ  ОТРЕБ озн ч є, що потреб рос-

туть шв дше, ніж в робн  тво благ. Це в дбув ється через те,

що економ чн  отреб безмежн ,  в робн цтво економ чн х бл г

обмежене вн сл док обмеженост економ чн х ресурс в.

Відображає рівень розвитку суспільства, що виражає ріст і

вдосконалювання його потреб з розвитком продуктивних факто-

рів і культури. У ході розвитку суспільства ростуть і видозміню-

ються потреби його членів. Деякі потреби зникають, виникають

нові, у результаті чого коло потреб розширюється.

ЗАКОН С АДАЮ ОЇ ГРАНИ НОЇ  РОДУКТИВНОСТІ

(ВІДДА І  РОДУКТИВНОСТІ). З ростом в кор ст ння якого—

небудь в робн чого ф ктор з  нш х р вн х умов р но  бо   зно

досяг ється т к точк , у як й дод ткове з стосув ння зм нно-

го ф ктор веде до зн ження с оч тку в дносного,   от м   б-

солютного обсяг в в  уску  родукц  .

Збільшення використання одного з факторів (при фіксованості

інших) приводить до послідовного зниження віддачі його застосу-

вання. Закон спадаючої граничної продуктивності ніколи не був до-

ведений строго теоретично, він виведений експериментальним шля-

хом. Якщо припустити, що закон не буде працювати, то тоді, напри-

клад, можна на обмеженій ділянці землі, збільшуючи кількість доб-

рив, одержувати продовольство для всього світу. Це, звичайно, не-

реально. Закон спадаючої віддачі починає діяти на другій стадії ви-

робництва, коли гранична продуктивність починає падати. Рівень, з

11

якого починається зменшення граничної продуктивності, залежить

від характеру виробничої функції.

ЗАКОН  О ИТУ ТА  РО ОЗИЦІЇ –  р стосув ння в роб-

н цтв й  ро оз ц  з обсягом й структурою до суку ного  о-

  ту в результ т вз ємод   ро оз ц  т  о  ту  з ц н м .

ЗАКОН  РО ОЗИЦІЇ  оляг є в тому, що з  нш х р вн х

умов кількість пропонованого продав ям товару т м більша,

ч м в ща  іна  ього товару,  н в  к , ч м н жча  іна, т м

менша вел ч на  ого пропоз  ії.

Пропозиція товарів є результатом виробничого процесу й ві-

дображає бажання й можливість продавця продати певну кіль-

кість товарів (послуг) за певною ціною.

ЗАКОН  О ИТУ  оляг є в тому, що з  нш х р вн х умов

вел ч на поп ту на товар т м більша, ч м н жча  іна  ього

товару,  н в  к , ч м в ща  іна, т м менша вел ч на поп —

ту на товар.

Це відбувається з двох причин.

По-перше, якщо ціна одного товару падає, а ціни інших това-

рів залишаються колишніми, то покупець прагне заміщати деше-

вим товаром ті товари, які він використовував раніше.

По-друге, коли ціна одного товару падає при сталості цін ін-

ших товарів і незмінних доходах покупців, то люди починають

почувати себе багатшими. Вони використовують свою підвищену

купівельну спроможність, купуючи більше різних речей, і, найча-

стіше, саме того товару, що подешевшав.

ЗАКОН З ЕНШЕННЯ ГРАНИ НОЇ КОРИСНОСТІ ( ЕР-

ШИ ЗАКОН ГОССЕНА) – з зб льшенням обсягу с ож в ння

кор сн сть кожно н сту но с ож в но од н ц  родукц  ме-

нше кор сност  о ередньо .

У ході індивідуального споживання певного блага корисність

кожної його наступної одиниці знижується й при насиченні (у

граничному випадку) досягає нуля, тобто в міру того, як спожи-

вач збільшує споживання товару або послуги, гранична корис-

12

ність ((англ. mаrginalutility) – кожної додаткової одиниці товару

або послуги скорочується.

ДРУГИ ЗАКОН ГОССЕНА – м рж н л стськ й з кон, в д-

 ов дно до якого особ м кс м зує кор сн сть, кол роз од ляє

н явн в не кошт м ж р зн м бл г м т к, що досяг є р вного

з доволення в д ост нньо од н ц грошей, в тр чен х н кож-

н й з тов р в.

Підвищення ціни блага при незмінності інших цін і бюджету

споживача знижує його обсяг попиту на це благо.

ЗАКОН ОБ ЕЖЕНОСТІ – економ чн й з кон, в д ов дно до

якого й для будь-яко окремо особ ,  для всього сус  льств в ц —

лому кількість основн х товарів і благ обмежена   х н кол не

в ст ч є для з доволення вс х  снуюч х  отреб.

Всі види ресурсів, відомі людству й використовувані для вироб-

ництва блага (товару, продукції, послуг), обмежені, а економіка – це

ведення господарської діяльності в умовах обмежених ресурсів.

ЗАКОН РІДКОСТІ – з кон, як й стверджує, що в кожн й

д н й момент  снує обмежена кількість трудов х і інш х ре-

сурсів, як ,  р н явному р вн технолог  , можуть бут в кор с-

тані для в робн  тва тільк обмеженої кількості благ,  це

ст в ть  еред сус  льством основн економ чн  роблем .

ЗАКОН РОСТУ  РОДУКТИВНОСТІ  РАЦІ – з г льн й еко-

ном чн й з кон, зм ст якого  оляг є в тому, що з часом в тра-

т робочого часу на в робн  тво продук ії неух льно скоро—

чуються.

Процес виробництва, що відбувається в різних суспільних умо-

вах, завжди припускає наявність трьох основних факторів: засобів

праці, предметів праці й робочої сили. Результатом їхньої взаємодії

є готовий продукт. Ступінь доцільної продуктивної діяльності жи-

вої конкретної праці відображається в рівні його продуктивності. Із

часом ефективність витрат живої праці зростає.

ЗАКОН ТЕНДЕНЦІЇ НОР И  РИБУТКУ ДО ЗНИЖЕННЯ –

економ чн й з кон, в д ов дно до якого ріст продукт вності

пра і, спр яюч підв щенню органічної будов капіталу, пр —

13

вод ть до падіння норм пр бутку. Автор з кону К.  ркс н

його основ зроб в в сновок  ро конфл кт м ж розш ренням в —

робн цтв й с мозрост нням в ртост ,  ро  стор чну обмеже-

н сть к   т л ст чного с особу в робн цтв .

Процес зниження загальної норми прибутку є результатом

розвитку капіталістичного виробництва, у ході якого капітал по-

стійно збільшується кількісно й змінюється якісно за внутрі-

шньою структурою, співвідношеннями між постійним і змінним

капіталом убік збільшення частки постійного капіталу.

ЗАКОН З ЕНШЕННЯ  РИБУТКОВОСТІ економічний за-

кон, відповідно до якого при збільшенні одного й незмінності

всіх інших видів витрат настає момент, після якого сумарна

величина змінних витрат починає зменшуватися.

ОСОБЛИВІ ЗАКОНИ

Другу групу економічних законів становлять так звані особ-

ливі закони. Це, насамперед, закони ринку: закони попиту та

пропозиції, закон Паретто, закон тенденції падіння середньої но-

рми прибутку, закон спадаючої продуктивності капіталу, закон

зростаючих (граничних) витрат. Розглянемо деякі з них.

ЗАКОН СЕЯ – економічний закон, відповідно до якого про-

позиція товарів і послуг та попит на них мають здатність до

саморегулювання. Цей закон обґрунтовує можливість саморегу-

ляції ринкової економіки.

В д ов дно до з кону Сея  о  т т  ро оз ц я з вжд вр в—

нов жуються, що одн к не   дтверджується ре льною економ —

чною  р кт кою.

ЗАКОН ЗРОСТАННЯ ВІДНОСНИХ ВИТРАТ – закон, що ви-

значає зв’язок між збільшенням виробництва одного продукту

за рахунок зменшення іншого. Закон діє у випадку, коли вироб-

ничі можливості суспільства близькі до граничних, ресурси об-

межені, а прибутковість скорочується. Для збільшення виробниц-

тва одного виду продукції слід скорочувати виробництво іншого.

14

ЗАКОН ЗАЛІЗНИ  (закон Ф.Лассаля) – закон, в основі якого

лежить концепція витрат виробництва, що складаються із праці й

капіталу, які формують ціну продукту. Трудові витрати повинні

включати видатки на харчування, одяг, підтримку працезда-

тності. З роб тн  л т кол в ється н вколо ц є сум , тому

що, якщо вон , н  р кл д, буде в щ , то  р веде до  ол  шення

добробуту, росту ч сельност н селення, зб льшення  ро оз ц 

робочо с л , що, у свою чергу, зн з ть з роб тну  л ту. Якщо

ж з роб тн  л т зменш ться, то  ог рш ться добробут, зн —

з ться н роджув н сть т  ро оз ц я робочо с л , що  р веде

до росту о л т  р ц .

ЗАКОН  АРЕТТО, згідно з яким розподіл доходів вище пе-

вноī величини зберігає стабільність.   д ч с сво х досл джень

  ретто основув вся н тому, що б зою  р роз од л доход в є

 р нц  нер вном рного роз од лу  р родн х людськ х зд бнос—

тей,  не соц  льн умов ,  з чого в  л в в в сновок  ро об’єкт в-

н й х р ктер з кону   ретто й  ро неможл в сть зм н т

 р нц  роз од лу шляхом соц  льн х  еретворень.

ЗАКОН  ІДВИЩЕННЯ ВИТРАТ – економічний закон, відпо-

відно до якого, чим більше виробляється продукціī певного

виду, тим вищі стають витрати на виробництво одиниці аль-

тернативноī продукціī.

СПЕЦИФІЧНІ ЗАКОНИ

Третю групу економічних законів становлять специфічні зако-

ни. Кожний окремо взятий специфічний економічний закон виражає

якусь певну сторону виробничих відносин. Одні закони виражають

відносини власне виробництва, інші характеризують розподіл, треті

відображають обмін, четверті – споживання й т.д. Тим часом, у реа-

льній дійсності всі сторони й грані виробничих відносин перебува-

ють у взаємозв’язку й взаємообумовленості. Тобто виробничі відно-

сини існують не як сума, а як єдина система. Подібно до цього спе-

цифічні економічні закони формації являють собою єдину систему,

у якій окремі закони проявляють себе лише у взаємодії. Дія еконо-

мічних законів проявляється в загальній формі через виробничу сві-

15

дому діяльність людей, через налагодження ними ділових контактів,

включення працівників у систему суспільного поділу праці, їхню

спеціалізацію й кооперування, налагодження мінових або ринкових

відносин. Використання економічних законів являє собою додаток

знань про їхню дію до тієї або іншої сфери громадського життя для

того, щоб на цій основі перетворити цю сферу в інтересах організа-

ції у двох напрямках: щоб пізнати їхні вимоги, пристосуватися до

них і використовуючи їх, організувати свою спільну діяльність і

щоб свідомо, постійно й цілеспрямовано перетворювати умови дії

економічних законів. Ефективне стратегічне керування вимагає ура-

хування впливу не тільки економічних законів, але й похідних від

них законів керування, закономірностей і тенденцій. Закони керу-

вання – це закони розвитку відносин, що виступають як у взаємодії

керованої й керуючої систем, так і в кожній з них окремо. У системі

законів керування слід розрізняти закони, властиві керуванню в ці-

лому, і закони, властиві його окремим сторонам, підсистемам і їхнім

елементам. Ефективність керування залежить від ступеня активного

використання всієї системи законів керування виробництвом. Для

цього необхідно вміти виділити дію кожного закону й з’ясувати ме-

ханізм взаємодії всіх пізнаних законів, що беруть участь у даному

конкретному управлінському процесі.

Нижче розглянуті специфічні закони.

ЗАКОНИ РИНКОВОГО ЦІНОУТВОРЕННЯ:

— ціна прагне до такого рівня, при якому попит дорівнює

пропозиціī;

— якщо під впливом нецінових факторів відбудеться підвищен-

ня попиту при незмінній пропозиціī або скорочення пропозиціī

при незмінному попиті, то ціна зросте, якщо н в  к , пр не-

змінні пропоз  ії поп т скорот ться або пр незмінному по—

п ті збільш ться пропоз  ія, то  іна підв щ ться.

ЗАКОН ОУКЕНА в добр ж є в дношення м ж р внем безро—

б ття й в дст в нням обсягу внутр шнього в лового  родукту

(ВВ ). Це в дст в ння являє собою обсяг, н як й ф кт чн й

ВВ менше  отенц йного його зн чення. У свою чергу  отенц й-

н й ВВ в зн ч ється в ходяч  з  р  ущення, що  снує  р род-

н й р вень безроб ття  р д н х тем  х економ чного росту.

16

Відповідно до закону Оукена перевищення поточного рівня

безробіття на 1% над передбачуваним природним її рівнем (при

повній зайнятості) збільшує відставання обсягу ВВП на 2,5%.

ЗАКОН ВАЛЬРАСА говор ть: у стані рівноваг р нкова  і-

на дорівнює гран чн м в тратам.

Таким чином, вартість суспільного продукту дорівнює рин-

ковій вартості використаних на його вироблення виробничих фа-

кторів; сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції; ціна й об-

сяг виробництва не збільшуються й не зменшуються.

ЗАКОН ЕНГЕЛЯ – з кон, в д ов дно до якого існує прям 

зв’язок між т пом товарів і послуг, що купуються, і рівнем

доходу спож вача.

З ростом доходу родини питома вага видатків на їжу знижу-

ється, на одяг, житло, опалення й освітлення порівняно мало змі-

нюється, на задоволення культурних потреб збільшується. Звідси

випливає, що за інших рівних умов частка доходу, що витрача-

ється на їжу, може служити показником рівня добробуту даної

групи населення.

ЗАКОН ВАРТОСТІ – економ чн й з кон, сформульов н й

 редст вн к м кл с чно школ  ол теконом  А. См том  

Д.Р к рдо; н нього о  р вся К.   ркс в  н л з к   т л ст чно

с стем . У з кон в ртост стверджується, що товар на р н-

ку обмінюються відповідно до кількості і якості пра і, яка

вкладена в їхнє в робн  тво. З зн в кр т к з боку  редст вн к в

 нш х економ чн х шк л з одноб чн сть,  гнорув ння  нш х ф кто-

р в, що в л в ють н обм н тов р в н р нку.

В умовах товарного виробництва, заснованого на приватній

власності на засоби виробництва, коли в суспільстві панує анар-

хія й конкуренція, Закон вартості виступає як стихійний регуля-

тор усього суспільного виробництва. Регулюючий механізм зако-

ну вартості полягає в коливанні цін, у їхньому відхиленні від су-

спільної вартості в результаті конкурентної боротьби, під впли-

вом попиту та пропозиції. Перевищення ринкової ціни над варті-

стю стимулює ріст пропозиції, а отже, – збільшення виробництва

17

товарів. Відхилення ринкової ціни нижче вартості викликає ско-

рочення виробництва товарів.

ЗАКОН ГРЕША А – з кон грошового об гу, в д ов дно до

якого «погані» гроші, які менш  інуються на грошовому р нку,

в тісняють із обігу «гарні» – в соко інні гроші, пр  ьому

«гарні» гроші  дуть у заощадження.

Закон заснований на психології людини, яка прагне позбутися

менш надійних цінностей на користь більш надійних. Закон сфор-

мульований у часи біметалізму, коли золоті гроші вилучалися з обі-

гу й ставали скарбом, а срібні були в обігу. Закон неодноразово під-

тверджувався в житті прагненням людей зберігати монети із золота

й срібла, а пускати в обіг мідні, латунні, нікелеві монети.

ЗАКОН ГРОШОВОГО ОБІГУ – економ чн й з кон, що в —

зн ч є к льк сть грошей, необх дн х для об гу. Кол маса гро-

ше , що знаходяться в обігу, перев щує загальну суму товар-

н х  ін, то настає інфля ія, тобто, оск льк грош не з без е-

чен тов р м , ц н ростуть.

ЗАКОН  ОРІВНЯЛЬНОЇ  ЕРЕВАГИ – економ чн й з кон,

з як м ч м менші в трат у в робн ка даного товару або

послуг , т м більшу кількість він може в готов т в порів-

нянні з інш м в робн кам такого ж товару або послуг .

ЗАКОН ГУДХАРТА – економ чн й з кон, з як м будь-яка

спроба уряду контролюват економічну змінну може спотво-

р т  ю змінну настільк , що зроб ть урядов  контроль

недіюч м.

ЗАКОН КОНКУРЕНЦІЇ – з кон, з як м кожн  в робн к

або продаве ь прагне одержат на більш в гідні умов для

в робн  тва  збуту товарів. Розорення одних виробників і

збагачення інших (економічно більш сильних), у результаті чого

відбувається диференціація дрібних товаровиробників, що неми-

нуче приводить до розвитку капіталістичних виробничих відно-

син. Найбільш повний розвиток конкуренція одержує в умовах

капіталізму.

18

ЗАКОН  АСОВОГО ВИРОБНИЦТВА (з кон К.Бюхер ), –

з кон, в д ов дно до якого пр збільшенні в пуску продук ії

зменшуються в трат на од н  ю продук ії; збільшення в —

робн  тва до пром слов х масштабів розш рює пропоз  ію  

пр вод ть до зн ження  ін на од н  ю продук ії; в трат

на од н  ю продук ії можна зменш т за рахунок впрова-

дження нов х технологі .

ЗАКОН ОДНІЄЇ ЦІНИ – економ чн й з кон, в д ов дно до

якого пр відсутності або рівно інн х у різн х країнах торго-

вельн х бар’єрах і транспортн х в тратах вільн  р нок і

конкурен ія створюють умов для продажу того самого то-

вару за однією  тією же  іною.

ЗАКОН З ІНИ  РАЦІ – економ чн й з кон, що в зн ч є впл в

змін у засобах пра і  технологіях на характер пра і в результа—

ті змін економічн х віднос н усеред ні суспільства в  ілому, у

трудов х колект вах і між окрем м пра івн кам .

Р с. 2. Геодез чн розб вк об’єкт буд вн цтв

19

Розділ 1.

КАПІТАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО

Тема 1.

ОСОБЛИВОСТІ КАПІТАЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БУДІВЕЛЬНОЇ ГАЛУЗІ

План

1.1. Продукція будівельної галузі та її вплив на народне гос-

подарство держави.

1.2. Основні етапи будівельного процесу.

1.3. Учасники інвестиційно-будівельного процесу.

1.4. Техніко-економічні особливості капітального будівництва.

1.1. Продукція будівельноī галузі та īī вплив

на народне господарство держави

Основним завданням організацій будівельної галузі є ство-

рення й прискорене відновлення основних фондів народного гос-

подарства країни.

Продукцією організацій будівельної галузі є побудовані й

здані в експлуатацію залізниці й автомобільні дороги, заводи, га-

зо- і нафтопроводи, житлові будинки.

Ефективне функціонування організацій будівельної галузі

залежить і одночасно впливає на суміжні галузі, що забезпечують

будівництво паливно-енергетичними ресурсами, металом, лісом.

Капітальне будівництво поєднує в собі науково- дослідни-

цькі, проектно-дослідницькі, будівельно-монтажні операції, ви-

робництво будівельних матеріалів, підприємства транспорту, на-

гляд у будівництві; банки й страхові компанії.

20

Р с.3. Геодез чн розб вк об’єкт . Землян робот

1.2. Основні етапи будівельного процесу

У будівельному процесі виділяються три етапи:

1)   дготовк буд вн цтв , на якому здійснюється діяльність

у таких напрямках: техніко-економічні дослідження доцільності

будівництва об’єкта – визначаються основні показники майбут-

нього об’єкта й оцінюється економічна доцільність його будівни-

цтва, проектування об’єкта – розробляються конструктивно-

компонувальні рішення об’єкта, методи організації будівництва,

технологія проведення робіт, інженерно-технічна підготовка до

будівництва – виноситься опорна геодезична мережа, будівельна

сітка, проводяться роботи з підготовки будівельного майданчика,

транспортних комунікацій;

2)  роведення буд вельно-монт жн х роб т. На даному етапі

відбувається з’єднання всіх технологічних елементів будівельно-

го процесу, у результаті функціонування яких створюється буді-

вельна продукція. Формуються сукупні фактичні витрати будіве-

21

льного виробництва, матеріально-речовинні елементи будинків і

споруд;

3) ре л з ц я буд вельно  родукц  . На третьому етапі відбу-

вається введення закінчених будівництвом об’єктів в експлуата-

цію та передача замовнику як основних фондів.

1.3. Учасники інвестиційно-будівельного процесу

До основних учасників інвестиційно-будівельного процесу

належать:

Інвестор – юридична або фізична особа, що здійснює із влас-

них або позикових коштів фінансування будівельного об’єкта, яка

має право на повне розпорядження результатами інвестиційного

проекту.

З мовн к – юридична або фізична особа, що організовує й

керує реалізацією інвестиційного проекту, розробляє техніко-

економічне обґрунтування й здає об’єкт в експлуатацію.

З будовн к – юридична або фізична особа, що володіє пра-

вами на земельну ділянку під забудову. Якщо замовник не вико-

ристовує земельної ділянки на правах оренди, то забудовник ви-

ступає як землевласник.

 роектув льн к – проектно-дослідницька або проектна орга-

нізація, що розробляє за контрактом із замовником проектно-

кошторисну документацію на будівництво об’єкта.

  дрядн к – будівельна організація, що здійснює за догово-

ром підряду або за контрактом із замовником будівельно-

монтажні роботи (БМР) при спорудженні об’єктів у встановлений

термін і за договірною ціною.

 ост ч льн к – фізична або юридична особа, що забезпечує

відповідно до договору поставку машин і механізмів, матеріалів і

деталей, необхідних для виконання підрядником будівельно-

монтажних робіт.

22

1.4. Техніко-економічні особливості

капітального будівництва

Техніко-економічними особливостями капітального будівництва

вважається:

1) створювана в будівництві продукція залишається нерухо-

мою, а знаряддя праці й робітники безперервно переміщаються

по фронту робіт;

2) строк спорудження продукції в будівництві може обчис-

люватися роками;

3) тривалість строків будівництва приводить до відволікання

капіталів з оборотів, омертвляючи їх на певний час;

4) великий обсяг інвестиційних вкладень і тривалі строки їх-

ньої окупності вимагають підвищеної уваги до економічного об-

ґрунтування спорудження нових об’єктів;

5) залежність капітального будівництва від природних умов;

6) застосування вахтового методу ведення робіт, лінійний ха-

рактер об’єктів знижує оперативність управління будівництвом

об’єкта, підвищує складність матеріально-технічного постачання,

обслуговування машин, механізмів і транспортних засобів;

7) необхідність ресурсного й виробничого кооперування в

ході будівельно-монтажних робіт;

8) розмаїтість форм і джерел фінансування будівництва.

23

Р с. 4. Основн з соб в робн цтв . Землер йн техн к

До особливостей капітального будівництва також належать

способи його ведення. За формами організації будівництва розрі-

зняють такі способи:

1)   дрядн й – припускає наявність постійних будівельних і

монтажних організацій, які мають матеріально-технічну базу, за-

соби механізації, транспорт і кваліфіковані кадри, які виконують

за договорами будівництво. Різновидом цього способу є будівни-

цтво об’єкта «під ключ» – при спорудженні функції замовника

передаються генеральному підрядникові, він відповідає за стро-

ки, вартість і якість будівництва;

2) гос од рськ й – передбачає здійснення будівництва самим

замовником або інвестором за допомогою власних будівельно-

монтажних підрозділів, які входять у їхню організаційну струк-

туру. У порівнянні з підрядними організаціями ці підрозділи, що

здійснюють реконструктивні заходи, слабко оснащені спеціалізо-

24

ваними механізмами, робочі кадри мають нижчий рівень кваліфі-

кації. Цьому способу властиве неритмічне будівництво.

3) зм ш н й – спосіб, який має риси і підрядного і господар-

ського, при цьому частина робіт здійснюється підрядною органі-

зацією, частина виконується самостійно замовником.

Р с.5. Основн з соб в робн цтв . Землер йн техн к

25

Тема 2.

ТИПИ Й ОРГАНІЗАЦІЙНІ СТРУКТУРИ

БУДІВЕЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ І ФІРМ

План

2.1. Будівельні організації.

2.1.1. Первинні будівельні організації.

2.1.2. Будівельно-монтажні трести.

2.1.3. Підприємства індустріального будівництва.

2.1.4. Будівельні товариства акціонерного типу.

2.1.5. Холдингові компанії.

2.2. Види будівельних організацій в умовах підприємницької

діяльності.

2.2.1. «Правова форма» з точки зору економічної теорії.

2.2.2. Підприємницька діяльність.

2.1. Будівельні організаціī

2.1.1. Перв нні будівельні організа ії

У будівництві виробничою ланкою є первинні будівельні ор-

ганізації. Це самостійні господарюючі суб’єкти у ринковій еконо-

міці. До них належать: будівельно-монтажні управління (БМУ),

пересувні механізовані колони (ПМК), будівельні управління

(БУ), спеціалізовані будівельні управління (СБУ), управління ме-

ханізації будівельних робіт (УМБ), мостобудівні загони (МЗБ),

пересувні будівельні поїзди (ПБП), дорожньо-будівельні управ-

ління (ДБУ), монтажні управління (МУ).

2.1.2. Будівельно—монтажні трест

До комплексних будівельних організацій належать трести. За

ознакою району діяльності існують три типи будівельних трестів:

— територіальні – основна ланка управління будівельним ви-

робництвом є єдиним виробничо-технологічним комплексом ви-

робництва будівельної продукції. До його складу входять: БМУ,

БУ, ПМК, СБУ, УМБ;

— міські – здійснюють будівництво у межах одного міста.

Трести міського типу виконують роботи силами БУ;

26

— трести-майданчики – створюються для виконання значних

обсягів БМР на одному майданчику або в одному промисловому

вузлі зосередженого будівництва.

2.1.3. Підпр ємства індустріального будівн  тва

До підприємств індустріального будівництва належать:

— домобудівельні комбінати (ДБК) – це промислово-

будівельне підприємство, що здійснює будівництво влас-

ними силами, єдиним потоком виготовлення на заводах

елементів великопанельних житлових будинків, їх монтаж

безпосередньо з транспортних засобів. Продукцією комбі-

нату є готовий до заселення будинок;

— сільські будівельні комбінати (СБК) – це підприємства, що

здійснюють виготовлення комплектів збірних деталей і конс-

трукцій підвищеної заводської готовності для будинків сіль-

ськогосподарського призначення, а також монтаж каркасів

будинків із них.

Перехід будівельних організацій до ринкової економіки зумовив

утворення нових типів будівельних організацій у формі акціонерно-

го товариства і товариства з обмеженою відповідальністю.

2.1.4. Будівельні товар ства

Згідно із Законом України «Про господарські товариства»,

товариство отримує права юридичної особи від дня його реєстра-

ції, яка проводиться відповідно до закону «Про підприємства в

Україні».

Види товариств: акціонерне, товариство з обмеженою від-

повідальністю, з додатковою відповідальністю, командитне,

повне.

Акціонерне товариство – така форма товариства, статутний

фонд якого розділений на певну кількість акцій, рівну номіналь-

ній вартості, і яка несе відповідальність по зобов’язаннях тільки

майном підприємства.

Згідно з чинним законодавством, загальна номінальна вар-

тість випущених акцій становить статутний фонд не менше 1250

мінімальних заробітних плат на момент створення підприємства.

Акц я – цінний папір, що засвідчує вкладення капіталу, надає

право їхнім власникам брати участь у керуванні підприємством,

27

одержанні частини прибутку, що припадає на дану кількість ак-

цій. Ціна акції, позначена на ній, – її ном н льн вартість, ціна, за

якою акції купуються на біржі, є її курсовою вартістю.

Акції поділяються на: відкриті – поширюються відкрито, ін-

формація про них публікується в пресі, закриті – поширюються

тільки між засновниками.

Для розширення діяльності підприємства (також держава) мо-

жуть позичати у населення кошти за допомогою обл г ц   – цін-

ного папера, який свідчить про те, що її власник надав позику

(гроші) емітенту (хто випустив цінний папір) цього папера.

Товариство з обмеженою відповідальністю – це товариство,

яке має статутний фонд, розділений на частини, розмір яких ви-

значається встановленими документами.

Учасники товариства несуть відповідальність у межах своїх

внесків. Статутний фонд згідно з чинним законодавством встано-

влено не менше 100 мінімальних заробітних плат.

Товариство з додатковою відповідальністю – це товарист-

во, учасники якого несуть відповідальність своїми частинами. У

випадку боргів, на які не вистачає суми частин, учасники несуть

відповідальність своїм майном. Сума боргу ділиться на всіх рів-

ними частинами.

Командитне товариство – товариство, у якому один або бі-

льше учасників несуть відповідальність всім майном, а один або

більше учасників несуть відповідальність тільки своїми внеска-

ми.

Повне товариство – товариство, учасники якого несуть солі-

дарну відповідальність всім своїм майном.

2.1.5. Холд нгові компанії

Холдингова компанія – це акціонерна компанія, що викорис-

товує свій капітал для придбання контрольних пакетів акцій ін-

ших компаній, акціонерних товариств з метою керівництва ними

й отримання дивідендів.

Холдинг вирішує труднощі будівельних організацій і підпри-

ємств, пов’язані з рухом цінних паперів, наприклад, проблему

взаєморозрахунків.

28

Холдинги можуть створюватися на основі будівельних орга-

нізацій і підприємств, що входять в об’єднання (асоціацію, кон-

церн) або знаходяться у віданні органів державного управління зі

згоди Антимонопольного комітету України.

2.2. Види будівельних організацій в умовах

підприємницькоī діяльності

2.2.1. Правова форма

«Правова форма» – це комплекс правових норм, що визнача-

ють відносини учасників підприємства з усім навколишнім сві-

том. У правовій практиці західних країн самого поняття «підпри-

ємство» не існує. Закон там має справу з «товариством», «компа-

нією», тобто з об’єднанням осіб, пов’язаних договором. У такий

спосіб не можна зв’язувати поняття підприємство з його право-

вою формою.

У світовій практиці використовуються різні форми підпри-

ємств, які визначаються національним законодавством окремих

держав. Закони надають їм статус юридичної особи, яка має відо-

соблене майно й відповідає за своїми обов’язками цим майном,

має самостійний баланс, виступає в цивільному обороті й т.д.

Такі поняття, як МП (мале підприємство), СП (спільне під-

приємство), які застосовувались при переході від адміністратив-

ної системи до ринкових відносин, відображали не юридичний

статус, а деякі риси його економічного змісту. Так, МП – це хара-

ктеристика підприємства за кількістю чисельності працюючих.

СП вказує, хто є засновником.

Вище були розглянуті організаційно-правові форми підпри-

ємств при веденні бізнесу. При об’єднанні організацій та підпри-

ємств існують також законодавчо встановлені форми (табл. 2.1).

29

Р с.6. Основн з соб в робн цтв .

Агрег т для з б в ння з л зобетонн х   ль.

Т бл ця 2.1

Класифікація організаційно-правових форм ведення бізнесу

Право власності

власне колективне

Приватне підпри- Кооператив, госпо-

ємство с/г дарське товариство:

(фермерське госпо- АТ, ТОВ

дарство) Повне товариство

Товариство з додатковою

відповідальністю

Приватний підпри- Договір про

ємець спільну діяльність

Асоціація Асоціація, корпорація,

консорціум, концерн

30

Згідно зі статтею 120 Господарського кодексу Украīни іс-

нують такі об’єднання підприємств:

— асоціація – договірне об’єднання, створене з метою постій-

ної координації господарської діяльності підприємств, що об’єд-

налися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та

управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виро-

бництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання

учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволен-

ня переважно господарських потреб учасників асоціації. Устату-

ті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською

асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську ді-

яльність підприємств – учасників асоціації. За рішенням учасни-

ків асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у

відносинах з органами влади, іншими підприємствами та органі-

заціями;

— корпорація – договірне об’єднання, створене на основі по-

єднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підпри-

ємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повнова-

жень централізованого регулювання діяльності кожного з учас-

ників органам управління корпорації;

— консорціум – тимчасове статутне об’єднання підприємств

для досягнення його учасниками певної спільної господарської

мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівель-

них проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його

наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінан-

сування відповідної програми, а також кошти, що надходять з

інших джерел в порядку, визначеному його статутом. Уразі дося-

гнення мети його створення консорціум припиняє свою діяль-

ність;

— концерн – статутне об’єднання підприємств, а також інших

організацій на основі їх фінансової залежності від одного або

групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-

технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової зо-

внішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну на-

діляють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом

31

представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими

підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть

бути одночасно учасниками іншого концерну.

Державні і комунальні господарські об’єднання утворюються

переважно у формі корпорації або концерну незалежно від назви

об’єднання (див. комбінат, трест).

Р с.7.   льн основ

2.2.2. Підпр ємн  ька діяльність

Мале підприємництво. Сектор малого підприємництва у бу-

дівництві охоплює різні види будівництва невеликих будинків і

малих споруд (котеджів, одноповерхових житлових будинків, га-

ражів), а також виконання різних видів ремонтно-будівельних

робіт (торговельних підприємств, офісів, квартир).

Малі підприємства організовуються за індивідуальними, сі-

мейними та дрібнопідприємницькими ініціативами, оскільки для

цього не потрібний великий початковий капітал.

Одним з головних завдань малих підприємств у будівництві є

подолання монополії на виконання будівельно-монтажних робіт

великими будівельними організаціями.

32

Для сучасної економіки характерне поєднання різних за ма-

сштабом виробництва будівельних організацій – великих, серед-

ніх, невеликих.

Підприємницька діяльність невеликих будівельних організа-

цій об’єднується загальним поняттям – мале підприємство. Від-

несення до малих підприємств за діючими нормами здійснюєть-

ся лише за одним критерієм – середньообліковою чисельністю

працюючих. Ця кількість не повинна перевищувати у будівництві

100 чоловік.

Перевагами малих підприємств є:

— створення значної кількості нових робочих місць;

— прискорення впровадження НТП;

— відродження підсобних виробництв і народного ремісництва

у будівництві;

— сприяння економічному та соціальному розвитку малих міст

і невеликих населених пунктів.

Важлива функція малих будівельних організацій – вивільнен-

ня великих і середніх трестів, що здійснюють будівництво круп-

них комплексів та об’єктів, від зведення невеликих об’єктів і ви-

конання незначних обсягів будівельно-монтажних робіт на чис-

ленних підприємствах і для населення.

Місцеве асоціативне підприємництво. Для вирішення регі-

ональних проблем суб’єктів України можуть створюватися різні

асоціативні територіальні міжгалузеві об’єднання (ТМО), що

складаються з підприємств і будівельних організацій місцевого

підпорядкування, продукція та послуги яких безпосередньо

спрямовані на задоволення потреб територіальної економіки.

ТМО можуть самостійно розширятися, утворювати спільні

підприємства, у тому числі з іншими зацікавленими партнерами

незалежно від їх відомчої належності, включаючи іноземні фір-

ми.

Учасники ТМО зберігають господарську самостійність і пра-

ва юридичної особи.

33

Тема 3.

ІНВЕСТУВАННЯ В БУДІВНИЦТВІ

План

3.1. Економічний зміст інвестицій.

3.2. Капітальні вкладення.

3.3. Довгострокове кредитування інвестицій в основні вироб-

ничі фонди.

3.4. Лізингове інвестування.

3.1. Економічний зміст інвестицій

Економічна діяльність господарюючих суб’єктів і держави в

цілому характеризується обсягом здійснюваних інвестицій.

У широкому трактуванні інвестиції – це вкладення капіталу з

метою подальшого його збільшення. У господарській діяльності

інвестиції мають фінансове та економічне визначення.

За фінансов м в значенням, інвест  ії – це всі види акти-

вів (коштів), що вкладаються у господарську діяльність з метою

отримання доходів (прибутку).

За економічн м в значенням, інвест  ії – це капітальні

вкладення (витрати) на створення, розширення, реконструкцію й

технічне переобладнання основного капіталу, а також пов’язане з

цим збільшення оборотного капіталу.

Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних

цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницької й відтво-

рювальної діяльності, внаслідок чого формується прибуток (до-

хід) або досягається соціальний ефект.

34

Р с. 8.   льн основ . Арм турн робот .

Устр й монол тного з л зобетонного ростверк .

За в значенням економік підпр ємств, інвест  ії – дов-

гострокові вкладення коштів як усередині країни, так і за кордо-

ном з метою створення нових і модернізації діючих підприємств,

освоєння новітніх технологій і техніки, збільшення виробництва

й одержання прибутку, а інвестор – приватний підприємець, ор-

ганізація або держава, що здійснює довгострокове вкладення ко-

штів у яку-небудь справу, підприємство з метою через свідомість

блага одержання прибутку.

Інвестиційними цінностями в умовах ринкової економіки

виступають:

— рухоме та нерухоме майно;

— кошти, цільові банківські вклади, кредити, акції, цінні папе-

ри;

— майнові права, що випливають з авторського права, ліцензії,

ноу-хау, досвід та інші інтелектуальні цінності. Ноу-хау – сукуп-

ність технічних, технологічних, комерційних та інших знань,

оформлених як технічна документація, навичок і виробничого

досвіду, необхідних для організації виробництва, але не запатен-

тованих;

35

— права на користування землею та іншими природними ре-

сурсами, а також інші майнові права.

3.2. Капітальні вкладення

Капітальні вкладення – це витрати матеріальних, трудових і

грошових ресурсів, спрямовані на відновлення й приріст основ-

них фондів. Головним джерелом їх є фонд нагромадження, що

спрямовується на приріст основних фондів. Інші джерела – фонд

амортизації, залучені кошти населення на будівництво житлових

будинків. Основна частина капітальних вкладень спрямовується

на капітальне будівництво. Для порівняння розмірів капітальних

вкладень різних років застосовується їхня оцінка в порівняльно-

му кошторисі вартості всіх елементів капітальних вкладень за но-

рмами, цінами, тарифами і т.п.

Капітальні вкладення – це витрати матеріальних, трудових і

грошових ресурсів, спрямованих на відновлення та приріст осно-

вних виробничих фондів. З точки зору ресурсного   дходу, під ка-

пітальними вкладеннями розуміють фінансові ресурси, призначе-

ні для розширеного відтворення основних виробничих фондів.

Інвестиції у відтворення основних виробничих фондів здійс-

нюються у формі капітальних вкладень. За обсягом та значущіс-

тю капітальні вкладення є основною складовою частиною інвес-

тицій. В Україні на них припадає близько 85% усіх інвестицій,

що вкладаються у народне господарство.

Т к м ч ном, к   т льн вкл дення з сво м економ чн м зм —

стом  од бн до  нвест ц й. Вон в др зняються з в дом м йно-

в х ц нностей т метою.

К   т льн вкл дення –це ч ст н  нвест ц й, с рямов н х у

к   т льне буд вн цтво н розш рене в дтворення основн х в —

робн ч х фонд в.

Капітальні вкладення складаються з так х основн х еле-

ментів:

— витрати на БМР – спорудження будинків, підготовка та пла-

нування території забудови, монтаж обладнання;

36

— витрати на придбання різних видів технологічного й енерге-

тичного обладнання, машин, механізмів, інвентарю строком слу-

жби не менше як один рік і вартістю більше 100 грн за одиницю;

— капітальні роботи й витрати на проектно-дослідну діяль-

ність, утримання дирекції підприємства, що будується, і техніч-

ного нагляду, підготовку кадрів.

Інвестиційна діяльність – сукупність практичних дій юри-

дичних осіб, держави та громадян з реалізації інвестицій.

Сучасна правова система України складається більше як зі

100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвести-

ційну діяльність (Закон «Про інвестиційну діяльність», «Про іно-

земні інвестиції», «Про цінні папери та фондову біржу»).

Об’єктами інвестиційноī діяльності є:

— знову створювані та реконструйовані основні виробничі фо-

нди, а також оборотні кошти в усіх галузях народного господарс-

тва;

— цінні папери (акції, облігації тощо);

— цільові грошові вклади;

— науково-технічна продукція та інші об’єкти власності;

— майнові права та права на інтелектуальну власність.

Нині значна увага приділяється іноземним інвестиціям. Об’-

єктами іноземного інвестування є:

1) підприємства, які повністю належать іноземним інвесто-

рам, а також філії підприємств іноземних юридичних осіб;

2) участь на паях у створенні разом з юридичними і фізични-

ми особами України;

3) акції, облігації й інші цінні папери.

Суб’єктами інвестиційноī діяльності є:

— інвестори (замовники);

— виконувачі робіт (підрядники);

— користувачі об’єктів інвестиційної діяльності;

— постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання

та проектної документації;

— юридичні особи (банки, страхові компанії);

37

— громадяни України;

— іноземні юридичні та фізичні особи, держави і міжнародні

організації.

До складу інвестиційноī сфери включаються:

— сфера капітального будівництва, де відбуваються вкладення

в основний, оборотний виробничі фонди галузей народного гос-

подарства;

— інноваційна сфера, де реалізуються науково-технічна про-

дукція та інтелектуальний потенціал;

— сфера обороту фінансового капіталу;

— сфера реалізації майнових прав суб’єктів інвестиційної дія-

льності.

Р с. 9. Арм турн робот .

Устр й  рм турного к рк с конструкц  фунд мент в.

38

3.3. Довгострокове кредитування інвестицій

в основні виробничі фонди

Довгостроковий кредит в основні виробничі фонди підприємств

звичайно називають інвестиційним (більш детально поняття креди-

ту, його форми та види буде розглянуто в темі «Кредитування під-

приємств будівельної галузі») Перевага кредитного методу авансу-

вання капітальних вкладень пов’язана з поверненням коштів. Це пе-

редбачено взаємозв’язком між фактичною окупністю капітальних ви-

трат і поверненням довгострокового кредиту в строки, визначені кре-

дитною угодою між позичальником і кредитодавцем.

3.4. Лізингове інвестування

Подальше вдосконалення системи кредитування витрат на

придбання обладнання привело до появи нових форм вирішення

проблеми. Однією з них є лізинг.

Лізинг – довгострокова оренда машин, обладнання, транспор-

тних засобів, а також споруд виробничого характеру, тобто фор-

ма інвестування.

Лізинг – комплекс майнових відносин, що складаються в

процесі передачі майна в тимчасове користування.

Лізинг, відповідно до законодавства, – це різновид орендних

відносин.

Лізингова угода має 3-сторонній характер.

Лізингодавець – особа, що надає майно на умовах лізинг-

угоди.

Лізингоотримувач – користувач майна.

Продавець лізингового майна – завод-виготівник або особа,

яка продає майно, що є об’єктом лізингового договору.

39

Р с.10. Бетонн робот .  од ч бетону до м сця укл дк .

Бетонув ння монол тн х д льн ць  ерекр ття

Види лізингу за терміном діī договору й ступенем окупності

Ф н нсов й лізинг із повною окупністю або повною випла-

тою являє собою форму довгострокового кредитування купівлі

основних засобів. Контракт з фінансового лізингу укладається на

термін, близький терміну служби обладнання, що взято в оренду.

Лізингоотримувач може також після завершення строку договору

придбати орендоване майно у власність за залишковою вартістю.

О ер т вн й договір про оренду може бути розірваний у

будь-який момент у рамках строку його дії, що становить 3-5 ро-

ків. Після закінчення строку оренди майно повертається лізинго-

давцю.

При оперативному лізингу ризик і витрати при несумлінному

користуванні майном лежать на лізингодавцеві.

40

За обсягом обслуговування розрізняють:

Револьверн й л з нг – лізинг із заміною майна, коли за техно-

логією робіт потрібне різне устаткування.

Зворотн й л з нг – різновид фінансового лізингу. Підприємс-

тво – власник майна продає це майно лізинговій компанії, а потім

бере його в оренду в лізингової компанії в тимчасове користу-

вання. Незважаючи на те, що беруть участь у цьому випадку 2

суб’єкти, їх формально 3.

Розмір лізингових платежів складається із:

-суми амортизаційних відрахувань;

-суми, що компенсує витрати лізингодавця, пов’язані із при-

дбанням майна;

-комісійної винагороди лізингодавця;

-плати за додаткові послуги, які передбачені в договорі.

—

Р с. 11. Основн з соб в робн цтв .

В нт жо  дйомн техн к  р монт ж конструкц й фунд менту.

41

Тема 4.

ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ

У БУДІВЕЛЬНУ ГАЛУЗЬ

План

4.1. Оцінка економічної ефективності інвестиційних проектів.

4.2. Види показників ефективності.

4.3. Фактори, які впливають на оцінку ефективності інвестицій.

4.1. Оцінка економічноī ефективності

інвестиційних проектів

Найважливіша категорія економічної науки – ефективність.

Неможливо вести аналіз розвитку суспільного виробництва, не

використовуючи цього ключового поняття. Під економічною

ефективністю розуміють співвідношення результату або ефекту

та витрат, що його викликали. Ефективність – це відносна вели-

чина, що вимірюється у частках одиниці або в процентах і харак-

теризує результативність витрат.

Критерієм ефективності є максимум ефекту при заданих ви-

тратах або мінімум витрат для досягнення необхідного ефекту.

Ефект – це різниця результату й витрат, що виражається абсолю-

тною величиною (сумою).

Ефектом інвестицій вважається результат інвестиційної дія-

льності, який у теорії ефективності ототожнюється з фізичним

обсягом чистого продукту. На рівні галузей і підприємств ефек-

том вважають чисту продукцію або частину продукції – прибу-

ток. На рівні держави це збільшення національного доходу.

Ефектом вважається зниження витрат – живої праці, собівар-

тості, матеріальних ресурсів, капітальних вкладень та оборотних

коштів, що призводить до зростання чистого продукту (прибут-

ку).

Витратами вважають усю сукупність витрачених для досяг-

нення ефекту ресурсів. У будівництві це сукупність витрат, що

необхідні для здійснення інвестиційного проекту.

Показники ефективності можуть бути визначені зіставленням

результату і витрат різними способами.

42

Р с. 12. Основн з соб в робн цтв . В нт жо  дйомн техн к .

 онт ж зб рн х конструкц й.

4.2. Види показників ефективності

Економічна ефективність інвестицій у будівництві оцінюється

системою показників, що відображають співвідношення витрат і ре-

зультатів від реалізації інвестиційних проектів.

Відповідно до інтересів інвестора та інших учасників інвес-

тиційного процесу застосовуються такі види показників економі-

чної ефективності:

— народногосподарська (економічна) – враховує витрати й

результати, пов’язані з реалізацією інвестиційного проекту, що

виходять за межі прямих фінансових інтересів учасників інвести-

ційного процесу та допускають вартісний вимір. Народногоспо-

дарська ефективність характеризує результативність не конкрет-

ного об’єкта у виробничих межах, а всієї народногосподарської

системи, що зазнає впливу цього об’єкта. Цей ефект відбиває зро-

стання національного доходу в усіх галузях і виробництвах, що

пов’язані з оцінюваним проектом, а витрати – повний обсяг ре-

сурсів;

43

— бюджетна – відображає вплив результатів здійснення інвес-

тиційного проекту на доходи та витрати відповідного бюджету

(державного, регіонального або місцевого). Основним показни-

ком є бюджетний ефект, що визначається з урахуванням переви-

щення доходів відповідного бюджету над витратами. До складу

бюджету включаються збільшення податкових надходжень, пла-

ти за користування природними ресурсами, митних зборів, акци-

зів, емісійних доходів від випуску цінних паперів тощо. До дохо-

дів бюджету належать також надходження у позабюджетні фон-

ди: пенсійний, фонд зайнятості, медичного та соціального стра-

хування. Витрати бюджету обумовлюються прямим бюджетним

фінансуванням реалізації інвестиційного проекту: виділення кре-

дитів центральним, регіональними та уповноваженими банками,

що потрібно компенсувати за рахунок бюджету, виплат допомоги

особам, які залишилися без роботи у зв’язку зі здійсненням прое-

кту, гарантій інвестиційних ризиків;

Р с. 13. Основн з соб в робн цтв . Зв рюв льн й  грег т.

— фінансова (комерційна) – враховує фінансові наслідки реа-

лізації інвестиційних проектів для їх безпосередніх учасників.

44

Фінансова ефективність проекту визначається співвідношенням

фінансових витрат і результатів, що забезпечують потрібну нор-

му дохідності.

Для капітального будівництва показники фінансової ефекти-

вності можуть визначатися для підгалузі в цілому і для окремих

підприємств та організацій. Фінансова ефективність передбачає

аналіз потоку реальних грошей і є різницею між припливом і від-

пливом коштів від інвестиційної, виробничої або фінансової дія-

льності.

Крім перелічених основних показників, все більшого значен-

ня набувають соціальні, екологічні та ресурсні показники інвес-

тиційних проектів.

Показники економічної ефективності інвестицій поділяються

на загальні (абсолютні) та порівняльні. При визначенні оптима-

льного варіанта інвестицій розраховують інтегральний економіч-

ний ефект для кожного варіанта та вибирають той, що має мак-

симальне значення.

Інтегральний економічний ефект (чистий грошовий потік

або дохід)

Т_Р

Е (Р_t З_t ) ,

t 0

де Е – чистий грошовий потік, тобто інтегральний економічний

ефект за розрахунковий період;

Р – приплив коштів (результат від діяльності в році t);

З – відпдив коштів (інвестиційні витрати в році t); витрати

ділять на капітальні й експлуатаційні;

– коефіцієнт дисконтування;

Т_р – розрахунковий період (горизонт розрахунку).

1

1 Е

де Е – внутрішня форма прибутковості; 0,1(від відсотка у де-

позитах у валюті тобто 10% річних).

Інтегральний ефект може відображатися системою показни-

ків, основними з яких є:

45

1) чистий приведений дохід (  Д)

(чистий грошовий потік ( Г ), тобто інтегральний економіч-

ний ефект за розрахунковий період);

2) індекс прибутковості (І );

3) строк окупності інвестицій (Т);

4) внутрішня ставка прибутковості (ВС ).

Чистий приведений дохід

 Г _t

(1 і)^t

де   Д_Е – сума чистого приведеного доходу з інвестиційно-

го проекту при одноразових інвестиційних витратах;

 ГД_t – сума чистого грошового потоку за окремими інтерва-

лами загального періоду експлуатації інвестиційного проекту;

ІЗ_Е – сума одноразових витрат на реалізацію інвестиційного

проекту;

і – дисконтна ставка;

n – кількість інтервалів у загальному розрахунковому періоді t.

Р с. 14. К м’ян робот Ул штув ння ст ново огорож з в конн м

 ройом м .

46

Якщо інвестиційні витрати, що пов’язані з майбутньою реалі-

зацією інвестиційного проекту, здійснюються в кілька етапів,

розрахунок показника чистого приведеного доходу розраховуєть-

ся за такою формулою:

 Г _t

(1 i)^t

де   Д  – сума чистого приведеного доходу з інвестиційного

проекту при багаторазових інвестиційних витратах;

 Г _t – сума чистого грошового потоку за окремими інтерва-

лами загального періоду експлуатації інвестиційного проекту;

ІЗ_Е – сума одноразових витрат за окремими інтервалами за-

гального періоду експлуатації інвестиційного проекту;

і – дисконтна ставка;

n – кількість інтервалів у загальному розрахунковому періоді t.

Слід зазначити, що даний показник може бути використаний

як для розрахунку окремого інвестиційного проекту, так і для по-

рівняння оцінки ефективності реалізації різних проектів. З різних

інвестиційних проектів, що мають позитивне значення цього по-

казника, вибирається той, за яким значення   Д є найвищим.

Індекс прибутковості

 Г _t

(1  )ⁿ

ІЗ

(1  )ⁿ

де ІП – індекс прибутковості з інвестиційного проекту при

багаторазовому здійснюванні інвестиційних витрат;

 Г _t – сума чистого грошового потоку за окремими інтерва-

лами загального періоду експлуатації інвестиційного проекту;

ІЗ_Е – сума одноразових витрат на реалізацію інвестиційного

проекту.

47

Строк окупності інвестицій – це період часу, за межами

якого чистий грошовий дохід або потік стає позитивним.

ІЗ_Е

 Г _t

(1 і)ⁿ t

де Т – дисконтований період окупності одноразових інвести-

ційних витрат з проекту;

ІЗ – сума одноразових інвестиційних витрат на реалізацію ін-

вестиційного проекту;

ЧГП_t – сума чистого грошового потоку за окремими інтерва-

лами загального періоду експлуатації інвестиційного проекту;

і – дисконтна ставка;

n – кількість інтервалів у загальному розрахунковому періоді t.

Внутрішня ставка прибутковості є найбільш складним по-

казником оцінки ефективності. Вона характеризує рівень прибут-

ковості інвестиційного проекту, який виражається дисконтною

ставкою, за якою майбутня вартість чистого грошового потоку

приводиться до теперішньої вартості інвестиційних витрат. Вну-

трішню ставку дохідності можна охарактеризувати ще як дискон-

тну ставку, за якою чистий приведений дохід в процесі дисконту-

вання буде приведено до 0 (тобто ВС = , при якій   Д=0)

 Г _t

(1 ВСП)

де ВСП – внутрішня ставка прибутковості;

ЧГП_t – сума чистого грошового потоку за окремими інтерва-

лами загального періоду експлуатації інвестиційного проекту;

n – кількість інтервалів у загальному розрахунковому періоді t.

48

4.3. Фактори які впливають на оцінку

ефективності інвестицій

1) нерівнозначність витрат і доходів у часі;

2) інфляція;

3) строки будівництва об’єктів;

4) наявність того або іншого ступеня невизначеності при про-

гнозуванні техніко-економічних параметрів.

Для врахування фактора часу й для приведення різночасних

витрат до першого року використовується коефіцієнт дисконту-

вання, який приводить витрати та результат до одного моменту у

часі.

49

Тема 5.

ПІДРЯДНІ ТОРГИ

План

5.1. Конкуренція – передумова виникнення торгів.

5.1.1.Типи конкуренції.

5.1.2. Методи конкуренції.

5.2. Процедура проведення торгів.

5.3. Способи проведення торгів.

Якщо підрядний і господарський способи ведення господарства

були властиві центрально-плановій економіці країни, коли всі буді-

вельні організації мали організаційно-правову форму державного

підприємства, то з переходом на ринкову економіку стали різнома-

нітнішими й форми власності, а також принципи організації й фі-

нансування будівельного виробництва. На зміну прямим двосто-

роннім договорам будівельного підряду прийшли   дрядн торг ,

що дозволяють підвищити ефективність будівництва на основі

конкуренції будівельних підприємств. Замовник в умовах прове-

дення торгів має можливість вибрати найбільш вигідного підряд-

ника за ціною будівельної продукції й іншими техніко-

економічними показниками.

Явище, яке є характерним для ринкової економіки, і є осно-

вою будь-якої підприємницької діяльності – конкуренція.

5.1. Конкуренція – передумова виникнення торгів

Конкуренція являє собою форму взаємного суперництва су-

б’єктів ринкової економіки, що обумовлена правом кожного су-

б’єкта ділової діяльності на реалізацію свого економічного потен-

ціалу, а це неминуче приводить до зіткнення між ними, тому що

досягнення поставлених підприємцями цілей, як правило, відбу-

вається за рахунок обмеження інтересів інших ділових людей.

Іншими словами, конкуренція в сучасній цивілізованій ринковій

економіці зовсім не є змаганням за принципом: важлива не пере-

мога, а участь.

Завдяки конкуренції й на її основі держава з ринковою еко-

номікою характеризується більш інтенсивним рухом уперед.

50

Щоб досконало розібратися з таким явищем, як конкуренція

та як вона впливає на організацію й фінансування будівельного

виробництва, розглянемо типи та види конкуренції.

5.1.1. Т п конкурен ії

Кре т вн й – дії конкуруючих підприємств складаються із

системи заходів, спрямованих на перевагу над суперниками (нова

продукція, нові форми технологій, нові форми організації вироб-

ництва).

 р стосовн цьк й – полягає в урахуванні інноваційних нові-

тніх змін у виробництві й у спробі випередити своїх суперників

за модернізацією виробництва.

Пристосовницьке конкурентне поводження застосовується в тому

випадку, коли підприємець не до кінця впевнений у своїх іннова-

ційних можливостях. Тому він прагне до копіювання в стислі

строки досягнень своїх суперників.

З без ечув льн й – заснований на прагненні підприємства збе-

регти й стабілізувати на тривалу перспективу досягнуті позиції на

ринку: за рахунок підвищення якості, збільшення асортиментів про-

дукції, додаткової гарантії послуги з обслуговування.

Р с. 16. Основн з соб в робн цтв .

Розч ном ш лк  р в робн цтв к м’ян х роб т.

51

5.1.2. Метод конкурен ії

Ц нов конкуренц я являє собою суперництво підприємств за

одержання додаткового прибутку на основі зменшення витрат на

виробництво.

Нец нов конкуренц я передбачає: 1) зміну властивостей про-

дукції; 2) надання продукції якісно нових властивостей;

3) створення нової продукції для задоволення тих же потреб, що

задовольнялися старою; 4) відновлення властивостей товарів (від-

повідних моді), що є символом моди, престижу;

5) удосконалювання послуг, що супроводжують товар – доставка,

монтаж, налагодження, гарантійний ремонт.

Перевага торгів у порівнянні з договорами при господарсь-

кому й підрядному методах полягає у створенні умов конкуренції

при розміщенні замовлення на виконання робіт відповідної якості

в необхідний термін. Можливість залучення декількох постача-

льників і підрядників при їхній загальній відповідальності за весь

комплекс поставок і послуг.

Стосовно того або іншого методу конкуренція залежить від кон-

кретних умов, від тієї конкурентно стр тег  , що розроблена фір-

мою на певний проміжок часу. Під конкурентною стр тег єю ма-

ється на увазі концепція дій фірми, спрямованих на досягнення по-

ставленої мети. Класично кінцевою метою будь-якої фірми була мо-

нополізація ринку товарів для одержання максимуму доходів. Однак

практика показала, що жодна фірма в країнах з ринковою економі-

кою не змогла монополізувати ринок. Таке становище приводить до

того, що будь-яка фірма здійснює полістратегічний пошук, тобто за-

стосовує дві стратегічні установки:

— монополізація ринку (зменшення числа конкурентів);

— інтеграція своєї діяльності в єдиний процес функціонування

ринку (стабілізація свого становища).

Досвід проведення торгів показує, що за інших рівних умов ціна

контракту за результатами тендера перебуває у зворотній залежності

від числа оферентів (претендентів). Вигоди очевидні. У більшості ви-

падків договірна ціна на будівництво, що складається в результаті

конкуренції на торгах підрядників, субпідрядників, постачальників

устаткування й конструкцій, виявляється в середньому на 5-30% ни-

жче, ніж при двосторонніх договорах, які існували раніше.

52

5.2. Процедура проведення торгів

Процедура проведення торгів складається з трьох етапів.

На першому етапі замовник повідомляє про свій намір укласти

угоду, при цьому складається документ «Пропозиція», або «Запро-

шення до торгів» і розробляється тендерн документ ц я, що скла-

дається із двох частин: технічної й комерційної.

На другому етапі претенденти (підрядники) представляють

замовникові свої пропозиції – оферт .

На третьому етапі проводяться безпосередньо самі торги.

Визначається переможець торгів, оформляється протокол тенде-

рного ком тету, але цей протокол не є остаточною угодою.

На четвертому, заключному етапі, проводяться остаточні то-

рги, оформляється в сновок контр кту.

Інформація, яка наведена в тендерній документаціī:

1) місце, день, час відкриття й закриття торгів, назва органі-

зації, що їх проводить;

2) характер об’єкта;

3) потужність об’єкта;

4) продуктивність;

5) основні техніко-економічні характеристики;

6) відомості про те, яка додаткова інформація повинна дода-

ватися до оферти;

7) строки будівництва, умови платежу;

8) внесення гарантійних застав;

9) вказівка, у яких цінах повинна подаватися пропозиція в

офертах.

Звичайно, склад тендерної документації розділений на 2 частини:

1) загальну (загальні умови проведення торгів);

2) спеціальну (докладні техніко-економічні характеристики).

5.3. Способи проведення торгів

За способом проведення торги підрозділяються на в дкр т й

з кр т . У в дкр т х торгах можуть брати участь всі вітчизняні й

закордонні фірми.

З кр т  (негласні торги) – на їх проведення запрошуються

лише певні, відомі фірми в даній галузі.

53

Особливості сучасних умов проведення торгів:

1) зростання кількості фірм-оферентів, що беруть участь у

великих торгах;

2) відносний ріст вартості споруджень промислових об’єктів;

3) значне збільшення кількості торгів на будівництво «під ключ»;

4) розширення торгів на інженерно-консультаційні послуги

(інжиніринг);

5) збільшення числа об’єднаних підприємств, що беруть

участь у великих торгах;

6) посилення значення фінансування.

Р с. 17. Основн з соб в робн цтв . Розч ном ш лк

Аналіз тендерн х пропоз  і

Оцінка тендерних пропозицій відбувається на основі п’ятьох

факторів:

1) технології;

2) устаткування;

3) виробничих гарантій відповідно до вимог замовника;

4) інфраструктури;

5) послуг.

54

Розділ 2.

ЦІНОУТВОРЕННЯ В БУДІВНИЦТВІ

Тема 6.

СИСТЕМА ЦІНОУТВОРЕННЯ В БУДІВНИЦТВІ

План

6.1. Стадії визначення вартості будівництва.

6.1.1. Ціна тендерної пропозиції за контрактом.

6.1.2. Договірна ціна.

6.2. Особливості визначення ціни в будівництві. Однорівнева

система ціноутворення.

6.3. Вимоги до нормативів.

6.4. Програмний комплекс «Будівельні Технології-Кошторис».

6.5. Види кошторисних нормативів.

6.1. Стадіī визначення вартості будівництва

Вартість будівництва визначається:

— на стадії проектування – кошторисна вартість будівництва

в складі інвесторської кошторисної документації;

— на стадії в значення в конав я робіт (проведення тенде-

ра) – ціна тендерної пропозиції (договірна ціна може встановлю-

ватися твердою, динамічною, періодичною);

— на стадії проведення взаєморозрахунків – уточнюються

окремі вартісні показники, визначені на попередніх стадіях, за-

лежно від виду договірної ціни в порядку, обумовленому в конт-

ракті.

Вартість будівництва умовно підрозділяється на без осередн

й су утн витрати, прибуток, кошти на покриття адміністратив-

них витрат будівельно-монтажних організацій, кошти на покрит-

тя додаткових витрат, пов’язаних з інфляційними процесами, по-

датки, збори, обов’язкові платежі.

До без осередн х витрат належать кошти, які витрачаються

на розробку проектно-кошторисної документації та спорудження

об’єкта в цілому (прямі й загальновиробничі витрати).

55

До су утн х витрат належать кошти, що необхідні для будів-

ництва в цілому, які витрачаються як замовником, так і підрядни-

ком:

— підготовка території будівництва;

— зведення й розбирання титульних тимчасових будинків і споруд;

— додаткові витрати на виконання будівельно-монтажних ро-

біт у зимовий і літній періоди;

— інші роботи й витрати;

— утримання служби замовника й авторський нагляд;

— підготовка експлуатаційних кадрів.

У свою чергу безпосередні й супутні витрати підрозділяють-

ся на такі види робіт і витрат:

— будівельні роботи;

— роботи з монтажу устаткування (монтажні роботи);

— витрати на придбання устаткування, меблів, інвентарю;

— інші витрати.

Кошторисна вартість будівництва визначається в складі інве-

сторської кошторисної документації, використовується для пла-

нування капітальних вкладень, фінансування будівництва, прове-

дення тендерів.

6.1.1. Ціна тендерної пропоз  ії за контрактом

Ціна пропозиції, за якою претендент (підрядник) згодний ви-

конати замовлення, розраховується на підставі нормативної по-

треби в трудових і матеріально-технічних ресурсах, необхідних

для здійснення проектних рішень за об’єктом замовлення і поточ-

них цін на ці ресурси.

Для розрахунку ціни пропозиції претендента на будівництво

об’єкта замовник надає претендентові відомість обсягів заплано-

ваних робіт, відомість ресурсів до неї з відповідними кошторис-

ними цінами (можливо без цін) або проектно-кошторисну доку-

ментацію.

Згідно з чинним законодавством припускаються наведені ни-

жче види ціни за контрактом.

Контракт із фіксованою ціною – договір про будівництво,

що передбачає фіксовану (тверду) ціну всього обсягу робіт за

будівельним контрактом або фіксованою ставкою на одиницю

кінцевої продукції будівництва (1 м², кількість місць і т.д.).

56

Контракт за ціною «видатки плюс» – договір про будівни-

цтво, що передбачає ціну як суму фактичних витрат підрядника

на виконання будівельного контракту і погодженого прибутку (у

вигляді відсотка від витрат або фіксованої величини).

Кінцевий фінансовий результат за будівельним контрактом з

фіксованою ціною може бути вірогідно оцінений при наявності

одночасно таких умов:

— можливості достовірного визначення суми загального до-

ходу від виконання будівельного контракту;

— можливого одержання підрядником економічних вигод від

виконання будівельного контракту;

— можливості достовірного визначення суми витрат, необ-

хідних для завершення будівельного контракту, й ступеня завер-

шення робіт з будівельного контракту на дату балансу;

— можливості достовірного визначення й оцінки витрат, по-

в’язаних з виконанням будівельного контракту для порівняння

фактичних витрат за цим будівельним контрактом, з попере-

дньою оцінкою таких витрат.

Кінцевий фінансовий результат за будівельним контрактом за

ціною «видатки плюс» може бути вірогідно оцінений при на-

явності одночасно таких умов:

– можливого одержання підрядником визначених витрат від

виконання будівельного контракту;

– можливості достовірного визначення суми витрат, пов’яза-

них з виконанням будівельного контракту, незалежно від імовір-

ності їхнього відшкодування замовником.

У ціні пропозиції за контрактом підрядник визначає вартість

запропонованих до виконання підрядних робіт. Ціна пропозиції,

за якої претендент згодний виконати замовлення, розраховується

на підставі нормативної потреби в трудових і матеріально-

технічних ресурсах, необхідних для здійснення проектних рішень

щодо об’єкту замовлення, і поточних цін на них.

6.1.2. Договірна  іна

Нове економічне звучання придбало калькулювання витрат в

будівельному виробництві при становленні ринкових відносин. В

першу чергу це знайшло відображення при проведенні підрядних

57

торгів, заключенні підрядних договорів та при обгрунтуванні до-

говірних цін.

Догов рн ц н  – це вартість підрядних робіт, за якої підрядна

організація згодна виконати об’єкт замовлення (дод. 1).

Договірна ціна входить до складу вартості будівництва й ви-

користовується при проведенні взаєморозрахунків. Вона форму-

ється претендентом на виконання робіт із залученням субпідряд-

них організацій і узгоджується із замовником. У результаті зага-

льного рішення оформляється протокол узгодження договірної

ціни на будівельну продукцію, що є невід’ємною частиною конт-

ракту.

Договірні ціни встановлюються твердими (незмінні на

весь обсяг будівництва на період 1,5 року), динамічними (від-

криті й можуть уточнюватися протягом усього строку будівницт-

ва), періодичними (відкриті, мають елементи динамічної й твер-

дої ціни).

6.2. Особливості визначення ціни в будівництві.

Однорівнева система ціноутворення

Система ціноутворення в будівництві містить: коштор сн

норм т в ,  р в л в зн чення коштор сно в ртост буд вн —

цтв т скл д  нвесторсько коштор сно документ ц  .

Для визначення кошторисноī вартості будівельних робіт

уже в ХІХ столітті в нашій краīні існували досить детальні

кошторисні нормативи. Застосовувалися кошторисні норми

«Урочное положение», що було розроблено графом Рошефором і

було видано в Петербурзі в 1879 р. «Урочное положение» являло

собою допомогу при складанні й перевірці кошторисів, проекту-

ванні й виконанні робіт. Це був найдетальніший документ, де

були розписані й подані в ілюстраціях всі можливі варіанти бу-

дівельних робіт, документ містив норми виробітку необхідноī

кількості матеріалів для проведення будівельних робіт і був за-

коном для будівельників. «Урочное положение» з перших днів

настільки зарекомендувало себе, що стало настільною книгою

кожного будівельника й до 1930 року витримало 13 перевидань,

причому завжди перевидавалося без змін і доповнень незважа-

ючи на те, що технічний розвиток значною мірою йшов вперед.

58

Цей документ був прообразом теперішніх норм та нормативів

[21].

Кошторисне нормування та ціноутворення

Кошторисною нормою називається сукупність ресурсів,

установлена на прийнятий вимірник будівельних або монтажних

робіт, а також конструкцій, виражена, як правило, у натуральних

величинах або у відносній формі.

Кошторисні нормативи – це узагальнена назва комплексу

кошторисних норм, які поєднуються в окремі збірники. Разом із

правилами й положеннями, що містять необхідні вимоги, вони

служать для визначення вартості будівництва.

Р с. 18. К м’ян робот . Ул штув ння ст ново огорож .

 од ч розч ну кр ном до м сця  роведення роб т.

6.3. Вимоги до нормативів

Нормативі:

— повинні відповідати основним завданням кошторисного но-

рмування й ціноутворення в будівництві, забезпечуючи достовір-

не визначення вартості будівництва;

59

— бути технічно й економічно обґрунтованими, забезпечуючи

оптимальні витрати необхідних ресурсів, раціональне викорис-

тання навколишнього середовища;

— ураховувати досягнення НТП;

— мати максимальну простоту й зручність у використанні, можли-

вість комп’ютерного програмування.

6.4. Програмний комплекс «Будівельні Технологіī-Кошторис»

На даному етапі розвитку технічних можливостей обчислю-

вальної техніки розробляються та застосовуються для простоти й

швидкості визначення кошторисної вартості будівництва

комп’ютерні кошторисні програмні комплекси (АВК-6, Тендер-

контракт).

Одним з них є програмний комплекс «Будівельні Технології-

Кошторис». Основою інформаційного забезпечення програмного

комплексу є нормативно-довідкова база. За допомогою цього

комплексу можна сформувати інвесторську документацію, дого-

вірну ціну та акти виконаних робіт. До основних функціональних

можливостей програмного комплексу слід віднести:

— перегляд нормативних збірників, швидкий пошук розцінок

та зв’язаних з ним ресурсів;

— створення додаткових нормативних збірників;

— формування розділів нормативних збірників з метою ефек-

тивного доступу до розцінок, що використовуються [16].

6.5. Види кошторисних нормативів

Кошторисні нормативи поділяються на такі види:

— загальнодержавні будівельні кошторисні нормативи; відомчі

кошторисні нормативи;

— кошторисні нормативи для окремих великих будівництв;

— індивідуальні кошторисні норми.

Загальнодержавні будівельні кошторисні нормативи обов’яз-

кові для застосування всіма організаціями, установами та підпри-

ємствами незалежно від їхньої відомчої належності та форм вла-

сності при визначенні вартості будівництв (об’єктів), будівництво

60

яких здійснюється із залученням бюджетних коштів чи коштів

підприємств, установ і організацій державної власності.

Усі кошторисні нормативи за ступенем збільшення підрозді-

ляються на елементн й укру нен .

До елементних кошторисних нормативів відносяться:

— ресурсні елементні кошторисні норми на будівельні роботи

(РЕКН) (ДБН Д.2.2-99);

— ресурсні елементні кошторисні норми та монтаж устаткування

(РЕКНМУ)(ДБНД.2.3-99);

— ресурсні елементні кошторисні норми на ремонтно-

будівельні роботи (РЕКНр) (ДБН Д.2.4-2000);

– ресурсні елементні кошторисні норми на ремонтно-

реставраційні роботи (РЕКНрв) (ДБН Д.2.5-2001);

– ресурсні елементні кошторисні норми на пусконалагоджу-

вальні роботи (РЕКНпн) (ДБН Д.2.6-2000);

– ресурсні кошторисні норми експлуатації будівельних ма-

шин і механізмів (РЕКНМ) (ДБН Д.2.7-2000).

До укрупнених кошторисних норм відносяться укрупнені

ресурсні кошторисні норми (УРКН):

— на будинки і споруди в цілому;

— на частини будинків і споруд, конструкції та види робіт.

Головн функц я коштор сн х норм – визначення норматив-

ної кількості ресурсів, необхідних для виконання відповідного

виду робіт, як основи для наступного переходу до вартісних по-

казників.

Кошторисні нормативи можуть також використовуватися при

розробці поточних одиничних розцінок, визначенні тривалості

робіт, складанні технологічної документації (ПОС, ППР), встано-

вленні норм списання матеріалів.

Вперше поняття розцінки було введено інженером-

архітектором Сальмановичем П.О., ним же були розроблені

розцінювані відомості із застосуванням територіальних коефіці-

єнтів і відзначено що: «Будь-яка попередня розцінка працює за

ступенем точності й може бути поділена на такі категоріī:

1) розцінка валова приблизна, яка відноситься на одиницю

плану або одиниці обсягу спорудження;

61

2) розцінка приблизна детальна, котра може бути зроблена

на підставі середніх (торговельних) цін на одиницю даноī кі-

лькості робіт;

3) розцінка точна, одержувана на підставі нормальних да-

них у матеріалах і робочих силах, «з висновком останніх на

всі спорудження зокрема» [22, c. 3].

Довгий час дотримувалися «рутинних прийомів» деталь-

ноī розцінки роботи з Урочного положения, у той час коли

можна було б користуватися більш повними даними у вигля-

ді розцінюваних відомостей з показанням ціни або як найбі-

льшоī, або ж у межах від і до, подібно тому, як це практику-

валося на всіх приватних залізницях, або як це у великих

розмірах застосовувалося на лініях Головного товариства ро-

сійських доріг.

62

Тема 7.

ІНВЕСТОРСЬКА КОШТОРИСНА ДОКУМЕНТАЦІЯ

План

7.1. Види інвесторської кошторисної документації.

7.2. Визначення кошторисної вартості будівництва.

7.2.1. Прямі витрати.

7.2.2. Загальновиробничі витрати.

7.1. Види інвесторськоī кошторисноī документаціī

Для визначення кошторисної вартості будівництва проекто-

ваних підприємств, будинків чи споруд або їх черг скл д ється

 нвесторськ коштор сн документ ц я таких видів:

— лок льн коштор с (дод. 2), які є первинними кошторис-

ними документами і складаються на окремі види робіт і витрат на

будинки чи споруди, на загальноплощадкові роботи за обсягами,

які визначилися при розробці робочої документації (робочих кре-

слень);

— об’єктн коштор с  (дод. 3), які поєднують у своєму складі

дані з локальних кошторисів на об’єкт у цілому;

— зведен коштор сн розр хунк в ртост буд вн цтв

(дод. 4) підприємств, будинків, споруд (чи їхніх черг), які скла-

даються на основі об’єктних кошторисів.

Об‘єктн коштор с складаються на поточному рівні за фо-

рмою на об’єкти в цілому шляхом підсумовування даних локаль-

них кошторисів, з групуванням робіт і витрат за відповідними

графами кошторисної вартості «будівельних робіт», «встанов-

лення меблів та інвентарю», «інших витрат».

Воб’єктних кошторисах за даними локальних кошторисів по-

казуються кошторисна трудомісткість і кошторисна заробітна

плата.

Якщо вартість об’єкта може бути визначена за одним локаль-

ним кошторисом, то об’єктний кошторис не складається. Уцьому

випадку роль об’єктного кошторису виконує локальний.

Зведен й коштор сн й розр хунок в ртост буд вн цтв

підприємств, будинків, споруд чи їхніх черг – це кошторисний

документ, що визначає повну кошторисну вартість будівництва

63

всіх об’єктів, передбачених проектом чи робочим проектом,

включаючи кошторисну вартість будівництва і монтажних робіт,

витрати на придбання устаткування, меблів та інвентарю, а також

усі супутні витрати.

Кошторисна вартість кожного об’єкта, передбаченого проек-

том (робочим проектом), розподіляється за графами, що визна-

чають вартість: «будівельних робіт»; «монтажних робіт»; «вста-

новлення меблів та інвентарю»; «інших витрат»; «загальну кош-

торисну вартість».

У зведених кошторисних розрахунках вартості виробничого і

невиробничого будівництва витрати розподіляються за такими

розділами:

Розділ 1. Підготовка території будівництва;

Розділ 2. Основні об’єкти будівництва;

Розділ 3. Об’єкти підсобного й обслуговуючого призначення;

Розділ 4. Об’єкти енергетичного господарства;

Розділ 5. Об’єкти транспортного господарства і зв’язку;

Розділ 6. Зовнішні мережі і споруди водопостачання, каналізації,

теплопостачання і газопостачання;

Розділ 7. Впорядкування та озеленення території;

Розділ 8. Тимчасові будинки і споруди;

Розділ 9. Інші роботи і витрати;

Розділ 10. Утримання служби замовника й авторський нагляд;

Розділ 11. Підготовка експлуатаційних кадрів;

Розділ 12. Проектні і дослідницькі роботи.

(У залізничному будівництві розділів 14, їх назва відображає

специфіку будівництва).

Крім того, після підсумку розділів 1-12 враховуються:

— кошторисний прибуток;

— кошти на покриття адміністративних видатків будівельно-

монтажних робіт;

— кошти на покриття ризику всіх учасників будівництва;

— кошти на покриття додаткових витрат, пов’язаних з інфля-

ційними процесами;

— податки, обов’язкові платежі, встановлені чинним законо-

давством і не враховані складовими вартості будівництва.

64

У випадку відсутності об’єктів, робіт і витрат, що передбача-

ються відповідним розділом, цей розділ пропускається без зміни

номерів наступних розділів.

У розділ 1 включаються видатки на роботи і витрати, пов’я-

зані з відведенням і освоєнням забудовуваної території.

У розділ 2 включається кошторисна вартість будинків, спо-

руд і видів робіт основного призначення.

Урозділ 3 включається кошторисна вартість об’єктів підсоб-

ного й обслуговуючого призначення.

У тому випадку, коли розробляється окремий проект (робо-

чий проект) зі зведеним кошторисним розрахунком вартості буді-

вництва таких об’єктів, як котельня, лінія електропостачання, те-

плові мережі, впорядкування, дороги й інші, котрі, як правило,

включають розділи 3-7 зведеного кошторисного розрахунку вар-

тості будівництва до комплексного проекту, кошторисна вартість

цих об’єктів включається в розділ 2 як основні об’єкти.

У розділи 4 – 7 включаються об’єкти, перелік яких відповідає

найменуванням розділів.

У розділ 8 у графи 4, 5 і 8 включаються кошти на зведення і

розбирання титульних тимчасових будинків і споруд, необхідних

для забезпечення виробничих потреб будівництв, а також для

розміщення й обслуговування працівників будівництва (правила

визначення розміру коштів наведені в [11, розд. 3; дод. 6].

У розділ 9 включаються засоби на покриття витрат замовника

і підрядних будівельно-монтажних організацій, а також на окремі

види робіт, які не враховані в кошторисних нормативах. Зазначе-

ні кошти визначаються в цілому по будівництву [11, дод. 8].

У розділ 10 у графи 7 і 8 включаються кошти в поточному рі-

вні цін, які призначені на:

— утримання служби замовника (включаючи витрати на тех-

нічний нагляд);

— проведення авторського нагляду проектними організаціями.

У розділ 11 включаються (у графи 7 і 8) кошти на підготовку

експлуатаційних кадрів для заново споруджуваних підприємств.

У розділ 12 включаються:

— кошторисна вартість проектно-дослідницьких робіт;

— кошторисна вартість експертизи проектно-кошторисної

документації;

65

витрати, пов’язані з випробуванням паль (та частина робіт, що

виконується проектно-дослідницькими організаціями).

У зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва

після підсумку розділів 1-12 включаються:

— кошторисний прибуток;

— кошти на покриття адміністративних витрат будівельно-

монтажних робіт;

— кошти на покриття ризику всіх учасників будівництва;

— кошти на покриття додаткових витрат, пов’язаних з інфля-

ційними процесами;

— податки, збори (обов’язкові платежі), установлені чинним

законодавством і не враховані складовими вартості будівництва.

Кошторисний прибуток – це кошти, що враховують еконо-

мічно обґрунтовану величину прибутку підрядної організації від

виконання будівельних і монтажних робіт. Кошторисний прибу-

ток не повинен перевищувати 10%.

Кошти на покриття ризику всіх учасників будівництва при-

значені для відшкодування:

— збільшення вартості обсягів робіт і витрат, характер і мето-

ди виконання яких не можуть бути точно визначені при проекту-

ванні й уточнюються при визначенні виконавця робіт (проведенні

тендера) чи в процесі будівництва;

— збільшення вартості будівництва, викликаного зміною дер-

жавних стандартів на окремі матеріали, вироби, конструкції,

устаткування і т.п.

Розмір цих витрат залежить від стадії проектування, виду бу-

дівництва та його складності, узгоджується із замовником і ви-

значається відсотком від підсумку розділів 1 – 12 РСР.

По будівництвах (об’єктах), будівництво яких здійснюється із

залученням бюджетних коштів чи коштів підприємств, установ і

організацій державної власності, розмір коштів на покриття ри-

зику всіх учасників будівництва приймається в межах, рекомен-

дованих Держбудом усереднених показників [11, дод. 14].

Кошти на покриття додаткових витрат, пов’язані з інфля-

ційними процесами, призначені на відшкодування збільшення

вартості трудових і матеріально-технічних ресурсів, викликаних

інфляцією, що може відбутися як на початку, так і протягом всьо-

го будівництва.

66

Дані витрати визначаються шляхом експертної оцінки, вихо-

дячи з галузевої належності будівництва, термінів будівництва,

прогнозного рівня інфляції в будівництві і відповідних показни-

ків по зміні вартості трудових і матеріально-технічних ресурсів у

будівництві, які передаються Держбудом щокварталу.

7.2. Визначення кошторисноī вартості будівництва

Визначення кошторисної вартості будівництва починається з

первинного кошторисного документа локального кошторису. В

локальному кошторисі розраховуються прямі витрати, які розра-

ховуються на основі нормативів та розцінок до них, загальнови-

робничі витрати.

7.2.1. Прямі в трат

Прямі витрати враховують у своєму складі заробітну плату

робітників, вартість експлуатації будівельних машин і механіз-

мів, вартість матеріалів, виробів, конструкцій. Вони визначають-

ся в локальних кошторисах шляхом помноження визначеної за

ресурсними елементними кошторисними нормами кількості тру-

дових і матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виконан-

ня обсягів робіт, обчислених за робочими кресленнями, на відпо-

відні поточні ціни цих ресурсів.

Поточні ціни на трудові і матеріально-технічні ресурси в ін-

весторській кошторисній документації приймаються за вихідни-

ми даними замовника чи з його доручення, з інших джерел (у то-

му числі за усередненими даними Держбуду).

Заробітна плата (основна і додаткова), що вказується в пря-

мих витратах у локальних кошторисах, обчислюється окремо для

робітників-будівельників та монтажників і для робітників, зайня-

тих на керуванні й обслуговуванні будівельних машин і механіз-

мів. Розрахунок заробітної плати виконується на підставі норма-

тивних трудовитрат і вартості людино-години, що відповідає се-

редньому нормативному розряду робіт для ланки робітників-

будівельників, монтажників і середньому нормативному розряду

ланки робітників, зайнятих на керуванні й обслуговуванні буді-

вельних машин і механізмів.

67

Вартість людино-години зазначених робітників по будівниц-

твах (об’єктах), будівництво яких здійснюється із залученням бю-

джетних коштів чи коштів підприємств, установ і організацій

державної власності, як правило, приймається в межах, рекомен-

дованих Держбудом України.

Вартість експлуатаціī будівельних машин і механізмів,

зайнятих у будівельному виробництві, у прямих витратах визна-

чається виходячи з нормативного часу їхньої роботи, необхідної

для виконання встановленого обсягу будівельних і монтажних

робіт, і вартості експлуатації будівельних машин і механізмів за

одиницю часу їхнього застосування (машино-година) у поточних

цінах.

У вартості експлуатації будівельних машин і механізмів у

тому числі вказується заробітна плата робітників, зайнятих на ке-

руванні й обслуговуванні будівельних машин і механізмів.

Вартість машино-години в поточних цінах розраховується на

підставі трудових і матеріальних ресурсів, наведених у РЕКН, і

поточних цін на них з додаванням амортизаційних відрахувань на

повне відновлення будівельних машин і механізмів, а також по-

датку з власників транспортних засобів та інших самохідних ма-

шин і механізмів.

По будівництвах (об’єктах), будівництво яких здійснюється із

залученням бюджетних коштів чи коштів підприємств, установ і

організацій державної власності, як правило, вартість машино-

години приймається в межах, рекомендованих Держбудом Украї-

ни.

Вартість будівельних матеріалів, виробів і конструкцій у

прямих витратах визначається на підставі нормативної потреби в

них, розрахованої виходячи з обсягів робіт, передбачених робо-

чими кресленнями, і відповідних поточних цін.

Поточні ціни на матеріальні ресурси по будівництвах (об’єк-

тах), будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних

коштів чи коштів підприємств, установ і організацій державної

власності, як правило, приймаються на рівні, що склався в регіоні

за цінами виробників.

При відсутності даних про регіональні ціни на які-небудь ма-

теріали можливе застосування середніх цін, що даються Держбу-

дом.

68

Р с. 19. Основн з соб в робн цтв .

В нт жо  дйомн техн к .  остов й кр н.

7.2.2. Загальнов робн чі в трат

Загальновиробничі витрати (до 2002 року мали назву наклад-

ні витрати) – це сума коштів для відшкодування витрат будівель-

них і монтажних організацій, пов’язаних зі створенням загальних

умов будівельного виробництва, його організацією, керуванням і

обслуговуванням.

Для розрахунку накладних витрат їхні статті групуються в 3

блоки:

— заробітна плата працівників: апарату, старших виконавців

робіт (начальників дільниць), виконавців робіт, майстрів, механі-

ків будівельних дільниць (крім тих, котрі входять до складу ви-

робничих бригад), а також тих, хто здійснює господарське обслу-

говування;

— збір на обов’язкове соціальне страхування, збір на обов’яз-

кове пенсійне страхування і внески в Державний фонд сприяння

зайнятості населення; інші статті накладних витрат.

— кошти на покриття інших статей загальновиробничих ви-

трат.

69

Заробітна плата працівників, що передбачається в наклад-

них витратах, розраховується виходячи з трудовитрат цих пра-

цівників і відповідної вартості людино-години.

В інвесторських кошторисах трудовитрати працівників, заро-

бітна плата яких передбачається в накладних витратах, визнача-

ється за формулою:

Тзв = Т в·К,

де Тзв. – трудовитрати працівників, заробітна плата яких пе-

редбачається в загальновиробничих витратах,

люд.год;

Т .в. – нормативна трудомісткість робіт, що передбача-

ються в прямих витратах, що враховує трудовитрати

робітників-будівельників, монтажників і робітників,

зайнятих на керуванні й обслуговуванні машин,

люд.-год;

К – усереднений коефіцієнт переходу від нормативної

трудомісткості робіт, що передбачаються в прямих

витратах, до трудовитрат працівників, заробітна

плата яких передбачається в загальновиробничих

витратах.

При визначенні заробітної плати на стадії складання інвес-

торського кошторису вартість однієї людино-години приймається

в розмірі, рекомендованому Держбудом для будівництва, за п’я-

тим нормативним розрядом на виконання робіт.

Усереднений коефіцієнт переходу від нормативної трудоміс-

ткості робіт, що передбачаються в прямих витратах, до трудовит-

рат працівників, заробітна плата яких передбачається в наклад-

них витратах у інвесторських кошторисах, приймається в розмі-

рах, рекомендованих Держбудом.

Збір на обов’язкове соціальне страхування, збір на обов’яз-

кове пенсійне страхування і внески в Державний фонд сприяння

зайнятості населення розраховуються виходячи з норм зборів,

установлених чинним законодавством, і кошторисної заробітної

плати.

70

Кошти на покриття інших статей загально-виробничих

витрат визначаються за формулою

Кр.н.в. = Т в· ,

де Кр.н.в. – кошти на покриття інших статей загально-

виробничих витрат, грн;

Т в – нормативна трудомісткість робіт, що передбача-

ються в прямих витратах, яка враховує витрати праці

робітників-будівельників, монтажників і робітників,

зайнятих на керуванні й обслуговуванні машин, люд.-

год;

  – показник для визначення коштів на покриття інших

статей загальновиробничих витрат, грн/люд.-год.

Усереднені показники, що рекомендуються Держбудом для

визначення трудовитрат працівників, заробітна плата яких перед-

бачається в загальновиробничих витратах., і коштів на покриття

інших статей загальновиробничих витрат, призначені для здійс-

нення будівництва підрядним способом.

Статті загально виробничих витрат

Статті, що належать до загальновиробничих, можна розділи-

ти на три групи.

І. Витрати на керування й обслуговування будівельного

виробництва

1. Витрати на основну, додаткову заробітну плату, будь-які

інші виплати працівників апарату керування, відособлених виро-

бничих структурних підрозділів будівельної організації.

2. Витрати на службові відрядження апарату керування.
3. Амортизація основних засобів, що обслуговують апарат

керування.

4. Витрати на утримання, ремонт основних засобів загально-

виробничого призначення.

5. Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовід-

ведення й інше утримання виробничих приміщень.

71

6. Витрати на транспортне обслуговування будівельного ви-

робництва, включаючи апарат керування.

7. Витрати, пов’язані з оплатою послуг комерційних банків і

інших кредитно-фінансових установ за розрахунково-касове об-

слуговування.

8. Витрати за користування оргтехнікою апарату керування.
9. Оплата послуг обчислення, розмноження, копіювання, на-

даваних сторонніми організаціями.

10. 10. Відрахування за встановленими законодавчими нормами

на соціальні заходи від витрат на оплату праці працівників, за-

значених у даному розділі, й робітників, зайнятих в основному

виробництві будівельних і монтажних робіт, а також робітників,

зайнятих на керуванні й обслуговуванні будівельних машин і ме-

ханізмів.

ІІ. Витрати на організацію робіт на будівельних майдан-

чиках і вдосконаленні технологіī.

1. Витрати на геодезичні роботи, здійснювані при виконанні

будівельно-монтажних робіт.

2. Витрати на благоустрій і утримання будівельних майдан-

чиків (оплата праці робітників, зайнятих на благоустрої й утри-

манні будівельних майданчиків, витрати на збирання й очищення

(вивезення сміття), витрати на електроенергію.

3. Витрати на перебазування лінійних підрозділів будівель-

них організацій на інше будівництво й у межах будівельних май-

данчиків.

4. Амортизація й витрати на проведення поточного ремонту

пристроїв і устаткування, що входять у склад основних фондів і

не передбачених у прямих видатках.

5. Витрати на малоцінні інструменти, виробничий інвентар.
6. Амортизація тимчасових споруджень.
7. Витрати на підготовку об’єкта до здавання: заробітна плата

слюсарів, ключниць, сантехніків, робітників, що миють підлогу,

забирають сміття, витрати на мийні засоби й інші матеріали для

збирання, витрати на опалення, освітлення в період здавання.

8. Витрати некапітального характеру, пов’язані з удоскона-

ленням технології й організації будівельного виробництва.

72

9. 9. Витрати некапітального характеру, пов’язані із забезпеченням

якості будівництва (утримання виробничих лабораторій), експертиза

й консультації, пов’язані з випробуванням матеріалів і конструкцій.

10. 10. Витрати, пов’язані з винахідництвом і раціоналізацією.
11. 11. Відрахування за встановленими законодавством нормами

на соціальні заходи від витрат на оплату праці працівників п. 1-2,

7-9 даного розділу.

ІІІ. Інші загальновиробничі витрати

1. Платежі по страхуванню майна, громадянської відповіда-

льності, а також окремих категорій працівників, зайнятих на ви-

робництві підвищеної небезпеки.

2. Витрати на охорону навколишнього середовища, зокрема

платежі за викиди й скидання брудних речовин у навколишнє

природне середовище.

73

Тема 8.

ФОРМУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ

БУДІВЕЛЬНО-МОНТАЖНИХ РОБІТ

План

8.1. Собівартість будівельно-монтажних робіт.

8.2. Види собівартості.

8.3. Класифікація витрат будівельної організації.

8.1. Собівартість будівельно-монтажних робіт

Соб в рт сть буд вельно—монт жн х роб т – це витрати бу-

дівельної організації, пов’язані з виконанням будівельно-

монтажних робіт із використанням у процесі будівельного виро-

бництва машин, механізмів, устаткування, матеріальних, трудо-

вих і інших виробничих ресурсів.

8.2. Види собівартості

Собівартість будівельно-монтажних робіт може бути плано-

вою і фактичною.

Планова – витрати, що включають на виробництво, обумовлені

техніко-економічними розрахунками з використанням економічно

обґрунтованих норм і нормативів витрат на проведення будівель-

но-монтажних робіт.

Фактична – включає фактичні витрати на проведення буді-

вельно-монтажних робіт, відповідно до П(С)БО. Тут необхідно

звернути увагу, що фактична собівартість в реальних виробничих

умовах практично завжди вище за планову. Але увідомих та вка-

заних у цьому виданні додатках та джерелах про це не вказано,

бо це питання чомусь опинилося за межами наукових інтересів

авторів.

74

Планування й бухгалтерський облік витрат, що включа-

ються в собівартість будівельно-монтажних робіт, здійснюється

за об’єктами витрат

Відповідно до об’єктів витрат розрізняють:

Собівартість окремих видів будівельно-монтажних робіт –

це витрати будівельної організації, пов’язані з проведенням на

свій ризик і власними силами окремих видів будівельно-

монтажних робіт на одному або по декількох об’єктах, по одному

або по декількох будівельних контрактах.

Собівартість об’єкта будівництва – це витрати будівельної

організації, пов’язані з проведенням на свій ризик і власними си-

лами окремих видів будівельно-монтажних робіт на конкретному

об’єкті.

Собівартість будівельно-монтажних робіт за будівельним

контрактом – це витрати будівельної організації, пов’язані з

проведенням будівельно-монтажних робіт, які передбачені конт-

рактом на будівництво від дати укладення контракту до остаточ-

ного завершення контракту.

8.3. Класифікація витрат будівельноī організаціī

Класифікуються витрати будівельної організації згідно з [11]

за такими ознаками:

за місцем виникнення:

— місце виникнення витрат;

— подібність складу витрат;

за видами діяльності:

— витрати основної діяльності;

— витрати допоміжного виробництва;

— витрати звичайної діяльності;

за подібністю витрат:

— елементи витрат;

— статті витрат;

за способом включення в собівартість БМР:

75

— прямі;

— загальновиробничі;

за доцільністю īхньоī витрати:

— продуктивні;

— непродуктивні;

— надзвичайні;

за відношенням до вартості контракту:

— витрати за будівельним контрактом;

— витрати періоду.

Р с. 20. З л зобетонн робот . Ул штув ння монол тн х колон

б г то оверхового буд нку з з стосув нням  нвент рно о  лубк .

 онол тно-к рк сн й об’єкт буд вн цтв .

76

Розділ 3.

ВИРОБНИЧІ РЕСУРСИ В БУДІВНИЦТВІ

Виробничі ресурси є складовою капіталу організації.

До капіталу з ф н нсово точк зору відносяться всі активи

(кошти) будівельної організації.

З економ чно точк зору капітал – це реальний капітал, тобто

засоби виробництва. Реальний капітал поділяється на засоби та

предмети праці, або на основн й оборотн виробничі фонди.

Тема 9.

ОСНОВНІ ЗАСОБИ

План

9.1. Класифікація основних засобів.

9.2. Показники ефективного використання основних засобів.

9.2.1. Загальні показники.

9.2.2. Часткові показники.

9.3. Амортизація основних засобів.

9.1. Класифікація основних засобів

Основні засоби – сукупність засобів праці, що функціонують

у сфері матеріального виробництва в незмінній натуральній фор-

мі протягом тривалого часу.

Основні засоби – це та частина ресурсів будівельної організа-

ції, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберіга-

ючи свою натуральну форму, а свою вартість переносить на виго-

товлену будівельну продукцію поступово частинами.

Згідно з діючою класифікацією основні виробничі фонди бу-

дівельних організацій поділяють на такі групи:

— виробничі будинки та споруди;

— устаткування силове і виробниче;

— будівельні машини та механізми;

— транспортні засоби;

— інструмент, виробничий та господарський інвентар.

77

За своїм економічним змістом основні виробничі фонди поді-

ляють на  кт вну та   с вну частини.

До активної частини належать засоби праці, тобто машини,

механізми, технологічний транспорт, виробниче устаткування,

виробничий інструмент.

До пасивної частини належать будинки, споруди та передава-

льні пристрої, інвентар, що створюють умови для функціонуван-

ня активних основних виробничих фондів.

9.2. Показники ефективного використання основних засобів

Показники, що характеризують використання основних виро-

бничих фондів будівельної організації, поділяються на з г льн й

ч стков .

9.2.1. Загальні показн к

Фондовіддача – характеризує, яка кількість продукції в гро-

шовому вираженні припадає на одну гривню вартості основних

виробничих фондів:

Ф_{В д}

де V – обсяг товарної, або валової, або реалізованої будівель-

ної продукції, грн;

Ф_С – середньорічна вартість основних виробничих фондів

організації, грн.

Ф_Ввод n1 Ф_Виб n2

12 12

де Ф1 – вартість основних фондів на початок року;

n1 – кількість повних місяців з моменту введення обладнання;

n2 – кількість повних місяців з моменту виведення обладнання;

Ф_Ввод – вартість введеного обладнання протягом року;

Ф_{В б} – вартість виведеного обладнання протягом року;

12 – кількість місяців у році.

78

Фондоємність – величина, обернено пропорційна фондовіддачі.

Фондоозброєність – відношення вартості основних виробни-

чих фондів до числа робітників в організації, на підприємстві. Ця

величина повинна мати тенденцію до збільшення, тобто від неї

залежить технічна озброєність і, як наслідок, продуктивність

праці.

9.2.2. Часткові показн к

Показники екстенс вного в кор стання основних вироб-

ничих фондів:

— коефіцієнт екстенс вного використання устаткування:

Т_Ф

Т _л

де Т_ф – фактичний час роботи устаткування;

Т _лл – плановий час роботи устаткування;

— коефіцієнт змінності:

К_Зм = ,

де  _с– загальна кількість відпрацьованих одиниць устаткування;

  – кількість обладнання, яке працювало у найтривалішу

зміну;

— коефіцієнт завантаження устаткування – відношення трудо-

місткості виготовлення всіх виробів на даному виді устаткування

до фонду часу його роботи.

На практиці коефіцієнт завантаження приймається рівним ве-

личині коефіцієнта змінності, зменшеному у 2 рази (при 2-

змінному режимі) або у 3 рази (при 3-змінному режимі).

На основі показника змінності роботи устаткування розрахо-

вується коефіцієнт використання змінного режиму часу роботи

устаткування:

79

К_Зм

Т_Зм

де К_ЗмР – коефіцієнт завантаження обладнання;

К_Зм – коефіцієнт зміни;

Т_Зм – тривалість зміни, год.

Показники інтенс вного в кор стання:

— коефіцієнт інтенсивного використання устаткування:

В_Ф

В _л

де В_ф – фактичне вироблення устаткуванням продукції;

В _л – технічно обґрунтоване вироблення устаткування

продукції.

Показники інтегрального в кор стання:

К_Інтегр К_Екст К_Інт .

9.3. Амортизація основних засобів

У процесі виробничого використання основні виробничі фон-

ди поступово зношуються й у результаті втрачають свою первіс-

ну й споживчу вартість. Розрізняють ф з чне й мор льне зношу-

вання основних виробничих фондів.

Ф з чн й знос являє собою вплив на основні засоби природ-

но-кліматичних і технічних умов.

 ор льн й знос проявляється в тому, що ще придатні для

експлуатації основні засоби вигідніше замінити такими ж нови-

ми, ніж лагодити старі (перший ступінь). Другий ступінь прояв-

ляється в тому, що ще придатні для експлуатації основні фонди

вигідніше замінити більш прогресивними й продуктивними, ви-

трати на які швидко окупляться.

80

У сучасних умовах дедалі більшого значення набуває облік

морального зносу.

Аморт за ія – це грошове вираження фізичного та мораль-

ного зносу основних виробничих фондів, яке здійснюється з ме-

тою заміни основних виробничих фондів при їх вибутті.

Аморт за ія – процес поступового віднесення витрат на їх

придбання на собівартість виробленої продукції, в сучасних умо-

вах на зменшення скоригованого прибутку будівельної організа-

ції у межах норм амортизаційних відрахувань.

Скор гован  пр буток – це валовий дохід організації (сума

доходу від усіх видів діяльності), з якого виключений акциз, ПДВ

та інші податки, кошти або вартості, обумовлені в законі.

Величина амортизаційних відрахувань залежить від вартості

основних фондів, часу їх використання, витрат на модернізацію.

Узв’язку з процесом амортизації слід ознайомитися з понят-

тями вартості основних засобів залежно від моменту їх викорис-

тання організацією.

Б л нсов в рт сть – вартість, за якою основні виробничі

фонди були прийняті в будівельну організацію, поставлені на ба-

ланс.

 ерв сн в рт сть – історична або фактична собівартість об’-

єкта основних засобів (фондів) у цінах року придбання.

Л кв д ц йн в рт сть – частина коштів, яку підприємство

очікує одержати після ліквідації основних засобів після строку

їхнього корисного використання

В дновлен в рт сть – це вартість основних засобів, приве-

дена до умов і цін даного року.

З л шков в рт сть – вартість основних засобів, ще не пере-

несена на вироблену продукцію. Це різниця між первісною або

відновленою вартістю і сумою зносу.

Аморт зов н в рт сть – первісна вартість, за винятком лік-

відаційної, тобто та, яка повинна бути перенесена на продукцію.

Строк кор сного в кор ст ння –  ер од ч су  ротягом якого:

— основні засоби будуть використовуватися організацією;

— з їхнім використанням буде виготовлений очікуваний обсяг

продукції.

81

Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду (рік, квар-

тал) визначається застосуванням норм амортизації до балансової

вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

Відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку підпри-

ємств» основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 – будинки, споруди, їхні структурні компоненти й пе-

редавальні пристрої, у тому числі житлові будинки і їхні частини

(квартири й місця загального користування), вартість капіталь-

ного поліпшення землі;

група 2 – автомобільний транспорт і вузли (запасні частини)

до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні

прилади й інструменти, інше конторське (офісне) устаткування,

пристрої й приладдя до них;

група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені в групи

1,2 і 4;

група 4 – електронно-обчислювальні машини, інші машини

для автоматичної обробки інформації, їхнє програмне забезпе-

чення, пов’язані з ними засоби зчитування або друкування інфор-

мації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стіль-

никові), мікрофони й рації, вартість яких перевищує вартість ма-

лоцінних товарів (предметів).

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансо-

вої вартості кожної з груп основних фондів на початок звітно-

го (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на по-

датковий квартал):

група 1 – 2 %;

група 2 – 10 %;

група 3 – 6 %;

група 4 – 15 %.

Із метою створення інвестиційних умов організації мають

право самостійно вибирати метод амортизації.

Величина амортизаційних відрахувань може визначатися

трьома методами, якщо організація може обґрунтувати викорис-

тання того чи іншого методу (це залежить від величини скориго-

ваного прибутку): р вном рн м, р вном рно  р скорен м,  р ско-

рен м.

При р вном рному метод  (прямолінійному) визначення ве-

личини амортизаційних відрахувань орієнтовано на рівномірний

82

фізичний та моральний знос. При ньому амортизаційні відраху-

вання однакові в кожному періоді.

Метод  р скорено  морт з ц  в порівнянні з прямолінійним

швидше переносить вартість основних виробничих фондів на змен-

шення скоригованого прибутку будівельної організації. Альтернати-

вними методами прискореної амортизації є: 1) метод «сум ч сел»,

при якому кількість років строку служби перераховується у зворот-

ному порядку і підсумовується. Розмір амортизаційних відрахувань

пропорційний відношенню цифри даного року до суми років; 2) ме-

тод «з л шку, що зменшується», коли для кожного року береться

фіксована норма амортизації об’єкта, що прогресивно зменшується.

83

Тема 10.

ОБОРОТНІ КОШТИ БУДІВНИЦТВА

План

10.1. Класифікація оборотних коштів.

10.2. Власні і позикові оборотні кошти.

10.3. Нормування оборотних коштів.

10.4. Показники ефективного використання оборотних коштів.

10.1. Класифікація оборотних коштів

Можна зустріти декілька визначень оборотних коштів в зале-

жності від економічного та фінансового погляду.

Оборотні кошт  – це фінансові ресурси (оборотний капітал)

будівельних організацій, які обслуговують економічний оборот

усіх фондів, включаючи основні й оборотні фонди, фонди заробі-

тної плати, фонди обігу у вигляді готової будівельної продукції і

коштів у розрахунку.

Оборотні кошт  – це авансована будівельною організацією

в оборотн фонд й фонд об гу (за винятком амортизаційних

відрахувань) сукупність коштів, що опосередковує їхній рух у

процесі кругообігу й забезпечує безперервність процесу вироб-

ництва й обігу будівельної продукції. Це визначення конкретизує

уяву про оборотні кошти, як виробничі ресурси.

Оборотні кошти будівельних організацій розподіляються на

групи:

— залежно від обслуговування різних сфер в робн  тва – на

оборотні в робн чі фонд і фонд обігу;

— за джерелами формування – на власні і поз чкові;

— за особливостями планування і принципами формування –

на нормовані і ненормовані.

Розглянемо склад оборотних коштів (рис. 10.1).

84

Оборотні кошти

Оборотні фонди Фонди обігу

Виробничі Впроцесі

запаси виробництва Кошти в розрахун-

ках кошти

Основні матеріали Незавершене виробництво

Деталі й конструкції у підсобних господарствах

Допоміжні матеріали Незавершене виробництво БМР

Малоцінні й швидко- Видатки майбутніх періодів

зношувані предмети

Р с. 10.1.

Оборотні в робн чі фонд – частина виробничих фондів, які

повністю використовуються в одному виробничому циклі, втрача-

ють свою первинну форму та повністю переносять свою вартість на

собівартість будівельно-монтажних робіт зі спорудження будівель.

До складу оборотних фондів належать в робн ч з   с та

з соб у в робн цтв .

Виробничі запаси – це предмети праці, які призначені для за-

безпечення безперервності виробничого процесу, але ще не

включені в нього.

Виробничі запаси включають в себе: основн м тер  л , де-

т л й конструкц  , до ом жн м тер  л ,   л во, м лоц нн  

шв дкозношув н  редмет .

Основн м м тер  л м вважаються ті матеріали, які безпосе-

редньо використовуються в процесі проведення робіт, а також для

виготовлення конструкцій. У їхній склад входять: цемент, пісок,

щебені, метал, металовироби, покрівельні матеріали.

Дет л й конструкц  являють собою закінчені складені еле-

менти, з яких монтуються будинки й споруди.

До ом жн м тер  л  – безпосередньо не входять до складу

споруджуваних об’єктів, але необхідні для обслуговування виро-

бничих процесів будівництва. До них належать обтиральні, мас-

85

тильні матеріали, запасні частини машин та устаткування, інвен-

тарна тара та   л во.

  лоц нн  шв дкозношув н  редмет  – за своєю економіч-

ною природою близькі до основних засобів, тому що переносять

свою вартість на вироблену продукцію поступово, відносять їх до

оборотних коштів, щоб спростити облік і планування малоцінних

і швидкозношуваних предметів. До них відносяться: інструменти

та обладнання загального користування, змінне обладнання, ма-

лоцінний господарський інвентар, спеціальний одяг та взуття, бі-

лизна.

До засобів виробництва належать: нез вершене в робн цтво,

в д тк м йбутн х  ер од в.

Нез вершене в робн цтво буд вельно-монт жн х роб т є

матеріальною технологічно незавершеною частиною будівельно-

го виробництва, без якої процес виробництва не може здійснюва-

тися безупинно. До складу незавершеного виробництва входять

незакінчені роботи з конструктивних елементів і видів будівель-

но-монтажних робіт, які не можуть бути включені в акти при-

ймання виконаних робіт і оплачені замовником відповідно до іс-

нуючих правил розрахунків за виконані роботи.

В д тк м йбутн х  ер од в мають своєю метою підготовку

виробничого процесу й призначені для забезпечення безперерв-

ного будівельного виробництва. У їхній склад входять витрати на

будівництво тимчасових будівель – їдальні, буфети. Особливістю

є те, що вони здійснюються одноразово в даному звітному пері-

оді, а списуються на собівартість будівельно-монтажних робіт

частинами, тому що вони пов’язані з виробництвом не тільки по-

точного, але й майбутніх періодів.

Фонд обігу включають в себе кошт в розр хунк х  кошт .

До кошт в у розр хунк х відносять суми по пред’явлених за-

мовником рахунках, строк оплати яких не настав, а також перехі-

дну заборгованість за відвантажені товари та надані послуги. Ви-

ставлені для оплати рахунки протягом трьох днів перевіряються в

місцевих відділеннях банку.

Здають в експлуатацію об’єкти й списують витрати по них з

незавершеного виробництва будівельно-монтажних робіт, як пра-

вило, наприкінці місяця. Гроші від замовника будівельники оде-

ржують звичайно на початку наступного місяця.

86

Через це на звітні дати в підрядників виникає заборгованість

по пред’явлених рахунках за виконані роботи та послуги.

Виникають випадки, коли виконані роботи не забезпечені фі-

нансуванням або виконаний їхній обсяг перевищує обсяг, устано-

влений у титульному списку. Ці роботи не оплачуються й вини-

кає деб торськ з боргов н сть.

Кошт  – це вільні гроші в касі, на розрахункових валютному

й іншому рахунках у банку, а також цінні папери (акції, облігації,

векселі, ощадні сертифікати).

Схема кругообороту оборотних коштів подана на рис. 10.2.

Г-Пт…В…Нв… Гп-Г

Г – гроші; Пт – предмети праці, призначені для виробництва;

В – виробництво; Нв – незавершене виробництво; Гп – готова

продукція

Рис. 10.2.

Г-Пт – 1-а стадія

Відповідно до схеми на цій стадії відбувається перетворення

коштів у матеріальні цінності у вигляді основних матеріалів, де-

талей конструкцій, допоміжних матеріалів і т.д., призначених для

проведення будівельно-монтажних робіт. При цьому кошти із

грошової форми перетворюються в товарну у вигляді виробничих

запасів.

На 2-ій стадії кругообороту оборотні кошти знаходяться у

сфері виробництва, де відбувається процес продуктивного витра-

чання предметів праці, призначених для виробництва будівельно-

монтажних робіт. Рух коштів відбувається за формулою

Пт…В…Нв…Гп, починаючи з надходження предметів праці без-

посередньо в процес виробництва й закінчуючи випуском готової

продукції.

Гп – Г – 3-я стадія.

87

У ній відбувається перехід коштів з виробництва у сферу обі-

гу, здійснюється реалізація готової продукції, що відповідає пе-

реходу коштів з товарної форми в грошову.

Завершенням процесу виробництва й реалізації продукції є

надходження на рахунок будівельної організації відповідного ек-

вівалента за реалізовану продукцію у вигляді певної грошової

суми.

Структур оборотн х кошт в – це процентний вміст кожно-

го елемента витрат у загальній вартості обігових коштів. Вона ви-

значається особливостями будівництва й застосовуваною систе-

мою його фінансування, кредитування й розрахунків.

10.2. Власні і позикові оборотні кошти

Як вже було сказано, за джерелами формування оборотні ко-

шти поділяються на власні і залучені.

Власні оборотні кошти – кошти, які постійно закріплені за

підприємством і витрачаються на покриття його потреб, що ви-

никають у процесі виробничої діяльності.

Поз кові оборотні кошти – короткострокові кредити банку на

придбання сезонних матеріалів, на утворення запасів по незавер-

шеному виробництву, а також кредит на заборгованість, тобто

кошти, що не належать даному підприємству, а тимчасово пере-

бувають у його розпорядженні.

10.3. Нормування оборотних коштів

За плануванням і принципами формування оборотні кошти

поділяються на нормов н і ненормов н .

Нормов н оборотн кошт  – це кошти у виробничих запа-

сах, незавершеному виробництві, напівфабрикатах, видатках

майбутніх періодів, в запасах малоцінних і швидкозношуваних

предметів.

Ненормов н оборотн кошт  – утворюються за рахунок

простроченої заборгованості замовників за виконані роботи, дебі-

торської заборгованості, коштів у розрахунках за відвантажені

матеріали та послуги.

88

При нормуванні оборотних коштів визначають їх норму та

нормат в.

Норма – відносний показник, що розраховується у днях, ха-

рактеризує мінімальний розмір запасів товарно-матеріальних

цінностей у будівництві.

Нормат в – абсолютний показник, що розраховується у

грошовому вираженні згідно з конкретними умовами виробницт-

ва. Це мінімальна планова величина оборотних коштів, які по-

стійно необхідні у виробництві для нормальної роботи.

Основними елементами оборотних коштів є в робн ч з   с ,

нез вершене в робн цтво, в тр т м йбутн х  ер од в. Саме ці

елементи розглянемо на прикладі нормування оборотних коштів.

Нормування оборотних коштів для створення в робн ч х

запасів визначається за формулою

H O N ,

де Н – норматив оборотних коштів, грн;

О – одноденні витрати, грн;

N – норма оборотних коштів, дн.

Норма оборотних коштів містить у собі: тр нс ортн ,   дго-

товч , технолог чн ,  оточн , стр хов й з   с .

Тр нс ортн й з   с ураховує період часу від дати оплати

платіжної вимоги до дати надходження вантажу на склад будіве-

льної організації.

  дготовч й з   с – час, необхідний на приймання, розван-

таження, сортування й складування матеріалів, якщо вони не є

складовою частиною виробничого циклу.

Технолог чн й з   с – необхідний, якщо матеріали перед вве-

денням у виробництво необхідно обробити (просушування дере-

вини).

 оточн й з   с – призначений для забезпечення безперерв-

ності виробничого процесу в інтервалах між двома черговими по-

ставками. Розмір поточного запасу залежить від середньоденних

витрат і частоти від поставок. Рекомендується приймати поточ-

ний запас у розмірі 50% від середньої тривалості інтервалу між

двома суміжними поставками.

89

Стр хов й з   с – необхідний для запобігання наслідків мо-

жливих перебоїв у постачанні, роботі транспорту й порушень

строків поставки.

Нормування оборотних коштів по незавершеному в робн —

 тву визначається за формулою

НВ НВ_Н О_{Б Р} ГО ,

де НВ  – плановий залишок незавершеного виробництва бу-

дівельно-монтажних робіт на кінець відповідного

кварталу планового року;

НВ_Н – залишок незавершеного виробництва будівельно-

монтажних робіт на початок відповідного кварталу

планового року;

О_{Б Р} – обсяг будівельно-монтажних робіт на відповідний

квартал планового року;

ГО  – запровадження в дію готових об’єктів у відповід-

ному кварталі планового року.

Нормування оборотних коштів на в датк ма бутніх пері-

одів визначається за формулою

Н  В_О Р  Р_В ,

де Н   – норматив оборотних коштів на витрати майбутніх

періодів;

В_О – сума коштів на витрати майбутніх періодів, які

вкладені на початок планового року;

Р  – витрати майбутніх періодів, які здійснюються в

плановому році;

Р_В – витрати майбутніх періодів, які списуються на собі-

вартість робіт у плановому році.

90

10.4. Показники ефективного

використання оборотних коштів

Ступінь використання оборотних коштів можна визначати за до-

помогою показників їх обертання:

Коефіцієнт обертання:

К_ОБ ,

де К_ОБ — коефіцієнт обертання;

В – виторг від здачі будівельних робіт за певний період часу;

ОК — середня величина оборотних коштів за певний період

часу.

Середньої тривалості одного обороту:

Т_Р

К_ОБ

де Т – середня тривалість одного обороту;

Т_Р – число календарних днів певного періоду (360,90,30);

К_ОБ – коефіцієнт обертання.

91

Тема 11.

ТРУДОВІ РЕСУРСИ

План

11.1. Поняття трудових ресурсів.

11.2. Показники вимірювання трудових ресурсів.

11.3. Методи вимірювання продуктивності праці.

11.4. Тарифна система.

11.5. Заробітна плата.

11.1. Поняття трудових ресурсів

Трудові ресурси – це частина населення, що має фізичний

розвиток, розумові здібності й знання і здатна трудитися. До тру-

дових ресурсів відноситься населення як у працездатному віці,

так і старші й молодші працездатного віку.

11.2. Показники вимірювання трудових ресурсів

Продуктивність праці – це здатність людини створювати в

одиницю робочого часу певну кількість продукції.

Рівень продуктивності праці в будівництві визначається дво-

ма основними показниками: кількістю продукції, виробленої в

одиницю часу (в роб ток), і витратами часу, необхідними на ви-

готовлення одиниці продукції (трудом стк сть).

11.3. Методи вимірювання продуктивності праці

Існують три методи вимірювання продуктивності праці: в р-

т сн й, н тур льн й, норм т вн й,

В рт сн й метод вимірювання продуктивності праці – це та-

кий метод, при якому кількість продукції враховується за кошто-

рисною вартістю або за договірною ціною. Рівень продуктивності

праці характеризується при цьому методі вимірювання коштори-

сною вартістю будівельно-монтажних робіт, які припадають на

одного працівника.

92

Н тур льн й метод продуктивності праці дозволяє визначати

виробіток робітника по професіях у натуральних показниках за

видами робіт.

Норм т вн й метод вимірювання продуктивності праці по-

казує співвідношення фактичних витрат праці за певний обсяг

робіт з витратами праці за нормою, тобто характеризує ступінь

виконання робіт в порівнянні з нормами.

Організація оплати праці у будівельних організаціях здійсню-

ється на підставі:

— державного регулювання оплати праці;

— тарифної системи оплати праці;

— преміювання працівників;

— договірного регулювання оплати праці.

Державне регулювання оплати праці здійснюється згідно із

Законом України «Про оплату праці», а також установленої міні-

мальної заробітної плати.

11.4. Тарифна система

В основі організації оплати праці в будівництві лежать: т —

р фн с стем ; норм ч су й розц нк н буд вельн , монт жн й

ремонтно-буд вельн робот ; форм й с стем о л т  р ц .

Тар фна с стема являє собою сукупність нормативів, за до-

помогою яких здійснюється диференціація й регулювання рівня

заробітної плати різних категорій працівників залежно від квалі-

фікаційного рівня, умов, ваги, інтенсивності виконуваних ними

робіт.

Тарифна система містить у собі:

тар фну сітку;

тар фні ставк ;

тар фно—кваліфіка і н  довідн к;

ра онні коефі ієнт .

Тар фна сітка – це шкала, що складається з певної кількості

тарифних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Дає мо-

жливість диференціювати оплату праці працівників. Являє собою

шкалу розрядів, кожному з яких відповідає певний тарифний розряд.

Тар фні ставк  – це виражений у грошовій формі розмір

оплати праці за виконану роботу залежно від її складності або

93

кваліфікації працівника за одиницю робочого часу. Вони можуть

бути годинні, денні й місячні (оклади) і виражають абсолютні

розміри оплати праці в грошовому вираженні. Тарифна ставка 1-

го розряду є найменшою.

Тар фно—кваліфіка і н  довідн к призначений для тарифіка-

ції робіт, визначення рівня кваліфікації працівника й присвоєння

йому відповідного розряду. Основним критерієм для присвоєння

тому або іншому працівникові певного тарифного розряду служить

наявність у нього професійних і трудових навичок, необхідних для

виконання робіт, віднесених до даного тарифного розряду.

Ра онні коефі ієнт  – з їх допомогою здійснюється міжра-

йонне регулювання заробітної плати. Дані коефіцієнти не утво-

рюють нових тарифних ставок, тому що вони застосовуються не

до тарифних ставок, а до заробітної плати працівників.

11.5. Заробітна плата

У будівництві існують дві головні форми оплати праці: від-

рядна й погодинна.

Відрядна форма оплати праці має такі різновиди: відрядну,

пряму, непряму, відрядно-преміальну, акордну і підрядну. Ця

форма найпоширеніша у будівництві.

При відрядні формі оплати праці робітник одержує заробіт-

ну плату залежно від кількості виконаної роботи згідно з встано-

вленими відрядними розцінками за одиницю роботи, виражену в

натуральних одиницях виміру.

При прямі  – праця оплачується за розцінками за одиницю

виконаної роботи

При відрядно-преміальні робітник отримує оплату своєї

праці за прямими відрядними розцінками і додатково отримує

премію. Для цього необхідно чітко встановити показники, за які

здійснюється преміювання.

Непряма – застосовується при оплаті праці робітників-

механізаторів, які обслуговують машини у складі бригади. Заро-

бітна плата залежить від результатів роботи бригади.

Акордна – різновид відрядної оплати. При цій системі видається

завдання бригаді або ланці робітників на комплексний обсяг робіт в

одиницях виміру кінцевої продукції. Акордна розцінка і сума заро-

94

бітної плати за комплекс робіт нараховується на підставі калькуля-

ції, що складається на основі діючих норм і розцінок.

Підрядна оплата – відносно нова система. При ній оплата

праці робітників здійснюється після виконання комплексу робіт

будівництва в цілому. Заробіток визначається на підставі кальку-

ляції витрат праці та заробітної плати. Заробітна плата бригаді

виплачується щомісяця згідно з прямими відрядними розцінками.

Після введення в експлуатацію робиться остаточний розрахунок

відповідно до суми, зазначеної у договорі підряду.

Почасова форма оплати праці – така форма оплати праці, що

залежить від тривалості роботи й кваліфікації працівника незалежно

від обсягу виконаної роботи. Дана форма оплати праці застосовуєть-

ся в будівництві на роботах, що слабко піддаються нормуванню й

обліку, або коли недоцільно переводити робітників на відрядну

оплату праці. Почасова форма має такі системи оплати праці: прос-

ту погод нну, погод нно-преміальну  окладну.

При прості оплата праці залежить від тривалості роботи і

кваліфікації незалежно від обсягу робіт. Тривалість робіт визна-

чається табелем обліку, а кваліфікація – присвоєним розрядом.

Погод нно—преміальна – така система оплати праці, при якій

на додаток до заробітку за відпрацьований час робітники одер-

жують премію за досягнення певних показників роботи.

Окладна – застосовується в основному для спеціалістів і

службовців, а також керівників.

Відрядну і погодинну форми оплати праці можна подати сис-

темами (табл. 11.1).

Т бл ця 11.1

Форми та системи оплати праці

Форми Системи

Індивідуальна відрядна та колективна Пряма відрядна

Відрядно-преміальна

Відрядно-прогресивна

Непряма відрядна

Акордна

Підрядна

Погодинна Проста погодинна

Погодинно-преміальна

Окладна

95

Як варіант удосконалення організації і стимулювання праці роз-

глянемо безтарифну систему оплати праці, що знаходить застосу-

вання у багатьох будівельних організаціях. За цих умов фактичний

розмір заробітної плати кожного працівника залежить від:

1) кваліфікаційного рівня працівника, який встановлюється

всім членам трудового колективу і визначається як частка від ді-

лення фактичної заробітної плати працівників за минулий період

на мінімальний рівень заробітної плати, який склався у будівель-

ній організації за той же період;

2) коефіцієнта трудовоī участі – виставляється всім праців-

никам будівельної організації і затверджується радою трудового

колективу;

3) фактично відпрацьованого часу.

У загальному вигляді розрахунок заробітної плати при безта-

рифній системі має вигляд:

1) кількість балів, набраних кожним працівником за форму-

лою:

  К N КТУ ,

де   – кількість балів окремого працівника;

К – кваліфікаційний рівень;

КТУ – коефіцієнт трудової участі;

2) загальна сума балів, набраних усіма працівниками підроз-

ділу:

 =   ;

3) частка фонду оплати праці, що припадає на оплату одно-

го бала:

ФО

ч ,

де ч – частка ФОП;

ФО  – фонд оплати праці;

96

4) фактична заробітна плата:

З _ф   ч ,

де З _ф – фактична заробітна плата.

97

Розділ 4.

ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

БУДІВЕЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Тема 12.

ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ БУДІВЕЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

План

12.1. Поняття фінансових ресурсів.

12.2. Фінансові відносини будівельних організацій.

12.3. Грошові фонди будівельних організацій.

12.4. Джерела формування фінансових ресурсів. Прибуток.

12.1. Поняття фінансових ресурсів

Фінансові ресурси – це кошти, що знаходяться у розпоря-

дженні будівельної організації та призначені для здійснення по-

точних витрат і витрат на розвиток виробництва, для виконання

фінансових зобов’язань і економічного стимулювання працівни-

ків. Фінансові ресурси спрямовуються також на утримання та

розвиток об’єктів невиробничої сфери, споживання, нагрома-

дження, у спеціальні резервні фонди.

Конкурентоспроможність і платоспроможність будівельної

організації визначається раціональною організацією та викорис-

танням фінансів. Ринкова економіка не тільки привела до поси-

лення ролі фінансових ресурсів у функціонуванні будівельних

організацій, а й визначила для них нове місце у системі господа-

рювання.

Фінанси будівельної організації охоплюють її грошові відно-

сини з іншими господарюючими суб’єктами

12.2. Фінансові відносини будівельних організацій

Фінансові відносини залежно від економічного змісту можна

групувати за такими напрямками:

— виникнення між засновниками у момент створення підпри-

ємства при формуванні статутного фонду;

98

— між підприємствами та організаціями щодо реалізації про-

дукції. До них відносять фінансові відносини між постачальни-

ком та покупцем сировини, матеріалів, готової продукції;

— між підприємством та його підрозділами: філіями, цехами

з приводу фінансування витрат, розподіл та перерозподіл прибут-

ку, оборотних коштів;

— між підприємством та робітниками підприємства при роз-

поділі та використанні доходу, випуску та розміщенню акцій і

облігацій підприємства, виплати процентів і дивідендів за акція-

ми;

— між підприємством та вищою організацією, всередині фі-

нансово-промислових груп, всередині холдингу, з союзами та

асоціаціями, членом котрих є підприємство;

— між підприємством та фінансовою системою держави при

виплаті податків та інших платежів у бюджет, формування поза-

бюджетних фондів, надання можливості податкових пільг;

— між підприємством та банківською системою у процесі

зберігання коштів підприємства, виплати процентів за кредит, з

приводу купівлі та продажу валюти, надання інших банківських

послуг;

— між підприємством і страховими компаніями та організаці-

ями, при страхуванні майна, комерційних та підприємницьких

ризиків;

— між підприємством та інвестиційними інститутами в ході

розміщення інвестицій, приватизації та ін.

Ф н нс буд вельн х орг н з ц й в конують тр функц  :

1) формування грошових фондів (доходів);

2) використання цих фондів;

3) контроль за їх формуванням і використанням.

12.3. Грошові фонди будівельних організацій

Грошові фонди – це частина коштів, які мають цільове при-

значення. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд

оплати праці, амортизаційний фонд.

99

Ст тутн й фонд – використовується організацією для інве-

стування коштів в оборотні та основні засоби.

Фонд о л т  р ц  – для виплати основної та додаткової за-

робітної плати працівникам.

Аморт з ц йн й фонд – для фінансування відтворених осно-

вних та позаоборотних активів.

Резервн й фонд – для покриття збитків, подолання тимчасо-

вих фінансових ускладнень.

12.4. Джерела формування фінансових ресурсів. Прибуток

Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок

ряду джерел. На підставі права власності розрізняють дві великі

групи джерел: власні та залучені кошти (табл. 12.1).

Первісне формування фінансових ресурсів відбувається у

момент створення будівельної організації, коли утворюється

ст тутн й к   т л (статутний фонд). Ст тутн й к   т л – це

майно будівельної організації, створене за рахунок внесків засно-

вників.

Далі фінансові ресурси формуються в основному за рахунок

 р бутку (від основної та інших видів діяльності), а також в руч-

к від реалізації майна, що вибуло, ст б льн х   с в в, різних ц —

льов х н дходжень, внеск в членів трудового колективу. До ст —

б льн х   с в в належать: статутний та інші капітали; довгостро-

кові позички; кредиторська заборгованість, що постійно знахо-

диться в обороті будівельної організації.

Т бл ця 12.1

Джерела утворювання фінансових ресурсів

Фінансові ресурси будівельноī організаціī

Утворювані за рахунок вла- Мобілізовані на фінансо- Ті, які знаходяться у по-

сних і прирівняних коштів вому ринку рядку перерозподілу

Прибуток від основної дія- Продажу власних цінних Страхові відшкодування

льності паперів

Амортизаційні відрахуван- Дивіденди й проценти за Фінансові ресурси, які над-

ня цінними паперами та ін ходять від концернів, асоці-

емітентах ацій, галузевих структур

Прибуток від реалізації ви- Кредитні інвестиції Фінансові ресурси, які фо-

булого майна рмуються на пайових заса-

дах

100

 родовження т бл ц

Фінансові ресурси будівельноī організаціī

Прибуток від позареаліза- Бюджетні субсидії

ційних операцій

Стабільні пасиви

Цільові надходження

Пайові й інші внески членів

трудового колективу

Значні фінансові ресурси, особливо у заново створених і рео-

рганізованих будівельних організаціях, можуть бути мобілізовані

на фінансовому ринку за допомогою продажу акцій, облігацій та

інших видів цінних паперів, що випускаються цією організацією,

дивідендів і процентів за цінними паперами та інших емітентах,

доходів від фінансових операцій, кредитів

Будівельні організації можуть отримати фінансові ресурси від

асоціацій, корпорацій, концернів, у які вони входять; від вищих

організацій при збереженні галузевих структур, від органів дер-

жавного управління як бюджетних субсидій, від страхових орга-

нізацій. У складі цієї групи фінансових ресурсів, що формуються

перерозподілом, дедалі більше значення мають виплати страхо-

вих відшкодувань і менше – бюджетні та галузеві фінансові дже-

рела, призначені на суворо обмежений перелік витрат.

До власних фінансових ресурсів належать: статутний фонд,

амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток.

До залучених фінансових ресурсів належать: отримані креди-

ти, цільові та інші внески, кошти, мобілізовані на фінансовому

ринку.

Використання фінансових ресурсів будівельної організації

здійснюється за такими напрямками:

— поточні витрати на проведення будівельно-монтажних робіт;

— інвестування коштів у капітальні вкладення, пов’язані з

розширенням виробництва і його технічним оновленням, викори-

станням нематеріальних активів;

— інвестування фінансових ресурсів у цінні папери;

— платежі фінансовій, банківській системам, внески у позабю-

джетні фонди;

— утворення різних грошових фондів і резервів;

— благодійні цілі, спонсорство.

101

Прибуток, як основне джерело власних фінансових

ресурсів будівельних організацій

Власні фінансові ресурси – це ресурси, що знаходяться у

юридичній власності будівельної організації.

Після реалізації своєї продукції будівельна організація отри-

мує виручку, з якої виявляє фінансовий результат – прибуток.

Будівельна організація отримує прибуток, якщо виручка пе-

ревищує собівартість.

Прибуток – основне джерело власних фінансових ресурсів

будівельної організації, який пов’язаний з отриманням валового

доходу. Валовий дохід будівельної організації – виручка від реа-

лізації продукції будівельної організації за вирахуванням матері-

альних витрат, тобто включає до свого складу оплату праці та

прибуток (рис. 12.1).

Валовий дохід

Матеріальні витрати Оплата праці Прибуток

Собівартість Чистий Податок на

прибуток

Виручка від реалізації

Р с. 12.1. Скл дн к в ручк в д ре л з ц 

Кінцевий фінансовий результат складається з фінансового

результату від реалізаціī продукціī, основних виробничих фо-

ндів та іншого майна будівельноī організаціī або доходів від

позареалізаційних операцій, що зменшуються на суму цих опера-

цій.

Прибуток від реалізаціī визначається як різниця між вируч-

кою від реалізації у діючих договірних цінах без ПДВ та акцизів і

витратами на виробництво й реалізацію продукції.

Прибуток від реалізаціī основних виробничих фондів та

іншого майна визначається як різниця між виручкою від реалі-

102

зації основних засобів, зайвого обладнання, матеріалів, конструк-

цій, виробів та витрат на реалізацію, тобто транспортування, під-

готовку до реалізації.

Прибуток від позареалізаційних операцій, тобто операцій,

не пов’язаних з основною діяльністю: здавання майна в оренду,

доходи за цінними паперами, перевищення суми отриманих

штрафів над сплаченими, прибуток від спільної діяльності, при-

буток минулих років, виявлених у звітному році.

Облік та визначення фінансових результатів здійснюється за

напрямками, визначеними у табл. 12.2.

Т бл ця 12.2

Формування прибутку

Прибуток організації

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності Прибуток від над-

Прибуток (збиток) від опера- Прибуток (зби- Прибуток (зби- звичайних подій

ційної діяльності ток) від фінан- ток) від іншої

сової діяльності звичай-ної дія-

льності

Прибуток Від іншої діяль- Від інвестицій в Від реалізації Збитки від стихій-

(збиток) від ності дочірні фінансових інве- ного лиха

основної організації, під- стицій

діяльності приємства

Реалізація Реалізація обо- Від сумісної ді- Від реалізації Відшкодування

продукції, ротних активів яльності основних засобів від техногенних

послуг катастроф, аварій

Реалізація іншої Отримані диві- Доходи від без- Відшкодування

валюти денди коштовно отри- збитків від над-

маних оборот- звичайних подій

них активів

Дохід (збиток) від Відсотки, отри- Уцінка фінансо- Інші доходи (зби-

операційної оре- мані за цінними вих інвестицій тки) від надзви-

нди паперами та ін- чайних подій

Дохід (збиток) ші доходи від

від операцій-них фінансових опе-

курсових різ- рацій

ниць

Штрафи, пені,

неустойки

103

Рентабельність визначає прибутковість організації. Це відно-

сний показник, який вимірюється у відсотках (дод. 5). Слід зазна-

чити, що в світовій економіці такого терміну нема. Він є наслід-

ком командно адміністративної системи, де цей показник в пев-

ній мірі приховував рівень поганого господарювання. Не давав

та не дає уяви щодо якості продукції та її впливу на обсяг прибу-

тку.

104

Тема 13.

ФІНАНСУВАННЯ ТА КРЕДИТУВАННЯ

БУДІВЕЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

План

13.1. Фінансування та кредитування капітальних вкладень.

13.2. Кредитування будівельних організацій.

13.2.1. Поняття кредиту, причини виникнення кредитних

відносин.

13.2.2. Види кредитів.

13.1. Фінансування та кредитування капітальних вкладень

Ядром системи фінансування й кредитування капітальних вкла-

день є :

— сукупність основних правил і рекомендацій, які визначають

склад джерел коштів для них;

— порядок їх мобілізації банками й надання суб’єктам інвестицій-

ної діяльності;

— контроль за цільовим і ефективним використанням цих коштів.

Особливості відтворення основних засобів, будівельного вироб-

ництва і його продукції обумовлюють специфічні риси цієї системи.

Розр зняють дв основн х метод з без ечення к   т льн х

вкл день кошт м : ф н нсув ння(без  овернення кошт в)  кред —

тув ння ( н умов х  овернення). У  орядку ф н нсув ння в кор —

стовуються бюджетн  с гнув ння, вл сн й з лучен кошт  нве-

стор в  , як  р в ло, кошт с ец  льн х  оз бюджетн х фонд в.

Капітальні вкладення забезпечуються коштами з різних за

характером джерел. До них слід віднести: вл сн ф н нсов ресур-

с  нвестор в ( р буток,  морт з ц йн в др хув ння, в дшкоду-

в ння зб тк в в д  в р й, ст х йного л х , грошов н гром джен-

ня й з ощ дження гром дян, юр д чн х ос б   н.);  оз ков ф —

н нсов кошт  нвестор в (обл г ц йн  оз к , б нк вськ й бю-

джетн кред т ); з лучен ф н нсов кошт  нвестор в;; бю-

джетн  нвест ц йн  с гнув ння; кошт  оз бюджетн х фон-

д в, безкоштовн внеск ,  ожертвув ння орг н з ц й,   д р —

ємств  гром дян.

105

Склад коштів, що направляються на капітальні вкладення, за-

лежить від того, хто є інвестором і яку форму власності він предста-

вляє. Так, інвесторами державних капітальних вкладень є органи

влади й керування державою, областями й іншими адміністратив-

но-територіальними утвореннями, а також державні підприємства й

організації. У першому випадку капітальні вкладення здійснюються

за рахунок коштів відповідних бюджетів, позабюджетних фондів і

позикових коштів, Державні підприємства й організації, а також ті,

які засновані на колективній формі власності, забезпечують капіта-

льні вкладення власними, залученими й позиковими коштами.

Окремі громадяни, трудові й селянські господарства забезпечу-

ють капітальні витрати за рахунок власних коштів і банківського, ав

окремих випадках і державного пільгового кредиту.

Власні кошти організацій утворюються з прибутку, амортиза-

ційних відрахувань та інших коштів. В останні роки зростає питома

вага власних коштів у загальному обсязі фінансування капітальних

вкладень.

13.2. Кредитування будівельних організацій

13.2.1. Поняття кред ту, пр ч н в н кнення

кред тн х віднос н

Кредит – це форма позичкового капіталу (у грошовій та това-

рній формах), що надається на умовах повернення та обумовлює

виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим,

хто його отримує.

Причиною виникнення кредиту є товарне виробництво, у

процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його гро-

шовим еквівалентом. Якщо рух товарних потоків випереджає

грошовий, то підприємства – споживачі товарів – з настанням

моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, а це може

спинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових по-

токів випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються

тимчасово вільні кошти. Отже, виникнення і функціонування

кредиту пов’язане з необхідністю забезпечення безперервного

процесу відтворення, з тимчасовим вивільненням коштів у одних

організацій і появою потреби в них у інших. При цьому виник-

нення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом розбі-

106

жності в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням

між суб’єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки пла-

тежу через укладання кредитної угоди. Нині кредитні відносини

з`являються за будь-якої економічної чи фінансової операції.

Поряд з об’єктивним підґрунтям існують специфічні причини

виникнення і функціонування кредитних відносин, що пов’язані з

потребою забезпечення безперервності процесу відтворення:

1) сезонний характер окремих виробництв;

2) розбіжності між нагромадженням коштів та їх витрачанням

в організації;

3) відхилення фактичного використання оборотних коштів

від їх нормативу в процесі індивідуального кругообігу оборотних

фондів організації.

13.2.2. В д кред тів

Розрізняють такі види кредитів:

1) за кредиторами:

— банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (ба-

нківський, лізинговий кредити);

— підприємства (комерційний кредит);

— держава (державний кредит, який надається через уповно-

важені банки);

— міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кре-

дитних ліній через уповноважені банки);

2) за формами та видами:

— грошова – державний, банківський;

— товарна – лізинговий, комерційний;

3) за метою використання:

— фінансування оборотних коштів;

— фінансування основних засобів;

4) за терміном надання:

— короткострокові (до 1 року);

— середньострокові (до 3 років);

— довгострокові (понад 3 роки);

5) за забезпеченням:

— забезпечені;

— бланкові.

107

Забезпечені кредити гарантуються певними видами активів, а

саме: нерухомістю, цінними паперами, товарно-матеріальними

цінностями, дебіторською заборгованістю.

Бланкові кредити отримують тільки фінансово стійкі підпри-

ємства на короткий термін (1-10 днів) без забезпечення;

6) за порядком надання:

— прямі – безпосереднє кредитування підприємства одним

кредитором;

— консорціумні – кредитування кількома кредиторами, котрі

об’єднуються, і кожен з них надає частину загального кредиту.

Позички участі – банки передають частини позички іншим

кредиторам, можуть передаватися без відома підприємства пози-

чальника.

108

Тема 14.

ОПОДАТКОВУВАННЯ БУДІВЕЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

План

14.1. Сутність та функції податків.

14.2. Види податків.

14.3. Оподатковування приватних підприємців.

14.4. Оподатковування приватних підприємств, які належать до

малої форми бізнесу.

14.1. Сутність та функціī податків

Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільс-

тві і як форма фінансових відносин виникають одночасно з по-

явою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподат-

кування здійснюється в основному в грошовій формі.

Податки – це обов’язкові платежі, які встановлює держава

для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізо-

ваних фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування дер-

жавних витрат.

Обов’язкові платежі перераховуються до бюджету держави, а

також до інших цільових державних фондів. Вони можуть здійс-

нюватися в кількох формах:  од тк ,  л т з ресурс , ц льов

в др хув ння.

Суспільне призначення податків виявляється в таких функці-

ях:

1) фіскальна функ ія податків полягає в мобілізації коштів

у розпорядження держави та формуванні централізованих фінан-

сових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави.

Вона реалізується через розподіл частини валового національного

продукту;

2) регулювальна функ ія податків реалізується через вплив

податків на різні напрямки, показники діяльності суб’єктів гос-

подарювання.

На даному етапі об’єктам оподаткування є валов  дохід,

пр буток, вартість ма на, заробітна плата, вартість това-

рної продук ії, обсяг реаліза ії.

109

Ставки податків можуть бут ун верс льн м і д ференц —

йов н м .

14.2. Види податків

Види податків і зборів (обов’язкових платежів) наведені в

табл.. 14.1.

Таблиця 14.1

Загальнодержавні податки і збори Місцеві податки і збори

(обов’язкові платежі) (обов’язкові платежі)

Прямі податки Непрямі Збори Податки Збори

податки

Податок на при- ПДВ Збір на обов’язкове Кому- Збір за парковку

буток підприєм- державне пенсійне нальний авто-транспорту

ства страхування податок

Плата (податок) Акциз Збір на обов’язкове со- Податок з Збір за право

за землю ціальне страхування реклами використання

місцевої симво-

ліки

Податок із влас- Мито Збір до Державного ін- Збір за проїзд

ників транспор- новаційного фонду територією при-

тних засобів кордонних обла-

стей автотранс-

портом, що ви-

рушає за кордон

Податок на не- Збір на геологороз- Ринковий збір

рухоме майно відувальні роботи, ви-

(нерухомість) – у конані за рахунок держ-

проекті бюджету

Збір за спеціальне ви- Готельний збір

користання природних

ресурсів

Збір за забруднення на- Інші збори

вколишнього середо-

вища

Рентні збори

Державне мито

Гербовий збір

Інші збори

За півстоліття існування ПДВ ( вперше уведена в 1954 році у

Франції) у світовій практиці спостерігається тенденція щодо його

розвитку в найбільш розвинутих капіталістичних країнах. Це під-

тверджує реальність його застосування, де є стабільна економіка.

110

У той же час він сприяє стриманню перевиробництва окремих

видів товарів та послуг, будучи економічним регулятором.

14.3. Оподатковування приватних підприємців

Законодавством передбачено кілька альтернативних способів

оподаткування приватних підприємців:

1) оподаткування сукупного чистого доходу та сплата інших

податків, передбачених законодавством України (традиційне

оподаткування);

2) сплата фіксованого податку з придбанням торгового пате-

нту;

3) сплата єдиного податку.

1. Традиційному оподаткуванню підлягають доходи грома-

дян, одержані протягом календарного року від здійснення під-

приємницької діяльності без створення юридичної особи. Опода-

ткованим доходом вважається сукупний дохід, тобто різниця між

валовим доходом (виручка у грошовій та натуральній формі) і

документально підтвердженими витратами, безпосередньо

пов’язаними з одержанням доходу.

2. Обов’язковою умовою придбання патенту на право здійс-

нення підприємницької діяльності є сплата фіксованого податку.

Документ, що засвідчує сплату фіксованого податку, служить

підставою для видачі податковим органом за місцем проживання

патенту. Приватний підприємець може перейти на сплату фіксо-

ваного податку у разі одночасного одержання таких умов:

а) здійснення підприємницької діяльності з продажу товарів і

надання супутніх такому продажу послуг на ринках з

обов’язковою сплатою ринкового збору згідно з чинним законо-

давством. Доходи такого громадянина, отримані від здійснення

інших видів підприємницької діяльності, обкладаються прибут-

ковим податком у загальному порядку;

б) кількість осіб, що перебувають у трудових відносинах з та-

ким підприємцем, включаючи членів його сім’ї, не повинна пере-

вищувати 5;

в) валовий дохід підприємця від самостійного здійснення дія-

льності за останні 12 календарних місяців, що передував місяцю

111

придбання патенту, не перевищує 4000 неоподатковуваних міні-

мумів доходів громадян.

Підприємці, які вибрали такий спосіб оподаткування, не мо-

жуть здійснювати торгівлю лікеро-горілчаними і тютюновими

виробами;

3. Приватний підприємець може стати платником єдиного

податку, якщо:

а) у трудових відносинах з ним протягом року перебуває не

більше 10 осіб, включаючи членів його сім’ї;

б) обсяг виручки від реалізації продукції за рік не перевищує

500 тис. грн;

в) відсутня заборгованість зі сплати всіх установлених подат-

ків і обов’язкових платежів за попередній звітний період;

г) приватний підприємець не є суб’єктом особливого порядку

оподаткування за допомогою сплати спеціального торговельного

патенту;

д) приватний підприємець не здійснює торгівлі пально-

мастильними матеріалами, а також лікеро-горілчаними і тютюно-

вими виробами.

Ставки єдиного податку встановлюються місцевими органа-

ми влади за місцем державної реєстрації суб’єкта підприємниць-

кої діяльності залежно від виду діяльності і не можуть становити

менше ніж 20 грн і більше ніж 200 грн за календарний місяць. У

разі використання підприємцем праці найманих працівників або

членів сім’ї ставка єдиного податку збільшується на 50% за кож-

ного працівника.

14.4. Оподатковування приватних підприємств,

які відносяться до малоī форми бізнесу

Приватні підприємства сплачують усі податки, передбачені

законодавством для суб’єктів господарювання – юридичних осіб

на загальних підставах. Разом з тим ці підприємства здебільшого

належать до сфери малого бізнесу, а отже, можуть вибирати

спрощену систему звітності та оподаткування, що зменшує їх на-

кладні витрати на податкові платежі.

Юридична особа, яка перейшла на спрощену систему оподат-

кування, вибирає одну з таких ставок єдиного податку: 6% суми

112

виручки від реалізації продукції без урахування акцизного збору

в разі сплати ПДВ, або 10% суми виручки від реалізації продук-

ції, за винятком акцизного збору, в разі включення ПДВ до скла-

ду єдиного податку.

Згідно з п. 2 Закону України «Про підприємства в Україні»

до малих підприємств відносяться: в промисловості та будівниц-

тві – підприємства з чисельністю до 200 працівників, в інших га-

лузях виробничої сфери з чисельністю до 50 працівників, в науці

та науковому обслуговуванні з чисельністю 100 працівників, в

галузях невиробничої сфери до 25 працівників, в роздрібній тор-

гівлі до 15 працівників.

113

Тема 15.

БІЗНЕС—ПЛАНУВАННЯ

План

15.1. Поняття бізнес-плану.

15.2. Функції бізнес-плану.

15.3. Класифікаційні ознаки.

15.4. Стадії складання бізнес-плану.

15.5. Склад бізнес-плану.

15.6. Фінансовий план будівельної організації.

15.1. Поняття бізнес-плану

Бізнес-план – це комплексний план розвитку будівельної ор-

ганізації, план конкретних заходів щодо досягнення конкретних

цілей діяльності організації, включаючи оцінку очікуваних ви-

трат і доходів.

На відміну від директивного плану він не має законодавчого

характеру, регулярно коригується залежно від кон’юнктури рин-

ку і, таким чином, адаптується до непередбачуваних ринкових

ситуацій. Він розробляється на основі маркетингових досліджень

і є основою управління інвестиційним проектом і організацією,

яка здійснює цей проект.

Бізнес-план найчастіше розробляється на 3 –5 років. Основна

частина цього плану невелика, а інша – додатки.

15.2. Функціī бізнес-плану

Бізнес-план при ринкових умовах господарювання виконує

дві функції: зовнішню і внутрішню.

Зовн шня – ознайомити різних представників бізнесу із сутні-

стю та основними аспектами реалізації підприємницької ідеї.

Внутр шня – опрацювати механізм реалізації підприємниць-

кого проекту для самого підприємства.

114

Бізнес-план – активний робочий інструмент управління усією

плановою та виконавчою діяльністю підприємства. Він визначає

оптимальні за часом і найменш ризиковані шляхи реалізації під-

приємницького проекту.

15.3. Класифікаційні ознаки

Бізнес-план можна класифікувати за такими ознаками:

а) за сферою бізнесу (виробництво, будівництво, торгівля,

послуги);

б) за масштабам бізнесу (великий, середній, малий);

в) за характер ст кам продукту бізнесу (традиційний,

споживчий, принципово новий).

Для фінансової сфери класифікація бізнес-плану цікава з точ-

ки зору типу інвестиційної ситуації:

1) бізнес-план комерційної ідеї або інвестиційного проекту –

виклад для потенційного партнера або інвестора результатів мар-

кетингового дослідження обґрунтування стратегій виходу на ри-

нок, очікувані фінансові результати;

2) бізнес-план організації – виклад перспектив розвитку на

плановий період для ради директорів або зборів акціонерів, де об-

ґрунтовуються необхідні обсяги інвестицій чи інших ресурсів;

3) бізнес-план структурного підрозділу – виклад для вищого

керівництва плану розвитку діяльності підрозділу для обґрунту-

вання обсягів ресурсів, що централізовано виділяються підрозді-

лу, або обсягів ресурсів, що залишаються в розпорядженні під-

розділу;

4) регіональний бізнес-план – обґрунтування перспективи со-

ціально-економічного розвитку регіону та обсягів фінансування

відповідних програм для органів з бюджетними повноваженнями;

5) спеціальні бізнес-плани для окремих осіб – скорочені варі-

анти бізнес-плану для осіб, у контрактах з якими зацікавлене ке-

рівництво підприємства. Форма та зміст таких планів орієнтовані

на інтереси таких осіб.

115

15.4. Стадіī складання бізнес-плану

Складання бізнес-плану передбачає три стадії: початкову,

підготовчу й основну.

На  оч тков й стадії розробляється концепція майбутнього

бізнесу, в рамках якої здійснюється пошук підприємницької ідеї,

вибір сфери діяльності, вибір організації бізнесу; приймається

рішення щодо способу започаткування бізнесу.

На   дготовч й стадії здійснюється:

– формування інформаційного поля стосовно майбутньої ді-

яльності;

– виявлення факторів, що сприяють та загрожують з боку зо-

внішнього середовища;

– оцінення сильних і слабких сторін підприємства;

– формулювання мети діяльності;

– виявлення можливих стратегічних альтернатив і вибір його

стратегії.

На основн й стадії опрацьовується конкретно бізнес-план. Го-

ловна мета – довести економічну доцільність організації даної ді-

яльності.

15.5. Склад бізнес-плану

Залежно від сфери та типу ситуації бізнес-план може мати ту

чи іншу кількість розділів. Орієнтовано це можуть бути такі роз-

діли:

1. Можливості організації (резюме);
2. Характеристика об’єкта;
3. Оцінка ринкової кон’юнктури;
4. Стратегія маркетингу;
5. Конкуренція на ринках збуту;
6. Організація робіт і фінансування будівництва;

7.Визначення витрат;

116

8. 8. Визначення доходів;
9. 9. План реалізації проекту;

10.Оцінка економічної та комерційної ефективності інвести-

цій;

11. 11. Страхування комерційного ризику та юридичний захист.

15.6. Фінансовий план будівельноī організаціī

Головн мет ф н нсового  л ну – узагальнити основні по-

ложення всіх попередніх розділів бізнес-плану, зводячи їх в одне

ціле у вартісній формі, та обґрунтувати доцільність реалізації да-

ного проекту з економічної точки зору.

Фінансовий план містить такі основні підрозділи:

1. План доходів і в трат (план прибутків і збитків) (дод. 6) –

це фінансовий документ, який характеризує загальні суми очіку-

ваних доходів організації та його витрат за певний період, тобто

результативність майбутньої діяльності організації з погляду на її

прибутковість;

2. 2. План грошов х надходжень і в плат (план руху готівки) –

це фінансовий документ, в якому узгоджуються в часі грошові

надходження і виплати, щоб забезпечити ліквідність організації в

плановому періоді.

3. Планов баланс – це фінансовий документ, в якому кош-

ти організації згруповані як за їхнім складом і розміщенням, так і

за джерелами їх надходження.

Форма балансу, який складається у бізнес-плані, потребує вер-

тикального розміщення інформації (верхня частина – активи, серед-

ня – поточні та довгострокові пасиви, нижня – власний капітал (зо-

бов’язання перед власниками та нерозподілений прибуток).

Плановий баланс дає відповідь на запитання:

1. Як передбачається залучувати необхідний капітал (поточні

та довгострокові пасиви та зобов’язання перед власником)?

2. На що залучені кошти передбачається витратити?

117

Фінансові коефі ієнт

Фінансовий коефіцієнт – це співвідношення фінансових пока-

зників.

У фінансовому плані наводяться розрахунки та співвідно-

шення основних фінансових коефіцієнтів:

— коеф ц єнт в л кв дност , до яких відносяться: власний обо-

ротний капітал, коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт тер-

мінової ліквідності;

— коеф ц єнт в  л тос роможност  , до яких відносяться:

коефіцієнт заборгованості, коефіцієнт співвідношення залучених

і власних коштів;

— коеф ц єнт в рент бельност , до яких відносяться: коефіці-

єнт валового прибутку, коефіцієнт операційного прибутку, кое-

фіцієнт чистого прибутку, окупність інвестицій, окупність влас-

ного капіталу.

Проведений за допомогою фінансових коефіцієнтів аналіз

майбутнього фінансового стану організації так само, як і розроб-

ка планових фінансових документів, ґрунтується на певних пе-

редбаченнях та припущеннях. Тому часто виникає необхідність

перевірити похідні припущення. Така перевірка називається ана-

лізом чутл вості – здійснюється перевірка достовірності висно-

вків, отриманих в результаті складання бізнес-плану.

118

Тема 16.

ОСНОВИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

БУДІВЕЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

План

16.1. Предмет, об’єкт і метод бухгалтерського обліку.

16.1.1. Господарські засоби.

16.1.2. Джерела господарських засобів.

16.2. Господарська операція.

16.3. Система бухгалтерських рахунків.

16.4. Оборотні відомості.

16.5. Бухгалтерський баланс. Зміст та структура.

Бухгалтерський облік – система суцільного, безперервного

спостереження й контролю за господарськими процесами органі-

зації, що передбачає виявлення, вимірювання, реєстрацію, нако-

пичення, узагальнення, зберігання й передачу інформації про дія-

льність організації зовнішнім і внутрішнім користувачам для

прийняття рішень.

Бухгалтерський облік у свою чергу складається з у р вл нсь-

кого й ф н нсового обліку.

У р вл нськ й обл к – процес у рамках конкретного підпри-

ємства, що має своєю метою забезпечення управлінського апара-

ту інформацією, використовуваною для планування, керування й

контролю за діяльністю підприємства.

Ф н нсов й обл к – сукупність правил і процедур, що забез-

печують підготовку, оприлюднення інформації про результати

діяльності організації та його фінансовий стан згідно з вимогами

законодавчих актів і П (С) БО.

16.1. Предмет, об’єкт і метод бухгалтерського обліку

Предметом бухгалтерського обліку є господарська діяльність

організації, що складається з окремих господарських операцій, в

результаті яких змінюються склад господарських засобів і джере-

ла їхнього утворення.

119

Господарські засоби – ресурси, що відповідають трьом вимо-

гам: є власністю організації; мають для нього певну цінність, ма-

ють певну вартість (можуть бути перетворені в гроші).

Об’єктом бухгалтерського обліку є господарські засоби орга-

нізації та джерела утворення цих засобів.

16.1.1. Господарські засоб

Класифікація господарських засобів за видами і розміщенням

подана у табл.. 16.1.

Оборотні засоби

1. 1. Матеріальні засоби

Сировина й матеріали

Готова продукція

Товари

МШП

2. 2. Кошти

Кошти в касі

Кошти в банках і на по-

точних рахунках у на-

ціональній і іноземній

валютах

В акредитивах і на че-

кових книжках

Інші кошти

3. 3. Кошти в розрахунках

Дебіторська заборгова-

ність за товари, роботи

йпослуги

Дебіторська заборгова-

ність підзвітних осіб

Аванси видані

Аванси отримані

Інші дебітори

120

Засоби тривалого використання – засоби праці, утримувані

організацією з метою використання їх у процесі виробництва або

поставки товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або

для здійснення адміністративних і соціально-культурних функ-

цій. Передбачуваний строк корисного використання цих засобів

більше року.

Оборотні засоби – засоби, призначені для використання або

реалізації протягом одного операційного циклу. До них належать

матеріальні засоби та кошти, не обмежені у використанні, а та-

кож інші засоби праці, які не можна віднести до основних засобі

і нематеріальних активів.

Відвернені кошти – засоби тимчасово або безповоротно ви-

лучені з обороту. Наприклад, використана частка прибутку з від-

рахувань до бюджету і відстрочених податкових активів.

Засоби, що не належать організації, – засоби, які знаходяться

в організації, але не належать їй. Наприклад, товари, що прийняті

на комісію.

16.1.2. Джерела господарськ х засобів

Класифікація джерел господарських засобів наведена у

табл. 16.2.

Т бл ця 16.2

Джерела власних коштів Джерела позикових коштів

1. 1. Капітал: 1. Кредити:

статутний довгострокові кредити банків

пайовий короткострокові кредити банків

додатковий 2. Кредиторська заборгованість:

2. 2. Нерозподілений прибуток: постачальникам

від основної діяльності за векселями, виданими іншим кредито-

рам

від іншої діяльності 3. Зобов’язання:

від позареалізаційних операцій з оплати праці

3. 3. Резерви: перед бюджетом

резервний фонд зі страхування

резерв майбутніх витрат і платежів Інші

4. 4. Бюджетне фінансування:

на капітальні вкладення

на поповнення оборотних коштів

цільове фінансування

121

Ст тутн й к   т л – зафіксована в установчих документах

загальна вартість активів (господарських засобів, що є внеском

власників до капіталу організації.

Нероз од лен й  р буток – прибуток, що залишається в ор-

ганізації після виплати доходів власникам і формування резерв-

ного капіталу.

Резерв  – сума резервів, утворених відповідно до чинного за-

конодавства або установчих документів за рахунок прибутку ор-

ганізації.

Бюджетне ф н нсув ння – додаткові кошти, виділені з Дер-

жавного бюджету на розширення господарської діяльності.

До джерел позикових коштів належать: кред т б нк в, кре-

д торськ з боргов н сть, зобов‘яз ння.

Кред т б нк в – кредити, надані організації на конкретні ці-

лі на умовах повернення у визначений термін.

Кред торськ з боргов н сть – сума заборгованості органі-

зації перед постачальниками й підрядниками за матеріальні цін-

ності, виконані роботи, послуги. Утворюються в процесі госпо-

дарської діяльності при виникненні в організації несплачених бо-

ргів.

Зобов‘яз ння – заборгованість організації, що виникла внаслі-

док минулих подій, погашення якої, як очікується, приведе до

зменшення господарських засобів організації.

16.2. Господарська операція

У господарській діяльності будівельних організацій будь-яка

зміна відбувається за рахунок господарської операції.

Господарська опера ія – дія або подія, що обумовлює зміну

в структурі активів і зобов’язань, у власному капіталі підприємст-

ва.

На час здійснення господарських операцій складаються  ер-

в сн бухг лтерськ документ .

Інформація в цих документах – первісний бухгалтерський об-

лік, який є  ерш м етапом облікового процесу.

Для отримання узагальненої інформації і необхідних показ-

ників фінансової діяльності інформацію, яка міститься у первіс-

них документах, необхідно зареєструвати у с ец  льн х обл ков х

122

реєстр х. Ця реєстрація є н сту н м етапом облікового проце-

су – поточного обліку.

Облікові реєстри являють собою таблиці (карточки, книги,

журнали) або аркуші для реєстрації даних з первісних документів

для групування та подальшого використання інформації з обліку.

Спостереження, групування, контроль за операціями здійсню-

ється за допомогою системи р хунк в бухгалтерського обліку. Раху-

нки ведуться в облікових реєстрах, журналах і книгах. На кожну

групу коштів або джерел відкривається окремий рахунок, на який

записується первісний залишок коштів цього виду та суми всіх гос-

подарських операцій, що збільшують або зменшують його.

16.3. Система бухгалтерських рахунків

Р хунок являє собою двосторонню таблицю, ліва частина якої

дебет (винен), а права – кредит (він вірить), та складається з та-

ких частин: залишок (початкове сальдо, кінцеве сальдо), оборот

по кредиту, оборот по дебету.

 оч ткове с льдо (з л шок С ) – сума коштів, наявна за пе-

вним їх видом на момент спостереження.

К нцеве с льдо С_К – різниця між підсумками записів по дебе-

ту і по кредиту рахунків і враховує зміни на рахунку на кінець

звітного періоду. За відсутності залишку рахунок вважається за-

критим.

Практично залишки визначаються на рахунках на початок і кі-

нець звітного місяця, однак їх можна визначати на будь-яку дату.

Рух коштів та їхніх джерел розкривають операції, які послі-

довно відображають на рахунках. При цьому кожну операцію ві-

дображають по дебету одного рахунка і по кредиту іншого.

Оборот  о дебету Д_ОБ – сума записів операцій по дебету.

Оборот  о кред ту Д_ОК – сума записів операцій по кредиту.

Таким чином, один рахунок являє собою спосіб безперервно-

го обліку одного засобу, джерела або їх групи, а всі рахунки ра-

зом забезпечують поточний облік усіх господарських засобів та

їхніх джерел.

Рахунки безпосередньо пов’язані з балансом. На кожну стат-

тю активу й пасиву балансу відкривається окремий рахунок. Ра-

123

хунок, який відкривається по активній статті балансу, називаєть-

ся  кт вн м, а по пасивній статті балансу –   с вн м (у «Плані

рахунків» дод. 7 активні рахунки мають непарний номер, а паси-

вні – парний).

Відповідно до розташування статей в активі балансу початко-

ве сальдо записується на лівій стороні рахунка, тобто по дебету

активного рахунка, а в пасивних рахунках, залишки записуються

на правій стороні – по кредиту.

Умовно формули для розрахунку кінцевих сальдо можна по-

дати так:

для активних рахунків:

С_К С Д_ОБ К_ОБ ;

для пасивних рахунків:

С_К С К_ОБ Д_ОБ .

Для активних рахунків схема запису має вигляд:

Дебет (Д)

Початкове сальдо С —

Господарські операції, які збільшують

початкове сальдо (+)

Підсумок поточних записів за місяць

(оборот по дебету Д_ОБ )

Кінцеве сальдо С_К

Для пасивних рахунків схема запису має вигляд:

Дебет (Д) Кредит (К)

Початкове сальдо С

Господарські операції, які збільшують

початкове сальдо (+)

Підсумок поточних записів за місяць обо-

рот по кредиту Д_ОК