Фінансова наука: предмет і методи

1.. Фінансова наука: предмет і методи

Фінансова наука вивчає  явища та процеси, які здійснюються у державі при створенні й використанні фондів фінансових ресурсів на цілі її економічного та соціального розвитку. Фінанси існують об’єктивно, тому пізнання їх функціонування пов’язано з аналізом, вивченням і точним описанням фактів, що належать до процесів здобування державою і підприємницькими структурами необхідних коштів для втілення своїх цілей.

Предметом фінансової науки є діяльністьдержави, підприємницьких структур, організацій та окремих громадян, що пов’язані зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів. Тобто предметом є фін відносини. Фін відносини – система грош відносин з розподілом, формув і використ централ і децентралізованих ФГК для виконання державою своїх функцій, здійснення процесу відтворення на рівні п-ств і відтворення соцзабезпнасел.

Фінансова наука вивчає явища і процеси, які відбуваються у державі при створенні та використанні ФГК на цілі економічного і соціального розвитку.Метою фінансової науки є пізнання дії об’єктивних економічних законів і закономірностей у сфері фінансів і доведення теоретичних розробок до практичного впровадження.

Під методом вивчення науки розуміють сукупність способів, правил і прийомів, за допомогою яких вивчається дисципліна.

При дослідженні фінансових відносин використовують систему методів:

• діалектичний, який базується на аналізі, синтезі (поєднанні), індукції, і дедукції, абстракції, аналогії.
• Економіко статистичні методи: балансовий (рівновага);  нормативний (використання фінансових норм і нормативів при плануванні обсягу фінансових ресурсів та їх використання); метод коефіцієнтів; середні величини; індекси;ряди динаміки; кореляція.

Методи економічного моделювання – визначення у формалізованій формі основних економічних зв’язків між економічними показниками, які відображають фінансову ситуацію і процеси.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Фінанси як об’єктивна економічна категорія.

В сучасній економіці фінанси відносяться до найскладніших економічних категорій, на базі яких формуються відносини між усіма суб’єктами економіки.

Фінанси є багатогранною складовою. У фін. теорії  немає єдиної думки щодо визначення категорії «фінанси», тому фінанси розглядають і в побутовому і в матеріальному значенні, і з точки зору економічної категорії.

В побутовому значенні «фінанси» — процес побудови доходів, їх використання.

З матеріальної точки зору (за матеріальним змістом) – фінанси – фонди грошових коштів

Як явище фінанси відображають реальний рух грошових потоків.

Фінанси як об’єктивна економічна категорія це система економічних відносин, які склалися у світі з приводу розподілу і перерозподілу частини вартості ВВП і НД та створення централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів для задоволення функцій, які покладені на державу для здійснення безперервного процесу  виробництва  і соціального захисту населення.

Західні економісти під «Фінансами» розуміють сукупність різноманітних прийомів і способів з допомогою яких фірма досягає максимізації прибутку або вартості.

Фінанси виступають об’єктивною економічною категорією з ряду причин:

1)вони забезпечують розподіл ВВП і визначають фінансові потреби держави, підприємств, громадян:

2) забезпечують кругообіг фінансових ресурсів і створюють умови для безперервного процесу відтворення

3)здійснюють розподіл доходів між державою, підприємствами і громадянами та подальший їх перерозподіл.

Ознаки:

1. Фінансові відносини завжди носять грошовий характер, тобто розподіл і перерозподіл продуктів відбувається у грошовій формі;
2. Фінанси носять розподільчий і перерозподільчий характер;
3. Матеріальним втіленням фінансових відносин є ФГК, джерелами формування яких є фінансові ресурси; Тільки за допомогою фінансів створюються різноманітні ФГК.

Фінанси поділяються на ( за складом):

• Централізовані: зведений бюджет України; державні цільові фонди; державний кредит; державне страхування; фінанси державного сектору економіки (фінанси державних підприємств);
• Децентралізовані: фінанси суб’єктів господарювання (фінанси підприємств, організацій, установ); фінанси населення (домогосподарств); фінанси громадських суспільних організацій.

Реальне формування фінанс. ресурсів починається тільки на стадії розподілу, коли вартість реалізована і у складі виручки від реалізації виділяють конкретні форми реалізованої вартості собівартість, податки, прибуток, податок з прибутку, чистий прибуток, соц. фонди. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин. Ці потоки – їх характер і форми, спрямованість і обсяги – виступають предметом практичної діяльності. Прихована сторона фінансів пов’язана з тим, що відображають ті чи інші грошові потоки, а саме – рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Функції фінансів .

Функції фінансів – прояв сутності даної категорії в дії або вираження специфічних властивостей фінансів.

Звідси випливає, що фінанси виконують дві функції:

-розподільну – фінанси виступають інструментом розподілу і перерозподілу ВВП, шляхом утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням.

Розрізняють три стадіїрозподілу:

1 первинний розподіл

2 перерозподіл

3 вториннийрозподіл.

Первинний розподіл – це розподіл новоствореної вартості й формування первинних доходів субєктів, зайнятих у створенні ВНП. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб – заробітна плата, у юридичних осіб – прибуток, у держави – прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті й надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні включають бюджет і фондицільового призначення. Відомчі – це фонди, що створюють міністерства і відомства. Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних обєднаннях.

Вторинний розподіл – це другий етап перерозподілу, повязагий з перерозподілом доходів бюджету та державних цільових фондів між регіонами, соціальними верствами населення, галузями економіки, сферами виробництва і окремими підприємствами.

—        Контрольна функція – пов’язана з контролем за розподілом, формуванням, використанням ФГК. Вона обумовлена нормативним характером розподілу вартості ВВП. Контрольну функцію виконують фінансові органи на державному, відомчому рівні і на рівні окремих суб’єктів господарювання.

Основними органами, що здійснюють контроль є мін.фін.України, держ.казначейська служба, держ.фін.служба, державна податкова служба, а також інші не державні фінансові установи.

Основою для здійснення контрольних перевірок є фінансова інформація, а сааме бухгалтерська, статистична і фінансова звітність.

На відміну від інших він охоплює все суспільство: кожний субєкт перевіряє кожного.Оскільки фінансові показники діяльності виступають результативними, то фінансовий контроль є наскрізним – він фактично охоплює всі аспекти діяльності держави, юридичних і фізичних осіб.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Система фінансових категорій, їх зміст.

Понятійний аппарат фінансової науки охоплює загально економічні та фінансові категорії, які в абстрактно-теоретичній формі характеризують різні сторонни фінансової дійсності.

Фінансові категорії – категорії фінансової науки, які в абстрактній теоретичній формі характеризують важливі сторонни фінансово-економічної діяльності.

Специфіка фінансових категорій полягає в тому, що вони є найбільш фундаментальними поняттями фінансової науки, в основі їх функціонування покладено специфічний вид економічної діяльності, а сааме фінансовіі відносини; ці категорії мають об’єктивний характер; не залежать від конкретних форм їх втілення на практиці.

Вихідними фінансовими категоріями є доходи, видатки і фінансові ресурси.

Доходи як фінансова категорія являє частину фінансових відносин між різними суб’єктами з приводу формування централізованих і децентралізованих фондів.

До них відносять доходи держави, підприємств і громадян.

Основними видами доходів є:

—        Дохід від реалізації продукції;

—        Заробітна плата;

—        Дивіденди;

—        відсотки;

—        Податки;

—        Цільові надходження і т.д.

Доходи розрізняються:

—        За стадіями формування: первинні і вторинні;

—        За методами формування: продуктивні доходи (доходи від первинної діяльності), доходи від продажу і використання майна.

Видатки – фінансова категорія, що характеризує частину фінансових відносин щодо розподілу і використання доходів (амортизація, ЗП, податки, платежі, санкції).

Окремі фінансові категорії одночасно належать до різних груп системи фінансових категорій, але це не змінює їх сутність.

Фінансові ресурси – грошові накопичення і доходи, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу та використання ВВП і формуються у відповідних фондах або в нефондовій формі для забезпечення процесу виробництва, задоволення суспільних потреб і виконання фінансових зобов’язань. Видами є: прибуток, амортизаційні відрахування, зарплата, податки,  збори, відрахування, платежі, адміністративні штрафи і т. д.

Фінансові ресурси є матеріальними носіями фінансових відносин. Ознаки ФР: 1)виражають відносини власності; 2) перебувають в постійному русі, поновлюються і використовуються; 3) мають їм властиві джерела та методи акумуляції;4) відрізняються за напрямками використання;5) мають специ. склад  учасників формування, розподілу та використ.
Загальними джерелами фінансових рес. на рівні сусп.. виступає ВВП.
Фінансові категорії формують взаємопов’язану цілісну систему, всередині якої склад.відносини логічної ієрархічності та співпідпорядкованості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Взаємозв’язок фінансів і кредиту: спільне та відмінне.

Кредит – система економ.відносин між позичальником і кредитором  з приводу  залучення і перерозп.тимчасово вільних коштів на умовах поворотності, платності, забезпечення і цільового характеру. Фінанси і кредит мають однакову економ.природу.При функціонув.і фінансів, і кредиту створ.тавикорист.фонди фінансових ресурсів. Кредит продовжує перерозп.процеси, розпочаті фінансами, ціною і з/п. З одного боку фінанси дають можливість для виникн.кред.відносин , з іншого кредит.ресурси виступають одним із видів фін.рес. під-ства, держ, населення. Фінанси характ.одностороннім і безповоротнім рухом. Кред.відносини передбачають поворотність і платність.

Фінанси	Кредит
форма руху вартості
тільки грошова	грошова, товарна(прод., тов..роб, посл., ідеї)
напрям руху вартості
односторонній, безповоротній	передбач.повернення
Строковість
не визнач.	є обов’язковою умовою кредитування
зміна форми власності
обов’язкова	не відбув.
Платність
не визнач.	сплата %
матеріальне забезпечення
не визнач.	є обов’язковою умовою кредитування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6.Взаємозв’язок фінансів і ціни: спільне та відмінне.

Ціна — це грошовий вираз вартості товару. Ціни, як і фінанси, здій­снюють розподіл ВВП на основі того, що вони визначаються на основі попиту і пропозиції при реалізації товару і формуються з урахуванням всіх витрат виробництва та збуту, а також суми прибутку. Ціна висту­пає вихідною базою для подальшого розподільчого процесу і визначає параметри впливу фінансів на всі процеси, пов’язані зі створенням та використанням валового внутрішнього продукту. Але фінанси можуть впливати як на абсолютну величину ціни, так і на її внутрішню структуру (через зміну відрахувань до амортизаційного фонду соціального страхування, введення акцизного податку або ПДВ).

Взаємозв’язок фінансів і ціни полягає в тому, що ціни є основою фінансового розподілу вартості, а фінанси, базуючись на пропорціях розподілу, що склалися під впливом цін, виступають інструментом, що їх реалізує.

До відмінностей між фінансами і ціною слід віднести:

1) ціновий розподіл завжди пов’язаний з обміном, а фінансо­вий — відбувається за межами акту купівлі-продажу товарів;

2) ціновий розподіл передує фінансовому;

3) фінансовий розподіл є більш гнучкий, оскільки ціновий ви­значає лише пропорції майбутнього вартісного розподілу;

4) фінанси мають ширший діапазон розподілу, ніж ціна, оскільки вони здійснюють не лише первинний розподіл ВВП на рівні виробничої структури, а й подальший перерозподіл через бюд­жетну систему; на цьому етапі ціни можна регулювати за допо­могою дотацій і виплат із бюджету різниці в цінах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7. Взаємозв’язок фінансів і заробітної плати: спільне та відмінне.

За своєю економічною природою заробітна плата є грошовим виразом вартості праці.

Взаємозв’язок фінансів і заробітної плати полягає в тому, що, з одного боку, для виплати зарплати на підприємстві створюється фонд фінансових ресурсів, відділяючи його від інших грошових фон­дів підприємства. З іншого боку, заробітна плата, нарахування якої в часі не збігається з її виплатою, є джерелом формування фінансових ресурсів підприємства у вигляді стійких пасивів.

Окрім того, отримання заробітної плати працівниками свідчить про те, що відбувся процес обміну — робоча сила на товар — гроші. Вод­ночас працівники використовують отримані кошти не лише для обмі­ну на товари першої необхідності, а й для створення фондів грошових коштів на придбання товарів тривалого користування, цінних паперів З метою отримання доходів тощо.

Фінанси і заробітна плата перебувають у постійній взаємодії: дер­жава регулює заробітну плату за допомогою податків, створюючи за­гальнодержавні фонди фінансових ресурсів для стимулювання роз­витку окремих видів діяльності, надаючи субсидії, субвенції та інші форми фінансових дотацій.

Відмінності між фінансами і заробітною платою полягають в на­ступному:

1) за допомогою заробітної плати розподіляється необхідний про­дукт, а за допомогою фінансів — увесь національний продукт;

2) розподільчі відносини, які пов’язані із заробітною платою, ма­теріалізуються у грошових коштах, що надходять у власність окремих громадян для задоволення їхніх особистих потреб, у той час як фінанси мають суспільне призначення;

3) функціонування заробітної плати може розглядатись як про­цес двостороннього руху вартості: заробітна плата має ком­пенсаційний характер і залежить від кількості й якості затра­ченої праці, що визначає отримання від суспільства кожним працівником такої частки вартості, яка відповідає його трудо­вому вкладу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8. Взаємозв’язок фінансів і грошей: спільне та відмінне.

Гроші — це товар, який виконує роль загального еквівалента. У побутовому розумінні фінанси ототожнюються з грошима. Гроші ма­ють чітке призначення в економічному житті на основі їх функцій.

Важливою ознакою фінансів є їхній грошовий характер. Однак фінанси — це не гроші. Сфери функціонування грошей і фінансів пе­ретинаються лише в певному сегменті. По-перше, фінанси неможливі без грошей, адже інструментом фінансових відносин є саме гроші, а зовнішнім, видимим проявом цих відносин є грошові потоки. По-друге, функціонування грошей без фінансів втрачає сенс і зводить­ся до суто технічних питань обміну. Головною ознакою, що визначає сутність і форму функціонування фінансів, є рух грошових потоків, у якому відображаються і фінансові відносини, і фінансова діяльність. В них завжди чітко відображені відносини двох суб’єктів з яскраво вираженим їх характером:

— обмін (оплата рахунків за товари і послуги);

— розподіл і перерозподіл (сплата податків, виплата дивідендів, отримання субсидій тощо).

Можна мати гроші і не мати ніякого відношення до фінансів, і навпаки, за відсутності грошей, лише володіючи майном, майнови­ми правами, правами інтелектуальної власності, оцінивши їх реаль­ну вартість, можна здійснювати інвестування, бути співзасновником фірми, тобто мати відношення до фінансово-господарської діяльнос­ті підприємства. Таким чином, гроші та грошовий обіг суттєво впливають на фінансове становище як фізичних і юридичних осіб, зокре­ма, так і держави в цілому. Не можна досягти стабілізації фінансового становища, не налагодивши нормального грошового обігу. І навпаки, якщо витрати держави перевищують наявні доходи, це призводить до розладу грошового обігу.

Взаємозв’язок фінансів і грошей проявляється в тому, що функціо­нування фінансів базується на наступних функціях грошей:

— засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують пога­шення різних боргових зобов’язань між суб’єктами економіч­них відносин, що виникають у процесі суспільного відтворення;

— засіб нагромадження — це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в про­цесі розширеного відтворення. Залежно від суспільних цілей нагромадження сфера цієї функції грошей поділяється на на­громадження у виробничій сфері та у сфері особистого спожи­вання;

— світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вар­тості у міжнародному економічному обороті і забезпечують ре­алізацію взаємовідносин між країнами.

Відмінність фінансів від грошей полягає в тому, що фінансові відносини завжди пов’язані з формуванням грошових доходів і на­громаджень, які набувають специфічної форми фінансових ресурсів. Фінансові ресурси виступають матеріальними носіями фінансових відносин. Однак фінансові ресурси самі по собі не визначають сут­ності фінансів, не розкривають їх внутрішнього змісту і суспільного призначення. Тому фінансова наука вивчає не фінансові ресурси, а економічні відносини, що виникають у процесі їх формування, роз­поділу і використання.

Соціально-економічна сутність фінансових відносин полягає у дослідженні питання — за рахунок кого держава отримує фінансові ресурси і в чиїх інтересах їх використовує.

Таким чином, гроші є технічним засобом фінансів, на їх основі ви­значаються величини доходів та витрат, що визначає грошовий вимір і характер фінансів.

 

 

 

9. Фінанси як історична категорія

Фінанси виникли в умовах регулярного товарно-грошового обігу у зв’язку з розвитком держави і потреби у фінансових ресурсах. Термін «фінанси» походить від латинського «finis», тобто кінець. У середньовіччі це слово вживали для позначення строку сплати, а потім і для визначення документів, що свідчили про погашення боргу, якими

завершувалась угода. Пізніше терміном «фінанси» стали позначати будь-який примусовий платіж на користь держави.

Існує й інша точка зору, згідно з якою авторство терміна «фінанси» належить французькому вченому Ж. Бодену, який у 1577 р. видав книгу «Шість книг про республіку». Із старофранцузької мови «finis»(платити, оплачувати) цей термін перейшов в усі мови світу.

Передумовами виникн.фінансів є:

1)існування державаи

2)поява і розвиток тов..-грош.відносин

3)дія закону вартості

Існування держави передбачає наявність держави і викон.неюфіск.функції, існув.держ.доходів і видатків. Головними джерелами доходів виступають податки і збори.

Поява фінансів зумовлена також розвитком товарно-грошових відносин, оскільки фінанси зявляються тоді, коли створ.сусп.продукт набуває вартісного виразу і його розподіл здійсн. В грош.формі.Як передумова виникн.фінансівтоварно-грош.відносини включають:

1)наявн. товарного  виробництва

2)товарне вир-тво опосередковується грош.відносинами

3)наявність процесу первинного розподілу ВВП.

Дія закону вартості:  тобто продукт розглядається як товар, що може бути обіняний на інший лише за умови рів новел.витратсусп..необх.праці. Виникає необхідність для визнач.вартостівикористовув.такі категорії як собівартість , ціна, прибуток, грош.накопичення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

10. Генезис категорії фінансів

Кожній суспільній формації відповід. певний фінанси. устрій.
 Відмінність різних сусп.-економ.формацій обумовл.такими причинами:

1)кожн.сусп.формації відповідає власна класова структура, при цьому фінанси не можуть не врах.відносини розподілу НД, що організ.їхперерозп.на користь держави.

2)у кожн.сусп.-економ.формації фінанси підпорядк.цілям і завданням держави.

3) кожний новий спосіб вир-тва зумовлює появу нової системи господарчих відносин.

За метою пізнання суспільних явищ і правильного розуміння їх сутності потрібно звернутися до генезису – моменту зародження і подальшого процесу розвитку, я кий зумовив певний стан, вид, вияв того чи іншого явища.

Фінанси – історична категорії, зміст якого суттєво змінюється, якщо змінювати загальні умови суспільного устрою. Термін «фінанси» походить від лат.finis, тобто кінець, фініш. Це поняття використовувалося у грошових відносинах, що виникали між державою ( в особі монарха, судді та інших представників влади) та населення, і трактувалося як завершення грошового платежу. Після закінчення грошового розрахунку  особа, яка сплатила внесок на користь представника державної влади, отримувала документ — finе. Назва такого документа і була підставою виникнення терміна  finаnсіа.

Термін finаnсіа виник у ХІІ – ХІІІ ст.. у торгових містах Італії, що а перекладі з лат. означав «фініш, кінець грошового платежу» , при цьому термін уже означав будь – який грошових коштів.

Ще до виникнення поняття «фінанси» людство вже мало гроші, товарно – грошові відносини, розвиток яких відповідав особливостям державного устрою, але тільки в Середньовіччі виникли ці явище і термін, що пояснюється формуванням певних історичних передумов.

    Перша передумова. У Середньовіччі в Центральній Європі у результаті перших буржуазних революцій ще зберігалися монархічні режими, але влада монархів була значно обмеженою і, головне – голову держави ( монарха) позбавили права керувати казино. Виник загальнодержавний фонд грошових коштів – бюджет, який монарх не міг особисто розпоряджатися.

    Друга передумова. Формування та використання бюджету мало системній характер, тобто виникли законодавчо закріплені системи державних доходів та витрат із визначеними складом і структурою( особливістю бюджету було те, що основні групи витратної чистини бюджету майже не змінювалися протягом багатьох століть).

     Третя передумова. Податки у грошовій формі набули переважно характеру, тоді як доходи держави формувалися здебільшого за рахунок натуральних податей і трудових повинностей. Отже, тільки на цьому етапі розвитку державності та грошових відносин можливим був розподіл створеного продукту у вартісному вираженні.

Отже, у загальному вигляді генезис кат.фінансів зумовлюється наступними факторами:

1)сусп.розподілом праці та створ.і розвитком різних соц..-економ.формацій(феод.сусп)

2)розвитком грош.господарства, чітким формув.івикорист.осн.функцій грошей.

3)появою сасмост.субєктів господ., які здійсн.підприємн.діяльн.і формують грош.фонди

4)розвитком тов..-грош.відносин, пов’язаних із зрост. Виробництва, збільш.ВВП і НД.

5) виникн.тазміцн.держави

6)формув.загальнодерж.фондугрош.рес., а саме бюджетних.

Так як кожній суспільній формації відповід.певнийфінанси.устрій, відмінність різних сусп.-економ.формаційобумовл.такими причинами:

1)кожн.сусп.формації відповідає власна класова структура, при цьому фінанси не можуть не врах.відносини розподілу НД, що організ.їхперерозп.на користь держави.

2)у кожн.сусп.-економ.формації фінанси підпорядк.цілям і завданням держави.

3) кожний новий спосіб вир-тва зумовлює появу нової системи господарчих відносин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

11. Еволюція фінансів.

 

 

12. МІСЦЕ ФІНАНСІВ У ПРОЦЕСІ СУСПІЛЬНОГО ВІДТВОРЕННЯ

Суспільство не може існувати без постійного відтворення їжі, одягу, житла, соціальної сфери. Із збільшенням чисельності населення планети, урбанізацією, загостренням протиріч усередині окремих держав і між ними, з розвитком прогресу, науки, удосконалюванням техніки та технологій і проявом багатьох інших факторів відтворення середовища існування стає неодмінною умовою виживання людства.

Світовий поділ праці зумовлює нерівномірний розподіл високотех-нологічних виробництв, концентрацію фінансового капіталу в най-багатіших країнах. Бідніші країни займаються видобутком сировини і виробництвом сільськогосподарської продукції. Однак у будь-якому випадку зміст відтворювального процесу не змінюється, а змінюється місце концентрації додаткового продукту. Через фінансовий, банківський і ціновий механізми основна частка прибутку осідає в найбільш розвиненіших країнах, що дає змогу їм і далі здійснювати розподіл на свою користь.

Процес відтворення складається з чотирьох стадій:

1) виробництво;

2) обмін;

3) розподіл;

4) споживання.

Ці стадії обов’язкові для відтворення, процес якого буде призупинений за відсутності хоча б однієї з них. Кожна стадія відтворення обслуговується однією або кількома економічними категоріями. Участь категорій у відтворювальному процесі може бути прямою й опосередкованою. Так, поряд із такою категорією, як товар, ціна є центральною складовою в обслуговуванні стадії обміну. Але вплив ціни безпосередньо виявляється на стадії споживання, хоча цю стадію відтворення обслуговують інші економічні категорії.

З огляду на суспільне призначення фінансів (формування і використання фондів, що забезпечують виконання державою своїх функцій), роль фінансів є найвагомішою на стадії розподілу. На цій стадії відтворювального процесу активніше виявляються усі суспільні інтереси, а отже, і протиріччя суспільства.

Справді, саме на цій стадії створений суспільством продукт поділяється спершу на частку споживання і нагромадження, а потім кожна з цих частин підлягає подальшому розподілу.

Стадії обміну та споживання можливі тільки після здійснення стадії розподілу. Кожен учасник відтворювального процесу поділяє свою частину доходу на фонд споживання і фонд нагромадження. Але ще до настання цієї стадії до розподільного процесу втручається держава, вилучаючи з індивідуальних і колективних доходів свою частку, використовуючи такі інструменти, як податки, позики, страхові платежі.

Чим ширше коло функцій держави, тим на більшу суму доходів членів суспільства вона претендує. Отже, змінюються і пропорції споживання. Якщо держава відшкодовує частину витрат на освіту, охорону здоров’ я, соціальне забезпечення, то це позначається й на ціні робочої сили, а отже — на рівні оплати праці.

Тут важливо зрозуміти тенденцію — чим вища частка суспільних фондів споживання, тим нижча частка особистих фондів споживання.

У теорії фінансів не припиняються суперечки щодо порівняльної ефективності державної участі у відтворювальному процесі. Для кожної держави в кожний конкретний момент часу необхідно виробити конкретні рекомендації. Але непорушним правилом повинне бути розуміння, що чим багатше населення країни (не окремі особистості, а широкі прошарки), тим багатша й сама держава. Високий рівень доходу створює високий споживчий попит, що оздоровлює економіку. Відповідно зростає податкова база і збільшується частка нагромаджень. Нагромадження є основою позичкового капіталу, що, своєю чергою, сприяє розширеному відтворенню й технічному прогресу.

У країнах, уряди яких обмежують через податки особисті доходи громадян, економіка не має бази для зростання. Через короткий час такі країни потрапляють у залежність від багатших країн, тому що звуження внутрішніх джерел доходів відшкодовується зовнішніми запозиченнями. Джерелом погашення зовнішніх боргів є тільки податки й державне майно.

Необхідно усвідомити, що відтворювальний процес — це саморегулююча система. У цю систему вносить зміни не тільки держава шляхом перерозподілу доходів, тут позначаються й міжнародний поділ праці, політичні та релігійні протиріччя, міждержавні інтереси і низка інших факторів. У сучасному світі важко передбачити тенденції впливу на відтворювальний процес. Але якщо виключити світові катаклізми, то на ці процеси впливає тільки економічна політика держави.

Зміна економічних відносин в Україні, коли складний господарський механізм плановорегульованої економіки одразу був переведений на ринкові засади, спричинила порушення господарських зв’язків, втрату ринків збуту майже в усіх галузях господарської діяльності.

Відмовившись від господарсько-організуючої функції, держава не зменшила свої власні витрати, а в багатьох випадках ще й збільшила свої потреби. За цих умов механізм розподілу і перерозподілу доходів суспільства суперечить механізму відтворювального процесу, що стало ще однією причиною загального економічного спаду в країні. Це й зрозуміло, адже при зниженні частки реальних доходів суб’ єктів відтворювального процесу звужується сфера обміну та споживання. Тоді й процес виробництва не може відновлюватися в колишніх обсягах.

Насправді розглянуті процеси набагато складніші. Крім негативного впливу високого податкового порогу, негативно вплинула на відтворювальний процес і політика Національного банку України, коли ставки банківського відсотка в період галопуючої інфляції досягли астрономічного рівня — 200%. При світовому рівні рентабельності нижче 10% на капітал український виробник, навіть без урахування податків, повинен був забезпечити рентабельність виробництва на рівні 210%.

Можна навести багато прикладів цілеспрямованих заходів, у тому числі і з боку держави, що призвели до розбалансування відтворювальної системи в Україні. Усі вони відбивають роль держави в розподільному процесі, здійснювану через фінанси та інші механізми.

Якщо порушуються збалансовані межі втручання держави в розподільний процес, порушується увесь відтворювальний процес. Усе це можна назвати структурною перебудовою економіки або створенням ринку праці. Але держава має брати на себе значні додаткові зобов’язання щодо підтримки бідних верств населення, щоб уникнути соціального вибуху, то і свідчить про порушення нормальних відтворювальних процесів.

Проте, завдання фінансової науки полягає не в критиці економічної політики держави, а в рекомендаціях з удосконалення сфери фінансів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

13. ФІНАНСОВА СИСТЕМА : ВНУТРІШНЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНА БУДОВА

Система – сукупність взаємопов’язаних елементів, які доповнюють один одного та створюють єдине ціле.

Фін. Систему можна розглядати за внутрішньою побудовою та організаційною структурою.

Фін. Система за внутрішньою побудовою – сукупність відокремлених, але взаємопов’язаних між собою сфер і ланок фін. Відносин, що опосередковано створюють розподіл і використання ФГК, які формуються в процесі перерозподілу ВВП і національного доходу.

Сфера фінансової системи – узагальнена за певними ознаками сукупність фінансових відносин.

Ланка фін. Системи – відокремлена частина фін. Відносин.

 

Фінансова система України

Державні фінанси

Фінанси суб’єктів господарювання

Фінанси населення

Міжнародні фінанси

Державні і місцеві фінанси

ДЦФ

ДК

Фінанси держ. сектору

Фінанси комерційних підприємств

Фінанси некомерційних установ і організацій

Фінанси фін. посередників

Фінанси населення, з зайнятих в держ. секторі

Фін. Насел.зайнятих в приватному секторі

Само зайняте населення

Фінанси міжнародних фінансових  інституцій, фін. Організацій

Фінанси інших компаніц і організацій

Міжнародний фінансовий ринок

Фінансовий ринок

 

Фінансовий ринок   Ринок грошей       Кредитний ринок      Ринок цінних паперів    Ринок фінансових послуг

 

Рис. 3.1  — Підходи до визначення фінансової системи

Рис. 3.2 – Фінансова система за внутрішньою будовою

В  основу виділених сфер покладено рівні :

• Рівень макроеком. –держ. Фінанси
• Рівень мікроеконом – фінанси населення, фінанси суб’єктів господарювання
• Світовий рівень – міжнародні фінанси
• Узагальнюючий рівень – фін. ринок

Державні фінанси – грошові відносини з приводу розподілу та перерозподілу частини вартості ВВП, формування  і використання фін. ресурсів  в розпорядженні держави і держ. підприємств, призначених на цілі держ. відтворення, задоволення соціально-культурних  та інших потреб суспільства.

Займають центральне місце в фін. системі.

Фінанси суб’єктів господарювання –складають основу фінансової системи і характеризують потоки грошових коштів та рівні підприємства, а саме створ.  і надходж. підприємств, формування відповідних децентралізованих ФГК.

Фінанси населення – система економічних відносин, пов’язана з формуванням  та використанням грошових доходів населення, одержаних в результаті  трудових, індивідуальних, підприємницьких та інших видів діяльності.

Міжнародні фінанси – система відносин, які характеризують міжнародні грошові потоки на рівні державних урядів, окремих підприємств, населення.

Фінансовий ринок – сукупність економічних відносин, пов’язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажом тимчасово вільних грошових коштів, цінних паперів.

Кожна з сфер фін. системи має відповідати організованому забезпеченню, властиві лише їй форми і методи формування і використання фін. ресурсів, специфічні схеми організ. Фін. діяльності.

Особливості кожного елемента фін. системи обумовлена специфікою:

• Джерел формування грошових коштів;
• Методі їх акумуляції
• Напрямків їх використання
• Цільовим призначенням ФГК
• Учасників розподілу
• Власників чи розпорядників ФГК

Принципи побудови фін системи:

• Поділ фінансів на централізовані та децентралізовані;
• Принцип функціонального призначення
• Принцип самостійності
• Принцип єдності
• Принцип адмін.-територіального поділу

Фін. система за організаційною структурою – це сукупність фін. органів та інститутів, які відображають систему управління фінансів.

До організаційної складу фін. системи належать:

1. Органи управління (Міністерство Фінансів Україні; Державга фіскальна служба, державне казначейство України, державна пенсійна служба, аудиторська палата, рахункова палаті ін.. )
2. Фінансові інститути (НБУ, комерційні банки, небанківські комерційні установи, страхові компанії, фондові біржа ін..)

 

 

14. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА, ЇЇ МЕТА, ЗАВДАННЯ, ВИДИ

 

Фінансова політика – особлива сфера діяльності держави, направлена на мобілізацію фін. ресурсів та їх раціональне використання з метою виконання державою своїх функцій.

Фінансова політика виступає складовим елементом загальної соціально-економічної політики держави.

Мета фін.політики – оптимальний розподіл ВВП між галузями госп. суб’єктів, соц.. групами, населенням та регіонами для ведення безперервного процесу виробництва, створення фінансово незалежної території, виконання загальнодержавних програм, забезпечення соціальних гарантій.

Фактори, які  впливають на фінансову політику:

• Структура економіки
• Соціальний склад населення та рівень його добробуту
• Форми власності на засоби виробництва
• Організація грошового обігу в країні
• Стабільність грош. Одиниці
• Форми кредитування
• Економічні відносини з іншими країнами
• Світові інтеграційні процеси

Фінансова політика на відміну від фінансів є елементом надбудови формою свідомої діяльності людей, потребує законодавчого оформлення та певного апарату управління в тому числі фінансова політика відображає суб’єктивну сторону функціонування фінансів.

Об’єкт фін. політики – сфери фінансових відносин

Суб’єкт фін. політики – держава в особі вищих органів влади та управлянні та безпосередньо міністерство фінансів та фінансових інститутів.

Таблиця 3.5 — Функції та сфери регулювання основних суб’єктів фінансової політики

Сфера впливу	Об’єкт регулювання	Суб’єкти регулювання	Характер впливу, напрями діяльності
Грошовий і кредитний ринок	Грошовий обіг	Національний банк України	Монопольне право на емісію національної валюти; нагляд, реєстр, регулювання платіжних систем
	Облікова ставка		Рефінансування комерційних банків; кредитор останньої інстанції
	Валютний курс		Валютне регулювання і валютний контроль; операції з золотовалютними резервами
Бюджетна і податкова сфера	Оподаткування, митна політика	Верховна Рада України	Законодавче закріплення переліку податків і зборів, податкових ставок, умов оподаткування
		Міністерство фінансів	Формування податкової і митної політики
		Міністерство доходів і зборів	Адміністрування податків і зборів; контроль за дотриманням податкового і митного законодавства, митний контроль
	Державні витрати	Верховна Рада України	Затвердження Державного бюджету України
Бюджетна і податкова сфера	Державні витрати	Міністерство фінансів	Розробка Основних напрямів бюджетної політики; розробка проекту закону про Державний бюджет України; управління виконанням Державного бюджету України
	Державний борг	Міністерство фінансів	Здійснення державних внутрішніх і зовнішніх запозичень; управління державним боргом
		Національний банк України	Агентські послуги з розміщення державних цінних паперів
Ціноутворення	Рівень цін	Національний банк України	Забезпечення стабільності національної грошової одиниці, цінова стабільність
	Ціни, тарифи	Міністерство економічного розвитку і торгівлі	Державне регулювання цін (тарифів) на продукцію, товари, послуги
	Ціни природних монополій	Антимонопольний комітет	Контроль за регулюванням цін, що встановлюються на товари природних монополій
Соціальна сфера	Пенсійне і соціальне забезпечення	Міністерство доходів і зборів	Адміністрування єдиного соціального внеску
		Пенсійний фонд, фонди загально обов’язкового соціального страхування	Акумуляція коштів, управління ними, здійснення виплат
Фінансовий ринок / ринок фінансових послуг	Банківська система	Національний банк України	Регулювання та нагляд за банківською діяльністю, забезпечення стабільності банківської системи
	Фондовий ринок	Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку	Здійснення державної політики у сфері розвитку і функціонування ринку цінних паперів; регулювання випуску і обігу цінних паперів та їх похідних
	Страховий ринок, діяльність небанківських фінансових установ	Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг	Державне регулювання діяльності небанківських фінансових компаній і кредитних установ, страхових компаній, установ недержавного пенсійного забезпечення

 

Етапи реалізації фін. політики:

1. Визначення і постанова задач у сфері фінансів
2. Вибір типу фін. політики
3. Вибір напряму реалізації (фіскальна, монетарна)
4. Вибір інститутів реалізації
5. Здійснення конкретних заходів
6. Контроль за ходом виконання

Зміст фін політики

• Розробка теоретичних концепцій розвитку фінансів
• Визначення напрямків використання фінансів
• Розробка конкретних форм і методів реалізації фін. відносин

Задачі фін. політики

• Виявити джерела формування фін. ресурсів (склад, структура, резерви)
• Визначити конкретні напрямки використання фін. ресурсів (склад, структуру, резерви)
• Розробити загальнодержавні програми щодо структурної перебудови, визначення позитивних напрямків розвитку
• Підвищити життєвий рівень населення
• Оптимальне збалансування різних елементів фін. політики з метою фін. стабільності суспільства
• Підтримка окремих сфер діяльності малого і середнього бізнесу
• Лібералізація зовнішньої економічної діяльності

Елементи фін. політики

За напрямком — регламентування фінансових відносин; — поточна фінансова діяльність

За тривалістю періоду — фінансова стратегія; — фінансова тактика

За ступенем регламентування — жорстка регламентація; — помірна регламентація; — політика мінімальних обмежень

За видом завдань — політика стабілізації; — політика економічного зростання; — політика стримування ділової активності

За характером реалізації — дискреційна; — недискреційна

За рівнем — ФП держави; — ФП суб’єктів господарювання і домогосподарств; — ФП міжнародних організацій і фінансових інститутів

За спрямуванням — соціально орієнтована; — антисоціальна; — мілітаристська; — волюнтаристська

Фінансова політика (ФП)

15. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕЛЕМЕНТІВ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ

 

Таблиця 3.1 — Характеристика елементів фінансової політики

Елементи фінансової політики	Сфера регулювання	Інструменти
Податкова політика	Встановлення і стягнення податків	— види, кількість, ставки податків; — податкове законодавство; — принципи оподаткування; — податкові пільги, податкові санкції
Бюджетна політика	Формування доходів і витрат держави та місцевих органів влади	— бюджетний процес; — обсяги доходів; — напрями видатків; — міжбюджетні трансферти
Монетарна політика	Грошовий і кредитний ринок	— процентна ставка; — ставка рефінансування; — норма обов’язкових резервів; — операції РЕПО; — валютний курс
Боргова політика	Управління державним боргом, здійснення державних запозичень	— ОВДП, ОЗДП; — граничний розмір державного боргу; — порядок і механізм погашення боргу
Інвестиційна політика	Залучення і вкладення інвестицій	— прямі державні інвестиції; — інвестиційний клімат; — система пільг та санкцій
Валютна політика	Валютний контроль і регулювання	— механізм встановлення валютного курсу; — валютні інтервенції; — валютні обмеження
Амортизаційна політика	Відновлення основних засобів	— поділ основних засобів на групи; — норми амортизаційних відрахувань; — методи нарахування амортизації
Митна політика	Пересування товарів через митний кордон	— види і ставки мита; — квотування; — митний режим
Цінова політика	Регулювання і коректування цін	— тарифна політика; — споживчий кошик; — прожитковий мінімум
Фінансова політика у сфері фінансового ринку	Фондовий ринок, діяльність фінансових посередників	— нормативно-правове регулювання діяльності професійних учасників, випуску і обігу цінних паперів; — захист прав інвесторів;
Фінансова політика у галузі страхування	Страховий ринок	— нормативно-правове регулювання страхової діяльності; — ліцензування і державний нагляд
Фінансова політика у соціальній сфері	Соціальна сфера	— соціальне страхування; — пільги, субсидії

 

Існує 2 основні види фін політики

• Фін стратегія
• Фін тактика

Розрізняють за термінами реалізації і масштабності поставлених завдань

Фін стратегія –довгостроковий курс фін політики, розроблений на перспективу, що передбаччає вирішенняя великомасштабних задач, визначення економ і соц.. стратегії суспільства

Фін. тактика –вирішення задач в галузі фінансів на окремому етапі розвитку суспільства, шляхом своєчасного перерахування фін. ресурсів і зміни способів реалізації фін відносин

Для ефективної реалізації фін політики необхідне прийняття нормативно-правової бази, яка б регулювала взаємозв’язок між основними елементами фін політики

Основні напрямки фін політики відображуються у відповідних нормативно-правових актах і резолюціях.

 

Таблиця 3.4 – Характеритика видів фінансової політики

Критерій	Тип	Характеристика
Напрям	Регламентування фінансових відносин	Базовий елемент фінансової політики, характеризує фінансову стратегію, здійснюється державою в законодавчій та адміністративній формах
	Поточна фінансова діяльність	Характеризує фінансову тактику фінансової політики, основним інструментом виступає бюджет
Ступінь адміністративного чи законодавчого регламентування	Жорстка регламентація	Переважна частина фінансових відносин регулюється державою
	Помірна регламентація	Здійснюється в законодавчій формі та охоплює обмежену частину фінансових відносин — взаємини з державою, окремі аспекти фінансових відносин на кредитному, фондовому, валютному, страховому ринках, дозволяє врівноважити інтереси держави, суспільства загалом та інтереси окремих суб’єктів
	Політика мінімальних обмежень	Переважна частина фінансових відносин регламентується на договірних засадах, жорстко регламентуються тільки взаємовідносини з державою, спрямована на забезпечення максимальної зацікавленості економічних суб’єктів в ефективному господарюванні
Завдання, на розв’язання яких спрямована	Політика стабілізації	Підтримання макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при стабільності цін на основі забезпеченні стабільних обсягів фінансових ресурсів при сталих пропорціях розподілу та перерозподілу отриманих доходів. Розрізняють два види: політика стабілізації після економічного спаду (стимулюючий характер) та після економічного піднесення (стримуючий характер)
	Політика економічного зростання	Спрямована на досягнення необхідного для . країни рівня збільшення ВВП з урахування її потенціалу, націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів та забезпечення їх доступності за цінами та умовами залучення (збільшення державних видатків, зниження податків)
	Політика стримування ділової активності	Спрямована на запобігання кризи надвиробництва і недопущення виснаження економіки (зниження державних видатків, підвищення податків)
Характер реалізації	Дискреційна політика	Передбачає застосування активних заходів
	Не дискреційна (автоматична, пасивна) політика	Базується на дії «вмонтованих стабілізаторів», які автоматично регулюють ситуацію в країні (податки, державні виплати, субсидії)

 

Фіскальна політика

Монетарна політика

Рестрикційна політика – спрямована на стримування економіки; здійснюється в умовах інфляційного зростання

Експансіоністська політика – спрямована на стимулювання економіки; застосовується при скороченні виробництва і зростанні безробіття

Дискреційна політика

Недискреційна політика

Прямий вплив на економіку; зміна оподаткування та державних витрат на підставі рішень уряду

«Вмонтовані стабілізатори»; розмір податків і трансфертів змінюється автоматично при зміні доходу

Зменшення державних видатків; підвищення податків

Зменшення податків; збільшення державних закупівель і трансфертів

Уповільнення грошової емісії, стримування інвестиційної активності, підвищення процентних ставок

Прискорення емісії грошей, стимулювання інвестицій, зниження процентних ставок

Рис. 3.4 – Взаємозв’язок видів фінансової політики

 

 

 

 

 

 

16. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ: СУТНІСТЬ,ВИДИ, КЛАСИФІКАЦІЯ

 

Фінансові ресурси – це грошові надходження і доходи, які створюються у процесі розподілу та використання ВВП (+НД) і зосереджені у відповідних фондах або в не фондовій формі для забезпечення безперервного процесу виробництва і відтворення, задоволення суспільних потреб і виконання фінансових зобов’язань.

Види:

• за рівнем централізації(централізовані, де централізовані),

 

• за формою створення(фондові, не фондові)
• за джерелом формування(власні — фінансові ресурси, отримані в результаті фінансово-господарської діяльності, які виступають у формі статутно­го капіталу, прибутку до розподілу, амортизаційного, резервного та інших фондів суб’єктів господарювання; позикові — довгострокові і короткострокові кредити бан­ків та інші довгострокові зобов’язання, зумовлені залученням позико­вих коштів, на які нараховується плата у формі відсотка; залучені – залуч в господарс оборот але мають безповоротний характер(емісія акцій, страх відшкодування).
• За формою власності(державні, приватні, колективні),
• за характер використання(в необоротні активи, в оборотні),
• за напрямками використання(на фінансування поточних витрат, на виконання фін забовязань),
• за кругообігом (початкові, прирощені).

Джерела формування централізованих Фінансових ресурсів: ВВП, національна скарбниця, доходи від ЗЕД, залучені та позикові ресурси.

Основними видами Фінансових ресурсів є: податки, збори, відрахування, платежі, доходи від державного майна, позики і кредити, доходи від операцій з капіталом.

Найбільшу питому вагу в структурі Фінансових ресурсів підприємства займає чистий прибуток, відрахування на соціальне страхуванн.Це виплата зароб плати, викон фін зобов’язань перед бюджетом, викон зобов’язань перед засновниками, інвесторами. Значну частину Фінансових ресурсів становлять податки та платежі з доходів громадян і непрямі податки – основне джерело формування доходів бюджету.

На рівні держави фін ресурси використав на держ оборону, управління, соц. Захист, культур сферу, управлін бедж боргом, охорони природи.

 

17.ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДОВИХ ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ

 

Для реалізації фін. політики повинен бути розроблений чіткий комплекс методів, форм, видів організованих фінансових відносин, що все разом складає фін. механізм.

Фін. механізм може розглядатися  з 2-х точок зору:

• Як механізм функціонування самих фінансів
• Як сукупність методів, способів та форм організації фінансових відносин

Фінансовий механізм виступає найбільш динамічним інструментом фін. політики, залежить від конкретного рівня розвитку економіки і повинен чітко реагувати на зміни, які в ній відбуваються.

Фін. механізм може мати директивний або регулюючий характер.

Директивний пов’язаний з державним регулюванням економіки вцілому.

Регулюючий пов’язаний з обмеженим впливом держави на процеси формування і використання фінансових ресурсів. При цьому кожному суб’єкту господарювання надається відносна самостійність щодо створення і використання певних децентралізованих фондів вибору форм грошового обігу під час розрахунків, вибору форм кредитування.

 

 

 

Фінансовий механізм

Організаційна структура

Підсистеми фінансового механізму

Правове забезпечення

Нормативне забезпечення

Інформаційне забезпечення

Важелі впливу

Фінансове забезпечення

самофінансування

зовнішнє фінансування

кредитування

Фінансове регулювання

Фінансові методи: — нормативний; — балансовий

Інструменти: — податки, збори, відрахування; — субсидії, субвенції, дотації

стимули

санкції

Рис. 3.5 – Структура фінансового механізму

 

Організація структури фін. механізму включає:

• Правове забезпечення (закони, постанови, накази)
• Нормативне забезпечення (інструкції, методичні вказівки)
• Інформаційне забезпечення (бухгалтерська, фінансова, статистична звітність)

 

Фін механізм поділяється на три підсистеми:

• Фін забезпечення
• Фін регулювання
• Важелі впливу

 

Фін забезпечення – спосіб забезпечення фінансових ресурсів, метод покриття затрат за рахунок Фінансових ресурсів, акумуляції суб’єктами господарювання і державою.

Самофінансування— виступає вихідною формою фінансового забезпечення передбачає процеси відшкодування витрат суб’єктів господарювання, забезпечення потреб розширеного відтворення за рахунок власних коштів.

Зовнішнє (бюджетне) фінансування – це безповоротне виділення коштів із бюджету різних рівнів на фінансування окремих програм та напрямків діяльності держави, а також надання їх суб’єктам господарювання для повного або часткового покриття витрат.

Кредитування— отримання необхідних грошових коштів у відповідних фінансово-кредитних установах на умовах поворотності, строковості, платності, цільового використання.

Фін. регулювання – полягає у регламентованому розподілі відносин у сусп. Чи на окремому підприємстві.

Методи фін регулювання відображає сукупність правил та способів організації фін. відносин:

• Балансовий метод – збалансування між надходженнями і вибуттям фін. ресурсів, якщо ж рівність доходів і видатків не передбачається, то визначається сальдо або залишок.
• Нормативний – розподіл вартості виробленої продукції з використанням фінансових норм та нормативів, ставок податків, норм амортизаційних відрахувань , норм витрат бюджетних установ.

Вплив на дію фін. механізму досягається встановленням або зміною того чи іншого важеля.

• До фін стимулів належать бюджетне фінансування пріоритетних напрямків, розвитку господарства, фінансування підготовки і перепідготовки кадрів, спеціальні фін снові пільги (податкові, прискорена амортизація тощо)
• Фін. санкції –особливі форми фінансових відносин, що покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання щодо виконання взятих зобов’язань
• Штрафи (тверда грошова сума)
• пеня

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

18. ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ФІНАНСОВОГО ПРАВА

Фін право – сукупність правових норм, що регулює економічні відносини у сфері мобілізованого розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, необхідних для безперервного функціонування держави і органів місцевого самоврядування.

Правові норми фін права включаються в акти різних правових форм: закони, кодекси укази, інструкції, рішення тощо .

Об’єкт фінансових правовідносин – фонди грошових коштів, які формують розподіл і використання внаслідок суб’єктивних прав фінансово-кредитних органів і юридичних обов’язків іншої сторони фінансових правовідносин.

Суб’єкт фінансового права – особа, яка потенційно спроможна бути учасником фін. правовідносин, оскільки наділена необхідними правами і обов’язками.

Норми фін. права закріплюють:

• загальні принципи і форми діяльності держави і органів місцевого самоврядування
• методи акумуляції коштів до державних і місцевих грошових фондів
• види обов’язкових платежів, що використовуються для формування цих фондів
• порядок отримання і використання державних і місцевих грошових коштів
• джерела утворення фін ресурсів, держ підприємств, установ, організацій.

Норми фінансового права регулюють відносини, які виникають при:

• функціонуванні бюджетної системи
• Розподілі доходів і видатків між її ланками
• Складанні, розгляді, затвердженні і виконанні бюджетів
• Збиранні податків і обов’язкових платежів підприємств різних форм власності і населення
• Державному фінансуванні і кредитуванні
• Державному страхуванні, державній позикі і ощадній справі.

Чіткість правового регулювання фін. відносин важлива для організації роботи державних і місцевих органів влади, дотриманні інтересів держави, адміністративно-територіальних утворень, підприємств і громадян і в кінцевому підсумку для належного виконання державою своїх функцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

19. Поняття ,ф-ї і принципи податків

Податок – це обовязковий платіж, який встановлює держава для фіз. і юрид осіб з метою формування загальнодержавного фонду грошових коштів бюджету.

Збір  — обов’язків платіж, який сплачується фіз. і юрид. особами за вчинення держ органами, органами місцевого самоврядування, і їх посадовими особами дій які мають юрид. значення за надання певних прав, видачі ліцензій, функціонування системи держ. соціального страхування.

Функції податків:

• Фіскальна – за допом. неї реалізується головне суспільне призначення податків – формування фінансових ресурсів держави
• Регулююча – реалізується шляхом впливу податків на різні сторони діяльності економічних суб’єктів

Принципи оподаткування ( ст..4 ПКУ):

• загальність оподаткування ( податки встановл. для всіх)
• рівність ( всі платять однаково в межах однієї соц..групи)
• невідворотність настання визначеної законом відповідальності за порушення податкового законодавства
• презумпція правомірності рішень платника податків
• фіскальна достатність ( встановл для достатнього формування бюджету)
• соц. справедливість
• економічність оподаткування
• нейтральність оподаткування
• стабільність
• рівномірність та зручність сплати
• єдиний підхід

Під час встановл. податку обов’язково визначаються наступні елементи:

• платник податку – особа, на яку прямо чи опосередковано покладено податковий обов’язок перед державою і яка несе на собі тягар зі сплати податку. Носій податку – особа, на яку на кінцевому етапі споживання покладається податковий тягар певного податку.
• об’єкт оподаткування – майно, товари, дохід або його частина, оборот з реалізації товарів, послуг, операції з постачання товарів,послуг та інші об’єкти визначені податковим законодавством, з наявністю яких пов’язано виникнення у платника податкового обов’язку
• база оподаткування – фізичний вартісний чи інший вимір об’єкта оподаткування до якого застосовується податкова ставка і який використ. для визначення розміру податк. зобов’язання. Одиницею виміру бази оподатк. визнається конкретна вартість фіз.. чи інша характеристика бази оподаткування чи її частини, щодо якої застосовується ставка податку.
• ставка податку – розмір податк. нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування

Види ставок податків:

• за методом встановлення: тверді, відсоткові
• за характером % ставок: регресивні, пропорційні, прогресивні
• Порядок обчислення податку – обчислення суми податку здійсн. шляхом множення бази оподаткування на ставку податку без/із застосуванням відповідних коефіцієнтів

Податкова пільга – передбачення податковим чи митним законодавством, звільнення платника податку від обов’язків щодо нарахування і сплати податку чи збору, або сплата ним податку чи збору у меншому розмірі.

Підставами для надання податк. пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності , об’єкт оподаткування або характер  та суспільного значення здійснюваних ним витрат.

• податковий період – період часу з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих податків чи зборів
• строк та порядок сплати податку – період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку і заверш. останнім днем строку протягом якого платник податку повинен сплатити податок чи збір у порядку визначеним законодавством.
• строк та порядок подання звітності про обчислення та сплату податку – платник податків зобов’язаний подавати до контролюючих органів податкові декларації, звітність та інші документи пов’язані з обчисленням і сплатою податків і зборів.

20.Класифікація податків

Класифікація податків:

• за об’єктом оподаткування

1. прямі (об’єкт – прибуток, дохід, майно)
2. непрямі (об’єкт – господ.операції, у цьому випадку податки є надбавкою до ціни і сплачується кінцевим споживачем) (мито, ПДВ, акцизний податок)

• за рівнем встановлення

1. місцеві
2. загальнодержавні

• за порядком використання

1. загальні
2. спеціальні (цільові) (збори на соц.. страх)

• за економічним змістом об’єкта оподаткування

1. податки на доходи і прибуток
2. податки на майно
3. податки на споживання

• за суб’єктом оподаткування

1. податки з юрид.осіб
2. податки з фіз.. осіб
3. змішані податки

• за джерелом сплати

1. податки які входять до валових витрат і собівартості
2. податки які сплачуються з прибутку підприємства
3. податки які включають ся в ціну (ЄСВ, Плата за землю)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

21.Податкова система України

Податкова система – сукупність систем оподаткування (встановлені в країні податки,  збори, та інші обов’язок.платежі до бюджету та ДЦФ) та механізму справлення податків (принципи, форми і методи встановлення зміни чи скасування, дії які забезпечують її сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства)

С-ма оподаткування в Україні визначається Податковим кодексом і станом на 2014 р. включає 17 загальнодержавних податків і зборів, та 5 місцевих податків і зборів.

До загальнодержавних належать такі податки та збори:

.1. податок на прибуток підприємств;

.2. податок на доходи фізичних осіб;

.3. податок на додану вартість;

.4. акцизний податок;

.5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

.6. екологічний податок;

.7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

8. плата за користування надрами;
9. плата за землю;
10. збір за користування радіочастотним ресурсом України;
11. збір за спеціальне використання води;
12. збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
13. фіксований сільськогосподарський податок;
14. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
15. мито;
16. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;
17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власност

До місцевих податків належать:

1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

.2. єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

.2. збір за місця для паркування транспортних засобів;

.3. туристичний збір

Основні вимоги до функціонування податкової системи:

• розподіл подат кового тиску має бути рівномірним
• сприяти стабілізації економіки та економічному зростанню
• оподаткування має бути зрозумілим для платника податків, а управління ним справедливим, і таким що ґрунтується на законах
• затрати на управління податковою системою повинні бути мінімальними

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

22. Податок на додану вартість:сутність та значення, методика оплати до бюджету

Податок на додану вартість — це частина новоствореної вартості, що сплачується до бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг.

Платники: особи, що добровільно реєструються або підлягають обов’язковій реєстрації (обсяг поставок за останні 12 місяців перевищує 300 тис. грн.) як платники ПДВ.

Об’єкт: продаж товарів на митній території України, ввезення (пересилання) товарів на територію України, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України.

База оподаткування: договірна (контрактна) вартість, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім ПДВ та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується для виробництва лікарських засобів).

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита.

Сума до сплати визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту.

ПДВ = ПЗ – ПК

Податкове зобов’язання – загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Податковий кредит – сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду.

Ставки:

• основна – 20 %
• 0 % – експортні операції.

Податковий період: звітний квартал – обсяг реалізації за останні 12 місяців менше 300 тис. грн., звітний місяць – обсяг реалізації за останні 12 місяців більше 300 тис. грн.

Податкові пільги: звільняється від оподаткування операції з постачання продуктів дитячого харчування та товарів дитячого асортименту для немовлят за переліком КМУ; постачання послуг із здобуття вищої, середньої, професійно-технічної та дошкільної освіти навчальними закладами; постачання технічних та інших засобів реабілітації (крім автомобілів), товарів спеціального призначення для інвалідів та інших пільгових категорій населення; надання благодійної допомоги та ін..

Податкова звітність: податкова накладна, податкова декларація з ПДВ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

23. Акцизний податок, його економічна сутність і порядок визначення суми до сплати в бюджет

Акцизний податок — непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).

Основні платники:

• суб’єкти підприємницької діяльності-виробники підакцизних товарів на митній території України;
• нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України та які імпортують на митну територію України підакцизні товари;
• фізичні особи-резиденти або нерезиденти, які ввозять (пересилають) підакцизні речі або предмети на митну територію України та одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані (надіслані) з-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень, в обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного провезення.

Об’єкт (база): обороти з реалізації вироблених підакцизних товарів, митна вартість підакцизних товарів, що імпортуються.

До підакцизних товарів належать:

• спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво;
• тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну;
• нафтопродукти, скраплений газ;
• автомобілі легкові, кузови до них,  причепи та напівпричепи, мотоцикли.

Ставки:

— адвалорні (у відсотках до обороту з продажу товарів)

— специфічні (грн. або євро з одиниці реалізованого товару);

— адвалорні та специфічні одночасно (наприклад, за ставками у процентах до обороту з продажу та у твердих сумах з одиниці реалізованого товару)

Податкові пільги: не справляється з підакцизних товарів, що імпортуються на митну територію України, якщо з таких товарів згідно із законодавством України не справляється податок на додану вартість у зв’язку із звільненням, передбаченим для транзитних товарів, товарів на митних складах, реекспортованих товарів, товарів, що спрямовуються до магазинів безмитної торгівлі, товарів, що призначаються для переробки під митним контролем.

Не підлягає оподаткуванню оборот з реалізації легкових автомобілів спеціального призначення для інвалідів, оплата вартості яких провадиться органами соціального забезпечення, а також легкових автомобілів спеціального призначення (швидка медична допомога та для потреб підрозділів МНС), оплата вартості яких здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

24. Податок на прибуток підприємства: сутність та методика розрахунку

Податок на прибуток підприємств — основний прямий податок, який сплачується юридичними особами, які здійснюють господарську діяльність (будь-яка діяльність особи, спрямована на одержання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, якщо безпосередня участь цієї особи в організації такої діяльності є постійною та істотною) і отримують основний доход — прибуток. Платниками виступають резиденти та нерезиденти.

Платники: суб’єкти господарювання — юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України,  так і за її межами.

Платниками податку з числа нерезидентів є: юридичні особи, що створені в будь-якій організаційно-правовій формі, та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України; постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників.

Об’єкт (база): прибуток  із  джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду.

Доходи — загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Для визначення об’єкта оподаткування  не  враховуються доходи:

– сума  попередньої  оплати  та  авансів,  отримана  в рахунок оплати товарів, виконаних робіт, наданих послуг;

– суми податку на додану вартість, отримані/нараховані платником податку  на  додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів, виконаних робіт, наданих послуг, за винятком випадків, коли підприємство — продавець не є платником податку на додану вартість.

– суми  коштів  або  вартість  майна, що надходять платнику  податку у  вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права,  емітовані таким  платником  податку,  в  тому числі  грошові  або майнові внески згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи;

– суми коштів або вартість майна,  отримані  платником податку  як  компенсація  (відшкодування)  за примусове відчуження державою іншого майна платника податку  у  випадках,  передбачених законом; та ін.

Не включаються до складу витрат: витрати, не пов’язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків; суми попередньої (авансової) оплати товарів,  робіт, послуг; та ін.

Ставки:

• основна:

з 1 січня 2014 року – 18 %.

Податкові пільги: звільняється від оподаткування прибуток від продажу дитячого харчування власного виробництва; прибуток, отриманий за рахунок міжнародної технічної допомоги; прибуток підприємств, на яких інваліди складають не менше 50 % працюючих, а їх ФОП – не менше 25 % валових витрат; прибуток підприємств енергетичної галузі в межах  витрат,  передбачених  інвестиційними програмами.

 

Сума ППП зменшується на суму придбаних торгових патентів (за видами діяльності, що підлягають патентуванню) та на авансовий внесок податку у зв’язку з виплатою дивідендів.

 

 

 

 

 

25. Розрахунок плати за землю.

Земельний податок — обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Плата за землю — загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Плата за землю — це прямий податок, який справляється з метою ефективного використання земельних угідь, проведення робіт, пов’язаних зі здійсненням землеустрою та моніторингу земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов’язаних з господарюванням на землях гіршої якості, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.

Платники: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Об’єкт: земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні.

База оподаткування: нормативна  грошова  оцінка  земельних   ділянок з урахуванням  коефіцієнта  індексації; площа земельних ділянок,  нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставки:

У % від грошової оцінки землі:

• для земель с/г призначення: для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,1%, для багаторічних насаджень – 0,03%;
• для земель населених пунктів: для земель, грошову оцінку яких встановлено, – 1%;
• у випадку відсутності грошової оцінки – встановлюється у таких розмірах:

Групи населених пунктів з чисельністю населення (тис. осіб)	Ставка податку, грн. за 1 кв.метр	Коефіцієнт, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення
До 3	0,24
Від 3 до 10	0,48
Від 10 до 20	0,77
Від 20 до 50	1,2	1,2
Від 50 до 100	1,44	1,4
Від 100 до 250	1,68	1,6
Від 250 до 500	1,98	2,0
Від 500 до 1000	2,4	2,5
Від 1000 і більше	3,36	3,0

 

У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку, встановлених частиною другою цієї статті, застосовуються коефіцієнти:

• на Південному узбережжі Автономної Республіки Крим – 3,0;
• на Південно–східному узбережжі Автономної Республіки Крим – 2,5;
• на Західному узбережжі Автономної Республіки Крим – 2,2;
• на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей – 2,0;
• у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано–Франківської та Чернівецької областей – 2,3, крім населених пунктів, які Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» віднесені до категорії гірських;
• на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях – 1,5.

Податкові пільги: звільняються від земельного податку: заповідники; вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ; органи державної влади та органи місцевого самоврядування; вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; зареєстровані релігійні та благодійні організації, що не займаються підприємницькою діяльністю; новостворені фермерські господарства протягом трьох років, а в трудонедостатніх населених пунктах – п’яти років з часу передачі їм земельної ділянки у власність та ін.

Базовим  податковим  (звітним)  періодом  для плати за землю є календарний рік.

26. Порядок розрахунку мита і митних платежів

Мито справляється при  здійсненні  митного  оформлення товарів,  транспортних  засобів  та  запасних  частин  до них,  що переміщуються  через  митний  кордон  України,  з  метою  вільного використання.

Платники: декларанти товарів, що переміщуються через митний кордон.

Об’єкт (база): митна вартість товарів або їх кількісна оцінка.

Ставки:

• тверді – у грошовому розмірі на одиницю товару (специфічне);
• у відсотках до митної вартості товарів (адвалорне мито).

Податковий період: момент перетину кордону і є підставою для пропуску товару у країну чи за кордон.

Податкові пільги: транспортні засоби, що здійснюють регулярні міжнародні перевезення вантажів, багажу та пасажирів; предмети матеріально-технічного постачання, що вивозяться за межі митної території України для забезпечення виробничої діяльності українських суден; валюта України, іноземна валюта, цінні папери та банківські метали.

Податкова звітність: митна декларація.

Митний збір – це платіж, який сплачують суб’єкти господарювання та громадяни за роботу, яка виконана по відношенню до них митними органами. Розмір митного збору встановлюється Кабінетом Міністрів України і сплачується до Державного бюджету України.

Порядок нарахування платежів при перетині митного кордону:

• Визначення митної вартості;
• Розрахунок суми мита (базою для нарахування є митна вартість);
• Розрахунок суми митного збору (базою для нарахування є митна вартість);
• Розрахунок акцизного податку;
• Розрахунок ПДВ (базою для нарахування є митна вартість з урахуванням ввізного мита  і акцизного податку).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

27. Податок на доходи фізичних осіб: сутність, значення та порядок розрахунку

. Податок з доходів фізичних осіб — плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу (місце постійного чи переважного проживання).

Платники:

1) фізична особа — резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

2) фізична особа — нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;

3) податковий агент.

Об’єкт: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті; + іноземні доходи (для резидентів).

База оподаткування: чистий  річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом  зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням сплаченого ЄСВ та суми податкової знижки такого звітного року.

До складу місячного оподатковуваного доходу включаються:

• доходи у вигляді заробітної плати та інші доходи, нараховані відповідно трудових та цивільно-правових договорів;

При нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об’єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму єдиного внеску  на  загальнообов’язкове  державне соціальне страхування.

• доходи від продажу об’єктів інтелектуальної власності та у вигляді авторської винагороди;
• сума (вартість) подарунків;
• сума пенсійних внесків у межах недержавного пенсійного забезпечення відповідно до закону, страхових внесків (премій), пенсійних вкладів, сплачена будь-якою особою-резидентом, іншою ніж платник податку, за такого платника податку чи на його користь, окрім сум, сплачених особою-резидентом, яка є вигодонабувачем за такими договорами, одним із членів сім’ї першого ступеня споріднення платника податку, працедавцем — резидентом за свій рахунок за договорами довгострокового страхування життя або недержавного пенсійного забезпечення платника податку;
• сума страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум або пенсійних виплат, що сплачуються платнику податку за договорами довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного забезпечення, за договорами пенсійного вкладу (оподатковується 60 % виплат);
• частина доходів від операцій з майном;
• дохід від надання майна в оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування);
• оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів попередніх податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований податковим органом;
• дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (вартість використання житла, вартість харчування, вартість послуг домашнього обслуговуючого персоналу (побутове обслуговування), суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку та ін.);
• дохід у вигляді неустойки, штрафів або пені, фактично одержаних платником податку як відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди
• дохід у вигляді процентів (дисконтних доходів), дивідендів та роялті, виграшів, призів.

До складу місячного оподатковуваного доходу не включаються:

• сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів та надання соціальних послуг, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій;
• сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт (окрім надмірно витрачених або несвоєчасно повернутих);
• сума доходів, отриманих у вигляді процентів платником податку від розміщення ним коштів у цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України, виграші у державну лотерею;
• аліменти, що виплачуються платнику податку;
• вартість безоплатного харчування, миючих та знешкоджуючих засобів, а також робочого одягу, взуття, засобів індивідуального захисту, які надаються працедавцем платнику податку відповідно до Закону України «Про охорону праці»;
• вартість путівок на відпочинок, оздоровлення та лікування на території України платника податку або його дітей віком до 18 років, які надаються йому безоплатно або із знижкою (у розмірі такої знижки) професійною спілкою, до якої зараховуються профспілкові внески такого платника податку.

Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.

Ставка: 15%.

Якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17% суми перевищення.

5% – оподаткування доходу у визляді відсотків на депозит (з 1 січня 2015); на дохід, який виплачується  компанією, що управляє активами ІСІ, на розміщені активи; дохід за іпотечними цінними паперами; доходи у вигляді дивідендів

30% – щодо доходів, нарахованих як виграш чи приз (крім у державній та недержавній грошовій лотереї та виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри)

Методика нарахування податку з доходів фізичних осіб:

ПДФО = (ЗМОД – ЄСВ – ПСП)*Ст.

Податкова соціальна пільга(ПСП):

Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та відшкодування), якщо його розмір не перевищує суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року (2014 р.-1218 грн.), помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень (у 2014 році – 1710 грн.).

При цьому граничний розмір доходу, який дає право на отримання податкової соціальної пільги одному з батьків, збільшується кратно кількості дітей.

Платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у таких розмірах:

• у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (2014 р.- 609,00 грн. );
• 100% ПСП (2014 р.- 609,00 грн.) – для  платника податку,  який утримує двох чи більше дітей віком до 18 років, — у розрахунку на кожну таку дитину
• 150% ПСП (2014 р. — 913,50 грн.) — для платника податку, який:
• є самотньою матір’ю або самотнім батьком (опікуном, піклувальником) — у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;
• утримує дитину-інваліда – у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;
• є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад’юнктом;
• є інвалідом І і ІІ групи;
• відноситься до 1 чи 2 категорії осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи
• 200% ПСП (2014 р. – 1218 грн.):
• особа, що є Героєм України, Героєм Радянського Союзу, Героєм Соціалістичної Праці або повним кавалером ордена Слави чи ордена Трудової Слави;
• учасником бойових дій під час Другої світової війни;
• колишнім в’язнем концтаборів, гетто;
• особою, яка була насильно вивезена з території колишнього СРСР під час Другої світової війни;
• особою, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда.

 

Перелік витрат,  дозволених до включення до податкової знижки:

• частина суми процентів (комісій, винагороди)за іпотечних кредитом;
• суму коштів або вартість майна, переданих платником податку у вигляді пожертвувань або благодійних внесків неприбутковим організаціям, зареєстрованим в Україні, у розмірі, що не перевищує 4% від суми його загального оподатковуваного доходу такого звітного року;
• суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім’ї першого ступеня споріднення
• суму власних коштів платника податку, сплачених на користь закладів охорони здоров’я для компенсації вартості платних послуг з лікування такого платника податку або члена його сім’ї першого ступеня споріднення

Розмір податкової соціальної пільги у 2014 році:

• Відповідно до ПК, до 31 грудня 2014 року податкова соціальна пільга надається у розмірі 50% розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (з розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного року, – для будь-якого платника податку, який має право користування пільгою (1218 грн. х 50 % = 609 грн.);
• 913,50 грн. – для категорії громадян, які мають право на застосування пільги у розмірі 150 відсотків ПСП (609,00 грн. х 150%);
• 1218,00 грн. – для категорії громадян, які мають право на застосування пільги у розмірі 200 відсотків ПСП (609,00 грн. х 200%).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

28.БЮДЖЕТ ДЕРЖАВИ ЯК ЛАНКА ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ.

Бюджет можна розглядати з наступних точок зору:

• За сутністю економічних категорій
• За правовим характером
• За формою
• За матеріальним змістом

Як економічна категорія бюджет – система економічних відносин між державою з одного боку та ф.о і ю.о. з іншого з приводу розподілу і перерозподілу ВВП з метою формування на використання бюджетного фонду для виконання державою її функцій.

Особливості бюджету як економічної категорії:

• Бюджет є особливою економічною формою перерозподілу відносин
• За допомогою бюджету відбувається перерозподіл НД між галузями, регіонами, сферами суспільної діяльності.
• Пропорції бюджетних перерозподілів більшою мірою ніж в інших ланках визначаються потребою розширеного відтворення і завданнями, які стоять перед суспільством.
• Сфера бюджетного розподілу посідає центральне місце в складі державних фінансів, що зумовлено ключовою роллю бюджету, порівняно з іншими ланками.

Ф-ї бюджету:

• Акумулятивна
• Розподільча
• Контрольна

Бюджет – план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами АРК і місцевого самоврядування.

Бюджет як фінансовий план визначає фінансові можливості та пріоритети, спрямовує фінансову діяльність держави.

За матеріальним змістом бюджет – фонд фінансових ресурсів, який перебуває у розподілі органів виконавчої влади відповідного рівня і використовується для виконання покладених на них функцій.

 

 

29. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА І ЗАСАДИ БЮДЖЕТНОГО УСТРОЮ.

Бюджетна система – сукупність бюджетів, які формуються і діють на території певної держави згідно з її бюджетним устроєм.

БСУ – сукупність державних бюджетів та місцевих бюджетів, побудованих з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіального устрою і врегульовані нормами права.

БСУ складається з наступних ланок:

1. ДБУ
2. Місцеві бюджети

• Бюджет АРК
• Обласні бюджети
• Районні бюджети
• Бюджети місцевого самоврядування ( Бюджети сіл, селищ, міст та їх об’єднань)
• Бюджети районів у містах

Структура бюджетної системи ґрунтується на адміністративно-територіальному поділі держави. Сукупність всіх бюджетів, що входять до складу БСУ називають зведеним бюджетом України.

Зведений бюджет – сукупність показників бюджетів, що використовуються для прогнозування соціально-економічного розвитку держави.

Принципи БСУ:

1)принцип єдності бюджетної системи України — єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

2)принцип збалансованості — повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період;

3) принцип самостійності — Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов’язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання одне одного, а також за бюджетні зобов’язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети;

4) принцип повноти — до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

5)принцип обґрунтованості — бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

6)принцип ефективності та результативності — при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, Автономною Республікою Крим, місцевим самоврядуванням (далі — гарантовані послуги), при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

7)принцип субсидіарності — розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на необхідності максимально можливого наближення надання гарантованих послуг до їх безпосереднього споживача;

8)принцип цільового використання бюджетних коштів — бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями;

9)принцип справедливості і неупередженості — бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

10)принцип публічності та прозорості — інформування громадськості з питань складання, розгляду, затвердження, виконання державного бюджету та місцевих бюджетів, а також контролю за виконанням державного бюджету та місцевих бюджетів.

Бюджетний механізм – сукупність конкретних форм бюджетних відносин, методів мобілізації і витрачання бюджетних коштів. Через бюджетний механізм держава регулює економіку, стимулює виробничі і соціальні процеси.

 

 

30. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ДОХОДІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ. ЗАГАЛЬНИЙ ТА СПЕЦІАЛЬНИЙ ФОНДИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ.

Доходи бюджету – податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за послуги та власні надходження бюджетних установ).

Надходження бюджету – доходи, повернення кредитів до бюджету, кошти від державних чи місцевих запозичень, кошти від приватизації державного майна, повернення бюджетних коштів з депозитів і надходжень в наслідок продажу, пред’явлення цінних паперів.

Класифікація доходів бюджету –

1. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти.

2. 2. Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).
3. Неподатковими надходженнями визнаються:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності;

3) інші неподаткові надходження.

4.Доходи від операцій з капіталом – охоплює реалізацію основного капіталу, державних запасів товарів, землі та нематеріальних активів.

5. Трансферти — кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

 

Доходи державного бюджету:

• Загальний фонд
• Спеціальний фонд

Складовими частинами загального фонду бюджету є:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду бюджету;

2) всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету;

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок надходжень загального фонду бюджету);

4) фінансування загального фонду бюджету.

 

 Складовими частинами спеціального фонду бюджету є:

1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування;

2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ);

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету);

4) фінансування спеціального фонду бюджету.

 

31.СУТНІСТЬ ВИДАТКІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ.

Витрати бюджету – видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

Видатки бюджету – кошти, які спрямовуються на здійснення програм та заходів передбачених відповідним бюджетом за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.

Бюджетним кодексом передбачено класифікації видатків бюджету:

-Функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету має такі рівні деталізації:

1) розділи, в яких систематизуються видатки та кредитування бюджету, пов’язані з виконанням функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються видатки та кредитування бюджету на виконання функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.

—Видатки бюджету класифікуються за економічною характеристикою операцій, що здійснюються при їх проведенні (економічна класифікація видатків бюджету).

За економічною класифікацією видатків бюджету видатки бюджету поділяються на поточні (фінанси підприємств, установ та організацій – державне споживання, трансферти населення, перекази закордон) та капітальні (фінансові інвестиції, інноваційна діяльність держави – капітальні вкладення виробничого і невиробничого призначення, фін.структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов’язані з поширеним відтворенням).

— Відомча класифікація видатків та кредитування бюджету містить перелік головних розпорядників бюджетних коштів для систематизації видатків та кредитування бюджету за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів.

Головні розпорядники:

• Бюджетні установи в особі їх керівників, які отримують бюджетні повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
• Бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків бюджету.

На основі відомчої класифікації видатків та кредитування бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, складає та веде єдиний реєстр розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів.

• Програмна – застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом.

Програмно-цільовий метод–метод управління бюджетними коштами для досягнення конкретних результатів за рахунок коштів бюджету із застосуванням оцінки ефективності використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процесу.

 Бюджетна програма — сукупність заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети, завдань та очікуваного результату, визначення та реалізацію яких здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Паспорт бюджетної програми — документ, що визначає мету, завдання, напрями використання бюджетних коштів, відповідальних виконавців, результативні показники та інші характеристики бюджетної програми відповідно до бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

32. СИСТЕМА МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ. МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ, ЇХ ДОХОДИ ТА ВИДАТКИ.

Місцеві фінанси – система економічних відносин, пов’язаних із формуванням, розподілом і використанням  фінансових ресурсів (ФР), необх. органам місцевого самоврядування для виконання покладених на них завдань.

Головним призначенням МФ є забезпечення фінансовими ресурсами діяльності органів місцевого самоврядування, задоволення потреб населення, територіальної громади.

Ф-ї місцевих фінансів:

• Розподільна
• Контрольна
• Стимулююча – полягає у створенні таких умов, за яких органи місцевого самоврядування стають безпосередньо зацікавленими у збільшенні обсягів доходів місцевих бюджетів.

Складові МФ:

• Місцеві бюджети
• Фінанси підприємств комунальної форми власності

Доходами МБ – кошти, що надходять у постійне користування органів місцевого самоврядування на безповоротній основі.

Залежно від територіальної локалізації поділяються на:

• Доходи, одержані на терит. місцевого самоврядування
• Доходи, одержані на інших терит., які в процесі перерозподілу спрямовуються у місцеві бюджети і вигляді міжбюджетних трансфертів.

Доходи, одержані на терит. місцевого самоврядування включають:

• Власні доходи (доходи, надходження яких визначається політикою і діяльністю органів місцевого самоврядування – податкові надходження, доходи отримані від надання послуг органами МС, доходи від комунального майна (в оренду)).
• Закріплені доходи – доходи, які закріпляються за певним бюджетом на довгостроковий термін у встановленому законом порядку (ПДФО в пропорції).

Закріплення доходів за МБ повинно здійснюватися на засадах:

• Забезпечення стабільності і передбачуваності надходжень для довгострокових прогнозувань доходів.
• Закріплення переліку доходів, які мають стимулювати органи місц.самоврядування до нарощення податкової бази і мають більш стабільну базу оподаткування.

Відповідно до БКУ доходи МБ поділяються:

• Доходи, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів
• Доходи, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів

Видатки МБ – економічні відносини, які пов’язані з розподілом і використанням коштів МБ з урахуванням регіональних особливостей, ф-й і повноважень органів місцевого самоврядування.

За роллю в процесі сусп. відтворення:

• Поточні видатки
• Видатки розвитку

Відповідно до БКУ видатки поділяються на 3 групи:

Група видатків	Склад видатків	Джерела фінансування
І	видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів	бюджети сіл, селищ, міст та їх об’єднань, бюджети міст Києва та Севастополя
ІІ	видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України	бюджети міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районні бюджети, бюджети міст Києва та Севастополя
ІІІ	видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України	бюджети Автономної Республіки Крим та обласні бюджети, бюджети міст Києва та Севастополя

Видатки місцевих бюджетів поділяються:

• Видатки, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів
• Видатки, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів

Міжбюджетні трансферти – кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого

Види міжбюджетних трансфертів:

• Дотація вирівнювання – ресурси, які передаються МБ для збалансування його доходів і витрат. Дотація не має цільового характеру.
• Субвенції – трансфертні ресурси, які передаються до МБ на фінансування цільових витрат і підлягають обов’язковому поверненню в разі нецільового використання.
• Передача коштів до державного чи місцевого бюджету з інших МБ. Здійснюється в тому випадку, якщо прогнозний показник доходів бюджету перевищує розрах. обсяг його видатків.
• Додаткові дотації – кошти, які передаються з державного до МБ на компенсацію втрат доходів МБ, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів в наслідок наданих державою податкових пільг.

 

33. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ ТА МЕТОДИ ЙОГО ФІНАНСУВАННЯ

Стан бюджету к фінансового плану може характеризуватися:

• Рівновагою доходів і видатків
• Перевищенням доходів над видатками (профіцит)
• Перевищення видатків над доходами (дефіцит)

Основною причиною виникнення дефіциту є випередження темпів зростання видатків порівняно з темпами зростання доходів.

Конкретні причини можуть бути:

Об’єктивними – надзвичайна обставина, необхідність здійснення великих державних вкладів, підвищення рівня доходів населення внаслідок їх відставання від прожиткового мінімуму.

Суб’єктивними – кризові явища в економіці, наявність значного тіньового сектору, підвищення внутрішнього і зовнішнього боргу, надмірні витрати на оборону.

Концепції збалансування бюджету:

• На щорічній основі
• На циклічній основі – полягає в тому, що уряд розробляє та впроваджує анти циклічну політику, одночасно балансує бюджет.
• Концепція «функціональних фінансів» — держава повинна турбуватися не про збалансування бюджету, а про макроекономічну стабільність економіки вцілому.

Класифікація дефіциту бюджету

Критерій	Вид	Характеристика
Форма прояву	Плановий	Запланований і затверджений у законі про Державний бюджет
	Фактичний (Відкритий)	Реальне перевищення витрат над доходами, офіційно зареєстроване
	Прихований	Виникає в результаті завищення обсягів планових доходів та включення у склад доходів джерел покриття бюджетного дефіциту
Причини виникнення	Свідомий	Виникає в умовах достатності ресурсів у суспільства та високого рівня доходів, економічних суб’єктів, пов’язаний з політикою помірного оподаткування та збільшенням державних витрат
	Вимушений	Пов’язаний з низьким рівнем ВВП, який не може забезпечити державу достатніми доходами
	Циклічний	Є різновидом вимушеного дефіциту і результатом циклічного падіння виробництва внаслідок кон’юнктурних коливань
	Структурний	Є результатом активної (дискреційної) політики держави, що передбачає маніпулювання податками і державними витратами з метою прискорення економічного зростання та запобігання спаду виробництва
Напрям дефіцитного фінансування	Пасивний	Характеризується спрямуванням залучених коштів під його покриття коштів на поточні потреби (соціальні трансферти, виплата заробітної плати у бюджетній сфері та ін.)
	Активний характер дефіциту	Фінансування бюджетних інвестицій та капіталовкладень, що сприятимуть зростанню ВВП
Час існування	Стійкий	Існує в довгостроковому періоді
	Тимчасовий	Викликаний касовими розривами у виконанні бюджету

 

Фінансування бюджету – надходження і витрати у зв’язку зі зміною обсягу боргу, а також залишку готівкових коштів, які використовуються для покриття різниці між доходами та видатками бюджету.

Джерела фінансування державного бюджету класифікуються за ознаками:

За типом кредитора:

• Внутрішні
• Зовнішні

За способом залучення:

• Емісійні (пов’язані з додатковим залученням грошової маси для покриття державних видатків і супроводжується емісією грошей).
• Неемісійні джерела (відображає відносини держави як позичальника, фізичної, юридичної особами, урядами інших країн та МФО як кредиторами)

За характером впливу на інфляційні процеси

• Інфляційні
• Не інфляційні джерела

Виділяють 3 основні варіанти фінансування бюджетного дефіциту:

• Продаж активів
• Державні запозичення
• Монетизація бюджетного дефіциту

 

34. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ І РОЛЬ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ. ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ.

Державний кредит – сукупність економічних відносин, які виникають між державою та фіз. або юр. особами, стосовно питання мобілізації додаткових грошових коштів на кредитній основі (на умовах поворотності, строковості, платності), в яких держава може бути як позичальником, кредитором так і гарантом.

Держ.кредит може бути:

• Внутрішній
• Зовнішній

Форми внутрішнього держ.кредиту:

1. Запозичення у вигляді державних позик

Класифікація державних позик

Критерій	Вид	Характеристика
Місце розміщення	Внутрішні	Розміщуються на внутрішньому фінансовому ринку, серед фізичних та юридичних осіб-резидентів
	Зовнішні	Надходять від юридичних та фізичних осіб і урядів інших країни, а також від міжнародних організацій
Право емісії	Державні	Випускаються центральними органами влади і спрямовуються до їх фондів грошових коштів
	Місцеві	Випускаються місцевими органами влади і спрямовуються до їх фондів грошових коштів
Забезпеченість	Заставні	Забезпечуються державним майном чи конкретними доходами
	Беззаставні	Не мають конкретного матеріального забезпечення, їх надійність визначається авторитетом держави
Характер використання	Ринкові	Цінні папери вільно обертаються на фондовому ринку
	Неринкові	Власники цінних паперів не можуть їх перепродати
Позичальники (утримувачі цінних паперів)	Населення	–
	Юридичні особи	–
	Універсальні	Розміщуються як серед фізичних, так і серед юридичних осіб
Термін погашення	Короткострокові	З терміном погашення до 1 року
	Середньострокові	З терміном погашення від 1 до 5 років
	Довгострокові	З терміном погашення понад 5 років
Форма виплати доходів	Процентні	Дохід встановлюється у вигляді позичкового процента
	Виграшні	Виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів
	Дисконтні (з нульовим купоном)	Цінні папери купуються з певною знижкою, а погашаються за номінальною вартістю
Характер погашення	З одноразовою виплатою	Отримання боргу (номінальної вартості і доходу) наприкінці терміну дії позики
	Виплата частинами	Погашення рівними частинами, погашення наростаючими сумами; погашення сумами, які щоразу менше
Правове оформлення	Цінними паперами	Облігаційні позики, казначейські зобов’язання
	На підставі угод	Позики міжнародних організацій, урядів

2. Мобілізація коштів через систему державних ощадних установ
3. Використання коштів позикового фонду
4. Казначейські позики
5. Гарантовані запозичення

Державні запозичення здійснюються як правило з використанням 2-х видів цінних паперів (облігацій та казначейських зобов’язань).

Якщо уряд гарантує безумовне погашення запозичень і виплату процентів за позиками, зробленими нижчим за рівнем органами влади або окремими суб’єктами господарювання, то йдеться про умовний державний кредит – гарантовані запозичення.

 

35. ДЕРЖАВНИЙ БОРГ, МЕХАНІЗМ ЙОГО ФОРМУВАННЯ. УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ І ЙОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ.

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі зумовлює формування державного боргу та систему управління ним.

Державний борг – загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх викуплених і не погашених боргових зобов’язань, включаючи боргові зобов’язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства та договору.

Внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансового потенціалу держави, тоді як зовнішній борг має у своїй основі відплив капіталу з держави. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у власності держави. Платоспроможність за внутрішніми позикам забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність держави за зовнішніми позиками залежить насамперед від валютних надходжень. Можливості у погашенні зовнішнього боргу визначаються сальдо торговельного балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.

Управління державним боргом – комплекс заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення та погашення державних позик.

 

Складові елементи державного боргу

Критерій	Елементи державного боргу	Характеристика
За кредитором	Внутрішній	Заборгованість держави перед своїми громадянами та юридичними особами
	Зовнішній	Заборгованість держави іноземних кредиторам
За строками погашення	Поточний	Видатки держави, пов’язані з погашенням у поточному році боргових зобов’язань і належних до сплати у цей період процентів за усіма випущеними позиками
	Капітальний	Загальна сума минулих років і процентів, що мають бути сплачені за позиками

Витрати на обслуговування та погашення державного (місцевого) боргу здійснюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики.

Обсяг державного боргу

Граничний обсяг державного (місцевого) боргу, граничний обсяг надання державних (місцевих) гарантій визначаються на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

Загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60 відсотків річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України.

Обслуго́вуваннядержа́вного бо́ргу — це комплекс заходів держави з погашення позик, виплати відсотків за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик.

Обслуговування зовнішнього боргу здійснюється в процесі виконання державного бюджету. Розрахунки належних до сплати сум із погашення та обслуговування зовнішнього боргу виконуються в доларах США.

Обслуговування державного внутрішнього боргу країни здійснюється Міністерством фінансів України за допомогою банківської системи України проведенням операцій із розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їхнього погашення та виплати доходу за ними у вигляді процентів тощо.

 

 

 

 

 

36.Економічна сутність страхових відносин. Страхові фонди як основа страхового захисту

За ек. Сутністю страхування – система ек відносин, які пов’язані з визначенням, оцінкою і компенсацією ризиків у суспільному виробництві.

 

Страхування – це вид цивільно-правових відносин, щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фіз. чи юрид. Особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

 

Виникнення і функціонування страхових відносин пов’язане з наявністю ризиків

 

Ризик – це можливість виникнення збитку внаслідок дії в переважній більшості звн факторів, які при оцінці ситуацій були невідомі, та вплив яких може змінити ймовірність досягнення бажаного результату.

Ризик характеризується реальністю існування, а також непередбачуваністю часу і місця настання.

Класифікація ризиків:

 

Класифікація ризиків за видами критеріїв:

Причини ризиків

·        Природні: буря, злива, град, ураган ·        Антропогенні:нещасні випадки, аварії, катастрофи, пожежі

·        Майнові (матеріальні): нерухоме майно, рухоме майно, багаж і вантажі, домашнє майно; ·        Особові (нематеріальні): життя і здоров’я

Об’єкти ризиків

·        Чисті: збиток або відсутність збитку (нуль збитків) ·        Спекулятивні: прибуток

Наслідки ризиків

·        Звичайні ·        Малі ·        Середні ·        Великі ·        Катастрофічні

Величина збитків

·        Потенційні ризики ·        Реальні ризики ·        Реалізовані події

Можливості настання ризиків

·        Ті, що підлягають страхуванню (страхові ризики) ·        Ті, що не підлягають страхуванню

Можливості страхування ризиків

 

Страховий ризик – піддається вимірюваній оцінці з позицій імовірності настання страхової події та кількісних характеристик можливого збитку.

Критерії страхового ризику:

• Ризик повинен бути можливим
• Ризик повинен мати випадкових характер
• Настання страхового випадку не повинно бути пов’язаним з волевиявленням страхувальника чи зацікавленої особи
• Факт настання страхового випадку невідомі у часі та просторі
• Наслідки реалізації ризику повинні бути об’єктивно виміряні та оцінені

 

Страховий захист – це економічні відносини, пов’язані з попередженням, локалізацією руйнівних наслідків, стихійних та ін. лих, а також із безумовним відшкодуванням завданих збитків.

Страховий фонд – це сукупність виділених та зарезервованих запасів, матеріальних благ, що призначені для здійснення страхового захисту.

Основними формами організації страхового фонду є:

• Централізований(централізований страховий резервний фонд) –базується на державній відповідальності і передбачає відшкодування втрат за рахунок загальнодержавних коштів. Його створення пов’язане з наявністю страхових ризиків природного і техногенного характеру.
• Децентралізовані:

1.Фонд самострахування – для покриття непередбачуваних витрат , ґрунтуються на індивідуальній відповідальності, ств комерційними структурами шляхом щорічних відрахувань

2.Страховий фонд страховика – формується на ринкових засадах за рахунок внескв страховиків

3.колективні страхові фонди – формуються за рахунок внесків всіх учасників а відшкодовуються збитки тим хто зазнав збитків.

 

 

37.Страхування як фінансова категорія, функції та принципи

За ек. Сутністю страхування – система ек відносин, які пов’язані з визначенням, оцінкою і компенсацією ризиків у суспільному виробництві.

Страхування – це вид цивільно-правових відносин, щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фіз. чи юрид. Особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Функції страхування:

• Ризикова (полягає у матеріальній відповідальності страхових компаній за наслідки ризику на основі того, що частина страхового фонду використовується на покриття збитків)
• Заощадження коштів (реалізується тільки при страхуванні життя, за період страхування накопичується сума, яка виплачується з урахуванням інвестиційного доходу)
• Функція створення та використання страхових фондів і резервів- (страхові компанії створюють страхові резерви, з яких здійснюються страхові відшкодування)
• Компенсаційна (всі крім життя виплач. Відшкодування збитків)
• Превентивна (попереджувальна – дозволяє уникати страхових випадків або зменшувати наслідки страхових подій на основі законодавчої і фінансової превенції)
• Інвестиційна (вклад. Тимчасово вільних коштів страховика в об’єкти підприємн. Та ін. видів діяльності з метою отримання прибутку на умовах безпечності, диверсифікації, зворотності та ліквідності)

Принципи страхування:

• Вільний вбір страхувальником страховика, а страховиком виду страхування
• Принцип страхового ризику (існує ймовірність збитку)
• Страховий інтерес страхувальника і страховика (законна вимога відшкодувати майновий збиток, пов’язаний з правом власності, володінням, розпорядженням і використанням об’єкта страхування та права вимоги дотримання умов договору)
• Сумлінність і відкритість(висока довіра між сторонами, надання ними повної інформації про об’єкт страхування як на момент укладання договору, так і в процесі виконання)
• Застереження- проявляється у визначенні в договорі франшизиФраншиза – визначена договором страхова сума збитку, що не підлягає відшкодуванню. Може бути умовною(обумовлена частина збитків, яка не підлягає відшкодуванню у разі збитків, які нижче або дорівнюють значенню франшизи, у разі перевищення суми збитків значення обумовленої частини збитків виплати здійснюється  в повному обсязі) та безумовною(обумовлена частина збитків, яка не відшкодовується страхувальнику у будь якому випадку).
• Суброгація – передбачає передачу права страховику на стягнення суми відшкодування з винних осіб в межах здійснених страхових виплат
• Диверсифікація- можливість розширення ділової активності страховика за рамками основної діяльності.
• Страхове відшкодування на рівні збитку – виплати не повинні приносити страхувальнику прибуток.

Основні суб’єкти страхових відносин:

• Страхувальник
• Страховик
• Застрахована особа
• Вигодонабувач

Страховик – юридична особа, яка здійснює страхування і приймає на себе зобов’язання відшкодувати збиток або виплатити страхову суму при настанні страхової події.

Страхувальник – фіз. або юрид. особа, яка укладає зі страховиком договір страхування і як правило є платником страхових премій.

Застрахована особа – фіз. особа, життя, здоров’я , працездатність якої витупають об’єктом страхового захисту за договором особистого страхування.

Вигодонабувач – особа, яка отримує страхову виплату при настанні страхового випадку, але не є застрахованою.

Страхова премія(страховий внесок, страховий платіж) – грошова сума, що являє собою своєрідну плату за ризик, який бере на себе страхова компанія, і яку сплачує особа, що уклала договір страхування.

Страхова сума – грошова сума, вказана в договорі страхування, в межах якої страхова компанія зобов’язана виплачувати страхові відшкодування при настанні страхових випадків.

Страховий тариф – ціна страхового ризику, виражена у % від страхової суми.

Страхове відшкодування – грошова сума, яка виплачується в якості компенсації за збиток, що виник  в результаті страхових подій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

38.Форми страхування, їх характеристика

 

Обов’язкова форма страхування	Добровільна форма страхування
Обов’язкові види страхування встановлюються, регулюються законом і діють тільки у відповідності до закону, не залежать від волевиявлення фізичної або юридичної особи	Добровільні види страхування також діють в межах закону та встановлених загальних правил страхування, проте їх застосування, вибір страховика, встановлення конкретних умов страхування залежить від волевиявлення фізичних та юридичних осіб
Суцільне охоплення визначених в законі об’єктів та осіб	Вибіркове охоплення страхових об’єктів та ризиків, обмежена кількість страхувальників
Термін дії страхування не обмежений. Безстроковість страхування	Термін дії страхування обмежений, є початок та кінець дії договору страхування
Вступає в силу незалежно від факту здійснення страхових платежів	Договір страхування вступає в силу після внесення страхових платежів
Розмір страхового тарифу, страхового платежу, страхового забезпечення встановлюється законодавчо та є однаковим для всіх страхувальників	Розмір страхового тарифу, страхового платежу, страхового забезпечення встановлюється на основі правил страхування, розрахунків, попиту та пропозиції на страховому ринку, а також залежить від власного бажання особи
Діє в силу закон та, як правило, не вимагає укладання договору страхування	Діє на основі укладеного договору страхування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

39. Форми і види страхування , їх характеристика

 

Критерій	Вид страхування	Характеристика / Підгалузі
Форма проведення	Добровільне	Форма страхування, що здійснюється на підставі добровільно укладеного договору між страховиком і страхувальником і здійснюється згідно з правилами страхування, які розробляє страховик
	Обов’язкове	Форма страхування, що ґрунтується на принципах обов’язковості як для страхувальника, так і для страховика
Об’єкт страхування   (Галузі страхування)	Майнове	Предметом договору страхування є майнові інтереси, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном
	Відповідальності	Предметом договору страхування є майнові інтереси, пов’язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі
	Особисте —                    страхування життя; —                    страхування від нещасних випадків; —                    медичне страхування	Предметом договору страхування є майнові інтереси, пов’язані з з життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням
Вид небезпеки	Транспортне	–
	Підприємницьке	–
	Фінансово-кредитне	–
	Пов’язане із життям і здоров’ям	–
	Пов’язане із нанесення збитків третім особам	–
Статус страховика	Комерційне	Здійснюється страховими компаніями
	Взаємне	Здійснюється товариствами взаємного страхування
	Державне	Здійснюється державними страховими організаціями

 

За об’єктами страхування:

1. Особисте страхування – галузь страхування де об’єктом страхування є життя здоров’я, працездатність особи, а також дод. пенсія : медичне страхування; страхування життя; від нещасних випадків.

На довготривалий термін.

Специфічні риси:

• Страхувальник чи застрахований повинен бути конкретною особою
• Здійсн. на випадок настання таких ризиків (смерть, дожиття, хвороба, травма)
• Об’єкт страхування не має вартісної оцінки.
• Страх. Сума залежить від матеріального стану страхувальника
• Суб’єктами страхових відносин маже бути більше двох осіб.

2. Майнове страхування – галузь страхування де об’єктом страхування виступає майно в різних видах і майнові інтереси.

Специфічні риси:

• Об’єкт страхування має вартісну оцінку
• Страхуванню підлягає конкретна вартість
• Страхова сума не може перевищувати дійсної вартості майна на момент укладання договору страхування
• Наявність факту пошкодження, крадіжки, знищення не є достатньою умовою для виплат відшкодування, необхідною умовою є наявність збитку
• Страхове відшкодування не може бути джерелом необгрунтов збагачення страхувальника
• Договір майнового страхування укладається на короткий термін, як правило на рік
• Суб’єктів страхових відносин 3: страховик, страхувальник, вигодо набувач.

3. Страхування відповідальності – це галузь страхування, де об’єктом захисту є відповідальність перед третіми особами в разі якщо їм внаслідок дій або бездіяльності страхувальника було завдано шкоду або збитки.

(Страхування професійної відповідальності, відповідальність на трансп.)

Специфічні риси:

• Суб’єктами завжди є три особи: страхувальник, страховик і вигодо набувач
• Невизначена вартість обєкта страхування
• Вигодонабувач наперед невідомий
• Страхова сума встановлюється як ліміт відпов. Страховика, який може виникнути при заподіяній шкоді страхувальником протягом всього терміну дії  договору чи на один страховий випадок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

40.Страховий ринок та його організаційна структура

Страховий ринок – частина фінансового ринку, де оьєктом купівлі – продажу виступає страхова послуга, формується попит і пропозиція на неї.

Страховий ринок – система грошових відносин з приводу формування і використання страхових фондів для забезпечення страхового захисту через створення системи страхових організацій.

До основних учасників страхового ринку відносяться:

• Страхові компанії— фінансові установи, які створені у формі акціонерних товариств, повних командитних, з дод відповідальністю, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. які за формою власності бувають(державні, приватні, колективні), за характером операцій бувають( спеціалізовані, універсальні, перестрахувальні) і за територіальним критерієм( місцеві, регіональні, національні)

Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займа­ється видами страхування іншими, ніж страхування життя, встанов­люється в сумі, еквівалентній 1 млн євро, а страховика, який займа­ється страхуванням життя, — 1,5 млн євро.

Доходи страховика поділяються на:

• доходи від операційної діяльності— всі премії зі страхування і перестрахування;
• доходи від інвестиційної діяльності— відсотки за депозитами коштів, розміщених на розрахункових рахунках у банку; до­ходи від облігацій і акцій; участь у прибутку перестрахуваль­ника; доходи від реалізації корпоративних прав; відсотки за довгостроковими інвестиціями;
• інші доходи — доходи від реалізації основних фондів, оренди майна, отримані штрафи і пені, оплата консультаційної діяль­ності та ін.

За економічним змістом витрати страховика складаються із та­ких груп:

1. Виплати страхових відшкодувань за договорами страхування і перестрахування;
2. Витрати на обслуговування процесу страхування і перестраху­вання (витрати на ведення справи), у їх складі виділяють:

• аквізиційні витрати,пов’язані із залученням нових страху­вальників, актуарними розрахунками;
• комісійні винагородипосередникам;
• ліквідаційні витрати з врегулювання збитків:збирання ін­формації, виплати, поштово-телеграфні витрати, відрахуван­ня в резерв збитків;

3. Витрати на утримання страхової компанії — основна та додат­кова заробітна плата з нарахуваннями, оренда, оплата кому­нальних послуг, послуг зв’язку, реклами, канцелярські витра­ти, обслуговування автотранспорту, амортизація.

• Як уже зазначалося, страхувальникамиє юридичні та діє­здатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страху­вання.
• Страхові посередники: прямі та непрямі.

         До прямих страхових посередників відносяться:

• страхові брокери — юридичні або фізичні особи, які зареєстро­вані як суб’єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди зі страхувальником.
• страхові агенти— фізичні або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов’язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань.

Страхові агенти є представниками страховика і діють в його ін­тересах за винагороду на підставі договору доручення із страхови­ком.

До непрямих страхових посередників відносяться:

Аджастери – спеціалісти з розрахунку суми збитків від аварій  та їх розподілу між учасниками при страх. морських перевезень.

Аварійні комісари – встановлюють причини настання страх випадків, як правило при дтп. Розраховують суму збитків .

Диспашери – спеціалісти в галузі морського права. Проводять оцінку вартості вантажів та оцінку збитків.

Сюрвери – представники страх компаній які здійснюють огляд та оцінку  майна і оцінюють ймовірність настання страх ризику.

Андерайтери – юрид особи від імені страховика та мають право брати на страхув запропоновані ризики, визнач тарифні ставки і умови договорів страхування.

Актуарії – спеціалісти що здійснюють розрах страхових тарифів та визначають ймовірність настання страхових випадків при страхуванні життя.

Страховий нагляд здійснюється Державною комісією з регулю­вання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг) в аспектах рівня страхових тарифів, формування фондів страховиків, проведення ін­вестиційної політики, організації обліку та звітності та ін.

В Україні створені Моторне (транспортне), Морське, Авіаційне страхові бюро, Ліга страхових організацій України та асоціації стра­ховиків, що забезпечує розвиток відкритого страхового ринку Украї­ни та координацію дій страховиків на ринку страхових послуг.

Функціонування страхового ринку пов’язане з такими показ­никами:

• страхове поле — наявність потенційних страхувальників пев­ного виду страхування;
• страховий портфель — сукупність укладених компанією угод як з окремого, так і з усіх видів страхування.

 

41. Сутність, функції та призначення фінансового ринку

Поняття ФР розглядають в таких аспектах:

• Система ринків – де концентрована система попит і пропоз. на різні фінансові активи та послуги, що пов’язані З придбанням активів.
• Це сфера як відносин між суб’єктами ринку в процесі формування та реалізації попиту і пропозиц фінансових активів.

Фінансовий ринок — це сукупність економічних обмінно-розпо­дільчих відносин, пов’язаних з процесами купівлі-продажу фінансо-иих ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності.

Фінансові активи – грошові кошти, цінні папери, позикові угоди,валютні цінності.

Екон. роль ФР полягає в його здатності об’єднати розрізнені грошові кошти в інтересах суспільного  нагромадження. Це дає змогу активно впливати на концентрацію та спеціалізацію виробництва і капіталу, забезпечити рух фінансових потоків, перелив вільних фінансових фондів у інвестиції.

Фінансовий ринок виконує такі функції:

• активна мобілізація вільних фінансових ресурсів; ефективний розподіл акумульованого капіталу;
• визначення напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері з метою забезпечення високого рівня його доходності;
• формування ринкових цін на фінансові інструменти та послуги;
• здійснення кваліфікованого посередництва між продавцем і покупцем фінансових інструментів;
• створення умов для мінімізації фінансових ризиків;
• Прискор. обороту капіталу, що сприяє активізації ек. процесів у державі.

Головне завдання фінансового ринку полягає у трансформації незадіяних фінансових коштів у позичковий капітал, власник якого надає його іншим особам на встановлений термін на умовах повер­нення з оплатою певного відсотка.

Економічна роль фінансового ринку полягає в його здатності об’єд­нати дрібні, розрізнені грошові кошти в інтересах усього суспільного на­громадження. Це дає змогу активно вплинути на концентрацію та цен­тралізацію виробництва і капіталу, забезпечити рух фінансових потоків, переливання вільних фінансових фондів (заощаджень) в інвестиції.

Зв’язок держави з економічною системою та фінансовим рин­ком здійснюється за трьома напрямками:

— через податкову систему (бюджетно-податкова або фіскальна політика);

— через державні закупівлі, трансферти, дотації, субвенції, субси­дії (державне споживання);

— через позики (внутрішні та зовнішні) на фінансовому ринку шляхом випуску та продажу державних облігацій (ОВДІ І) для покриття дефіциту державного бюджету.

42. Структура фінансового ринку

Органи, що здійснюють регулювання ФР в Україні належать:

• Нац. Комісія – що здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг
• Нац комісія з цінних паперів та фондового ринку

Структура ФР за часовою ознакою

Ринок грошей

Фінансовий ринок

Ринок капіталів

Обліковий ринок

Міжбанківський ринок

Валютний ринок

Ринок цінних паперів

Ринок середньо- та довгострокових позичкових капіталів

Ринок короткострокових  кредитно-депозитних операцій

 

1.Грошовий ринок — це ринок короткострокових капіталів (на термін до одного року) або грошових коштів, що виступають у пла­тіжних засобах. У структурі грошового ринку виділяють:

— обліковий ринок — це ринок, на якому під час укладання угод в обігу перебувають високоліквідні активи (векселі, чеки);

-міжбанківський ринок —це ринок, на якому залучаються та роз­міщуються міжбанківські кредити, у тому числі кредити НБУ та комерційних банків;

— валютний ринок — це ринок, який обслуговує внутрішній та міжнародний платіжний оборот за допомогою обміну однієї ва­люти на іншу у формі купівлі-продажу;

ринок короткострокових кредитно-депозитних операцій (тер­мін до одного року)

2. Ринок капіталу — це ринок середньо- та довгострокових капі­талів або грошових коштів (на термін більше одного року), що пред­ставляють інвестиційний фактор розвитку економіки. У структурі ринку капіталів виділяють:

— ринок цінних паперів – ринок на якому здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, формується ціна на них

— Ринок середньо- та довгострокових позичкових капіталів- ринок, на якому купуються грошові кошти на тривалий строк більше року, які використовуються для вкладень в основний та оборотний капітал.

.

Структура ФР за інституціональною ознакою

Фінансово-кредитні інститути

результатФінансовий ринок

виробництваРинок цінних паперів

о заохоченняБанківська система

еціалізовані небанківські фінансово-кредитні інститути

Первинний

споживанняВторинний

Біржовий

Позабіржовий

 

Небанківські кредитні установ: інвестиційні фонди, кредитні спілки, ломбарди, лізингові та факторингові компанії, дочірні товариства , страхові компанії.

Первинний ринок – первинний випуск цінних паперів, що здійснюється на основі оголошень про емісію. Торгівля ведеться між емітентами, інвесторами та фінансовими посередниками.

Вторинний ринок – характеризується операціями перепродажу раніше випущених цінних паперів, здійснюється між окремими інвесторами, між інвесторами і фінансовими посередниками.

В залежності від місця проведення торгівлі:

• Біржовий
• Позабіржовий

 

43. Субєкти фінансового ринку, їх класифікація

Критерій	Основнісуб’єкти	Види
Економічний	— домашнігосподарства (населення); — суб’єктигосподарюваннярізних форм власності; — держава та місцевіорганивлади; — фінансовіпосередники.
Правовий	Індивідуальніучасники	громадянипевноїдержави, особи без громадянства та іноземнігромадяни
	Інституціональніучасники	підприємства, організації, товариства, компанії, фонди
	Органи державного регулювання
За функціями	Основніабопряміучасники	продавці і покупціфінансовихактивів: на ринку позиковихкапіталів – кредитори і позичальники; на ринку ціннихпаперів – емітенти і інвестори
	Інфраструктурні	посередницькіфінансовіінститути; професійніучасники; організаториторгівлі; посередники в торговельнихугодах; депозитарна система
	Професійніучасникифінансового ринку	торгівціціннимипаперами, депозитарії

 

Індивідуальні учасники – це фізичні особи які мають певні права, та зобов’язання на фінансовому ринку відповідно до законодавства.

Інституціональні учасники – юридичні особи, які не є органами державного регулювання, мають відокремлене майно, рахунки в банку і можуть виступати на фінансовому ринку від свого імені

Інфраструктура ФР – сукупність установ, організацій, підприємств, інших суб’єктів та елементів, які забезпечують необхідні організаційно-економічні умови для функціонування всіх учасників ФР з метою координації їх дій, підвищення ефективності фін операцій та всього ринкового механізму.

До складу інфраструктури Фінансового механізму входять:

• Посередницькі фінансові інститути
• Професійні учасники(торгівці цінними паперами)
• Організатори торгівлі(валютні фондові біржі, позабіржові торгові системи)
• Посередники в торгівельних угодах,(брокери, дилери та ін..)
• Національно-депозитарна система

На фондовому ринку здійснюються такі види професійної діяльності:

• Діяльність торгівлі цінними паперами
• Брокерська та дилерська діяльність
• Андерайтинг
• Управління ЦП

2. Діяльність з управління активами інституціальних інвесторів
3. Депозитарна діяльність( центрального депозитарію, НБУ, депозитарної установи)
4. Діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку
5. Клірингова діяльність

Основними суб’єктами фінансового ринку виступають суб’єк-ін господарювання, домашні господарства, держава, місцеві органи илади.

Залежно від змісту діяльності та сегмента фінансового ринку суб’єкти фінансового ринку поділяються на групи:

• на ринку позичкових капіталів:
• кредитори — надають позичку в тимчасове користування під процент;
• позичальники — отримують позику під певні гарантії щодо її повернення та за плату у формі відсотка;
• на ринку цінних паперів:
• емітенти — залучають фінансові ресурси за рахунок випус­ку (емісії) цінних паперів;
• інвестори — вкладають грошові кошти в різні види цінних паперів з метою отримання доходу (проценти, дивіденди, приріст курсової вартості цінних паперів).

Всіх інвесторів можна поділити за критерієм статусу — індивіду­альні інвестори, до яких відносяться підприємства і фізичні особи, та інституціопальні інвестори — фінансово-інвестиційні інститути. Залежно від мети інвестування розрізняють стратегічних інвесторів, які купують контрольний пакет для здійснення стратегічного управ­ління підприємством, та портфельних інвесторів — купують цінні па­пери виключно з метою отримання доходу.

• на валютному ринку:
• продавці валюти — основними продавцями валюти є держа­ва — з метою реалізації частини валютних резервів, комер­ційні банки, які здійснюють цю діяльністю відповідно до лі­цензії на проведення валютних операцій, підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність з метою реалі­зації на ринку валютної виручки за експортовану продукцію, фізичні особи, які реалізують наявну валюту через обмінні валютні пункти;
• покупці валюти — основними покупцям є ті ж самі суб’єкти, що й продавці: держава — з метою формування валютних резервів, комерційні банки, підприємства, що здійснюють придбання валюти для розрахунків з іноземними постачаль­никами, фізичні особи, які купують наявну валюту через об­мінні валютні пункти;
• на страховому ринку:
• страховики — страхові компанії, юридичні особи, які діють на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і здійснення виплат з нього страхувальнику чи третій особі, на користь якої укладе­но договір страхування, при настанні страхового випадку;
• страхувальники — юридичні чи фізичні особи, які на підста­ві відповідної угоди сплачують страхові внески до страхово­го фонду та отримують право на страхове відшкодування у разі настання страхового випадку;
• на ринку золота:
• продавці дорогоцінних металів та каміння — в ролі продав­ців дорогоцінних металів та каміння виступають: держава, яка реалізує частину свого золотого запасу, комерційні бан­ки, які реалізують частину своїх золотих авуарів (активів), юридичні та фізичні особи у разі необхідності реінвестуван-ня коштів, які були раніше вкладені в цей вид активів;

— покупці дорогоцінних металів та каміння — ті ж самі суб’єкти, що й продавці: держава — з метою формування золотого за­пасу, комерційні банки при формуванні золотих авуарів (ак­тивів), юридичні та фізичні особи у разі інвестування коштів в золото як актив.

Окрім того, суб’єкти фінансового ринку формують інфраструк­туру фінансового ринку.

-професійні учасники — торговці цінними паперами та іншими інструментами фінансового ринку;

-організатори торгівлі — фондові біржі та позабіржові торго­вельні системи;

-посередники в торговельних угодах — брокери та дилери;

-Посередницькіфінансові інститути — комерційні банки, небан-ківські депозитні установи, кредитні асоціації, спілки, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, ломбарди, лізингові та факторингові компанії;

-реєстратори, зберігані цінних паперів, депозитарії; і ііформаційно-аналітичні інститути.

(Обктами фінансового ринку є різні фінансові інструменти (цін­ні панери, позичкові угоди, валютні цінності та іи.), в яких набува-ютьвідображення тимчасово вільні фонди фінансових ресурсів, що трансформуються в позичковий капітал за допомогою фінансових інститутів.

44. Цінні папери як інструменти фінансового ринку

Цінні папери – документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права , визначають взаємовідносини особи, яка їх видала і власника, та передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливих передач прав, що випливають із цих документів іншим особам.

Ознаки ЦП:

— ЦП є грошовими документами

— ЦП є документами, що свідчать про вкладання коштів

— Відображають вимоги до реальних активів

— Приносять дохід

Властивість	Характеристика
Ліквідність	можливістьїхобміну на гроші в різних формах (погашення (викупціннихпаперівемітентом за номінальноювартістю з виплатоюобумовленого доходу), купівля-продаж)
Серійність	випускціннихпаперіввідбуваєтьсясеріямичиодноріднимигрупами
Стандартність	цінніпапери одного типу повинніматистандартнийзміст (стандартна форма, стандартність прав, наданихціннимпапером, стандартністьтермінівдії та ін.)
Участь в цивільномуобігу	цінніпапери є не тількиоб’єктомкупівлі-продажу, а й об’єктоміншихоперацій (застава, дарування, позика, передача в спадщину)
Обіговість	полягає у здатностіціннихпаперів бути предметом купівлі-продажу (акції, облігації) абоплатіжнимінструментом (чеки, векселі та ін.)
Ринковий характер	цінніпапериіснують як особливий товар, і тому повинніматисвійринок: у даномувипадкуцеринокціннихпаперів

 

 

 

 

	Групи цінних паперів	Види цінних паперів
1.	Емісійні	акції; облігації підприємств; облігації місцевих позик; державні облігації України; іпотечні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів операцій з нерухомістю; інвестиційні сертифікати; казначейські зобов’язання України.
	Неемісійні	Всі інші
2.	Пайові	Акції Інвестиційні сертифікати
	Боргові	Облігації підприємств Державні облігації Казначейські зобов’язання Ощадні сертифікати Векселі
	Іпотечні	цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів
	Приватизаційні	цінніпапери, якіпосвідчують право власника на безоплатнеодержання у процесіприватизаціїчастки майна державнихпідприємств, державного житлового фонду, земельного фонду
	Похідні	цінніпапери, механізмвипуску та обігуякихпов’язаний з правом на придбаннячи продаж протягом строку, встановленого договором, ціннихпаперів, іншихфінансових та/аботоварнихресурсів
	Товаророзпорядчі	цінніпапери, якінадаютьїхньому держателю право розпоряджатисямайном, вказаним у цихдокументах

 

Пайові ЦП – це ЦП які посвідчують участь їх власників у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів) надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримують частину прибутку, зокрема у вигляді дивідендів та частки майна у разі ліквідації емітента. Акції прості та привілейовані, інвестиційні сертифікати. НЕ МАЮТЬ строків обігу.

Боргові ЦП – ЦП, які посвідчують відносини позики і передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов’язання. ТЕРМІН ОБІГУ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ.Відносяться: облігації підприємств, державні облігації, іпотечні ЦП, приватизаційні, похідні та товаророзпорядчі ЦП

 

Існують різні види цінних паперів:

• за походженням:
• основні (первинні) цінні папери — до цього виду відносяться цінні папери, в основі яких лежить майнове право на який-небудь актив — товар, гроші, майно, ресурси та ін.;
• похідні цінні папери — на відміну від основних цінних папе­рів до цього виду відносяться цінні папери на ціновий актив, тобто ціни таких товарів, як зерно, нафта, золото, цінні па­пери, валюта;
• за цивільними правовідносинами, що опосередковують цінні папери:

боргові цінні папери — до цього виду відносяться цінні папери, які опосередковують відносини позики — облігації та векселі;цінні папери-титули власності — такі цінні папери засвідчу­ють право власності їх тримачів на активи — прості та при­вілейовані акції;

3) за терміном:

• строкові цінні папери — цінні папери, що мають встановле­ний при їх випуску термін існування, при цьому слід розріз­няти коротко-, середньо- і довгострокові цінні папери;
• безстрокові цінні папери — термін обігу цінних паперів цього виду нічим не регламентований, або дата випуску не позна­чена при випуску цінних паперів;
• за типом використання:

інвестиційні цінні папери — цінні папери, які є об’єктом вкла­дення капіталу (акції, облігації, ф’ючерсні контракти); неінвестиційні цінні папери — цінні папери, які обслугову­ють грошові розрахунки (чеки, векселі);

• за порядком вкладення:
• цінні папери на пред’явника — цінні папери, ім’я власника яких не фіксується, обіг таких цінних паперів здійснюється шляхом простої передачі від однієї особи до іншої;
• іменні цінні папери — цінні папери містять ім’я власника, що реєструється в спеціальному реєстрі;
• ордерні цінні папери — є підвидом іменних цінних паперів, передаються іншій особі шляхом здійснення на них передат­ного напису (індосаменту);

(і) за характером обігу:

• ринкові цінні папери — цінні папери, які вільно продаються і купуються на ринку;
• неритові цінні папери — цінні папери, обіг яких може бути обмеженим — їх можна продавати тільки особі, яка їх випус­тила, або через визначений термін;
• за гарантованістю доходу:
• доходні цінні папери — цінні папери, для яких розмір доходу є встановленим;
• недоходні цінні папери — цінні папери, у яких не обумовлю­ється розмір доходу;

8) за формою випуску:

• емісійні цінні папери — цінні папери, які випускаються ве­ликими серіями у великий кількості і всередині кожної серії всі цінні папери є ідентичними;
• неемісійні цінні папери — цінні папери, які випускаються по­штучно або невеликими серіями;
• за формою існування розрізняють документарні і бездокумен- тарні (електронні) цінні папери;
• за типом емітента цінні папери поділяються на державні і не­державні, до яких відносять корпоративні та приватні цінні папери;
• за ступенем ризику розрізняють ризикові, низько- та безризи-кові цінні папери.

В системі суспільного відтворення цінні папери виконують низ­ку функцій’.

• виступають регулятором економіки: забезпечують приплив капіталу в одні галузі і відплив з інших. Цінні папери підпри­ємств перспективних і дохідних галузей завжди мають попит;
• є знаряддям мобілізації фінансових ресурсів і гнучким інстру­ментом інвестування коштів;
• виконують інформаційну функцію: курси цінних паперів (ко­тирування, біржові ціни на цінні папери) є барометрами змін в економічному та політичному житті країни.

Українським законодавством визначено поділ цінних паперів на емісійні та неемісійні.

До емісійних цінних паперів належать:

• акції;
• облігації підприємств;
• облігації місцевих позик;
• державні облігації України;
• іпотечні сертифікати;
• іпотечні облігації;
• сертифікати фондів операцій з нерухомістю;
• інвестиційні сертифікати;
• казначейські зобов’язання України.

Цінні папери, що не належать до емісійних цінних паперів, мо­жуть бути визнані такими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

 

 

 

 

 

 

45. Фондова біржа та її функції

Фондова біржа є особливим посередником на ринку цінних папе- ріп, ииступаючи центром торгівлі ними.

Фондова біржа виконує наступні функції.

-посередницьку — створює достатні й всебічні умови для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам та фінансовим посе­редникам;

-індикативну — відбувається оцінка вартості й привабливості цінних паперів, виходячи з інформації про їх котирування;

-регулятивну —- виражається в організації торгівлі цінними паперами на основі встановлення вимог до емітентів, правил укладання та виконання угод, механізму контролю за діяльніс­тю суб’єктів біржової торгівлі.

Відпов. до ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок» для здійснення своєї діяльності фондові біржі повинніпідтрим. власний капітал у розмірі, не менше 3 млнгрн, а для фондових бірж, що здійснюють кліринг та розрахунки,  не мен­ше 6 млнгрн.

В Україні фондова біржа утворюється та діє в організаційно-пра-вовій формі товариства (крім повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю) або дочірнього підприєм­ства об’єднання торговців цінними паперами.

Прибуток фондової біржі спрямовується на її розвиток і не під­лягає розподілу між її засновниками (учасниками).

Фондова біржа утворюється не менш як двадцятьма засновни­ками — торговцями цінними паперами, які мають ліцензію на пра­во провадження професійної діяльності на фондовому ринку, або їх об’єднанням, що налічує не менш ніж двадцять торговців цінними паперами. Частка одного торговця цінними паперами не може бути більшою за 5% статутного капіталу фондової біржі.

Членами фондової біржі можуть бути виключно торговці цінни­ми паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку та взяли на себе зобов’язання вико­нувати всі правила, положення і стандарти фондової біржі.

Фондова біржа має право провадити діяльність з організації тор­гівлі на фондовому ринку з моменту отримання ліцензії Держ комісії з ЦП та фондового ринку.

Існують наступні види бірж:

• замкнута — у торгах можуть брати участь тільки члени біржі;
• біржа з вільним доступом відвідувачів — угоди здійснюють по­середники.

Фондові біржі відіграють надзвичайно важливу роль як в еконо­мічний, так і фінансовій системі країн, оскільки через них проходять фінансові ресурси, до яких мають доступ тільки найбільш потужні, надійні та стабільні емітенти. Окрім того, фондові біржі не можуть адміністративно впливати на грошові потоки: наміри учасників тор­гівлі визначаються виключно біржовими котируваннями цінних па­перів.

Найбільш потужними фондовими біржами в світі є фондові біржі в Нью-Йорку, Токіо, Лондоні, Парижі, Франкфурті-на-Майні, Ко­пенгагені.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

46. Фінанси суб*єктів господарювання. Їх суть, функції та принципи

ФСГ – сук-ть ек. відносин, які хар-ть потоки гр. коштів на рівні підпр-ва, а саме ств-ня доходів і надх-нь та форм-ня і розподіл децентр. ФГК. Спільні ознаки фінансів і ФСГ: ек. відносини, гр. форма, фонди.

Специф. ознаки ФСГ: — предметом фінансів підпр-в є фін. ресурси СГ; — характер економ відносин пов’язаних з формуванням і використанням децентралізованих фінансових ресурсів;  — метою є забезп-ня ефекту роз-ок підпр-ва на всіх стадіях його д-ті, забезп-ня безпер. процесу в-ва; — фонди, що створилися на рівні підпр-ва, не підляягають подальш. перерозподілу, а викор-ся для обслуг-ня процесу виробництва (децентр. ФГК).

Ф-ї СГ: 1) Розподільна – включає форм-ня, розподіл і викор-ня фін. рес-в. 2) Контрольна – забезпечує контроль за форм-ням і викор-ням фін. рес-в. 3) Забезпечувальна – за доп. фін. рес-в забезп-ся кругообіг осн. та обор.активів.

Фін. відносинами на рівні підпр-ва є наст. гр. відносини: — між засн-ками підпр-ва (під час ств-ня стат. фонду); — між підпр-вом і його підрозділами (під час фін-ня в-т, розподілу пр-ку, поповнення обор. коштів); — мід підпр-вом та прац-ками (виплата з/п); — між підпр-вом і фін. інфрастр-рою (банками, страх. компаніями, інвест. фондами).

Об’єктом ф-сів підпр-в виступає дохід від реалізації товарів, робіт, послуг та чистий пр-к. Суб’єктами виступають підпр-ва, ін. суб’єкти госп-ня, д-ва, фін.-кред. установи, фіз. особи.

Функціонування фінансів підприємств здійснюється за допомогою їх організації. Під основами організації фінансів розуміють методи та принципи, за допомогою яких здійснюється процеси формування і використання фін. ресурсів, а також контроль за їх кругообігом в процесі відтворення. Діяльність підприємств в умовах ринку може бути організована за допомогою 3х методів: * комерційний розрахунок, * неприбуткова діяльність, * кошторисне або бюджетна фінансування.

Осн. методом ф-сів підпр-в є комерц. розрахунок, що заснований на наст. принципах: 1) Повна господарська і юридична відокремленість – означає, що підпр-во діє на основі статуту, організує своє д-ть на основі уст-чих док-тів, але в межах нац. закон-ва має баланс та статут юр. особи. 2) Самоокупність – означає покриття в-т прост. відтв-ня за рах. власних коштів. Розрізняють дві форми СО: — повна – покриття в-т за рах. власних доходів у повному обсязі; — часткова – покриває лише частину здійснених в-т (ін. частина – за рах. держ. дотацій). 3) Прибутковість – отримані доходи дозволяють не тільки покрити в-ти, але й сформувати пр-к. 4) Самофінансування – передбачає покриття в-т на р-к в-ва за рах. отриманого пр-ку та залучених кредитів, які також погаш-ся за рах. пр-ку. 5) Фінансова відповідальність – підпр-во несе повну відпов-ть за рез-ти своєї д-ті.

При неприбуткова діяльністьті СГ функціонують на тих же принципах, що і комерційна. Однак, цей метод не передбачає викор-ня таких принципів, як прибутковість і самофін-ня. Специф. ознакою форм-ня фін. рес-в при неприбутк. д-ті є те, що, як пр., вони форм-ся за рах. спонсорс., благод. внесків та внесків засн-ків. Гол.метою функц-ня неприбутк. орг-цій є забезп-ня певних потреб сусп-ва, а не отримання пр-ку.

Кошторисне фінансування – полягає у забезпеченні в-т за рах. фін-ня з бюджетів та ДЦФ. Установи, що знах-ся на коштор. фін-ні, функц-ть на основі наст. принципів: 1) Плановість – передбачає, що фін-ня здійс-ся на підставі та в межах вст-ного плану; плановим док-том виступає кошторис. 2) Цільовий характер – виділені кошти можуть бути спрям. на ті цілі, що визначені кошторисом. 3) Виділення коштів здійснюєтьсяся в залежності від факторних показників діяльностіті установи за попер. період. 4) Фін. звітність – вст-ня фін. звітності для орг-цій і установ перед фінансуючими орг-ціями. 5) Фінансова і матеріальна відповідальність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

47. Фінансові ресурси підприємства, їх класифікація

Фінансові ресурси СГ – сукупність грошових доходів та надходжень СГ, які використовуються для формуваня централіз. фондів фін. ресів або у нефонд. формі для забезпечення процесів розширення відтворення та виконяння фін. зобовязань підприємствава.

Клас-ція фін. рес-в СГ:

1) За формою ств-ня: * фондові; * нефондові (кред. ресурси).

2) За джерелами форм-ня: — Власні – фін. ресурси, якими підпр-во володіє в рез-ті госп. д-ті (внески в стат. к-л, чистий пр-к, аморт. відр-ня, орендна плата). — Позикові – кошти, які підпр-во залучає на умовах повор-ті, строк-ті, платності (кредит, облігації, фін. ризик). — Залучені – ресурси, які підпр-во може залучити на певний період для забезп-ня пот. чи розширеної д-ті; не підлягають поверненню (акції, субсидії, дотації, субвенції, страх. відшк-ня, благод. кошти).

3) За формами права власності: * фін. ресурси держ. сектору ек-ки; * прив.; * колект.; * фін. ресурси іноз. д-в.

4) За напрямками викор-ня коштів: * на здійснення поточних витрат; * на виконання фін. зобовязаньнь; * на фінансування інвестицій.

5) За способом залучення: * внутр. фін. ресурси (власні); * зовн. (позикові та залучені).

6) За кругообігом: * початкові (стат. к-л); * прирощені (отримані в рез-ті госп. д-ті).

7) За хар-ром викор-ня: * матеріалізовані (вкладені в необ. активи); * в обігу (в обор.активи).

Фінансові ресурси підприємств є основою господарської діяльності. Вони уособлюють собою власний капітал, авансований в матеріальні, нематеріальні активи підприємства.

Напрямки використання фін. ресурсів: — виконання фін. зобовязаньнь перед бюджетом, банками, страх.фін. орг-ціями та ін.; — купівля оборотних активів; — фінансуванняня капітальних вкладень; — матеріальне стимулювання працівників; — виплата засновникам, інвесторам, акціонерам; — створення резервів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

48. Грошові надходження підприємств

Джерела формування і напрямки використання грошових коштів суб’єктів господарювання

Надходження	Використання
Операційна діяльність
—            реалізація продукції; —            збільшення кредиторської заборгованості; —            зменшення дебіторської заборгованості; —            гранти, штрафи, пеня, фінансові санкції; —            позитивні курсові різниці	—            здійснення поточних витрат; —            збільшення товарно-матеріальних запасів; —            зменшення кредиторської заборгованості; —            сплата фінансових санкцій
Інвестиційна діяльність
—            продаж основних активів; —            продаж акцій інших підприємств; —            одержання прибутку від участі в капіталі; —            продаж дочірніх, асоційованих підприємств	—            придбання основних (необоротних) активів; —            купівля акцій інших підприємств; —            вкладення в дочірні, асоційовані компанії, підприємства
Фінансова діяльність
—            емісія цінних паперів; —            залучення кредитів	—            виплата дивідендів; —            погашення заборгованості за всіма видами зобов’язань

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

49. Прибуток підприємства: його роль, формування, розподіл та використання в сучасних умовах

Прибуток-сума, на яку доходи перевищують витрати. Види прибутку: 1.Валовий, 2.Фін. рез. від опер. діяльності, 3.Фін. рез. до оподаткування, 4. Прибуток від припиненої діяльності після оподаткування, 5. Чистий прибуток.

Процес розрахунків чистого прибутку поділяється на наступні етапи:

1. Визначення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції, товарів, послуг. Чистий доход від реалізації продукції, товарів, послуг визначається шляхом відрахування з доходу відповідних податків, зборів.
2. Розрахунок валового прибутку (збитку). Розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.
3. Визначення фінансового результату – прибутку (збитку) від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат.
4. Розрахунок фінансового результату прибутку (збитку) до оподатковування, визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, доходу від інвестиційної і фінансових діяльності та інших доходів, втрат від участі в капіталі, фінансових і інших витрат.
5. Розрахунок чистого фінансового результату (прибутку чи збитку) визначається як різниця між фінансовим результатом до оподатковування і алгебраїчною сумою з податку на прибуток та прибутку (збитку) від припиненої діяльності після оподаткування.

Фін. рез. до оподаткування передбачає етапи розподілу: 1)Прибуток розподіляється між суб*єктами господарювання і державою залежно від існуючої системи оподаткування, 2) прибуток, що залишається в розпорядження підприємств розподіляється за напрямками: на споживання, фонд соц. потреб, дивід. фонд. Надходження: рез. фонд, фонд розвитку ви-ва, фонд розвитку персоналу, 3) нерозподілений прибуток.

 

Фін. рез. від звичайної діяльності до оподаткування

Податок на прибуток

Чистий фінансовий

Резервний фонд

Фонд розвитку

Фонд розвитку персоналу (соціальних потреб)

Фонд матеріальног

Виплата дивідендівСп

Фонд нагромадження

Фонд

Нерозподілений прибуток

 

 

 

 

 

50. Особливості організації Фін Відносин на підприємствах різних форм власності

Специфіка організації фінансових відносин обумовлена наступними факторами:

• формуванням статутного капіталу;
• відповідальністю учасників;
• механізмом формування доходів і витрат;
• порядком розподілу прибутку;
• особливостями оподаткування.

Особливості організації фінансових відносин на підприємствах колективної форми власності.

АТ – це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену к-сть акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Установчими документами є статут. Статутний капітал АТ на момент створення повинен становити не менше 1250 мінімальних з/п, яка діє на момент створення АТ і на цю суму випускаються акції.

АТ повинно формувати дивідендний фонд із чистого прибутку, розмір якого визначається загальними зборами.

АТ формує резервний фонд, у розмірі встановленому установчими документами, але не менше як 15% статутного капіталу або фонду. Для цього підприємство щорічно повинно перераховувати не менше 5 % чистого прибутку.Відповідальність по зобов’язаннях АТ різна. Засновники відповідають у межах належного їм майна, а акціонери тільки в межах належних їм акцій.

ТОВ – це господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність тільки своїм майном.

Мінімальний розмір статутного капіталу=сумі, еквівалентній 1 мінімальній з/п.

Розмір резервного фонду=25% статутного капіталу.

ТДВ – це господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частини, визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а у разі його нестачі учасники несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково-кратному розмірі до вкладу кожног з учасників.

Мінімальний розмір статутного капіталу=1 мінімальній з/п.

Резервний фонд=25% статутного капіталу.

ПТ – це господарське товариство, всі учасники якого, відповідно до укладеного між ними договору, здійснюють підприємницьку діяльність і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

Розмір статутного капіталу – будь-який. Може бути відсутній статут, але будуть інші документи.

КТ – це господарське товариство, в якому один або декілька учасників, здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення(такі особи називаються повні учасники), а ін. учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами(вкладники).

Учасниками ПТ та КТ можуть бути лише особи, зареєстровані, як суб’єкти підприємництва.

Розмір статутного капіталу визначається самостійно, майно формується за рахунок внесків учасників, управління здійснюється тільки повними учасниками.

Особливості організації фінансових відносин на підприємствах державної форми власності.

Державні підприємства діють на основі державної власності, засновниками їх є органи державної влади або органи місцевого самоврядування. Розрізняють:

• державно-унітарне підприємство – утворене компетентними органами державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки і входить до сфери його управління.Такі підприємства діють як державні комерційні підприємства та як казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство – це суб’єкт підприємницької дяльності, який діє на основі статуту і несе відповідальність по зобов’язаннях усім належним йому на праві господарського відання майном. Статутний фонд утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить. Мінімальний розмір встановлюється законом. Підприємство створює цільові фонди за рахунок чистого прибутку, розмір якого зазначається в статутних документах.

Казенні підприємства – створюються в галузях народного господарства, в яких: — законом дозволено здійснювати господарську діяльність лише державним підприємствам;

• основним споживачем(понад 50%) продукції виступає держава;
• за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція виробників чи споживачів;
• переважаючим(понад 50%) є виробництво суспільно-необхідної продукції, яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило не може бути рентабельним;

Казенне підприємство утворюється за рішеням КМУ. Воно не має права відчужувати або ін. способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, без вищестоящих органів.

Джерела формування майна: державне майно, кошти або ін. майно отримане від реалізації продукції підприємства, кошти з бюджету, кредити з банків.

Казенне підприємство відповідає по зобов’язаннях лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі нестачі зазначених коштів, держава несе повну солідарну відповідальність за зобов’язаннями казенного підприємства.

• Комунально-унітарне – підприємство, утворене компетентними органами місцевого самоврядування у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Розмір статутного капіталу встановлюється органами місцевого самоврядування.

Характерними рисами комунальних підприємств є такі:

• господарська організація унітарного типу;
• створюється за рішенням органу місцевого самоврядування (уповноваженим ним органом) у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності;
• функції власника майна щодо комунального підприємства виконує уповноважений орган, тобто орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство (виконком відповідної ради народних депутатів, управління/департамент виконкому);
• функціонує на базі майна, що перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство);
• статутний фонд комунального унітарного підприємства має бути сформоване до його реєстрації як суб’єкта господарювання уповноваженим органом;
• найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова «комунальне підприємство» та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство;
• відсутність у підприємства субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями органу місцевого самоврядування та уповноваженого органу;
• управління підприємством очолює керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові;
• збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду;

Особливості організації фінансових відносин на підприємствах приватної форми власності.

ПП – це підприємство, що діє на основі приватної власності громадян з використанням їх праці або найманої праці. Приватним є також підприємства, що діють на основі приватної власності СГ – юридичних осіб.

Засновником ПП є зазвичай фізична особа. Майно ПП формується за рахунок внесків засновників. Мінімальний розмір статутного фонду та порядок його формування і використання законодавством не встановлюється. ПП несе майнову відповідальність по зобов’язаннях свого підприємства в межах належного підприємству майна. Дохід ПП після сплати податків і обов’язкових платежів розподіляється за власним розсудом засновника.

Установчими документами ПП є статут. СГ залежно від к-сті працюючих та доходів за рік можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, мікро-, середнього- або великого підприємництва.

Мікропідприємництво – юридична особа, СГ будь-якої форми власності і організаційно-правової форми, у якого середня к-сть працівників за звітний період не перевищує 10 осіб і річний дохід не перевищує суму еквівалентну 2 млн євро.

Суб’єкти малого підприємництва – це юридичні особи, у яких середня к-сть працюючих за звітній період не перевищує 50 осіб і річний дохід – 10 млн євро.

Суб’єкти великого підприємництва – це юридичні особи, у яких середня к-сть працюючих за звітний період більше 250 осіб, а річний дохід – більше 50 млн євро.

Інші суб’єкти – суб’єкти середнього підприємництва.

Малі підприємства мають пільгову систему сплати податків (3-5%).

Селянсько – фермерське господарство – це форма підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної с/г продукції.

Характеристика основних видів підприємств за формами власності

Фактори, умови	Колективний тип власності					Приватний тип власності
	Публічне акціонерне товариство	Товариство
		з обмеженою відповідальністю	з додатковою відповідальністю	повне	командитне
Капітал підприємства	Розподілений на акції, резервний фонд не менше 15% статутного	Розподілений на паї	Розподілений на паї	Розподілений на паї	Розподілений на паї	Один власник
Характер розподілу доходів	У відповідності до прийняття дивідендної політики. Дивіденд нараховується на акцію.	За згодою партнерів. Їх права та обов’язки закріплені у статуті	За згодою партнерів. Їх права та обов’язки закріплені в установчому договорі	За згодою партнерів. Їх права та обов’язки закріплені в установчому договорі	За згодою партнерів. Їх права та обов’язки закріплені в установчому договорі	На розсуд власника
Можливості інвестування за рахунок зовнішніх джерел	Високі. За рахунок кредитів та емісії цінних паперів	Відносно обмежені вартістю майна і його привабливістю	Відносно обмежені вартістю майна і його привабливістю	Обмежені вартістю майна і його привабливістю	Обмежені вартістю майна і його привабливістю	Обмежені вартістю майна і його привабливістю
Ступінь матеріальної відповідальності власників	В межах належних їм акцій	В межах належного їм паю	В межах   належного їм паю та майна в кратному розмірі до паю	Солідарна відповідальність всім майном	Солідарна відповідальність всім майном одних учасників та в межах паю — інших	Обмежена капіталом підприємства
Статутний капітал	Мінімальний розмір встановлений законодавством (1250 мінімальних заробітних плат)	Мінімальний розмір не встановлений	Мінімальний розмір не встановлений	Будь-якого розміру	Будь-якого розміру	Будь-якого розміру
Управління	Здійснюється органами, передбаченими статутом (загальні збори, спостережна рада, правління, ревізійна комісія)	За згодою між партнерами	За згодою між партнерами	За згодою між партнерами	Здійснюються тільки учасниками з повнотою відповідальністю	За бажанням власника
Установчий договір	Складається та діє	Складається та діє	Складається та діє	Складається та діє фіксується при реєстрації	Складається та діє фіксується при реєстрації	Відсутній
Статут	Фіксується при реєстрації	Фіксується при реєстрації	Фіксується при реєстрації	Відсутній	Відсутній	Фіксується при реєстрації
Інформація про бізнес	Оприлюднюється  річна фінансова звітність. Інформація підтверджується аудитором	Ніякої, крім тієї, яка необхідна для реєстрації та фінансова звітність	ніякої, крім тієї, яка необхідна для реєстрації та фінансова звітність	Ніякої, крім тієї, яка необхідна для реєстрації та фінансова звітність	Ніякої, крім тієї, яка необхідна для реєстрації та фінансова звітність	Ніякої, крім тієї, яка необхідна для реєстрації та фінансова звітність
Вилучення власниками долі капіталу	Не передбачено. Акціонери вилучають свої капітали шляхом продажу акцій	За згодою між партнерами	За згодою між партнерами	За згодою між партнерами	За згодою між партнерами	За бажанням власника
Добровільна ліквідація підприємства	За згодою акціонерів	За згодою партнерів	За згодою партнерів	За згодою партнерів	За згодою партнерів	За бажанням власника
Виконавчий орган	Правління чи інший орган, передбачений статутом	Колегіальний (дирекція) чи одноособовий (директор)	Колегіальний (дирекція) чи одноособовий (директор)	Ведення справ здійснюється всіма учасниками або одним або кількома з них	Учасники з повнотою відповідальності	Визначений власниками
Посадові особи органів управління	Голови та члени виконавчого органу, ревізійної комісії, спостережної ради	Дирекція (або директор), ревізійної комісії	Дирекція (або директор), ревізійної комісії	Визначені  учасниками	Визначені учасниками  з повнотою відповідальністю	Визначені власником
Вищий орган	Загальні збори акціонерів	Збори учасників	Збори учасників	Збори учасників	Збори учасників з повною відповідальністю	Власник

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Особливості організації фінансів підприємств на підприємствах державної і комунальної форми власності

Вид підприємства	Елементи організаційно-правової форми					Особливості фінансової роботи
	Порядок створення	Умови формування статутного фонду	Особливості відповідальності засновників і підприємства	Організація управління	Права засновників
Державне унітарне підприємство:	утворюється компетентним органом державної влади на базі відокремленої частини державної власності і входить до сфери його управління	майно перебуває у державній власності і закріплюється за підприємством на умовах господарського відання (комерційне) і оперативного управління (некомерційне)	підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника або органу влади, до сфери управління якого воно входить	керівник призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, який підзвітний цьому органу		напрями фінансової роботи, що ведеться на підприємстві, визначаються засновниками, її особливості залежать від типу підприємства (комерційне або некомерційне), підприємства, в яких 50 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, та їх дочірні підприємства зобов’язані складати фінансові плани за встановленою формою і погоджувати їх з Мінфіном
Державне комерційне підприємство	суб’єкт підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому майном на праві господарського відання	мінімальний розмір статутного фонду визначається законом, майно передається на умовах господарського відання	держава та орган, до сфери управління якого входить підприємство, не несуть відповідальності за його зобов’язаннями	-//-	засновники доводять до підприємства державне замовлення та державне завдання, визначають перспективи соціального та економічного розвитку	-//-
Казенне підприємство	створюються за рішенням КМУ у галузях народного господарства, в яких: 1.  законом дозволено здійснення діяльності лише державним підприємствам; 2.  основним споживачем продукції (> 50 %) є держава; 3.  неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів; 4.  переважаючим є виробництво суспільної необхідної продукції, яке за своїми умовами чи характером потреб не може бути рентабельним; 5.  приватизацію майнових державних комплексів заборонено законом	майно закріплюється на праві оперативного управління. Джерелами майна є: 1.           державне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його створення; 2.           кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції підприємства; 3.           цільові кошти, виділені з Державного бюджету; 4.           кредити банків.	підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні, у разі їх недостатності держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями казенного підприємства	орган, до сфери управління якого входить підприємство, затверджує статут підприємства, призначає керівника, дає дозвіл на здійснення господарської діяльності, визначає види продукції, на виробництво та реалізацію якої поширюється цей дозвіл	орган, до сфери управління якого входить підприємство, визначає виробниче завдання та доводить їх до казенного підприємства, здійснює контроль за використанням та збереженням майна, виступає гарантом при отриманні кредитів	-//-
Комунальне унітарне підприємство	утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління	мінімальний розмір статутного фонду встановлюється місцевою радою, майно перебуває у комунальній власності і закріплюється за підприємством на умовах господарського відання (комерційне) і оперативного управління (некомерційне)	підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить	керівник призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, який підзвітний цьому органу	уповноважений орган призначає керівника, здійснює реорганізацію або ліквідацію, визначає основні напрямки діяльності	-//-

 

 

 

 

 

51. Особливості організації фінансів підприємства з урахуванням методів організації фінансових відносин

Функціонування фінансів підприємств здійснюється за допомогою їх організації.Під основами організації фінансів розуміють методи та принципи, за допомогою яких здійснюється процеси формування і використання фін. ресурсів, а також контроль за їх кругообігом в процесі відтворення. Діяльність підприємств в умовах ринку може бути організована за допомогою 3х методів: * комерційний розрахунок, * неприбуткова діяльність, * кошторисне або бюджетна фінансування.

Осн. методом ф-сів підпр-в є комерц. розрахунок, що заснований на наст. принципах: 1) Повна господарська і юридична відокремленість – означає, що підпр-во діє на основі статуту, організує своє д-ть на основі уст-чих док-тів, але в межах нац. закон-ва має баланс та статут юр. особи. 2) Самоокупність – означає покриття в-т прост. відтв-ня за рах. власних коштів. Розрізняють дві форми СО: — повна – покриття в-т за рах. власних доходів у повному обсязі; — часткова – покриває лише частину здійснених в-т (ін. частина – за рах. держ. дотацій). 3) Прибутковість – отримані доходи дозволяють не тільки покрити в-ти, але й сформувати пр-к. 4) Самофінансування – передбачає покриття в-т на р-к в-ва за рах. отриманого пр-ку та залучених кредитів, які також погаш-ся за рах. пр-ку. 5) Фінансова відповідальність – підпр-во несе повну відпов-ть за рез-ти своєї д-ті.

При неприбуткова діяльністьті СГ функціонують на тих же принципах, що і комерційна. Однак, цей метод не передбачає викор-ня таких принципів, як прибутковість і самофін-ня. Специф. ознакою форм-ня фін. рес-в при неприбутк. д-ті є те, що, як пр., вони форм-ся за рах. спонсорс., благод. внесків та внесків засн-ків. Гол.метою функц-ня неприбутк. орг-цій є забезп-ня певних потреб сусп-ва, а не отримання пр-ку.

Кошторисне фінансування – полягає у забезпеченні в-т за рах. фін-ня з бюджетів та ДЦФ. Установи, що знах-ся на коштор. фін-ні, функц-ть на основі наст. принципів: 1) Плановість – передбачає, що фін-ня здійс-ся на підставі та в межах вст-ного плану; плановим док-том виступає кошторис. 2) Цільовий характер – виділені кошти можуть бути спрям. на ті цілі, що визначені кошторисом. 3) Виділення коштів здійснюєтьсяся в залежності від факторних показників діяльностіті установи за попер. період. 4) Фін. звітність – вст-ня фін. звітності для орг-цій і установ перед фінансуючими орг-ціями. 5) Фінансова і матеріальна відповідальність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

52. Економічна природа і призначення міжнародних фінансів.
    Міжнародні фінанси вивчаються в різних аспектах:

• як економічн категорія – це фонди фін ресурсів, які утворилися на основі розвитку міжнародних економ відносин і використовуються з метою забезпечення безперервності і рентабельності сусп відтворення на світовому рівні та задоволення сусп потреб що мають міжнародне значення.
• З інституційного погляду: МФ розглядають як сукупність банків, валютних та фондових бірж, МфІ, регіональних фін кредитних установ, міжнародних та регіональних економ організацій, через які здійснюється рух світових грошових потоків.
• як економічні відносини — це відносини у грошовій формі, що виникають у процесі перерозподілу національних продуктів під час руху товарів, послуг і капіталів на світовому ринку; включають міждержавні й транснаціональні кредитно-фінансові відносини і характеризуються участю в них іноземного елементу;
• як економічний важіль — застосування різноманітних економічних засобів для досягнення максимального прибутку суб’єкта господарювання або зростання загальної вартості капіталу, що був вкладений у міжнародний бізнес.

Особливості міжнародних фінансів як економічних відносин полягають у їх відносній відокремленості від відносин розвитку виробництва та руху капіталу (відгалуження частини коштів у національній валюті на внутрішньому ринку інших держав і світових господарських ринках. Ці кошти втрачають взаємозв’язок із національною економікою і підпорядковуються правилам міжнародних фінансів).

Функції МФ:

• Розподільча-через механізм міжнародних фінансів здійснюються грошовий розподіл і перерозподіл світового продукту. Внаслідок існування міжнародних фінансів створюються, розподіляються і використовуються грошові фонди, забезпечуються різні потреби світового господарства. Розподільча функція покликана сприяти організації збалансованого й ефективного світового виробництва, розвитку у всіх галузях світової економіки з метою найбільш повного задоволення потреб світового співтовариства;
• Контролююча — сутність полягає у здійсненні контролю за виробництвом та розподілом світового суспільного продукту у грошовій формі шляхом обліку та аналізу його руху у будь-який час і на будь-якому етапі. Результатом реалізації цієї функції є прийняття рішень щодо міжнародних фінансів, розробки поточної та стратегічної міжнародної фінансової політики.
• регулююча функція, яка пов’язана із втручання міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій за допомогою фінансів у процес відтворення;
• стабілізуюча функція, сутність якої полягає у створенні у світогосподарській системі стабільних умов для економічних та соціальних відносин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

53. Міжнародний фін ринок і його структура.

Між фін ринок –  об’єднує нац. ринки країн, що різняться умовами емісії та механізму обігу фін активів.

В широкому розумінні до світового фін ринку включать системи офіційної фін. допомоги (кредиту кредитування, кредити міжнародних організацій, надання грантів)

Об’єктивною основою встановлення фін ринку були: розвиток між поділу праці, інтернаціоналізація сусп. виробництва  концентрація і централізація фін  капіталу.

Чинниками формування світ фін ринку на сучасному етапі:

1інтенсивне впровадження інформаційних технологій (напр. проведення електронних платежів) електронних технологій, комунікаційних засобів та інформатизації, що вдосконалює інформаційну інфраструктуру фінансового ринку та систему розрахунків між учасниками;

2. розширення видів та кількості цінних паперів.

3.посилення ролі фін ринків, як основного механізму перерозподілу фін ресурсів у нац. і світовому масштабі

4. Вплив приватизаційних процесів на потенційну пропозицію цінних паперів;
5. концентрація діяльності учасників ринку у світових фін центрах

6.лібералізація фін ринків, тобто створення законодавства, що сприяє проникненню учасників ринку на фінансові ринки різних рівнів і стимулює їх активність.

7. інституалізація фін ринків, тобто постійне збільшення частки інституційних учасників ринку (інвестиційних, страхових компаній, пенсійних фондів тощо);

Головною функцією між фін ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фін засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні.

Виділяють наступні основні сегменти між фін ринку:

• між валютний ринок, де відбуваються операції виключно з валютою;
• між ринок банківських кредитів,
• між ринок цінних паперів, який включає між ринок боргових цінних паперів, між ринок титулів власності(акції), між ринок похідних цінних паперів;
• євроринок, який включає інструменти названих сегментів виражених у євровалюті.

Останнім часом у складі окремим сегментом прийнято виділяти між ринок страхових послуг. І за певними ознаками сегментом міжнародного фінансового ринку можна назвати міжнародний ринок дорогоцінних металів і золота.

Залежно від періоду закінчення операцій міжнародний фінансовий ринок поділяють на:

• ринок касових (поточних, «спот») операцій — передбачає торгівлю базовим активом, розрахунки за який здійснюються не пізніше другого робочого дня після укладення угоди;
• ринок строкових угод — розрахунок здійснюється пізніше, ніж на другий робочий день після дати укладення угоди, тобто угода здійснюється більше трьох робочих днів.

Міжнародний фінансовий ринок залежно від місця проведення операцій поділяють на:

• централізований — представлений біржами (біржовий ринок);
• децентралізований (позабіржовий) світовий ринок — торгівля повністю децентралізована і здійснюється переважно через дилінгові системи, міжнародні телекомунікаційні системи, по телефону.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

54. Міжнародні фінансові інститути та особливості їх співпраці з Україною.

Між фін інститути створ на світовому і регіональному рівнях з метою сприяння економічному розвитку країн учасниць цих організацій, їх основним завдання є мобілізація коштів і надання допомоги на кредитних засадах для здійснення важливих економ проектів.

Основними з міжнародних фінансових установ є: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ) та група установ, що входять до його складу, Банк міжнародних розрахунків (БМР).

Міжнародний валютний фонд є міжурядовою організацією (спеціалізованою установою ООН), що призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами та для фінансової допомоги їм через надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті.

МВФ створений після ратифікації домовленості, досягнутої на Конференції ООН з валютно-фінансових питань в Бреттон-Вудсі (США 1944 р.) і набравшої чинної дії 27 грудня 1945 року. Практичну діяльність Міжнародний валютний фонд розпочав у 1947 р. Однією із основних задач МВФ з упорядкування валютних курсів у відповідності з Бреттон-Вудською угодою було урегулювання та підтримка стійкості паритетів валют виражених в золоті чи доларах. Країни не мали права змінювати паритети своїх валют більше як на 10% без санкції МВФ, а також допускати відхилення від паритетів більше ніж на 1%.

Кредитна діяльність Фонду здійснюється у двох напрямах. Це надання валютних коштів країнам із ресурсів Фонду та надання посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок позикових коштів. МВФ здійснює кредитні операції лише з офіційними органами країн — центральними банками, казначействами.

Країни-позичальники повинні використовувати кошти, надані Фондом, лише на цілі, обумовлені відповідним договором, і такі, що не суперечать цілям Фонду. Якщо країна не виконує рекомендацій Фонду або використовує кредит на цілі, не передбачені кредитною угодою, Фонд може скоротити або припинити кредитування країни.

Світовий банк (СБ) включає кілька пов’язаних між собою міжнародних фінансових інститути: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) Міжнародну асоціацію розвитку (МАР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК) та Багатостороннє агентство по гарантіям інвестицій (БАГІ), а також Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних суперечок та Спеціальний фонд допомоги для Африки південніше від Сахари. Ці установи не тільки надають фінансову допомогу країнам-учасницям, а й стимулюють інвестиції з інших джерел.

На сьогодні Світовий банк надає технічну та фінансову допомогу більше ніж 100 країнам світу. Більшість кредитів СБ спрямовані на структурну перебудову економіки, розвиток енергетичної, гірничодобувної, нафтогазової галузей, сільського господарства тощо. Позики, як правило, надаються урядам або під гарантію урядів чи інших фінансових організацій терміном на 15 — 20 років і мають пільговий період 5 років.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР), що входить до групи Світового банку, була створена в 1960 р. для надання допомоги найбіднішим країнам на пільгових умовах. Вона надає довгострокові кредити на десятки років та емітує безпроцентні позики з коштів, внесених до асоціації багатими країнами. Кредити надаються країнам, річні середні доходи в яких на людину складають до 500 дол. США. Ці позики видаються на 35 — 40 років із десятирічним пільговим періодом. Кошти використовуються на розвиток соціальних послуг (охорона здоров’я , освіта, покращення санітарних умов) і впровадження реформ та інвестицій в економічний розвиток.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була створена в 1956 р. з метою мобілізації національних та іноземних капіталів для розвитку приватного сектора в країнах „третього світу». Корпорація здійснює інвестиції за рахунок власних або наданих в її розпорядження коштів. Кредити надаються на термін від 5 до 15 років високорентабельним підприємствам приватного сектору. Умовами кредитування часто передбачається продаж акцій корпорацій-позичальників Міжнародній фінансовій корпорації.

Характерною рисою діяльності МФК є фінансування проектів на комерційній основі під ринкові ставки. Залежно від потреб конкретного проекту корпорація може виділити позику з власних коштів, запропонувати пайове фінансування, залучення посередників чи продукти з управління ризиками.

Окрім фінансових, МФК надає приватним підприємствам консультаційні послуги, які полягають у допомозі в розробленні проектів, консультаціях щодо виробничо-комерційної діяльності, питаннях реструктуризації та ін. Урядам країн, що розвиваються, корпорація допомагає створити сприятливі умови для залучення прямих іноземних інвестицій, приватизації та діяльності комерційних підприємств.

Багатостороннє агентство по гарантіях інвестицій (БАГІ) було утворене в 1988 році, як дочірня організація МБРР. Основними його функціями є заохочення іноземних інвестицій на розвиток промисловості в країнах, що розвиваються, а також надання гарантій включаючи страхування та перестрахування капіталовкладень від втрат, викликаних некомерційними ризиками. Такими ризиками для БАГІ є неможливість конвертації та переказу грошей, конфіскація власності, порушення контракту, а та­кож війни та громадські безпорядки. БАГІ може застрахувати 90% обсягу інвестицій або 95% позики на термін 15-20 років. Агентство страхує до 200 млн. дол. США інвестицій. До страхування більших сум можуть бути залучені інші страховики.

Міжнародний центр розв’язання питань у сфері інвестицій — ще одна складова частина групи Світового банку — створений 1966 р. Центр сприяє вирішенню спорів, що виникають міжприватними іноземними інвесторами та урядами країн, що приймають інвестиції. Звертання до центру є цілком добровільним, але сторони повинні дотримуватися узгодженого рішення. Кілька справ, що розглядались у центрі, стосувались і українського уряду. Крім того. Центр бере участь у розробленні міжнародних законів, що регулюють інвестиційну діяльність, та слідкує за виконанням транснаціональних інвестиційних угод.

Банк міжнародних розрахунків (БМР) — перший міждержавний банк, який було організовано в Базелі в 1930 р. для сприяння співробітництву між центральними банками та забезпечення сприятливих умов для проведення міжнародних фінансових операцій. Банк діє як довірена особа та агент у проведенні міжнародних розрахунків її членів. Членами БМР є 33 країни Європи, Азії та США. Банк є найстарішою з міжнародних фінансових організацій і центром співробітництва центральних банків. БМР приймає у вигляді депозитів частину ліквідних коштів центральних банків країн-учасниць, у разі потреби надає їм кредити, розміщує на ринку кошти, що є в його розпорядженні. Зобов’язання БМР переважно складаються з короткострокових (до трьох місяців) вкладів центральних банків, які вкладаються на ринкових умовах у центральних банках різних країн, міжнародних організаціях або у банках-кореспондентах.

Крім банківської діяльності БМР відіграє роль координаційного центру. На регулярних зустрічах управляючих центральних банків розглядаються проблеми функціонування та стабільності міжнародного фінансового ринку, координування валютної політики, нагляду за діяльністю міжнародних банків. Банк також є потужним інформаційно-дослідним центром, звіти, аналітичні довідки та рекомендації якого мають велике значення для учасників міжнародного ринку.

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) був створений у 1991 р. для сприяння переходу до відкритої економіки, орієнтованої на ринок, а також для сприяння розвитку підприємницької ініціативи в країнах Центральної та Східної Європи, країн СНД, які сповідують і реалізують принципи багатопартійної демократії, плюралізму та ринкової економіки.

Визначальною рисою діяльності ЄБРР є сприяння екологічно здоровому і стійкому розвитку країн Центральної і Східної Європи, а також СНД. Діяльність Банку спрямована на інвестування в муніципальну та екологічну інфраструктуру, сприяє ефективному використанню енергії та ядерній безпеці. ЄБРР є розпорядником Рахунку ядерної безпеки і Фонду Чорнобильського укриття, на який зараховуються кошти країн-донорів. Усі проекти, що реалізуються ЄБРР, покликані прискорити перехід постсоціалістичних країн до ринкової економіки. Для оцінювання впливу проектів, що фінансуються банком, на процес переходу Банком розроблена система показників. Ці показники служать для визначення тих характеристик проекту, які сприяють процесу переходу, а саме розширенню конкуренції, підвищенню ефективності управління корпоративними та банківськими фінансами, запровадженню ринкових методів фінансування та управління ризиками.

Близько 1/5 обсягу всіх операцій Банку припадає на Росію, приблизно 1/10 — на кожну з країн: Польщу, Угорщину, Румунію. На інші країни припадає від 1 до 5% на кожну. В Україні ЄБРР також фінансує ряд проектів через надання кредитів та участь у статутному капіталі перспективних підприємств.

До регіональних фінансових інститутів переважно відносять регіональні інвестиційні банки, банки розвитку, регіональні інвестиційні корпорації. До регіональних банків розвитку належать Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжамериканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Ісламський банк розвитку тощо. Регіональні банки розвитку створюються з метою сприяння переходу країн відповідного регіону до відкритої економіки, орієнтованої на ринок, сприяння структурній перебудові в економіках країн-учасниць, розвитку в них підприємницької ініціативи. Серед інвестиційних інститутів — Європейський інвестиційний банк, Міжамериканська інвестиційна корпорація та Багатосторонній інвестиційний фонд, Азіатська фінансово-інвестиційна корпорація.

Вплив діяльності міжнародних фінансових інститутів на економічний розвиток України

Найбільшими міжнародними фінансовими організаціями, що проводять свою діяльність в Україні є Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ) та Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Здійснюючи підтримку національної валюти і платіжного балансу країни-позичальника, МВФ сприяє економічній стабільності й потенційному розвиткові. Специфіка функціонування Фонду не дозволяє йому вкладати інвестиції в будь-яку країну. Політика МВФ може лише впливати на рішення іноземних інвесторів, для яких проведення програм цього фінансового інституту у тій чи тій державі визначає можливість інвестування.

Співпраця України з групою Світового банку розпочалася 1992 році, коли на офіційній церемонії у Державному департаменті США українська сторона підписала статут Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), який є основною структурною ланкою всесвітньої фінансової організації. Інші складові — Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороннє агентство гарантування інвестицій та Міжнародний центр розв’язання спірних питань у сфері інвестицій.

Світовий банк в особі МБРР і Міжнародної асоціації розвитку є не звичайним банком, а спеціалізованою фінансовою агенцією, яка надає низькопроцентні довгострокові кредити і гранти країнам, що є їхніми засновниками, тобто власниками акцій. Україні належить 10908 акцій на суму 1315,9 млн. дол. США.

За 11 років співпраці Світовий банк надав Україні 24 позики та 4 гранти Глобального екологічного фонду на загальну суму близько 3,4 млрд. дол. США та одну гарантійну операцію сумою 100 млн. дол. США. Цей проект — „Морський старт» — спрямований на покриття політичних ризиків, пов’язаних з інвестиціями в російські та українські підприємства, залучені до виробництва й запуску комерційних супутників з рухомої морської платформи.

Співпраця України з МФК розпочалася 1995 р., коли за її участі було створено Український фонд. Загальні інвестиції в нього станов 18 млн. дол. США, з яких 1,5 млн. дол. США вклала корпорація, а решту — такі фінансові інститути, як ЄБРР, Банк Бостона та ін. Фонд інвестує в українські малі приватні компанії. За цей час він вклав 5,3 млн. дол. США у 18 компаній повсій Україні.

БАГІ надала гарантію в розмірі 19 млн. дол. США австрійському Райффайзенбанку для покриття його двадцятимільйонної інвестиції у «Райффайзенбанк Україна». Банк застрахував себе від ризиків неможливості конвертації та переказу грошей і конфіскації власності на 7 років. У 1994 р. Консультаційна служба щодо іноземних інвестицій провела діагностику інвестиційного клімату в Україні, а 1998 р. після дослідження інвестиційного законодавства дала свої рекомендації щодо проекту закону, який сприяв би залученню іноземних інвесторів.

Іншою міжнародною фінансовою організацією, яка тісно співпрацює з Україною у сфері інвестування, є Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Україна стала членом ЄБРР згідно з Указом Президента від 14 липня 1992 р. Так, одним із перших кроків співпраці України з ЄБРР було підписання у грудні 1994 р. угоди про відкриття кредитної лінії для надання кредитів малому та середньому приватному підприємництву. Фінансування у вигляді чотирьох траншів надавалося Національному банку України, який розподіляв ці кошти між уповноваженими банками-учасниками.

У проекті брали участь АППБ «Аваль», КБ «Приватбанк», АТ ВАБанк, Український кредитний банк, АБ «Ажіо», АКБ «Україна», ЗУКБ, АКБ «Надра», АБ «Енергобанк» та АТ «Градобанк», який внаслідок погіршення фінансової ситуації не виконав своїх зобов’язань перед НБУ. Банки-учасники отримували технічну допомогу для впровадження інституційної програми розвитку та вдосконалення навичок кредитної оцінки.

Враховуючи успіх проекту попереднього проекту, 8 травня 1998 р. було підписано угоду між НБУ та ЄБРР про нову кредитну лінію  на загальну суму 88 256 тис. дол. США. її реалізація розпочалась у серпні 2000 р. Ця кредитна лінія розподіляється на дві окремі: 66 192 тис. дол. США — це кредити малим і середнім підприємствам, а 22 064 тис. дол. США — мікрокредити малим підприємствам і приватним підприємцям. Банками-агентами першого виду позик стали АППБ „Аваль», АКБ „Форум», АБ „Ажіо», АТ ВАБанк, АКБ „Надра», Укрсоцбанк, Кредитпромбанк і ВАТ „Міжнародний комерційний банк». Право на обслуговування програми мікрокредитування отримали АППБ „Аваль», КБ „Приватбанк», АБ „Ажіо», АКБ „Надра» та АКБ „Форум».

Станом на 1 січня 2003 р. ЄБРР вклав в Україну через інвестиції, позики та гарантії 1 293 057 євро, фінансуючи таким чином 74 проекти.

Інтеграція України в європейську спільноту дасть можливість нашій державі співпрацювати з Європейським інвестиційним банком і його складовою частиною — Європейським інвестиційним фондом. Діяльність останнього полягає в інвестуванні у венчурні фонди, які підтримують малий і середній бізнес, а також гарантуванні кредитів, що видають­ся різноманітними фінансовими інститутами малим і середнім підприємствам.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

55. Міжнародні організації та особливості їх співпраці з Україною.

Між організацій діяльність пов’язана з виконанням функцій визначена їх статутами, фін забезпечення виконання цих функцій здійснюється за доп. фгк, які форму за доп. цих організацій

До провідних орган належать:оон, єс

Організація Об’єднаних Націй (ООН) — це унікальна організація незалежних країн, які об’єдналися в ім’я загального миру і соціального прогресу. Офіційною датою народження Організації є 24 жовтня 1945 року, а її засновниками вважається 51 країна, у тому числі й Україна. На кінець 2008 р. кількість країн-членів ООН досягла 192.

Організація Об’єднаних Націй не є світовим урядом і не встановлює закони. Вона надає можливості для врегулювання міжнародних конфліктів і вироблення стратегій з питань, які стосуються кожного з нас. ООН переслідує чотири головні цілі: підтримка миру та безпеки на планеті; розвиток дружніх стосунків між країнами; співпраця у вирішенні міжнародних проблем і забезпеченні поваги прав людини; узгодження дій різних країн. Заради досягнення цих цілей співробітничають десятки родинних організацій, які разом утворюють систему ООН.

Оон була заснована напр. 2СВз метою підтримання миру, на сьогодні сферами її діяльності є економічна, соціальна гуманітарна, захист прав людини та охорона навколишнього середовища

Бюджет оон форм за рах. внесків країн учасниць розмір визначається залежно від рівня економ розвитку країни.

В Україні реаліз. проекти за програмою розвитку, фони народонаселення , МОП, міжнарод агентсво атомної енергетики, юнісеф.

Одна з найвідоміших і найвпливовіших організацій такого характеру — це Європейський Союз (СС). Він був утворений 1993 р. і нині налічує 27 країн.

ЄС є унікальним міжнародним утворенням, яке поєднує ознаки міжнародної організації і держави. Союз має повноваження на участь у міжнародних відносинах і відіграє в них велику роль. Країни ЄС зобов’язалися проводити спільний курс у сфері зовнішньої політики і безпеки, основних напрямів внутрішньої економічної політики, координувати політику в питаннях охорони довкілля, боротьби зі злочинністю та ін.

Головною метою Європейського Союзу є створення «Європи без кордонів», де було б усунено всі перешкоди на шляху вільного пересування людей, капіталу, товарів і послуг. З 1999 р. (у готівкових розрахунках з 2002 р.) введена єдина валюта — євро (за винятком Великої Британії і Данії). Отже, це одночасно політичний, економічний і валютний союз.

1 березня 1998 р. набула чинності Угода про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною. ЗО грудня 2005 р. набуло чинності рішення ЄС надати Україні статус країни з ринковою економікою. На сьогодні розширений ЄС є найбільшим зовнішньоторговельним партнером України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

56. Фін менеджмент: сутність, суб’єкти та основні елементи.

Фін менеджмент — це процес управління формування і використання фондів фін ресурсів на рівні держави підприємницьких структур інших господ об’єднань і громадян якщо вони здійснюють фін операції.

Об’єкт фін менеджменту —  форми та види фін відносин .

Суб’єкт ФМ- держ. органи влади і управління і відповідні фін інститути та заклади.

Фін апарат включає 2групи:

 

1)органи що здійснюють заг. управління,фінансами: президент України, вру, кму, нбу,  і рахункова палата

 

 

 

 

 

2)Органи що здійснюють оперативне фінансами :мін фін укр, казначейство, державна фіскальна служба, фін інспекція, аудиторська палата.

ФМ включає:  менеджмент держ. фінансів, бюджетних фінансів, податковий менеджмент, фін менеджмент підприємницьких структур.

 

Елементи ФМ:фін планування і прогнозування, фін регулювання, стимулювання, фін контроль.

Розрізняють оперативне і стратегічне управління.

Оперативне — комплекс заходів який розробляється на основі оперативного аналізу і має на меті одержання макс. ефекту при мін витратах за доп. перерозподілу фін ресурсів.

Стратегічне — пов’язане з прогноз фін ресурсів на перспективу та визначення обсягу фін ресурсів для виконання цілювих програм.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

57. Функції вищих законодавчих та виконавчих органів державної влади і управління по загальному управлянню фінансами.

У сфері управління фінансами до повноважень Верховної Ради України належать: розгляд проекту та затвердження закону про Державний бюджет України, контроль за виконанням Державного бюджету, ухвалення рішення щодо звіту про його виконання, розгляд і затвердження усіх законодавчих актів, котрі стосуються фінансової системи та фінансової політики в країні, контроль за їх виконанням, використанням позик, одержаних Україною, утвердження усіх рішень, пов’язаних із фінансовою політикою держави.

У сфері управління фінансами головними повноваженнями Кабінету Міністрів України є: розробка та реалізація стратегічних напрямів єдиної державної фінансової політики, проекту закону про Державний бюджет України, забезпечення виконання затвердженого Верховного Радою Державного бюджету України та подання звіту про його виконання, забезпечення виконання усіх законів, що стосуються фінансової політики держави.

Функції НБУ:

1)  визначає та проводить грошово-кредитну політику, В основу грошово-кредитної політики покладено здійснення комплексу заходів, спрямованих на розширення або звуження ліквідних коштів і обсягів кредитування банків та інших кредитних установ.

2)    монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує готівковий грошовий обіг;

5)    організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6)    регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7)    визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює та забезпечує безперервне, надійне та ефективне функціонування, розвиток створених ним платіжних та облікових систем, контролює створення платіжних інструментів, систем автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

9)    веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

14) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

 

Основні завдання Державна Фіскальна Служба:

1) реалізація державної податкової політики та політики у сфері державної митної справи, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів;

ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖФІНІНСПЕКЦІЇ УКРАЇНИ:

Основними завданнями Держфінінспекції України є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю, а також внесення пропозицій щодо її формування.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань:

1) здійснює державний фінансовий контроль за:

використанням і збереженням державних фінансових ресурсів,

дотриманням законодавства про державні закупівлі;

2) здійснює контроль за:

• виконанням функцій з управління об’єктами державної власності;
• цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів;
• цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії;
• складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету;
• станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів;
• усуненням виявлених недоліків і порушень;

Основні функції Міністерства фінансів полягають у таких діях:

— розробленні та реалізації основних напрямів фінансової політики держави, забезпеченні її втілення в життя;

— забезпеченні стабільності державних фінансів, їх активного впливу на соціально-економічний розвиток країни;

— організації бюджетного процесу, складанні проекту та забезпеченні виконання Державного бюджету України;

— концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України та її регіонів;

— аналізі підсумків виконання бюджетів усіх рівнів;

— удосконаленні методів фінансово-бюджетного планування;

— проведення роботи з розвитку фінансового ринку (ринку цінних паперів, кредитного ринку, ринку фінансових послуг);

— здійсненні фінансового контролю за раціональним та цільовим використанням бюджетних коштів, коштів державних цільових фондів;

— регулювання фінансової діяльності суб’єктів господарювання шляхом установлення правил виконання фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

58.Фін планування у системі фін менеджменту .

Фін планування — це науково обґрунтований процес визн. джерел створення і напрямків використання фін ресурсів в економіці держави, для забезпечення соц. і економ розвитку.

 

Принципи:

• Комплексного підходу
• Наукового обґрунтування
• Єдності
• Раціонального визначення і розподілу фін ресурсів
• Безперервності

 

 

Методи фін планування:

• Балансовий
• Нормативний(за нормами)
• Розрахунково аналітичний метод
• Економіко матем моделювання

 

 

2 основні планові документи:

Фін план-це документ в якому вказують планові показники в грошовій формі який обґрунтовує рух фін ресурсів на визначений період

Фін прогноз — науково обґрунтоване передбачення фін операцій чи процесів в якому визначається фін стратегія держави або суб’єкта господарювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

59. Необхідність та зміст фінансового контролю як елемент ФМ.

ФК – цілеспрямована дія-сть уповноважених органів і спеціально створених фін. закладів та суб’єктів незалежного контролю щодо забезпечення виконання суб’єктами господарювання встановлених форм і методів реалізації фінансових відносин, аналізу їхньої ефективності і розробки пропозицій стосовно їх удосконалення.

Предмет ФК: операції повязан. З операціями і використання ФР.

Види ФК:

• Державний — це контроль з боку держави як за фінансовою діяльністю юридичних і фізичних осіб, так і за власними фінансами. Він покладається на спеціальні органи фінансового контролю (в Україні це Рахункова палата) та на органи управління фінансами і фінансовою системою (Міністерство фінансі, Державне казначейство, органи управління державними цільовими фондами). Це найбільш організований та дійовий вид контролю, який охоплює мікро- та макрорівень розподілу і перерозподілу створеного ВВП, а відповідно і реалізацію загальнодержавної фінансової політики. У разі виявлення порушень застосовуються фінансові санкції, а винні особи можуть притягуватися до адміністративної, а в окремих випадках і кримінальної відповідальності.
• Незалежний фінансовий контроль здійснюється незалежними контролюючими органами — аудиторськими фірмами. Цей контроль теж спрямований на перевірку законності фінансової діяльності і доцільності здійснення окремих фінансових операцій. Однак висновки за результатами контролю мають рекомендаційний характер. Вони визначають відповідність чи невідповідність фінансової діяльності чинному законодавству, реальність та повноту її відображення у фінансовому обліку та звітності.

Форми ФК:

• Попередній фінансовий контроль здійснюється на етапі розгляду і прийняття рішень з фінансових і інших питань.
• Поточний – це контроль за безпосередньою оперативною фінансовою діяльністю.
• Наступний фінансовий контроль – це контроль за фінансовими результатами.

Методи ФК:

 

— ревізії;

— аудит;

— тематичні перевірки;

— камеральні перевірки;

— фінансові експертизи;

— службове розслідування;

— слідство

 

 

60. Фінансовий менеджмент підприємницької діяльності

Фінансовий менеджмент підприємницької структур – комплексна система принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень спрямив. на формування, розподілу і використання ФР та організацію грошових потоків підпр. з метою досягнення операт.,тактичних і стратегічних цілей

Суб’єкт – спец.група людей.,яка за допомогою різних форм і методів управл.забезп.цілеспрям.формув.об*єкта.

Обєкт – фінанси підприємств

Фу-ї ФМ як керуючої підсистеми :

-розробка фін.стратегій

-формув.ефективних інформаційних систе

-формув.орг.забезп ФМ

-оцінка фін.стану п-ва

-поточне планування фін.діяльності

-розробл.діючої сист.стимулювання реаліз.прийнятих рішень

Фу-ї ФМ як керованої підсистеми :

-управл.активами

-управл. обсяг структ.,варт.кап.

-управ.приб.

-управл. реальними і фін.інв.

— управ.грошовими потоками

— управл.фін ризиками

— антикризове фін.управл в разі загрози банкрутства