Володимир Святославич (Великий)

  — позашлюбний син князя Святослава Ігоровича та Малуші (здогадно, дочки древлянського князя Мала) — ключниці матері Святослава Ольги, великої княгині київської. З 969 р. князював у Новгороді Великому. Після загибелі в міжусобних зіткненнях братів Ярополка і Олега посів у 980 р. київський княжий стіл за підтримки свого дядька (брата Малуші) Добрині. Політика Володимира — вже як великого князя київського — була спрямована на централізацію держави, об’єднання розрізнених східнослов’янських племен. Князь започаткував адміністративну реформу, за якою обмежив владу удільних князів і запровадив династичне управління. У 981 р. Володимир звільнив Червенські (галицько-волинські) землі від тимчасової польської окупації; у 993 р. приєднав до київських володінь землі білих хорватів (Закарпатську Україну). У роки його правління в цілому завершилося формування Давньоруської держави — Київської Русі. Створював та удосконалював законодавство, зокрема запровадив «Закон земляний».

 Водночас Володимир з усією гостротою усвідомлював роз’єднаність усередині держави, етнографічне і культурне тло якої складали десятки чи навіть сотні племен і релігій. Він вишукував засади для їхнього політичного й ідеологічного єднання. Не без впливу християнської громади, що виникла у Києві ще за часів Аскольда і Діра, та бабусі-християнки — княгині Ольги — Володимир прийняв хрещення й одружився з грецькою принцесою Анною, дочкою візантійського  імператора Романа ІІ, сестрою візантійських братів-імператорів Василя II Болгаробойця та Константина (скориставшися для цього політичною нагодою: у 987 р. війська Володимира допомогли братам-імператорам придушити заколот на чолі з воєначальником Вардою Фокою). У 988—990 рр. князь запровадив християнство як державну релігію, що відкрило перед Київською Руссю широкі перспективи економічних і культурних зв’язків як з Візантією, так і з країнами Західної Європи. Жваві дипломатичні відносини на рівні обміну посольствами Володимир мав з Німеччиною, Римом, Вірменією, дружні стосунки — з мадярами, поляками, чехами.

 Володимир розгорнув багатогранну культурну діяльність. За його правління збудовано головний храм Русі — Десятинну церкву Богородиці та місто Володимира; споруджувалися кам’яні церкви в Чернігові, Тмуторокані, засновувалися школи для підготовки духовенства, виникали численні монастирі, в яких зосереджувалися перекладачі грецьких книг, літописці, лікарі, іконописці. За Володимира істотно розширилися межі самого Києва, а на порубіжжі держави будувалися фортеці. Відбувалася реформа фінансової системи — з’явилися карбовані золота і срібна монети, виготовлені на кшталт візантійських. Пом’якшились суспільні відносини, викорінювалося багатожонство, змінювалися ставлення до жінки, погляди на рабство.

 

0

Оставьте ответ

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *