Поняття про словосполучення. Головне і залежне слово у словоспо- лученні. Типи словосполучень за способом вираження головного слова. Синтаксичний розбір словосполучення

 Словосполучення – це синтаксична одиниця, що утворюється поєднанням двох або більше повнозначних слів (головного слова – від якого ставиться питання і залежного – яке відповідає на питання) на основі підрядного синтак- сичного зв’язку: широка дорога – дорога (головне слово) яка? широка (залежне слово); садити дерева – садити (головне слово) що? дерева (залежне слово).

Типи словосполучень за вираженням головного слова:

• іменникові – іменник у ролі головного слова: густий ліс, командир за- гону, ненависть до ворогів, цистерна з пальним, бажання працювати;

• дієслівні – дієслово у ролі головного слова: шанувати людину, подо- рожувати в гори; голосно розмовляти;

• прикметникові – прикметник у ролі головного слова: вірний запові- там, повний сили, вищий від батька;

• прислівникові – прислівник у ролі головного слова: дуже гарно, над- звичайно вдало, видно ліс.

не є словосполученнями:

-підмет і присудок: хлопчик підбіг, робітник працює;

-сурядні сполучення слів: чисте і прозоре, жінка і чоловік;

-кількісно-іменникові сполуки: два зошити, багато книжок;

-сполучення іменника або займенника, поєднаних прийменником з (ра- зом з): бабуся з онуком, ми разом з матір’ю;

-фразеологізми: байдики бити, всипати березової каші;

-сполуки повнозначних слів із службовими: буду працювати, більш до- свідчений;

-сполуки іменних частин мови з дієсловами-зв’язками: буду вчителем, стане героєм.

Порядок синтаксичного розбору словосполучення див. додаток № 5.

• Біблія – видатна пам’ятка світового письменства.

Біблія – одна з найвизначніших пам’яток світово� культури, без яко� не можна уявити собі розвиток письменства багатьох народів, серед них і укранського. впродовж тривалого часу Біблія (грецьке – книга) сприймалася тільки як сукупність релігійних текстів. насправді ж у ній зібрано твори, які формувалися на Близькому сході та в середземномор’� від Хіі ст. до н.е. до іі ст. н.е. У них втілилися уявлення людей про будову всесвіту, походжен- ня людей, філософські роздуми, морально-етичні настанови, що не втратили своє� актуальності й досі. Кожна людина у цій книзі може знайти для себе щось важливе, близьке й зрозуміле. не випадково ця Книга Книг і донині надихає митців на нові твори, залишається джерелом одвічних пошуків лю- диною смислу життя.

 Біблія – це звід 50 книг. складається з двох частин: старого Завіту (За- повіту), що визнається за святе Письмо іуда�змом і християнством, та но- вого Завіту – святого Письма лиш у християн. старий Завіт складається з книг літописно-розповідних (книг Буття, книга виходу, книги ісуса навина, суддів, чотири книги Царств, книга притч соломона та ін.), художніх (Твори Пророків, книга іова) та суто ліричних (Псалтир, Пісня Пісень). Започаткував святе Письмо Мойсей, а закінчили – Христові апостоли. У новому Завіті докладно йдеться про життя ісуса Христа, його вчення, вчинені ним чудеса, його мученицьку смерть, воскресіння з мертвих і вічне життя. розповідається

  про це в чотирьох Євангеліях святих апостолів – Матвія, Марка, Луки та іоан- на. вражаючу картину страшного суду подає остання Книга святого письма Апокаліпсис, або одкровення іоанна Богослова.

 У нашій культурі Біблія посідає особливе місце – з остромирового Єван- гелія починається давньоруська рукописна книжність, з «Апостола» (1574 р.) та острозько� Біблі� (1581 р.) – укра�нське книгодрукування.

 Біблія послужила величезним морально-етичним і естетичним стимулом у розвитку світово� літератури, яка черпала з не� теми, сюжети й мотиви від- повідно до вимог та ідей свого часу (наприклад, творчість Данте, Мільтона, Булгакова, Достоєвського, Байрона, Блока, Пастернака та багатьох інших).

 Біблійні мотиви широко використовували й укра�нські класики Т. Шевчен- ко, П. Куліш, і. Франко, Ю. Федькович, Леся Укра�нка та багато інших.