Радянська модернізація України

Попередні поняття для засвоєння

Модернізація – осучаснення. 

Радянська модернізація передбачала форсовану індустріалізацію та суцільну колективізацію.

Індустріалізація – це система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з метою технічного переозброєння економіки і зміцнення обороноздатності країни. 

Форсована індустріалізація – індустріалізація шалено швидкими темпами. 

Колективізація – примусова система заходів, спрямована на перетворення одноосібних селянських господарств у великі колективні й радянські господарства (колгоспи і радгоспи). 

Суцільна колективізація – масова колективізація, що охопила всі селянські господарства. 

УКРАЇНА І ЗМІНА ПОЛІТИЧНОГО КУРСУ ВСЕСОЮЗНОЇ КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ БІЛЬШОВИКІ (ВКП(б)) 

21 січня 1924 р. помер В.Ленін (керівник більшовиків та лідер СРСР), після чого в партійно-державному керівництві СРСР розпочалася гостра боротьба навколо питань подальшого розвитку країни. Основна боротьба за лідерство в партії розгорнулася між Й.Сталіним та Л. Троцьким. Проти Л.Троцького виступили майже всі керівники України – Л.Каганович, Д.Манільський, Г.Петровський, М.Скрипник, В.Чубарь. У підтримку Л.Троцького виступили нечисленні його прихильники в Україні – І.Дашковський, Н.Гордон, М. Голубенко та ін. У грудні 1927 р. Л.Троцького було виключено з партії. 

1927-1928рр. – хлібозаготівельна криза в СРСР, яка стала приводом для відходу від НЕПу. 

У 1928 р. на пленумах ЦК ВКП(б), на яких виявилися розбіжності в підходах Й. Сталіна та М. Бухаріна до вирішення економічних проблем. М. Бухарін був одним із найпослідовніших прихильників НЕПу, а хлібозаготівельну кризу він пояснював недоліками в роботі державного апарату. А Й. Сталін головну причину кризи вбачав у виступах проти радянської влади «класових ворогів», передовсім селянства, а тому подолання труднощів соціально-економічного розвитку він зводив до боротьби з «внутрішніми ворогами». 

1929 р. – посилення тиску Й. Сталіна на групу М. Бухаріна, у результаті були усунуті останні перепони на шляху до цілковитої відмови від НЕПу, створені передумови переходу до силових, адміністративно-командних методів управління економікою і суспільними процесами та утвердження сталінського єдиновладдя. 

У 1929 р. Й. Сталін остаточно здобув усю повноту влади в СРСР. 

КЕРІВНИКИ УСРР ЧАСІВ РАДЯНСЬКОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

1925 р. – призначення генеральним секретарем Центрального Комітету Комуністичної партії (більшовиків) України (ЦК КП(б)У) Л. Кагановича. 

1928 р. – призначення генеральним секретарем ЦК КП(б)У С.Косіора. 

ФОРСОВАНА ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ 

У 1925 р. ВКП(б) проголосила курс на індустріалізацію

У 1929 р. був прийнятий курс на форсовану індустріалізацію

1929 р. Й. Сталін назвав роком «великого перелому» та «стрибком до соціалізму»

Індустріалізація – це система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з метою технічного переозброєння економіки і зміцнення обороноздатності країни. 

Завдання індустріалізації: 

— здобуття техніко-економічної незалежності СРСР;- перетворення аграрної країни на могутню індустріальну державу;- зміцнення оборонного потенціалу країни;- підвищення технічної бази сільського господарства. 

Джерела індустріалізації: 

— перерозподіл коштів на користь промисловості за рахунок сільського господарства;- експорт сировини та продовольства;- залучення коштів громадян (державні позики, ощадкаси);- «споживчий аскетизм» населення (тобто населення повинно було вгамовувати свої бажання);- використання примусової праці політв’язнів. 

Труднощі та особливості індустріалізації: 

— можливість використання лише внутрішніх джерел фінансування;- перекіс у бік важкої промисловості (переважання промисловості групи «А» – важкої промисловості);- нестача кваліфікованих кадрів;- форсовані темпи;- жорстка централізація економіки, директивне господарювання;- «споживчий аскетизм» населення. 

Економіка СРСР здійснювалася шляхом планування на кожні 5 років. 

Командно-адміністративна економіка – це економічна система, в якій держава або ради керують економікою. В системі з командною економікою центральний уряд ухвалює всі рішення стосовно виробництва та споживання товарів та послуг. На відміну від ринкової економіки, де економіка існує і керується економічними законами ринку. 

Результати перших п’ятирічок 

Перша п’ятирічка (1928-1932 рр.): 

— форсований ривок у розвитку важкої промисловості;- створення енергетичної бази;- розширення та реконструкція металургійної бази (будівництво заводів «Запоріжсталь», «Азовсталь»; «Криворіжсталь», реконструкція металургійних заводів у Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Макіївці, Комунарську);- ліквідація безробіття;- розвиток сільськогосподарського машинобудування (будівництво Харківського тракторного заводу та випуск перших тракторів, виробництво на харківському заводі «Серп і молот» складних молотилок, випуск на запорізькому заводі «Комунар» комбайнів);- розгортання соціалістичного змагання;- запровадження карткової системи

Соціалістичні змагання (соцзмагання) – різноманітні заходи підвищення продуктивності праці засновані не на матеріальній зацікавленості, а на моральній свідомості. Наприклад, між заводами влаштовувалися змагання, хто більше виробу продукції. Робітники вимушені були працювати понад норму безкоштовно, щоб перемогти в змаганнях. 

Карткова система – система розподілу продуктів, товарів та послуг за картками, що індивідуально видаються державою населенню.

 Друга п’ятирічка (1933-1938 рр.): 

— подальше наростання індустріалізації (хоча темпи росту знижені до 13-14% на рік);- будівництво нових підприємств – Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування, азотний завод у Горлівці та ін.;- розгортання стахановського рухупочаток якому поклав вибійник шахти «Центральна-Ірміне» Олексій Стаханов, який у ніч з 30 на 31 серпня 1935 р., застосувавши новий метод роботи, встановив рекорд з видобування вугілля;- скасування карткової системи (1935 р.);- апогей соціалістичного змагання. 

Наслідки індустріалізації: 

— перетворення України із аграрної країни в індустріально-аграрну;- збільшення промислового потенціалу в 7 разів;- залучення в промисловість України значної частини загальносоюзних коштів (20%);- виникнення в українській промисловості нових галузей (кольорова металургія, електрометалургія, маргаринова промисловість тощо);- здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства, що спричинило перехід до насильницької колективізації;- низький життєвий рівень населення;- ліквідація ринкових відносин, створення командно-адміністративної економіки. 

Промисловість України напередодні Другої світової війни 

— збільшення асигнувань на оборону;- збільшення видобутку вугілля, нарощування потужностей машинобудівної промисловості, хімічних підприємств, електроенергетики;- введення в дію в УРСР 600 нових промислових підприємств (1938 – червень 1941 р.);- встановлення надзвичайно жорсткої трудової дисципліни. 

СУЦІЛЬНА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ 

Грудень 1927 р. — XV з’їзд ВКП(б) взяв курс на кооперування села(колективізацію). Приводом для цього стала хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр. 

Колективізація – примусова система заходів, спрямована на перетворення одноосібних селянських господарств у великі колективні й радянські господарства (колгоспи і радгоспи). 

Завдання колективізації: 

— перекачування коштів із села до міста на потреби індустріалізації;- забезпечення населення країни дешевими продуктами харчування та сировиною;- перетворення неконтрольованих державою індивідуальних селянських господарств на велике виробництво, повністю підконтрольне партійно-державному керівництву;- ліквідація дрібнотоварного селянського укладу, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі, а отже, ліквідація куркульства як класу. 

Хід колективізації 

Січень 1928 р. – рішення політбюро ЦК ВКП(б) про примусове вилучення в селянства зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації. 

1928 р. – створення першої машинно-тракторної станції (МТС) в Україні. Основне завдання МТС – виробничо-технічне обслуговування колгоспів, посилення впливу держави на село. 

Листопад 1929 р. – курс на суцільну колективізацію села. Пленум ЦК ВКП(б) заслухав доповідь першого секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора «Про сільське господарство України й про роботу на селі», у якій зазначалося, що Україна повинна у найкоротший строк впровадити колективізацію й показати приклад іншим республікам (колективізація в Україні мала завершитися восени 1931 р. або навесні 1932 р.) 

Лютий 1930 р. – лист-директива С. Косіора місцевим партійним організаціям, у якому ставилося завдання колективізувати степ за час весняної посівної кампанії, а всю Україну – до осені 1930 р., що призвело до застосування насильницьких методів колективізації (до 1 березня 1930 р. було примусово колективізовано 62,8 % селянських господарств). 

Осінь 1929 – весна 1930 р. – хвиля селянських виступів та повстань проти колективізації.

 Березень 1930 р. – стаття Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів», у якій він виступив проти надмірностей у колгоспному будівництві, звинувачуючи в них партійні комітети та радянські організації на місцях. Селянам дозволялося виходити з колгоспів. Це був маневр сталінського керівництва, спрямований на заспокоєння селян. Почався масовий вихід селян із колгоспів.

Осінь 1930 р. – директивний лист ЦК ВКП(б) «Про колективізацію», який закликав найрішучішими методами й темпами завершити цей процес, що призвело до нового етапу колективізації. Повторне об’єднання селян у колгоспи в Україні мало завершитися до кінця 1931 р. (до кінця 1932 р. в Україні були об’єднані у колгоспи близько 70 % селянських господарств, що володіли 80 % посівних площ).

Сталінська колективізація передбачала ліквідацію цілого класу заможних господарів, яких називали «куркулями». У результаті під розкуркулення потрапило близько 200 тис. господарств. 

Куркуль (кулак) — з давнини назва селян, які займалися лихварством (давали кошти в борг під відсотки). За часів радянської влади куркулями називали всіх заможних селян та противників колективізації. 

Наслідки колективізації: 

— одержано кошти для індустріалізації;- знищення найбільш працездатних селянських господарств;- занепад почуття індивідуалізму, властивого українському селянинові;- дезорганізація аграрного сектора (індивідуальні селянські господарства руйнувалися, а колгоспи технічно й організаційно були ще слабкими);- наростання кризових явищ у сільському господарстві (зниження продуктивності праці, падіння валових зборів зерна тощо);- утвердження командної економіки на селі при повному підпорядкуванні колгоспів державній владі;- голодомор 1932-1933 рр. 

ГОЛОДОМОР 1932-1933 рр. 

Причини:

— політика сталінського керівництва;- прискорена насильницька колективізація;- завищений план хлібозаготівель для України на 1932 р.;- постанова у 1932 р. «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома в народі як «Закон про п’ять колосків» (згідно з цим законом за крадіжку колгоспного майна передбачався розстріл із конфіскацією всього майна або позбавлення волі терміном не менш ніж на 10 років);- діяльність в Україні надзвичайної комісії на чолі з В.Молотовим, основною метою якої було вилучення хліба в селян за будь-яку ціну (обшуки, натуральні штрафи, загороджувальні загони, реквізиція насіннєвого, продовольчого й фуражного фондів колгоспів, блокади сіл-боржників тощо).

Отже, хлібозаготівельна кампанія перетворилася на цілеспрямоване фізичне винищення українського селянства.

Заходи влади: 

— продовження хлібозаготівель;- створення загороджувальних загонів, які не випускали селян до міст;- замовчування голоду;- відмова від міжнародної допомоги. 

Наслідки голодомору: 

— величезні людські втрати (за різними даними, від 3,5 до 8 млн. чоловік);- знищення традиційного українського села з його багатими народними звичаями;- подолання опору колективізації і як наслідок – перемога колгоспного ладу на селі. 

СТАЛІНСЬКИЙ ТОТАЛІТАРНИЙ РЕЖИМ І МАСОВІ РЕПРЕСІЇ В УКРАЇНІ 

Тоталітарний режим – це політичний режим, який передбачає встановлення всеосяжного державного контролю над усіма сферами життя суспільства шляхом терору, знищення демократичних свобод, зосередження влади в руках окремої групи політичної партії. 

Терор – це політика придушення, залякування політичних противників жорстокими насильницькими методами. 

Репресії – захід державного примусу, покарання. 

Хвилі сталінського терору в Україні 

Перша хвиля (1928—1931 рр.) – розкуркулення, депортації, викриття шкідницьких організацій, боротьба проти відомих українських громадських діячів та інтелігенції:

— «Шахтинська справа» (1928 р.) над 53 спеціалістами вугільної промисловості Донбасу, які нібито займалися шкідницькою діяльністю (5 чоловік отримали смертний вирок, інші – різні строки ув’язнення);

— сфабрикований процес над «Спілкою визволення України» (СВУ) 1930 р. – справа, спрямована проти «старої» національної еліти. Звинувачення 45 чоловік у підготовці збройного повстання, що мало на меті відновлення самостійної «буржуазної» України. У справі «Спілки визволення України» був звинувачений український суспільно-політичний діяч С.Єфремов;

— сфальсифікована справа «Українського національного центру» (УНЦ) 1931 р. – процес над колишніми провідними діячами УНР, серед яких були М. Грушевський, В. Голубович та ін.;

— ліквідація УАПЦ (28-29 січня 1930 р. відбувся надзвичайний «самоліквідаційний» собор УАПЦ). З 34 єпископів заарештовано 24, ще 8 зникли без суду і слідства.

 Друга хвиля (1932-1935 рр.) – голодомор, боротьба з «націоналістичним ухильництвом»:

— голодомор 1932-1933 рр.;

— самогубства М. Хвильового (1933 р.) та народного комісара освіти М.Скрипника (1933 р.);

— арешт українських кобзарів і лірників та розправа над ними (грудень 1934 р.);

— справи «Української військової організації» (УВО), «Блоку українських націоналістичних партій» тощо.

Третя хвиля (1936—1938 рр.) – доба «великого терору»:

— боротьба з українським націоналізмом (справи «націоналістичної» групи професора М. Зерова, «Блоку українських терористичних груп» та ін.);

— боротьба з ухилами в партії (справи «Українського троцькістського центру», «Соціал-демократичної партії України»);

— чистка партверхівки, репресії проти членів КП(б)У (Є. Квірінг, X. Раковський, С.Косіор, В.Чубар, П. Постишев та ін.);

— репресії в армії (серед репресованих були відомі радянські полководці Й. Якір – командувач Київським військовим округом, І. Дубовий – командувач Харківським військовим округом, Є. Ковтюх, І. Федько, Д. Шмідт, І. Уборевич та ін.);

— репресивні заходи проти українських діячів культури – «розстріляне відродження».

«Розстріляне відродження» – літературно-мистецька генерація України 1920 – 1930-х років, репресована  сталінським режимом.

 КОНСТИТУЦІЙНІ ЗМІНИ В СРСР ТА В УКРАЇНІ 

У 1934 р. столицю УСРР було перенесено з Харкова до Києва

У 1936 р. була прийнята нова Конституція СРСР («Сталінська Конституція»). 

У 1937 р. була прийнята нова Конституція Радянської України. В цій Конституції законодавчо було закріплено перемогу соціалізму та побудову основ соціалістичного суспільства. Українська республіка змінила свою назву з УСРР на Українську Радянську Соціалістичну Республіку (УРСР).

0

Оставьте ответ

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *