Чигиринська змова

Незважаючи на арешти, народницький рух у вигляді «ходіння в народ» набував своєї кульмінації. Особливою активністю відрізнявся гурток В.Дебагорія-Мокрієвича, що виник на початку 1875 р. До гуртка входило близько 20 осіб, серед яких – Я.Стефанович, В.Засулич, Л.Дейч, В.Малинка, С.Чубаров та ін. Маючи за мету всенародне повстання, члени гуртка В.Дебагорія-Мокрієвича розгорнули серед селян пропагандистську роботу.

Вищим виявом народницького руху в Україні була спроба створити селянську революційну організацію. Ця подія здобула назву Чигиринської змови.

Ініціатором цієї події були члени групи Я.Стефановича. Сам Я.Стефанович визнавав, що в результаті свого чотирирічного блукання («ходіння в народ») під видом богомольця з монастиря у монастир, з ярмарку на ярмарок, праці чорноробом на залізниці Сміла–Черкаси і збирання відомостей про ставлення селян до властей, їхніх бажань і прагнення, а також легенд про селянських ватажків, він дійшов висновку, що «селяни бажають подушного поділу землі, …не визнають законним ні поземельного, ні інших податків, крім державної подушної податі». Селяни, на думку Я.Стефановича, були «глибоко переконані, що укази государя цілком відповідають їхнім інтересам, але застосовуються (укази) властями по-своєму, про що государеві не відомо, оскільки дворяни не допускають до нього селян, а міністр і сам спадкоємець стоять за вигоди дворянства.»

Таким чином, використовуючи наївний монархізм селян, члени групи Я.Стефановича почали поширювати серед мешканців Чигиринського повіту Київської губернії політичну містифікацію – «Височайшу таємну грамоту», в якій закликали селян до боротьби проти дворян і чиновників, за переділ землі й підготовку збройного повстання. «Безупинна двадцятирічна боротьба наша, – писали народники від імені Олександра ІІ у вигаданій царській грамоті, – за вас із дворянством переконала нас, нарешті, що ми одноособово не в силі допомогти вашому горю, і що тільки ви самі можете скинути з себе дворянське іго і визволитись від тяжких утисків та непосильних поборів, якщо одностайно із зброєю в руках повстанете проти ненависних вам ворогів і заволодієте всією землею».

Кульмінаційним пунктом програми і тактики «ходіння в народ» у представників російського народництва став перехід від революційної пропаганди до революційних дій – створення «Таємних дружин». "Усім вам селянам і міщанам, – закликала псевдо-царська грамота – повеліваємо: об’єднуйтеся в таємні товариства, що називаються «Таємні дружини», з тим, щоб підготуватись до повстання проти дворян, чиновників і всіх вищих станів". І далі народники «роз’яснювали» селянам як треба поводитися з членами таємних товариств: кожний «повинен дати присягу на вірність товариству «Таємній дружині», а товариства «повинні тримати себе у найсуворішій тайні від дворянського начальства та попів», «зрадників не треба щадити, і кожен, хто умертвить зрадника, зробить добре і благородне діло.»

Інструкції народників зводилися до вимог конспірації, дисципліни, рішучих дій. «Повеліваємо «Таємним дружинам», – закликала містифікована народниками царська грамота, – виконувати наші затверджені статути; зберігати твердість і одностайність у своїй справі і не вірити ні попам, ні дворянам, які брехливими обіцянками і всякими іншими способами будуть намагатись внести між вами розбрат і тим ослабити ваші сили.»

Завершувалася «царська грамота» утопічним проектом – вірою у перемогу селян, що принесе їм землю і волю: «Коли ж священна боротьба ваша з дворянами… з Божою допомогою закінчиться для вас перемогою, – тоді вся земля з лісами і сіножатями буде таким самим безплатним добром вашим, як вода, сонячне світло і всякий інший дар Божий, створений для людини: не буде ненависного вам дворянського начальства,.. і запанує тоді свобода і благоденство на землі Російській.» Як бачимо, програмові постанови російських народників мали вигляд селянської утопії загальноросійського масштабу, позбавленої будь-яких регіональних ознак чи національних аспектів.

Текст статуту селянського товариства «Таємна дружина» і «Височайшої таємної грамоти» та «Обряд святої присяги» були написані Я.Стефановичем та Л.Дейчем у серпні 1876 р. У вересні Л.Дейч, якого розшукувала поліція, виїхав за кордон, де мав надрукувати статут, грамоту та бланки присяги. У листопаді він повернувся з-за кордону, виконавши взяту на себе справу.

У результаті активної діяльності групи Я.Стефановича серед колишніх державних сіл Чигиринського повіту була створена нелегальна організація «Таємна дружина», яка нараховувала близько 1000 членів. Селянське повстання народники готували на жовтень 1877 р., але їхня організація та наміри були викриті. З донесення київського губернатора Гессе міністру внутрішніх справ Тимашову від 9 жовтня 1877 р. відомо, що було виявлено на той час близько 700 членів таємних товариств, з яких 370 вже допитані, а 27 головних керівників ув’язнено. Серед селянських ватажків «Таємної дружини» засуджені були Ю.Олійник, Л.Тененик, М.Гудзь, К.Прудкий та ін. Організатори Чигиринської змови – Я.Стефанович, Л.Дейч, І.Бохановський також були заарештовані й засуджені на смертну кару. Але їх врятував народник М.Фроленко, який організував втечу з київської в’язниці.

Чигиринська змова викликала суперечності між народниками. Дехто з них, наприклад Г.Плеханов, вважав неприпустимим використовувати царистські ілюзії та ім’я царя в революційній боротьбі, інші розчарувалися у тактиці «ходіння в народ» і прагнули більш рішучих заходів, зміни тактики боротьби. В.Ленін вважав «ходіння в народ» – вершиною дійового народництва, за здійснення народницької програми «взялася маса найенергійніших і талановитих працівників, яким на практиці довелося переконатися в наївності уявлення про комуністичні інстинкти мужика.»

92.Віденсько-Перемишльський гурток

Виходячи з розвитку національного руху на зах укр.землях можно поділити його на 2 етапи – до початку і після початку 1830рр. Перший відбувся під впливом австрійського просвітництва. Центр-Перемишль. В саме цей період діяв Віденсько-перемишльський гурток. Його лідер М.Левицький, зібрав гурт патріотично настроєних греко-католицькиїх священників: І.Могильницький, Й.Левицький, Й.Лозинський, І.Лаврівський, І.Снігурський. Майже всі вони в різний способ були пов’язані з віденським інтелектуальним оточенням. Деякі члени гуртка отримали освіту у Відні. Почали компанію по запровадженню руської мови в систему початкової освіти і розширення мережі парафіяльних шкіл. Їхніми заходами у 1816р. у Перемишлі було створено освітнє Товариство сященників, а у 1818р. – дяківську школу. Зустрілися з опором місцевої влади. У 1818 добилися від уряду рішення про допушення поряд з польською руської мови для викладання у початкових школах. За І.Снігурського освітня діяльність набрала найбільшого розмаху. До 1832 р. під його покровительством було відкрито бл.400 шкіл. У 1817-1821р. освітнє товариство випустило декілька підручників. Автор І.Могильницький. З середовища цього гуртка вийшли також перші граматики. Діячі гуртка погоджувалися у тому, що русини становлять окрему націю серед слов’янських народів і що їхня мова не тотожна ані польській, ані російській, ані суміші першої та другої. Для них було вочевидь, що руські селяни та люди у підросійській Україні розмовляють одновою мовою. Але вони вважали, що нею можна писати лише книжки для неосвіченого селянства. Літературна мова – повинна бути сумішшю місцевої говірки з церковнослов’янською мовою. Вони намагалися розрізняти мову літературну та народну. Через свої мовно-літературні засади перемишльський гурток не міг стаи виразником чітко української національної орієнтації. Характерно, що М.Левицький через 15 років став ініціатором заборони виданнь написаних українською народною мовою Така мова, а прямо говоря суржик не була приваблива для населення.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *