Україна напередодні Визвольної війни середини XVII ст. Причини, характер, періодизація і рушійні сили війни

 У середині XVII ст. в українських землях народний гнів вибухнув з такою силою, що кардинально змінив не лише хід національної історії, а й суттєво вплинув на геополітичний чинник всієї Європи. Ця подія була глибоко закономірною, а не випадковим явищем: спрацював цілий набір факторів, які зробили широкомасштабний народний виступ можливим і необхідним.

Які ж причини робили необхідним початок національно-визвольної боротьби?

У цей час надзвичайно ускладнилася соціально-економічна ситуація в українських землях. Основний польський порт Гданськ від 1583 до 1648 рр. збільшив відвантаження зерна. Польські та колонізовані українські феодали, намагаючись максимально збільшити свої прибутки, йшли шляхом посилення експлуатації селянства. Водночас невпинно зростали натуральні та грошові податки.. Потерпали українські селяни і від здачі феодалами своїх маєтків в оренду. У складній ситуації було і міщанство — обмежувалось використання Магдебурзького права, уряд призначав війтів; конкуренція шляхти і міщан у сфері виробництва. В політичному та економічному житті все більшу силу отримують поляки і євреї, а українські міщани витіснялись.Виникнення непримиримого протиріччя між козацькими господарством і панським. Антагоністичність між соціальною організацією козацького устрою та існуючими середньо вивченими відносинами.

Окрім того козацтво перебрало на себе функції політичного народу. Це проявилось в наступному:на півдні Київського воєводства витворено зародки національної державності;на початку 30-х рр. козацтво переходить у стан політичного народу, що добивався не лише зрівняння з шляхтою, а й визнання національно-релігійних інтересів;в політичній програмі започатковується розвиток державних ідей у формі надання певного політичного статусу козацькому регіону;існування соціальної волі добиватись виконання програми.

Особливо багато зусиль уряд докладав до ліквідації православної віри, враховуючи той фактор, що в свідомості українців релігія і національна самосвідомість були тісно пов’язані. Вся сфера духовного життя нації, її побуту ґрунтувалося на основі православ’я (як для поляків – католицизм). У свідомості українців відбувалось злиття ідеї християнської з ідеєю національною.

Наступ проти павослав’я вівся у кількох напрямках: православним заборонялось обіймати посади у міському самоуправлінні; єпископом заборонялось засідати в сенаті; закривались православні церкви і монастирі; принижувались релігійні почуття українців.

Одним із найголовніших чинників, що сприяли активній національно-визвольній війні, були слабкість королівської влади. Своєрідним ґрунтом для розгортання та поглиблення цих процесів стало зміцнення великого феодального землеволодіння. Проявом слабкості королівської влади була і втрата контролю над реєстровим козацтвом. Внаслідок розширення прав і вольностей козацтво стало впливовою самостійною силою, яку вже наказами і ординаціями обмежувати було не тільки важко, а й небезпечно, бо вписані до реєстру козаки ставали постійним резервом бунту.

Селянсько-козацькі повстання кінця XVII- початку XVIII ст. сприяли накопичення воєнного досвіду, зростанню національної самосвідомості, посилення єдності козацтва і посполитих у боротьбі за національне визволення, формування психологічної готовності боротися до переможного кінця.

Важливим чинником, що робив можливим початок козацького повстання, було посилення та розширення сфери впливу Запорозької Січі.

Керівною і провідною рушійною силою революції було козацтво. Саме воно міцно тримало провід національно-визвольної боротьби. Саме козацтво відіграло важливу роль у державотворенні. Надзвичайно важливу роль у революційних подіях відігравало селянство. Немає підстав ігнорувати і роль міщан. Важливу роль відіграло і духовенство, що освятило цю боротьбу.

Народне повстання, що розпочалось 1648 р. охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши корінні, глибинні зміни у суспільному розвитку поступово переросла в національну революцію. Аргументами на користь цього є ті докорінні зміни, що відбулись в житті суспільства у другій половині XVII ст.:утворення та розбудова Української Національної Держави; встановлення нових кордонів та поступове формування території; скасування кріпацтва;ліквідація латифундій магнатів та утвердження козацького (фермер) господарства;визволення українських міст з-під влади короля, магнатів, шляхти і католицького духовенства;втягнення в орбіту соціальних змін абсолютної більшості населення;

Українська національна революція у своєму розвиткові пройшла кілька етапів:

1 етап (1648-1657 рр.) – максимальне піднесення боротьби;

2 етап (вересень 1657-червень 1663 рр.) – громадянська війна та поділ Української держави;

3 етап (червень 1663-вересень 1676 рр.) – боротьба за возз’єднання Української держави;

Боротьба що точилась протягом 1648-1676 рр. носила національно-визвольний, релігійний та соціальний характер.

0

Оставьте ответ

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *