Українські землі у складі Російської імперії наприкінці ХVIII – у першій половині ХІХ ст.

Унаслідок другого (1793 р.) та третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої до складу Російської імперії ввійшли землі Правобережної України та Західної Волині. А внаслідок двох успішних війн з Туреччиною другої половини ХVIII ст. до Росії було приєднано Південь України і Крим (1783 р.).

Українські землі, що перебували під владою Російської імперії умовно називають Наддніпрянська Україна (Наддніпрянщина).

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПОДІЛНАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ 

Після ліквідації Гетьманщини українські землі були перетворені на російську провінції, на яку поширювався загальноросійський адміністративно-територіальний устрій. У 1796 р. згідно з указом імператора Павла І на російських землях замість намісництв запроваджувалися губернії. Остаточно поділ України на 9 губерній закріпився у 1802 р. У 20-30-ті рр. ХІХ ст. губернії були об’єднані в генерал-губернаторства.

Таким чином, українські землі ділилися на генерал-губернаторства (очолювали генерал-губернатори), генерал-губернаторства ділилися на губернії (очолювали губернатори), губернії ділилися на повіти (очолювали капітани-ісправники), а повіти ділилися на стани. Генерал-губернатори та губернатори особисто призначалися російським імператором.

Регіони

Генерал-губернаторства(очолювали генерал-губернатори) Губернії (очолювали губернатори, призначалися царем)
Південно-Західний край (Правобережжя) Київське Київська, Волинська, Подільська
Малоросія (Лівобережжя), Слобожанщина Малоросійське Чернігівська, Полтавська, Слобідсько-Українська (з 1835р. – Харківська)
Новоросія(Південь) Новоросійсько-Бессарабське Катеринославська, Таврійська, Миколаївська (з 1805р. – Херсонська)

Термін Україна практично припиняють вживати. Лівобережну Україну називають Малоросією, Правобережну Україну – Південно-Західним краєм, а південну Україну – Новоросією.

У 1831 р. було скасоване магдебурзьке право (право міст на самоврядування) на Лівобережжі.

У 1841 р. ліквідовано судочинство за Литовськими статутами на Правобережжі.

У 1847-1848 рр. на Правобережжі була проведена інвентарна реформа.

Інвентарна реформа – система заходів, проведених урядом Росії з метою впорядкування кріпосницьких відносин, тобто визначення повинностей та розмірів земельних наділів залежних селян.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ

Наддніпрянська Україна – аграрний (сільськогосподарський) край з феодальними (кріпосницькими) відносинами. 75% землі належало поміщикам, 60% населення – кріпаки. Основу економіки становило сільське господарство.

Сільське господарство (с/г):

1. У с/г Наддніпрянської України першої половини ХІХ ст. загострювалася криза феодально-кріпосницьких відносин. Прояв кризи феодально-кріпосницьких відносин:

— панування кріпацтва – поміщик мав право на майно і працю селянина, міг продати його з землею чи без землі;– посилення феодальної експлуатації. Були поширені натуральна, грошова та відробіткова ренти;– запровадження урочної системи – поміщик давав селянам завдання (урок), яке, як правило, неможливо було виконати за 1 день;– панщина становила 4-6 днів на тиждень;– витіснення селян на неродючі землі;– державні селяни платили грошову ренту (податок) і виконували повинності на користь держави;– примітивні, застарілі знаряддя праці, неефективне екстенсивне господарство і кріпацтво призводили до зниження прибутків поміщиків. У результаті велика частина феодальних маєтків перебувала під заставою;– запровадження військових поселень (1817 – 1857 рр.) – так зване «самоутримання» війська, коли частина військових-селян одночасно виконували сільськогосподарські роботи і несли військову службу. Хлопчиків із 7 років зараховували до таких новобранців (кантоністів).

2. У першій половині ХІХ ст. у с/г Наддніпрянської України проникають капіталістичні відносини:

Капіталістичні відносини (капіталізм) – соціально-економічні відносини, засновані на вільнонайманій праці, товарно-грошовому обігу та приватній підприємницькій діяльності, спрямованій на прибуток.

— у с/г України починають використовувати найману працю;– інколи земля передається в оренду заможнім селянам, купцям тощо;– подекуди використовується с/г техніка;– зростає роль товарного виробництва с/г.

Промисловість:

— 30-40-ві рр. ХІХ ст. у Наддніпрянській Україні починається промисловий переворот. 

Промисловий переворот  перехід від ручної праці до машинної, від мануфактур до фабрик і заводів.

Мануфактури – підприємства, засновані на ручній праці.

Заводи та фабрики – підприємства, засновані на машинному виробництві.

— початок розвитку кам’яновугільної, металургійної галузей промисловості та машинобудування;– формування робітничого класу (пролетаріату) та промислової буржуазії (підприємців, власників засобів виробництва);– тісний зв’язок промисловості із с/г: млини, гуральні та інші обробні підприємства. Виникають цукрові заводи(перший цукровий завод був побудований у 1824 р. у с. Трощині на Чернігівщині);— використання в промисловості як вільнонайманої праці, так і праці кріпаків.

 Торгівля: 

1. Внутрішня торгівля:

— внутрішня торгівля була представлена ярмарками (діяло понад 2 тис. ярмарок в Україні: Харків, Суми, Полтава та ін.);– вивозилося з України в Росію збіжжя, зерно, м’ясо, вовну, сало, тютюн, олію, цукор;– завозилося з Росії тканини, вироби з металу, скло, посуд;– розвивався чумацький промисел.

2.Зовнішня торгівля:

— здійснювалася через порти Чорного та Азовського морів: Херсон, Миколаїв, Одеса, Севастополь;– Україна експортувала с/г продукцію (зерно, м’ясо, вовну, сало, тютюн, олію, цукор);– імпортувала товари розкоші, машини тощо.

АНТИФЕОДАЛЬНИЙ РУХ У НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ 

Антифеодальний рух  суспільний рух проти панування феодальних відносин – кріпацтва.

Причини антифеодального руху: 

— посилення кріпосного гніту;– безправне становище кріпаків;– зловживання чиновників.

Мета антифеодального руху: 

— скасування кріпацтва та отримання землі селянами.

Форми антифеодальної боротьби:

— скарги;– відмова виконувати повинності;– псування знарядь праці;– підпали маєтків та вбивство поміщиків;– утечі;– збройні повстання;– партизанська боротьба.

Масові антифеодальні повстання:

— Турбаївське повстання 1789 – 1793 рр. на Катеринославщині;

— у 1819 р. у Чугуєві (Харківщина) відбулося селянське повстання проти військових поселень;

— селянські рухи на Катеринославщині (1818-1820 рр.), Харківщині, Херсонщині, Чернігівщині (1832-1833 рр.);

— протягом 1813 – 1835 рр. тривала партизанська антифеодальна селянська боротьба на Поділлі на чолі з У.Кармелюком;

— «Київська козаччина» (1855 р.) – масовий рух селянства Київщини за повернення козацького стану.

Підсумки повстань: 

— повстання були стихійними й неорганізованими, успіху не мали;– повстання засвідчили, що більшість населення України виступає проти кріпацтва і готова до збройної боротьби;– повстання змусили частину поміщиків шукати шляхи покращення умов селянства.

Як правило, селян карали шпіцрутенами.

Шпіцрутен – довга тонка і гнучка палиця або прут, яким били засуджених у царській армії, проганяючи їх через шеренгу солдатів.

НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст. 

Російсько-турецька війна 1806-1812 рр. 

— війна закінчилася перемогою Росії та підписанням Бухарестського миру;– на долю українських земель випав тягар бути найближчим тилом бойових бій;– у результаті перемог російських військ були приєднані до Російської імперії такі українські землі як Бессарабія.

Російсько-турецька війна 1828-1829 рр. 

— війна закінчилася перемогою Росії та підписанням Адріанопольського миру;– у 1828 р. українські козаки Задунайської січі на чолі із І.Гладким перейшли на бік російської армії. У 1832 р. на базі цих козаків було сформовано Азовське козацьке військо, завданням якого було охорона узбережжя Азовського моря. У 1864 р. Азовське козацьке військо було ліквідоване.

Україна у французько-російській (вітчизняній) війні 1812 р. 

Під час походу 1812 р. на Росію армія французького імператора Наполеона з українських земель зайняла лише Західну Волинь.

Наполеон мав такі плани щодо України:

— Правобережжя повинно було відійти до створеного Наполеоном Великого герцогства Варшавського;– Галичина і Волинь мали відійти до Австрії за воєнну допомогу в боротьбі з Росією;– на території Лівобережжя та Південної України планувалося створити області на чолі з французькими маршалами та генералами (наполеоніди), які б підпорядковувалися Франції.– Переважна більшість українців підтримали в цій війні Росію. Були сформовані козацькі кавалерійські полки, які воювали на боці російської армії, до лав якої увійшло 75 тис. українських ополченців. Одним з організаторів Полтавського козацького полку був український письменник І.Котляревський.

У Лейпцизькій битві 1813 р., де антифранцузька коаліція розбила наполеонівську армію, брало участь 8 український козацьких полків.

0

Оставьте ответ

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *