Політичний устрій і соціально-економічний розвиток Київської Русі та Галицько-Волинського князівства у ІХ-ХІV ст.

ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ

Київська Русь – ранньофеодальна держава з монархічною формою правління.

Монархія – це форма державного правління, у якій влада належить одній особі і передається по спадковості.

На ранньому етапі розвитку державності вся влада перебувала в руках Київськогокнязя. Він був головнокомандуючим війська, політичним правителем і верховним суддею. Князь походив із роду Рюриковичів.

Князь – спочатку воєначальник племені або союзу племен у слов’ян, згодом – глава держави.

Князі здійснювали свою владу спираючись дружину.

Дружина – постійне військо князя, члени якого брали участь в управлінні державою.

Дружинники князя виконували подвійну функцію: служили у війську і були його найближчі радники. Дружинники перебували при князі, жили при його дворі. За часів перших князів дружина складалася з варягів, а потім вона стала слов’янської, котра була пов’язана з місцевим життям і населенням. Вищих дружинників набирали із кращих місцевих людей або з людей, які вирізнилися під час війни. Їх стали називати боярами.

Князь радився з боярською радою, що складалася зі старших дружинників, а також вищих представників місцевого населення й духовенства. Функції цієї ради залежали від особистої волі князя.

Під час племінної організації, а також за перших князів важливим органом влади було віче(народні збори), на якому вирішувалися важливі справи. За правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого, у часи найбільшої централізації держави, роль віче знизилася. Однак після ослаблення централізованої держави віче знову починає відігравати важливу роль.

Після запровадження християнства на Русі ідеологічно князівську владу підтримувала церква.

На місцях князь правив і судив за допомогою призначених ним намісників, серед яких в основному були сини князя. Крім центральної князівської влади існувала й місцева організація, що складалася з тисяцьких, сотників і десятників.

У кінці  ХІ ст. Київська Русь поступово перетворюється на федеративну монархію.

Федеративна монархія – форма устрою Київської Русі в період роздробленості, за якої вона зі слабо централізованої держави перетворилася на об’єднання князівств, кожне з яких мало ознаки державності, а найважливіші питання внутрішнього життя вирішувалися на князівських з’їздах

 СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

У Київській Русі існувала особлива соціальна структура суспільства. На верхньому щаблі були князі з роду Рюриковичів. За князями йшли бояри, однак вони не становили замкнуту групу. У неї могли переходити сини священиків і навіть інколи вільних селян. В основному бояри були з числа князівських дружинників. Також боярами ставали місцеві землевласники, вихідці з колишньої родоплемінної знаті. Бояри мали деякі привілеї, закон захищав їхнє майно й життя. За службу бояри отримували землі. Спочатку вся земля в Київській Русі належала князі й він віддавав її боярам у тимчасове користування. Це називається умовне володіння землею. Проте наприкінці ХІ ст., після Любецького з’їзду, землі бояр ставали їхньою приватною власністю, вотчиною. Це називається безумовне володіння землею.

Вотчина (отчина) – земельне володіння, що перебуває в приватній власності й передається по спадковості.

Населення міст складалося з багатих і бідних верств населення, які займалися торгівлею й ремеслом. Багаті торговці майже не відрізнялися від бояр, земельної аристократії. Багатих місцевих, а також іноземних купців називали – гості, торговців середнього статку –купці, а дрібних бідних крамарів і ремісників – чернь. У Києві жило постійно багато іноземних купців – вірменів, євреїв, греків, німців, чехів, поляків тощо.

Серед вільних людей, які належали до нижньої верстви населення були смерди.

Смерди – це вільні селяни, найбільш численна частина сільського населення Русі. Вони жили на власній землі або на землі князя, платили податки, виконували різні повинності: будували укріплення, мости, дороги, брали участь у народному ополченні, здійснювали повоз (надавали транспортні послуги) тощо.

Закупи – напівзалежні селяни, що взяли займ (купу) й повинні були його віддати. Вони були тимчасово позбавлені волі за борги, але не втрачали при цьому цивільних прав.

Рядовичі – селяни, що уклали з феодалом договір (ряд) і виконували різноманітні роботи у вотчині.

Ізгої— вигнані з общини селяни, що не мали права через це користуватися общинною землею.

Тіун– привілейований князівський чи боярський слуга, що брав участь в управлінні феодальним господарством.

Огнищанин – привілейований слуга князя, що відповідав за зберігання майна в будинку свого господаря.

Самою нижньою категорією населення були раби – челядь або холопи. У більшості випадків це були військовополонені або діти рабів. Із прийняттям християнства їхнє положення покращилося. Устав Володимира Мономаха також захищав їхнє життя.

Челядь – залежні особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Челядь продавали, дарували, передавали у спадщину.

Холопи – назва невільних людей на Русі, вживана поряд з назвою «челядь». Холопами називали рабів, які перебували в повній власності у феодала.

Для соціального устрою Київської держави було характерно те, що всі ці верстви не були замкнутими. Холоп міг стати смердом або навіть купцем, а боярин за якісь злочини також міг стати смердом.

 ЕКОНОМІКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

В економіці Київської Русі панувало натуральне господарство, при якому все необхідне виробляєься не для продажу на ринок, а для внутрішнього вжитку.

Основне заняття русичів – землеробство на основі 2-3-пільної системи. Вирощували пшеницю, овес, просо, жито, ячмінь та інші культури. Основними знаряддями праці були: рало (дерев’яний плуг), борона, серп, коса.

Розвивалося також осіле скотарство. Розводили волів, коней, коров, овець, свиней, кіз…

Існувало до 60 ремісничих спеціальностей: ковальство, ткацтво, гончарство, шкіряна справа, ювелірство тощо.

Допоміжними галузями господарства були: полювання, рибальство, бортництво (збирання дикого меду).

Внутрішня торгівля являла собою повсюдний обмін ремісничих виробів на сільськогосподарську продукцію.

Перші власні гроші на Русі – срібники, златники та гривні – зʼявляються у Х – ХІ ст.Гривня являла собою невеличкий злиток срібла.

Щодо зовнішньої торгівлі, то русичі експортували худобу, хліб, сіль, ремісничі вироби, хутра; імпортували вино, тканини, прянощі, дивовижні товари, церковну утварь тощо.

Найбільший торговий шлях, який проходив через руські землі  «із варяг у греки» – від скандинавів через Балтійське море по Дніпру в Чорне Море до греків (візантіців).

Також існував «східний торговий шлях» по р.Волга.

0

Оставьте ответ

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *