Розвиток КР в умовах роздробленості (сер 11-перша пол. 12 ст)

 Кінець XI — середина XIII ст. увійшли в історію Київської Русі як період політичної роздробленості. Протягом короткого часу дедалі більше поглиблюється розпад Давньоруської держави. Набирають сили відцентрові тенденції. Уже в XII ст. на теренах Русі з'являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканське, Турово-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська і Псковська землі. Характерною рисою роздрібненості був її прогресуючий характер.

 Роздроблення дістало в науці назву "феодального", бо визначальними причинами його були утвердження і подальший розвиток землеволодіння, виділення окремих земель і поява значних політичних центрів, їх прагнення до самостійності та незалежності від головного державного центру —Києва.

 У період політичної роздробленості на території України існували Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (виділилося з Чернігівського), Переяславське, Волинське та Галицьке князівства (останні два були об'єднані в 1199 p.).

 Серед земель Південної Русі-України найважливіше місце займало Київське князівство, де розташовувалась столиця Русі. Боротьба за Київ завжди набувала загальнодержавного масштабу. Водночас Київ найбільше страждав від князівської колотнечі. В історію увійшов страшний погром, заподіяний місту в 1169 р. суздальським князем Андрієм Боголюбським.

 Власне Київське князівство охоплювало територію, що включала колишні землі полян, деревлян, дреговичів і уличів. Київщина належала до найбільш розвинених в економічному відношенні земель Русі, в літописах згадується близько 80 її міст.

 Чернігівське князівство займало величезну територію колишніх земель сіверян, радимичів, в'ятичів, а також Муромську землю і Тмуторокань (сучасна Тамань). Чернігівське князівство належало до економічно розвинених. Серед міст виділявся Чернігів — другий після Києва центр Русі. Всередині князівства існувало 16 уділів (найбільший — Новгород-Сіверське князівство).

 Переяславське князівство було одним з найдавніших (виділилось 1054 р. як спадщина сина Ярослава Мудрого Всеволода), проте, на відміну від інших, фактично не мало політичної самостійності і повністю залежало від Києва, а пізніше — від Суздаля і Чернігова. Територія князівства була порівняно невеликою: на заході межа Переяславщини проходила по Дніпру; на півночі — по верхів'ях Удаю, Сули, Хоролу і Псла; на сході і півдні переяславські землі межували зі Степом. Тут розташовувались опорні пункти оборони від кочовиків; фортеці Воїн, Лубни, Полтава. Окрім стольного Переяслава, інших великих міст земля не мала.

 Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших у Східній Європі (його територія обіймала Волинь, Галичину, Поділля, Буковину й Пониззя).

 

0

Оставьте ответ

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *