Українська культура у XVIII ст.

У XVIII ст. культура в Україні розвивалась у складних і тяжких умовах. Передусім, українські землі не були об'єднані, перебували під владою різних держав. Лише наприкінці XVIII ст. Правобережжя було возз'єднане з Лівобережжям у складі Російської держави, південь України був відвойований, Крим приєднаний до Росії. Але Східна Галичина, Північна Буковина й Закарпаття залишалися під владою Австрійської монархії. У західноукраїнських землях велась політика денаціоналізації українського населення, його полонізація, онімечення, мадяризація.

На розвиток усієї культури значний вплив мала передова суспільно-політична думка. Розклад феодально-кріпосницької системи, формування нових, капіталістичних відносин, масові селянські повстання, поширення ідей французьких просвітителів і звісток про буржуазну революцію у Франції зумовлювали формування просвітительства, характерними рисами якого була антикріпосницька спрямованість, віра у всесилля людського розуму, освіти, намагання поліпшити добробут народу на основі природного права всіх людей на свободу й рівноправність. Початок російському просвітительству поклав М. Ломоносов. На грунті просвітительських ідей і під впливом антикріпосницьких виступів селян виросла революційна ідеологія О. Радищева (1749— 1802).

Важливе місце в духовному житті українського народу займала православна віра і православна церква. Саме одним із найбільш популярних гасел боротьби українського народу проти шляхетської Польщі, турків і татар було відстоювання православної віри.Після укладення Переяславського договору 1654 р. російський царський уряд, ведучи лінію на повне, підкорення України Москві, намагався підпорядкувати собі й українську церкву, щоб через неї й духовно закабаляти український народ.

Ліквідувавши виборність духовних осіб, царські власті і Святійший Синод самі призначали настоятелів у монастирі та на інші церковні посади, причому в Україну росіян або тих українців, які тривалий час жили в Росії і збайдужіли до української справи. Національно свідомих українців засилали в далекі російські єпархії. Духівництво України відривалося від свого народу.

Визначне місце у розвитку наукової, передусім філософської думки і літератури в Україні належить Г. Сковороді (1722—1794). Народився Сковорода 22 листопада 1722 р. в с. Чорнухах Лубенського полку на Полтавщині в сім'ї малоземельного козака. Освіту здобув у Київській академії

Найвидатнішими історичними працями XVIII ст. були літописи Григорія Грабянки й Самійла Величка, твори Г. Полетики, «Краткое описание о козацком малороссийском народе» П. I. Симоновського, «Краткая летопись Малые России» В. Рубана, «Летописное повествование о Малой России» О. Рігельмана та ін. У XVIII ст. в Україні, хоч і повільно, поширювалися математичні й фізичні знання. Математику викладали в Київській академії, Львівському університеті і в інших школах. Важливе значення мали підготовлений Ф. Прокоповичем у 1707—1708 pp. для учнів Київської академії курс з арифметики і геометрії та підручник «Скорочення змішаної математики» і книга «Теоретична астрономія» викладача тієї самої академії І. Фальковського.

Видатним діячем української і російської культур першої половини XVIII ст. був Феофан Прокопович (1681—1736). Народився він у Києві в купецькій сім'ї, дістав освіту в Києво-Могилянській колегії, потім навчався в польських школах і в Римській єзуїтській колегії. Повернувшись у 1704 р. до Києва, викладав поетику, риторику, логіку, математику, фізику, астрономію, філософію в Київській академії, з 1710 р. став її ректором.

Своєрідністю становлення нової української літератури було те, що вона виходила з ідейно-естетичних засад народної творчості, що письменники черпали з багатющого джерела народної творчості як сюжети й теми, так і поетику, художню образність, підхід до змалювання героїв і явищ.

Літературне життя у другій половині XVIII ст. інтенсивно розвивалося в основному в Наддніпрянській Україні, що перебувала в складі Росії. Тут з'явилося найбільше літературних творів, діяв і Г. Сковорода. У Східній Галичині, Закарпатті й Північній Буковині, внаслідок тяжкого гноблення народних мас іноземними загарбниками, у XVIII ст. розвиток літератури, як і культури взагалі, відбувався дуже повільно.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *