Методика формування в учнів найважливіших знань із фонетики

Уже в період навчання грамоти (1 клас) діти шляхом часткового звукового аналізу вчаться виділяти окремі звуки із звукового комплексу — слова, проводять спостереження за зміною значення слова в залежності від зміни того чи іншого звука (лис ліс, нічпіч), послідовно називають звуки в слові, визначають голосні і приголосні, приголосні тверді і м'які, на основі поскладового вимовляння вчаться ділити слово на склади, а також робити звукові моделі слів.

 Ці уміння є основою для успішного засвоєння розділу «Звуки і букви» у 2—4 класах. В учнів поглиблюються знання про звукову систему української мови. Так, у дітей формуються сталі уявлення про те, що звуки мови поділяються на дві великі групи»—голосні і приголосні. З метою чіткості і свідомості засвоєння знань під час класифікації звуків на голосні і приголосні учнів слід орієнтувати на такі ознаки:

 спосіб вимови (при вимові голосних повітря вільно виходить через ротову порожнину, при вимові приголосних— натрапляє на ряд перешкод (язик, зуби, губи);

 характер звучання (при вимові голосних чуємо тільки голос, при вимові приголосних — голос і шум або тільки шум);

 властивість утворювати склад (голосні утворюють склад самі по собі, приголосні — лише в сполученні з голосними).

 Всі ці знання учні мають одержувати способом спостереження за артикуляційним апаратом (органами мовлення) під час шімоііи окремих звуків, вправлянь у вимовлянні звуків і аналізу особливостей їх вимови.

 Під час вивчення цього розділу доцільними будуть вправи фонетичного й артикуляційного характеру, спрямованІ на формування умінь класифікувати звуки, наприклад: 1) назвіть звуки, під час вимови яких повітря вільно проходить через ротову порожнину; 2) назвіть звуки, під час вимови яких створюється перешкода губами ([б], [п, [в, [м], [ф]), зубами і кінчиком язика (№, [т, [з])іт.д.Само собою зрозуміло, що передувати таким вправам мають спостереження за артикуляційним апаратом в процесі вимови голосних і приголосних.

Під час вивчення цієї теми учні. Вивчення теми мають одержати знання про те,

«Голосні звукищ в уКращСЬКій мові ШІСТЬ ГО-

і позначення^* ?гігііігі

їх буквами»лосних звуків: [а], [о], [у, [є],

[і], і що на письмі вони позначаються десятьма буквами: а, о, у, є, і, и, я, ю, є, ї.

 Цей матеріал є чи не найскладнішим у початкових класах. Учні мають усвідомити, що букви я, ю, є, ї не можна називати «голосними» звуками, а також їхню роль на письмі.

 Під час опрацювання цього матеріалу найдоцільнішим буде прийом евристичної бесіди, яка проводиться на основі спостережень за мовним матеріалом, звуко-буквеного аналізу, зіставлення голосних звуків і букв, якими вони позначаються.

 Засвоєння цього матеріалу умовно можна поділити на кілька етапів.

 На першому проводиться зіставлення голосних звуків і букв, якими вони позначаються:

звук [а [о [у [е [и [і] буква а о у є и і

 — Чи всі букви, які позначають голосні звуки, ми записали? — веде бесіду вчитель. Учні пригадують, що є ще букви я, ю, є, ї.

 Учитель записує букви, які залишились, до ряду букв і ставить знак питання в ряду звуків. Учням треба на основі спостережень прийти до висновку про те, яке звукове значення мають ці букви.

 Отже, на наступному етапі проводяться спостереження над звуковим значенням букв я, ю, є, ї.

 Учням поступово пропонуються для зруко-буквено-го аналізу слова, де зазначені букви знаходяться: а) на початку слова, складу (яма, Юра, біліє, їду); б) в середині складу (люк, ляк, синє.

 У результаті спостереження за умовою буквеного аналізу учні повинні вирішувати поставлену перед ними проблему. Над буквами я,ю,є,ї в ряду звуків має зявитися такий запис.

 Я – ( йа),(а); Ю – ( йу), (у); Є – ( йе), (е); Ї – (йі). Це завершальний етап опрацювання зазначеної теми.

 Під час вивчення теми «Голосні звуки і позначення їх буквами» важливо запобігти помилкам, які є наслідком змішування звуків І букв. Так, досить часто на уроці можна почути таке: «Буква я вживається для пом'якшення попереднього приголосного» (наприклад, у слові ляк).

 По-перше, слід пам'ятати, що буква аж ніяк не може впливати на м'якість звука, оскільки звук сам по собі м'який (прислухайтесь: л'ак]). По друге, буква — це лише графічний знак, який вживається на письмі, щоб передати (позначити) м'якість у даному випадку звука [л'] перед [а].

 Таким чином, м'якість звука не залежить від букви, яка його позначає, а навпаки — вживання тієї чи іншої букви залежить від звука, його якості.

 

Оскільки в графічній сис української мови найбільше розходжень між приголосними звуками і позначенням їх буквами,способи^позначешя засвоєння цієї теми необхідно проводити на основі спостережень за зпуками і їх буквеними позначеннями.

 В одних випадках слід вдаватися до прийому зіставлення звуків і букв (вимовляємо шч] — пишемо букву

щ (ща), вимовляємо дз], дз'], дж —пишемо букви дз, лж), п інших — до заучування напам'ять слів, наприклад, тих, у яких пимопляється звук [ґ], оскільки звуки [г] і [/] позначаються однією буквою.

Опрацьовуючи матеріал про тпррді й м'які приголосні, важливо домогтися, щоб усі учи! могли добре розрізняти їх на слух, правильно вимовляти під час звукового аналізу.

Для удосконалення умінь, одержаних протягом навчання у 1 класі щодо розрізнення твердих і м'яких приголосних, доцільними будуть спостереження за мовним апаратом під час артикулювання (вимовляння) твердих і м'яких приголосних: л'], [н— «'], [г — т'], [дд'} та звука [й].

 Саме тут доцільними будуть завдання, спрямовані на класифікацію звуків за твердістю / м'якістю та диференціацію їх. Наприклад:

продовжте ряд звуків: [д], [т], [з], [с] … ,

продовжте ряд звуків: [<?'], [т'], [з'], [с']

 назвіть звуки, якими відрізняються слова: лак ляк, лук люк, рись рис, лин лінь. Що означає кожне з цих слів? (Останнє завдання спрямоване на усвідомлення смислорозрізнювального значення твердих і м'яких приголосних);

 назвіть спільні звуки у словах: день, тінь, кінь, сине, літнє;

гра «Упіймай м'який звук».

 Під час опрацювання теми «Тверді і м'які приголосні» учні мають удосконалити знання про способи позначення м'яких приголосних на письмі. Перший крок у цьому плані був зроблений, коли учні проводили спостереження за звуковим значенням букв я, ю, є. Тепер же цей матеріал — в центрі уваги вчителя. Під час його опрацювання вчитель веде учнів від часткового звукового аналізу з метою виділення твердих і м'яких приголосних у парах слів (лак ляк) чи складів (Луша Люда) до усвідомлення особливостей буквеного позначення м'яких звуків у складах з голосними [а], [у] Ге],

[«], [О-

 Важливу роль у засвоєнні цього матеріалу мають практичні письмові вправи — списування, підкреслення букв, які позначають м'які приголосні звуки, і букв, за допомогою яких позначається м'якість приголосних, тощо.

 Окремо учні вивчають теми «Позначення м'яких приголосних за допомогою м'якого знака» та «Позначення м'якості приголосних перед о». їх опрацювання провадиться також на основі спостережень за вимовою м'яких приголосних звуків і їх буквеним позначенням.

 Важливе значення для засвоєння цього матеріалу матимуть усні й письмові вправи, в основі яких лежать звуковий та звуко-буквений аналіз. Наприклад, учням пропонується назвати м'які приголосні звуки у таких словах (їх вимовляє вчитель): день, апельсин, вузько, батько.

 Після визначення м'яких приголосних звуків ставиться завдання подумати, якою буквою позначити м'якість приголосних у цих словах.

На дошці має бути такий запис:

ден?, апел?син, вуз?ко, бат?ко

 У період навчання грамоти учні знайомились з м'яким знаком і тепер мають пригадати, для чого він уживається на письмі.

Опрацювання теми «Вживання м'якого знака перед буквою о» є, по суті, закріпленням знань про роль м'якого знака на письмі.

З глухими і дзвінкими приголосними діти практично ознайомились у період навчання грамоти. Зокрема, вони проводили спостереження за вимовою парних дзвінких і глухих, спостерігали за смислорозрізнювальною роллю цих звуків (бабка папка). Це був перший етап їх засвоєння.

 Наступний етап відбувається під час опрацювання цієї теми у 2 класі.

 З метою чіткого розмежування дзвінких і глухих приголосних у методичній літературі рекомендується вести спостереження за способом творення й участю голосу й шуму при вимові пар дзвінких і глухих. Для спостережень учні одержують завдання беззвучно артикулювати приголосні таких пар:

[д-т], [д'-т1], [б-п], [ж-ш], [з-с], з'-с'], [дз ц] та ін.

 Це дає можливість зосереджувати увагу лише на способі творення звуків, в результаті чого учні приходять до висновку, що спосіб вимовляння звуків кожної. пари однаковий.

 Наступне завдання — простежити за участю голосу і шуму її процесі вимовляння зазначених пар звуків. Для ГОГО щоб иідчути, чи бере участь голос у вимовленні звукіп, учням пропонується прикласти до гортані кінчики пальЦІВ! при участі голосу голосові зв'язки дрижатимуть.

 У результаті спостережень учні приходять до висновку, що вимова звуків кожної пари відрізняється саме участю голосу. Вчитель допомагає дітям зробити висновок: дзвінкі приголосні — це ті, які творяться за Допомогою голосу і шуму, а глухі — тільки за допомогою шуму. Як результат спостережень на дошці має бути запис або таблиця пар дзвінких і глухих:

Дзвінкі [б], [д], [д'), [з], [з1], [ж], укіс], [дз)у [д?,

Глухі [«1, [т, [г'1, [с], с', [ш], [ч], [ц], [ц'],

Учні шляхом спостережень за участю голосу і шуму під час вимовляння знайомляться також із дзвінкими, які не мають глухих пар (сонорними), та з непарним глухим :

[в], [м], [й], [н], [л, [р], Ік'1, [л'1, [р'], [фі.

Проводячи спостереження, слід брати до уваги не лише тверді дзвінкі й глухі приголосні, а й м'які. В іншому випадку в учнів складуться неправильні уявлення (вони думатимуть, що дзвінкі й глухі приголосні можуть бути лише твердими). Робота над темою «Дзвінкі й глухі приголосні» тісно пов'язана з удосконаленням орфоепічних умінь, оскільки ще досить часто в українському мовленні учнів, залежно від діалектичних умов або під впливом російської вимови, трапляється неправомірне оглушення дзвінких у кінці та в середині слова (в кінці складу): дуб, ніж,

[с' [ш][с'

злазь, важко, сковзько.

 Ця робота має своє продовження і під час вивчення орфографічного матеріалу. У деяких словах української мови спостерігається оглушення дзвінкого [г] (во[х)ко, ні[х]ті, кі[хті) та одзвінчення м'яких глухих перед наступними дзвінкими (про[з'ба, хоч просити, м.олод'-ба, хоч молотити). Ці фонетичні явища, як і саме орфографічне правило, стануть доступними і зрозумілими учням лише за умови, коли буде приділена достатня увага спостереженням за вимовою аналізованих звуків у словах і позначенням їх буквами. Способом поділу слова на «Склад. Наголос» склади діти знайомляться в період навчання грамоти. Під час опрацювання фонетичного матеріалу удосконалюється навичка ділити слова на склади залежно від кількості голосних у слові. Вона є однією з основних у початкових класах і має значення як для письма (учні переносять слово з рядка в рядок на основі поділу на склади, диктують по складах слово під час запису), так і для читання. Не слід змішувати правила поділу слів на склади для переносу з фонетичним складоподілом. Так, відповідно до правил переносу слова льотчик, весна можна перенести так: льот-чик, вес-на. Однак фонетичний складоподіл тяжіє до відкритого складу, відповідно до цього ці слова діляться на склади так: льо-тчик, весна (крім тих випадків, коли склад закінчується на [й] перед наступним приголосним: лій-ка). Робота над складом слова тісно пов'язана з визначенням наголосу в слові (наголошеного складу), що є досить складним для учнів, оскільки вимагає певних аналітичних умінь. Спостерігаючи за вимовою ненаго-лошених і наголошених складів, учні приходять до висновку, що наголошений склад — це склад, який вимовляється довше і сильніше, ніж нєнаголошений. Найбільш ефективним прийомом є вимова слова з питальною інтонацією і аж ніяк не поскладове проговорювання. На наступних етапах навчання доцільними будуть визначення наголосу в сприйнятих на слух словах та записаних на дошці чи в зошитах; завдання на класифікацію слів за місцем наголосу (слова з наголосом на першому, другому чи останньому складі) тощо. Робота над формуванням умінь визначати наголошений і нєнаголошений склад має надзвичайно велике значення. Від якості зазначених умінь буде залежати успішність учнів в оволодінні правописними навичками позначення на письмі ненаголошених [є], [и].

 У початкових класах учнів знайомлять не лише з поняттям «наголос», а й із смислорозрізнювальною роллю наголосу.

 Зіставлення слів, однакових за написанням, але різних за місцем наголосу, робота над значенням таких слів підводять дітей до розуміння ролі наголосу в слові.

 Навичка правильно визначати наголос в слові має значення не лише для формування вимови, а й для формування правописних умінь, зокрема умінь позначати на письмі ненаголошені [є], [и].

Звуковий і звуко-буквений аналіз-є найбільш ефективними прийомами навчання грамотного письма. Ці прийоми сприяють усвідомленню послідовності звуків у слові, встановленню правильних співвідношень між звуками і буквами.

 Слід чітко розрізняти ці два прийоми. Звуковий аналіз проводиться лише на рівні звуків — діти сприймають на слух вимовлене учителем слово, самі вимовляють його (артикулювання допомагає чітко розчленувати звуки, встановити їх послідовність), називають кількість складів, визначають наголошений склад, послідовно вимовляють звуки, з яких слово складається, визначають, які з них голосні, а які приголосні, аналізують приголосні за твердістю / м'якістю, глухістю / дзвінкістю.

 Звуко-буквений аналіз слід також проводити з словами, сприйнятими на слух, а потім вимовленими учнями самостійно.

 Якщо під час звукового аналізу учні займаються встановленням складової і звукової будови слова, то під час звуко-буквеного аналізу діти повинні, крім цього, називати звуки і букви, якими вони позначаються. Проводячи такий аналіз, слід домагатися, щоб діти не змішували назви звуків і букв (звук [с], буква «ес»), не вимовляли м'які приголосні, як тверді (в слові ліс перший звук л] — м'який. Треба: в слові ліс перший звук м'який — л').

 Звуковий і звуко-буквений аналіз можуть проводитись як усно, так і письмово. Можна проводити як повний аналіз слова, так і частковий. Мета кожного з видів аналізу різна. Якщо на уроці розглядається тема «Голосні і приголосні звуки української мови», то природно, що тут необхідним є повний звуковий аналіз слів. Послідовність його проведення така (показуємо на прикладі звукового аналізу слова яблуня): я-блу-ня — З склади, перший склад наголошений. Звуки: [й], [а, [б], [л], [у], [«'], [а]. Голосні: [а], у], [а]. Приголосні: й], [б], [л], [«'].

М'які: [й], [н'. Інші — тверді.і

Глухі: немає. Дзвінкі: їй], [б], [л], [«'].

 У практиці довгий час рекомендувалось під час звуко-буквеного аналізу визначати кількість звуків і букв.

Під час вивчення теми «Тверді і м'які приголосні звуки» поряд з повним аналізом слова може виступати частковий (учні називають лише приголосні або тільки тверді чи м'які приголосні звуки).

 Частковий звуковий аналіз має на меті акцентувати увагу лише на якихось окремих звуках, що є предметом спеціального опрацювання, наприклад з метою удосконалення вимови. У такому випадку увага учнів зосереджується на літературній нормі. Наприклад, на Житомирщині вимовляють твердий звук [р] замість м'якого [р'. Порівняй: бу[рак] замість бу[р'ак], бу[ра] замість бу[р'а]. Для усунення неправильної вимови цих слів доцільно вдатися до часткового аналізу, вказати на неправомірність вживання твердого звука [р] замість р', а в подальшому поправляти дітей у вимові складів і слів з м'яким [р'. Подібні відхилення від літературних норм завжди повинні бути в центрі уваги вчителя, оскільки неправильна вимова призводить до численних графічних і орфографічних помилок.

 Звуко-буквений аналіз слова має дещо інші завдання. Основне з них — вироблення умінь правильно (без пропусків) позначати звуки у сприйнятих на слух словах, узвичаєними у даній мові буквеними знаками.

 Під час звуко-буквеного аналізу слід іти від звука до букви, а не навпаки, як це іноді трапляється в практиці. Адже звук є первинним, буква — вторинна і вживається залежно від звука. Послідовність проведення звуко-буквеного аналізу слова така:

  •  Вимов слово по складах. Склади звукову модельслова.
  •  Назви в ньому кількість складів, визнач наголо-шений склад.

 3.Вимов послідовно звуки, з яких складаєтьсяслово.

  •  Назви голосні і приголосні, приголосні м'які і тверді (при потребі — дзвінкі і глухі).
  •  Запиши слово, називаючи букви, якими позначаються звуки в слові, вказуючи на особливість вживаннябукв (наприклад: у слові дощ звуки [шч] позначаютьсяоднією буквою щ (ща); у слові яблуня звуки [йа] передає буква я, на м'яку вимову [м'] вказує буква я.

 Повний звуко-буквений аналіз доцільно використовувати лише на етапі, коли в учнів формується усвідомлення співвідношень між звуком і буквою.

 Програма не вимагає письмового виконання повного звуко-буквеного аналізу. На письмі можна обмежитись складанням звукової моделі слова. Наприклад, слово яблуня матиме таку звукову модель:

 = . — — . = . слово взуття матиме таку зв. Схему ( модель).

 

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *