Вища школа 60-90-х років XIX ст.

Важливою складовою політики "Великих реформ", спрямованих на модернізацію суспільства, була університетська реформа. Відповідно до нового університетського статуту 1863 р. розширювалася внутрішня автономія університетів, права та функції професорської корпорації (університетські ради, професорські колегії). Провідні університетські посади – ректора, деканів, професорів, згідно з новим статутом були виборні. Щоправда, обрані затверджувалися Міністерством народної освіти. З іншого боку, заборонялися студентські організації та збори, проректор та інспектор здійснювали нагляд за студентами.

Внаслідок революційного терору народовольців, активну участь в якому брали студенти, а студентство вважалось соціа-льно-психологічним джерелом активних революціонерів-народників, уряд пішов у наступ на університетську автономію і "демократію" в контексті загальної стратегії контрреформ Олександра ІІІ.

Новий університетський статут 1884 р. мав реакційний характер: університетська автономія скасовувалась, університети підпадали під контроль Міністерства освіти та попечителів навчальних округів. Виборні посади (ректорів, деканів, професорів) ліквідовувалися, їх призначення знаходилось винятково у компетенції міністерства.

Університети, що готували спеціалістів в Україні – Харківський (1804), Київський (1834), Новоросійський (1865), за типом були класичними університетами. Класичний університет мав історико-філологічний, фізико-математичний, юридичний та медичний факультети. Факультети, як правило, поділялися на окремі відділи, наприклад, історико-філологічний факультет мав відділи російської словесності, класичної філології, історичний; фізико-математичний –відділи математичних і природничих наук. У другій половині ХІХ ст. у системі університетської освіти поряд з лекціями поширюються такі форми навчання як семінарські, лабораторні заняття.

Про затребуваність вищої освіти в суспільстві, яке індустріалізовувалось, свідчить зростання кількості студентів. Якщо в 1865 р. у трьох університетах Наддніпрянської України навчалось 1200 студентів, то в середині 1890-х рр. їх кількість зросла до 4 тис.

Новацією в системі вищої освіти доби модернізації стало виникнення вищої жіночої освіти у вигляді вищих жіночих курсів, що почали виникати в 1870-ті рр. У Києві вищі жіночі курси відкрилися в 1878 р.

Викликом епохи індустріалізму в Україні був динамічний розвиток системи професійної освіти. Система промислово-технічної освіти стала формуватися на підставі затверджених у 1888 р. "Основних положень про промислові училища". Всі промислові училища поділялися на: 1) ремісничі – для підготовки кваліфікованих робітників; 2) нижчі – для підготовки майстрів; 3) середні – техніків.

В Україні нижчі училища готували майстрів здебільшого для залізниць, залізничних майстерень. Найбільш відомі серед нижчих промислових училищ – Гнідинське технічне училище та Миргородська художньо-промислова школа.

Середні спеціальні навчальні заклади мали галузевий характер: комерційні училища, учительські семінарії, ветеринарні училища, кадетські корпуси, військові училища. Серед середніх технічних закладів можна згадати політехнічне і електромеханічне в Одесі, технічне – в Миколаєві, гірниче – в Горлівці тощо. Сільськогосподарські училища були в Катеринославі, Харкові, Полтаві, Херсоні, Умані, їх випускники працювали агрономами, землемірами, управителями маєтків.

Середні комерційні училища готували кадри для кредитних установ.

Для підготовки кадрів учителів з 1871 р. запроваджувалися державні педагогічні курси; в 1874 р. – відкрито Глухівський учительський інститут.

На етапі переходу до індустріального суспільства починає формуватися система вищої спеціальної освіти. Ніжинський історико-філологічний інститут готував кадри гуманітарного профілю. Заснований в 1885 р. у Харкові Південноросійський технологічний інститут став першим технічним закладом у Наддніпрянській Україні. У 1898 р. був заснований Київський політехнічний інститут. В 1873 р. організовано Харківський ветеринарний інститут.

Певна річ, у добу індустріалізму в Україні були закладені підвалини модерної системи загальної і спеціальної освіти трьох рівнів: нижчого, середнього, вищого. Саме в індустріальному суспільстві, на думку Е.Тоффлера, освіта являє собою "соціальний ліфт", що дозволяло вихідцям з нижчих соціальних верств мігрувати у вищі, завдяки здібностям, праці та професійній підготовці.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *