Речення із звертаннями, вставними словами. Синтаксичний розбір речення

Звертання називає особу або предмет, до яких спрямоване мовлення. У реченні звертання виражається іменником у формі кличного відмінка однини й множини.

За будовою звертання бувають:

• непоширені (одне слово): Чого, брате, так збілів? (с. руданський);

• поширені (сполучення слів): Думи мої, думи мої, лихо мені з вами (Т. Шевченко).

Звертання може вживатися на початку, у середині або в кінці речення. на письмі звертання виділяється комою або знаком оклику:

а) на початку речення: Поете, не хвались, чи маєш хліб, чи ні! (в. самій- ленко);

б) у середині речення з обох боків: Я не геній, синку мій, тим ніколи не хвались (і. Франко);

в) у кінці речення перед звертанням, а після нього – знак за інтона- цією (.?!): Як тебе не любити, Києве мій! (Д. Луценко).

Вставними називаються такі слова, словосполучення і речення, за допо- могою яких мовець виявляє своє ставлення до висловленого змісту.

основні ознаки вставних слів і словосполучень:

• вони не є членами речення;

• з членами речення не утворюють словосполучення;

• не вносять у речення додаткових відомостей, а виражають ставлення

мовця до висловленого.

вставні конструкці� можуть виражати:

• упевненість або невпевненість, можливість, припущення: безсумнівно, звичайно, можливо, мабуть, очевидно;

• радість, задоволення, співчуття, обурення: на щастя, на жаль, ніде правди діти;

• звертання до співрозмовника або читача з метою привернення його ува- ги: будь ласка, розумієте, уявіть собі, дозвольте;

• вказують на послідовність викладу: по-перше, з одного боку, нарешті, між іншим, навпаки, до речі, наприклад;

• джерело повідомлення: кажуть, на думку, по-моєму, з погляду.

вставні конструкці� виділяються:

•  комами: Мабуть, ніщо так не радує людський зір, як зримий резуль- тат роботи (Ю. Мушкетик); В неволі тяжко, хоча й волі, сказать по правді, не було (Т. Шевченко);

•  тире (коли вимовляються з підвищеною інтонацією): Є ж люди на зем- лі – а то б не варто й жити, – що скрізь щоденний труд уміють і любити, і усміхатися, і мислити, й шукать (М.рильський);

•  дужками (коли вимовляються пониженим тоном): З-за погрібника пахло м’ятою (росло її там, густої та холодної, багато), а від хати несло духом матіоли (Є.Гуцало).