Україна в останні роки гетьманування Б.Хмельницького (1654-1657).

 Богдан Хмельницький був першим і на жаль останнім в історії України ХІІІ – ХХ ст. політиком, який зумів не лише очолити боротьбу за національну незалежність, а й за допомогою гнучкої соціально-економічної політики об’єднати для досягнення цієї мети зусилля різних класів, станів і груп українського суспільства, пом’якшити гостроту соціальних суперечностей, запобігти їх переростанню в громадянську війну.

 У 1654—1656 pp. під час спільних воєнних дій Росії та України проти Польщі у великі українські міста було введено російські війська на чолі з воєводами. Вони залишалися на території України й після укладення Віленського перемир'я всупереч умовам договору 1654 р. та протестам з боку Б. Хмельницького. Але у червні 1657 р. Хмельницький заборонив царським воєводам бути у Києві, Ніжині, Переяславі та Чернігові, а також заборонив надавати землю в Україні російським стрільцям, що прибули разом з воєводами. В усіх великих містах Слобідської України воєводи з військовими загонами закріпилися під час заселення цієї території переселенцями з Росії для їх захисту та управління ними. У 1654— 1656 рр. воєводою усіх російських військ у Слобідській Україні був боярин І. Ромодановський. Він затверджував полковників, обраних старшиною, очолював Білгородський приказ і підлягав Розрядному приказу в Москві. Під час спільних з Росією воєнних дій у 1654—1656 pp. Б. Хмельницький, український народ дедалі більше переконувалися, що Москва дбає лише про власні інтереси — звільнення російських земель. Але Хмельницький залишався вірним своїм зобов'язанням і не погоджувався на заклики Яна II Казиміра (травень 1654 p., квітень 1655 р.) повернутися в підданство Речі Посполитої (король обіцяв дати козакам такі самі права, що їх мала польська шляхта). 24 жовтня 1656 р. цар порушив свій союзницький обов'язок щодо України, уклавши у Вільно перемир'я з Польщею. Про переговори, що мають відбутися, Україну не попередили, її побажання про участь у переговорах були грубо відхилені — її уповноважених до переговорів не допустили. Про зміст перемир'я Україну повідомили лише в грудні. Формально угода торкалася спільних воєнних дій Росії і Польщі проти Швеції і Семигорода. Але перемир'я стало можливим після того, як Польща пообіцяла царю обрати його своїм королем, а цар погодився залишити козацьку Україну у складі Речі Посполитої. Звістку про Віленське перемир'я Україна зустріла зі смутком. Б. Хмельницький сміливо засудив політику Росії. Проте він не відступився від Московського договору 1654 p., хоча дії Росії можна було розцінювати як його розрив. Хмельницький написав царю листа, в якому звернув його увагу на ненадійність укладеного перемир'я. Водночас він почав активніше проводити самостійну політику України, спрямовану на розширення її дружніх зв'язків з іншими державами. Занепокоєний майбутнім Української держави, яке він вважав справою свого життя, прагнучи посилити гетьманську владу, Б. Хмельницький у цей час домагається здійснення свого давнього наміру — зробити посаду гетьмана спадковою. За його бажанням і наполяганням генеральна рада у квітні 1657 р. в Чигирині назвала наступником гетьмана його молодшого сина, 16-річного Юрія, незважаючи на те, що той був слабкий на здоров'я і не мав здібностей до управління. В науці існує думка, що Б. Хмельницький прагнув до передачі гетьманства за спадком, щоб зрівнятися з передачею влади монарха за спадком у Москві, і хотів, щоб патріарх Никон благословив рішення ради в Чигирині. Передчасна смерть Б. Хмельницького 27 липня 1657 р. призупинила державотворчі процеси в країні, що у подальшому негативно відбилося на розбудові української національної державно-правової системи.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *