Визвольний Рух в Україні кінця 16 першої половини 17 ст

Культура України в ці роки розвивалася в несприятливих умовах національного та релігійного гніту. Проте потреби соціально-економічного розвитку, вплив національно-визвольного руху і досягнень Відродження в Європі стимулювали культурне піднесення.Видатну роль у розвитку культури на Україні в цей час відігравали братства — національно-релігійні громадські організації православного міщанства, які з'явилися у 80-х роках XVI ст. у Львові, Києві, Луцьку, Острозі. Вони виникли як осередки оборони православної віри, але відігравали значну роль у суспільно-політичному житті. Братства на свої гроші утримували школи і лікарні, підтримували матеріально свої церкви, організовували друкування полемічних творів проти католицизму та унії, на захист православ'я і прав українського народу. Братства не лише утримували школи, а й організовували навчання в них на патріотичних принципах.Братські школи мали в цілому демократичний характер, тут училися фактично представники всіх станів: міщан, козаків, дрібної шляхти, нижчого духівництва. Запозичуючи деякі елементи західноєвропейської системи освіти, такі як диспути, декламації, драматичні сцени на біблійні сюжети до церковних свят, члени братств прагнули надавати цим елементам українського культурного забарвлення.Особливе місце посідала Острозька школа, створена на кошти князя К. Острозького близько 1580 р. Першим ректором її був письменник Герасим Смотрицький.У XVII ст. першою вищою школою стала Києво-Могилянська колегія (1632 p.), яку опікував митрополит Петро Могила (звідси назва). Викладання в цьому закладі було на європейському рівні. Крім братських шкіл, в Україні існували при церквах, у селах і слободах численні початкові парафіяльні школи, де вчились грамоті діти селян і козаків.Розвиток освіти стимулював появу перших підручників, що свідчило про достатньо високий рівень навчально-методичної роботи в українських закладах освіти. У 1619 р. вийшла «Грамматикаславянская» Мелетія Смотрицького. За цим підручником, який М. В. Ломоносов назвав «вратамиучености», близько 150 років (до кінця XVIII ст.) вчилися мові учні українських, російських, білоруських, болгарських, сербських та інших православних шкіл.Істотний вплив на початок українського друкарства зробило виникнення наприкінці XV ст. східнослов'янського кириличного друкування в Кракові й Чорногорії. У 1483-1491 р. у друкарні Фіоля в Кракові кириличним шрифтом було надруковано кілька церковних книг.У 1483 р. у Римі вийшла перша друкована книга, автором якої був українець — Юрій Дрогобич-Котермак. У Болонському університеті він став першим українцем — доктором мистецтв і доктором медицини, потім був ректором цього університету.У 1573 р. І. Федоров засновує у Львові першу в Україні друкарню. Першими друкованими книгами в Україні були «Апостол» та «Азбука». Це мало величезне значення для поширення знань, культури та розвитку освіти, зміцнення мовної єдності народу.Розвивається народна творчість. З'являються нові жанри — думи та історичні пісні, які виконували під акомпанемент кобзи і бандури.Новим явищем у розвитку літературної мови були спроби наблизити церковнослов'янську мову до народної, розмовної української. Це було зроблено за допомогою перекладу Євангелія у м. Пересопниці на Волині близько 1560 р. («Пересопницьке Євангеліє»).У літературі з'являються нові жанри: присвяти, передмови, епіграми, панегірики. Але домінуюче становище займала полемічна література, спрямована проти наступу католицизму. У цей час вийшло близько 60 таких творів, написаних православними. Найвидатнішими полемістами того часу були Іван Вишенський та Христофор Філарет. Христофор Філалет виступав проти претензій папи Римського й католиків на українські землі.Філалет був ідеологом православної шляхти, відстоював її вільності, виступав проти теорії виняткової влади єпископів.Трохи інший напрямок у полемічній літературі представляв Іван Вишенський. він був представником демократичних кіл українського суспільства. Вишенський різко критикував представників вищої церковної ієрархії, які сприяли унії, а також виступав проти католицької й західної культур. він був прихильником старовини, не визнавав тодішньої науки.В архітектурі панував стиль пізнього Ренесансу. У цьому стилі у Львові побудовано «Високий замок». У XVII ст. бере свій початок вертеп — ляльковий театр.Починає розвиватися ліпна скульптура й ливарна скульптур на пластика з металу.У другій половині XVI ст. формується західноукраїнська портретна школа. Художники більше звертаються до реального життя, малюють природу, побутові сцени, але провідне місце посідають портрети.Зароджується театральне мистецтво. Воно виявляється в появі справжніх віршованих шкільних драм з режисурою, декораціями й костюмами, де переважали релігійні й міфологічні сюжети, а акторами були учні братських шкіл і студенти колегій.При церквах і монастирях, у маєтках магнатів існували хорові колегії. Продовжується літописання, яке наближається до мемуарного викладу подій.У сфері будівництва новим стала поява не тільки церковних, а й світських будов з каменю.У зв'язку з наявністю значного прошарку магнатів, шляхти, купців, багатих міщан продовжує розвиватися ювелірне мистецтвоТаким чином, у кінці XVI — першій половині XVII ст. спостерігається розквіт української національної культури. Її трьома основними осередками були Львів, Острог та Київ, які за короткий час дали так багато культурних цінностей, яких не дали попередні століття. Культурне піднесення було духовним підґрунтям Великої Визвольної війни.

.Козацько-селянські повстання першої половини XVII ст.На поч. 20-х років XVII ст. відносини українського козацтва з владою Речі Посполитої загострюються. Невдоволені наслідками Хотинського миру козаки, ігноруючи всілякі урядові заборони та демонструючи незалежність, активно спустошували володіння Криму та Туреччини, втручалися у внутрішні справи цих країн тощо.Для приборкання козацтва та повстанського руху, який розгортався у Середньому Подніпров'ї, влітку 1625 р. сюди було спрямовано 30-тисячне польське військо на чолі з С. Конєцпольським. Проти нього виступили бл. 20 тис. місцевих повстанців та запорожців, яких очолив гетьман Марко Жмайло. Запеклий бій між українцями та поляками, 25 жовтня 1625 р. під м. Криловим не дав переваги жодній зі сторін. Наступного дня М. Жмайло, намагаючись уникнути штурму, відвів своє військо до Курукового озера неподалік Кременчука, де заклав табір. Невдалі спроби польського війська здобути його та різке похолодання змусило С. Конєцпольського запропонувати повстанцям переговори. Поміркована частина козацької старшини погодилася на цю пропозицію, підписавши 5 листопада Курціківську угоду, яка передбачала: 1) амністію повстанцям; 2) збільшення козацького реєстру з 3 до 6 тис. осіб; 3) збереження за козаками права обирати старшого, якого мав потім затверджувати король; 4) заборону козацьких походів на Крим і Туреччину тощо.Підписана угода задовольнила інтереси лише тієї незначної частини козацтва, яка потрапила до реєстру, але зовсім не влаштовувала десятки тисяч нереєстрових козаків, які за її умовами мали повернутися в підданство до панів. Тому більшість із них І відійшла на Запоріжжя.У березні 1630 р. 10-тисячне козацьке військо вирушило з Січі на "волость". Його очолив гетьман Тарас Федорович (Трясило), який звернувся до українського народу із закликом до повстання. Незабаром усе Середнє Подніпров'я піднялося проти поляків.У травні почалися тритижневі бої між 20-тисяч-ним польським військом та приблизно 30-тисячним повстанським табором під Переяславом. їх апогеєм стала знаменита "Тарасова ніч", коли невеликий козацький загін знищив усю Золоту роту, що складалася зі 150 представників найзначніших польських родів. Загалом поляки втратили бл. 10 тис. осіб та майже всю артилерію. Перемога була близькою. Але на заваді їй знову стали чвари між повстанцями. Частина старшини й реєстровців погодилася [ на переговори, уклавши 8 червня 1630 р. Переяславську угоду. Вона зберігала умови Куруківської, але реєстр збільшувався до 8 тис. осіб.Величезне народне невдоволення Переяславською угодою привело до того, що тисячі повстанців відмовлялися повертатися в кріпацьке ярмо і створювали нові загони або втікали на Запоріжжя. Тому на поч. 1635 р. сейм Речі Посполитої затвердив постанову "Про припинення козацького свавілля". Було вирішено збільшити кількість коронних військ на Подніпров'ї, щоб зміцнити контроль за українським населенням, а для повної ізоляції Запорізької Січі від решти України протягом березня — липня 1635 р. над Дніпром збудували Козацьку фортецю. її гарнізон затримував усіх, хто добирався на Запоріжжя. Порушників карали.Розуміючи, що без припливу свіжих сил Січ приречена, запорожці вирішили ліквідувати небезпеку. Ввіч па 12 серпня 1635 р. З тис. січовиків на чолі з гетьманом Іваном Сулимою зруйнували фортецю й винищили її гарнізон. Ця подія могла стати сигналом для нового козацького повстання. Однак І. Судиму та найближчих соратників було схоплено і страчено.Страта І. Сул йми та скорочення реєстру до 7 тис. осіб спричинили масове обурення, ставши приводом до нового повстання 1637—1638 років. На першому його етапі керівником став полковник Павло Бут. Невдовзі повстанський рух охопив усе Подніпров'я.16 грудня 1637 р. під Кумейками, поблизу Черкас, зійшлися 15-тисячне польське військо і бл. 10 тис. повстанців. Бій був запеклим і на світанку повстанці, зазнавши великих втрат, відступили до м. Боровиці, де й закріпилися. Почалася облога, безперервні обстріли й штурми містечка. Старшина умовила П. Бута погодитися на переговори з поляками, під час яких його та ще кількох старшин було підступно схоплено, а згодом страчено. Повстанці, залишившись без керівництва, 24 грудня капітулювали.Однак Запоріжжя лишалося нескореним. Сюди, як І раніше, сходилися великі маси народу. Навесні 1638 р. знову розпочалися бойові дії. Повсталі піл проводом гетьмана Яцька (Якова) Острянина, захопивши Чигирин, Кременчук, змусили неприятеля відступати. Ллє на підмогу полякам прийшов зі свіжими силами Я. Вишневенький. У запеклому бою під Жовнином коронному війську пощастило в кількох місцях прорвати козацький табір, захопити В гармат і багато пороху. Вважаючи подальший опір марним, Я. Острянин з частиною війська прорвався на Слобожанщину.Ті повстанці, що залишилися, обрали гетьманом Дмитра Гуню і під його керівництвом зуміли дати відсіч полякам, а потім відійшли до Дніпра, де заклали новий табір. Його облога тривала протягом другої полонини червня — поч. серпня. Потерпаючи від браку харчів і боєприпасів, частина повстанців 7 серпня погодилася розпочати переговори. Ті, хто не бажав компромісу з ворогом, на чолі з Гунею подалися на Запоріжжя.Проте поляки й на цей раз не дотримали слова, винищивши більшу частину повстанців. Уцілілі змушені були визнати ухвалу польського сейму — т.зв. Ординацію Війська Запорізького реєстрового, за якою: 1) скасовувалася виборність старшини, козацький суд і посада гетьмана, замість якого призначався обраний Сеймом з числа шляхти комісар; 2) козацький реєстр зменшувався до 6 тис. осіб, а всі "виписники" мали повернутися у підданство до своїх панів; 3) реєстрові козаки могли проживати лише в Черкаському, Канівському та Корсунському староствах; 4) міщанам і селянам під страхом смертної кари заборонялося вступати у козаки і навіть віддавати своїх доньок заміж за козаків; 5) для контролю Запорізької Січі там постійно мали перебувати два полки реєстровців. На Запоріжжя можна було переходити тільки за окремим дозволом, порушники каралися смертю.Здавалося, що цього разу козацтво було зламане остаточно. Поляки відбудували Кодак, щоб тримати в шорах січовиків. Запанувала глуха реакція. Період козацької активності змінився десятиліттям т.зв. золотого спокою. Проте це був спокій перед бурею. Україна нагромаджувала сили для рішучої боротьби за волю і чекала для цього слушної нагоди.

0

Оставьте ответ

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *