Зародження українського національного руху в Північній Буковині і на Закарпатті.

На землях Галичини, Закарпаття, Буковини процес культурного відродження був започаткований австрійським урядом, який запровадив низку реформ, спрямованих на розвиток місцевої культури, освіти, піднесення матеріального і соціального статусу греко-католицького духовенства. Процес національного відродження в західноукраїнських землях мав маятникоподібний характер: культурне відродження було розпочате «зверху» реформами віденського уряду, потім у зв’язку із занедбанням цих реформ настав період занепаду і врешті знову відродження, але вже ініційоване «знизу» носієм української свідомості – священницькою інтелігенцією.

Відродження на Закарпатті, так зване "будительство", виникає внаслідок імпульсів «зверху», тобто, активної реформаторської політики віденського уряду в соціально-політичному та культурному житті віддалених українських провінцій другої половини XVIII ст. Рушійною силою цього процесу на Закарпатті виступала освічена частина духовенства – церковна інтелігенція. Діячі відродження тут називалися "будителями" (від слова "пробудження"). Будителі Закарпаття, як і діячі культурно-національного відродження Галичини, відчували певний вплив ідеології просвітництва та романтизму. Окрім того, на теренах Закарпаття в свідомості його громадських і освітніх діячів перетиналися культурні й політичні впливи Росії та Угорщини, що зумовило специфічні риси процесу відродження в цьому регіоні України.

Процес відродження – "будительства" – в Закарпатській Україні пройшов певні етапи: 70-ті рр. XVIII – поч. XIX ст.; 1815 – поч. 1830-х рр.; 30-40 рр. XIX ст.

Перший період руху будительства на Закарпатті починається, як і на Галичині, заходами австрійського уряду, а точніше, співпрацею вищого духовенства з урядом. Ще 1771 р. Закарпатська церква була виокремлена з мадярської ієрархії, у Мукачівську єпархію, її першим самостійним єпископом став І.Брадич. Найвідомішим і найвпливовішим ієрархом Закарпаття став мукачівський єпископ А.Бачинський. Саме він був призначений радником австрійської імператриці Марії-Терези у справах Закарпаття. А.Бачинський, як послідовний прибічник «руського руху», виступав на захист рідної, «материнської мови». За його наказом церковну літературу привозили з Росії та України.

Другий період процесу національно-культурного відродження на Закарпатті починається від Віденського конгресу (1815) і характеризується наступом реакції. Віденський уряд, наляканий пробудженням під час наполеонівських війн слов’янських народів, почав згортати політику українізації в Закарпатті і взяв курс на мадяризацію краю. Мадярська мова набула статусу державної в адміністративних, військових установах та школах. Представники українського відродження цього періоду: І.Фігараші (автор «Русько-угорської чи мадярської граматики»), М.Лучкай (уклав «Граматику слов’яноруську» – першу в західноукраїнських землях граматику літературної руської (української народної) мови), І.Земанчик, відомий фізик, математик, декан і ректор Львівського університету; П.Лодій, який був професором Львівського, Краківського та Петербурзького університетів; М.Балудянський, економіст і правник за фахом, перший ректор Петербурзького університету.

Третій етап національного відродження на Закарпатті характеризується кризою будительства внаслідок виникнення двох течій в їхньому середовищі: проросійської (москвофільської) та проавстрійської (австрофільської).

20.Революційні події на Північній Буковині і на Закарпатті 1848 — 1849 рр.

Лук'ян Кобилиця (*1812 — †24 жовтня 1851) — ватажок народних повстань 1843—1844 і 1848—1849 років на Путильщині (Буковина), депутат австрійського парламенту (1848). Керовані ним жителі 22 буковинських сіл захопили ліси й пасовиська, відмовилися від повинностей, вигнали чиновників і встановили самоуправління.

Народився у в сім'ї селянина-кріпака. В 1839 був обраний селянами уповноваженим, якому доручалося відстоювати громадські інтереси. Проте звернення його та інших уповноважених у державні установи залишалися без наслідків. У 1843-44 очолив виступи селян 22 громад, які рішуче відмовлялися відробляти панщину, самочинно переобрали сільську старшину, висунули вимоги відкриття українських шкіл, вільного користування лісами і пасовиськами, зажадали переведення їх на становище державних селян. У березні 1844 повстання було придушено за допомогою урядових військ, а Кобилицю заарештовано і ув'язнено. Під час Революції 1848-49 в Австрійській імперії селяни Буковини обрали його депутатом парламенту. В австрійському парламенті виступив за надання політичної автономії Буковині і приєднання її до Галичини, вимагав скасування кріпацтва і передачу селянам землі без викупу. В листопаді 1848 на багатолюдних зборах у Вижниці закликав селян до повстання. Селянські виступи під його керівництвом тривали до літа 1849. У квітні 1850 був заарештований у Жаб'єму. Після катувань в ув'язненні він тяжко захворів. Його вислали до м. Гура-Гумора (тепер Гура-Гуморулуй, Румунія), де він і помер. Високу оцінку його діяльності дав І. Франко.Перша половина XIX ст. позначилася рядом селянських заворушень на Буковині у яких вперед вела Гуцульщина. Гуцули, головним зайняттям яких було скотарство, жили завжди відмінним від іншої людности життям. Напровесні вони виганяли свою худобу на полонини, на гірські пасовища, і вимоги землевласників, щоб гуцули відбували панщину, викликали обурення. Спочатку вони зверталися до судів, але здебільшого програвали справи. Тоді почалися повстання, які в 1840-их роках очолив заможний селянин Лук'ян Кобилиця.

Року 1848 повстання в країнах, підкорених Австрією – Італії. Чехії, Угорщині, Галичині – відбилися й на Буковині. Буковинські посли були у Львові, в Головній Руській Раді. Року 1848, на підставі конституції, обрано послів від Буковини до парламенту у Відні; серед них бур і Лук’ян Кобилиця, який виступав за політичну автономію Буковини та передачу землі селянам. У парламенті всі ці посли стали в гостру опозицію до румунів. 1848року, після розв'язання парламенту, Кобилиця знову підняв повстання, яке охопило всю Буковину. Буковинські повстанці мали зв'язки з повстанцями під проводом Кошута на Угорщині. Повстання мало соціяльний характер – селян проти поміщиків, і національний – українців проти австрійців та румунів. Кобилиця поставив своєю ціллю створити автономну Гуцульщину, яка підлягала б тільки цісареві. 1849 року повстання було придушене урядовими військами. Лук"ян Кобилиця став героєм свого народу, а після смерти на його честь складали легенди та пісні.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *