Входження Західної України і Північної Буковини до складу Української РСР. Радянізація західноукраїнських земель у 1939-1941pp.

28 листопада 1918р. прорумунські сили зібрали у Чернівцях Генеральний конгрес, який прийняв “від імені народу” рішення про приєднання Буковини до Румунії, а 18 грудня 1918 р. румунський король підписав декрет про приєднання Буковини до Румунії. Румунію підтримала Антанта – за Сен-Жерменським(вересень 1919 р.) і Севрським (серпень 1920 р.) мирними договорами уся Буковина і Бессарабія були остаточно передані Румунії. Влада у Буковині була надана військовим комендантам, а на території Північної Буковини за наказом командувача окупаційними військами генерала Я.Задіка 26 січня 1919 р. був запроваджений стан облоги, який офіційно існував до 1928 р., а фактично був ліквідований лише у 1940 р. – після звільнення краю з-під влади Румунії. Румунським колонізаторам-осадникам у Північній Буковині надавались земельні наділи у розмірі не менше 5 га.

За Конституцією Румунії 1923 р. для Північної Буковини створювалась видимість автономії, для чого уводились 2 міністри у складі уряду Румунської монархії, делеговані у Чернівці і Бухарест. При крайовому правлінні у Чернівцях на чолі з делегованим міністром створювалась служба управління у складі 9 секторів, зокрема внутрішнього, судового, фінансового та ін. А іноземними справами, безпекою, армією, залізницями, поштою, телеграфом, фінансами, митом і позикою відала центральна влада у Бухаресті.

За спеціальним декретом румунського короля від 21 липня 1919 р. у Буковині майже усі назви населених пунктів були замінені на румунські. Здійснювалась насильницька румунізація українського населення, до 1927 р. були закриті усі українські школи;у 1926 р. було заборонено виписувати з-за кордону українські книги, пресу і навіть ноти;українська мова була заборонена у судах, адміністрації, церквах;на початку 30рр. була ліквідована навіть назва “українці”, яких стали називати “рутами”, тобто румунами. У лютому 1938 р. король скасував Конституцію 1923 р. і встановив відкритий реакційний, профашистський режим королівської диктатури – проголошувався стан облоги, розпускались усі політичні партії

профспілки. Під тиском німецького уряду у вересні 1940 р. король призначив “правителя” держави – вождя фашистської організації “Залізна гвардія” генерала Йона Антонеску – відтоді у державі встановився фашистський режим.

Радянізація – процес встановлення радянської влади, насадження в усіх сферах життя зразків, вироблених за роки радянської влади.

Складові радянізації: юридичне оформлення входження до складу УРСР,зміна держапарату, формування радянських органів влади, націоналізація,аграрні перетворення, початок колективізації, „культурна революція”,обмеження впливу церкви, репресії проти незгодних з радянською владою іпотенційних противників, індустріалізація. Рішення про радянізаціюзахідноукраїнських земель було прийняте на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б)1 жовтня 1939 р.

До здійснення радянізації Західної України активно залучалися працівники партійно-комсомольського, державного апарату, службовці правоохоронних органів, , їх направляли на заводи, фабрики, у радянські установи, партійні, комсомольські органи, МТС, школи, вузи, технікуми тощо. За короткий час було створено радянський, партійний, господарський і карально-репресивний апарат, який контролював усі сфери життя західних українців. Представників місцевого населення в цьому апараті було мало.

На перших порах вона відбувалася за співчуття і навіть за підтримки місцевого українського населення, яке зазнало чимало лиха від польської та румунської окупації. Заходи радянізації включали в себе конфіскацію поміщицьких земель та частковий розподіл їх між безземельними та малоземельними селянами, націоналізацію промисловості, торгівлі і банків, введення 8-годинного робочого дня, розвиток медичного обслуговування, обмеження безробіття, розподіл серед міської бідноти житла, націоналізованого після втечі польських чиновників та підприємців тощо. До соціально-економічних змін додалися культурно-освітні: повсюдне запровадження української мови, збільшення кількості українських шкіл та вузів, преси, завезення зі східних областей великої кількості книг українською мовою тощо.

Проте, підпорядкувавши своєму безпосередньому контролю місцеве життя, радянська адміністрація, основу якої складали "перевірені кадри " зі Східної України або Росії (здебільшого росіяни за походженням), почала виявляти свою істинну сутність. Вона побоювалася поширення національно-визвольних ідей із Західної України на УРСР, а тому взялася за нещадну руйнацію культурно-освітніх, громадсько-політичних, економічних осередків та місцевих традицій.

В результаті, припинили своє існування не лише політичні партії (звичайно, за винятком більшовицької), а й усі інші інституції неполітичного характеру, що раніше діяли в Західній Україні. Така доля спіткала навіть товариство " Просвіта ", яке за свою понад 70-річну історію чимало зробило для українського національного відродження. Була ліквідована вільна українська преса, зокрема, замість 83 українських газет часів польської окупації почали виходити 6 нових, цілком підпорядкованих радянській адміністрації. Аналогічним було становище на Буковині та в Бессарабії, де виходили лише 2 газети. Всеохопною стала політична цензура, без дозволу якої неможливим був вихід газет, журналів, книжок. У всіх школах запроваджувалося обов'язкове вивчення російської мови. Почалися гоніння на Українську греко-католицьку церкву, яка користувалася в народі особливим довір'ям та авторитетом. Запанувала сувора уніфікація думки. Підривалися моральні засади молодого покоління.

0

Оставьте ответ

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *