Пряма і непряма мова. Розділові знаки при прямій мові. Заміна прямої мови непрямою

Пряма мова – це чуже мовлення, передане без змін.

 Пряма мова завжди супроводжується словами автора, які вказують, кому належить пряма мова і за яких обставин вона була висловлена.

Розділові знаки при прямій мові:

 1) якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, а пряма мова береться в лапки і перше слово пишеться з великої літери:

А: «П».А: «П!»А: «П?»А: «П…»

 Їм в вічі кажемо: «Прозріти час, бо чесність бездіяльна – той же злочин» (І. Муратов);

•  якщо пряма мова стоїть перед словами автора, то вона береться в лапки, після неї ставиться кома і тире, а слова автора пишуться з малої літери:

«П», – а.«П!» – а.«П?» – а.«П…» – а.

«Додому, додому!» – співало його серце (І. Цюпа);

•  якщо слова автора стоять в середині прямої мови, то лапки ставляться на початку і в кінці прямої мови:

 «П, – а, – п». «П, – а. – П». «П! – а. – П». «П? – а. – П». «П… – а. – П»: «Сюди, мабуть, ніколи не залітали степові наші птахи, – подумав Ко-заков. – А ми залетіли» (О. Гончар); «Мамо, – питаю, – то льони цвітуть?»

(О. Гончар).

 Коли чужу мову передають від себе, тобто непрямою мовою, то слова ав-тора роблять головним реченням, а пряму мову – підрядним. При цьому в не-прямій мові змінюють особу займенників і дієслів відповідно до особи, від імені якої тепер передається чужа мова:

«Яка ти розкішна, земле, – думала Маланка. – Весело засівати тебе хлі-

бом, прикрашати зелом» (М. Коцюбинський) – Маланка думала про те, яка земля розкішна і що весело засівати її хлібом, прикрашати зелом.

 У непрямій мові випускають вигуки, повторення, іноді – вставні слова, частки, а звертання або опускають, або роблять підметами чи додатками:

«Діду, здрастуйте!» – сказав я йому, спинившись (О. Довженко.) – Я, спи-

нившись, привітався до діда.

Після непрямого запитання знак питання не ставиться:

 Підвівши голову, боєць спитав: «Де санпункт?» (О. Гончар). – Підвівши голову, боєць запитав, де санпункт.