Перебудова і розпад СРСР. Україна і СНД

 Смерть Л. Брежнєва 1982 р. поклала край його «ері», але не змінила загальної ситуації в країні. Наступником Брежнєва став тяжко хворий Ю. Андропов, що помер у лютому 1984 р. Ю. Андропова змінив К. Черненко, також тяжко хворий, який помер у березні 1985 р. На зміну цим людям прийшов тоді ще молодий і енергійнийМ. Горбачов. Незважаючи на шалений опір консервативної частини партійної номенклатури, М. Горбачов почав кампанію перебудови радянської системи й насамперед її застійної економіки, темпи зростання якої дедалі знижувалися. Перш ніж горбачовські реформи дійшли до України, тут сталася катастрофа глобального значення: 26 квітня 1986 р. вибухнув реактор Чорнобильської атомної електростанції. Величезна радіоактивна хмара, незмінно більша, ніж хіросимська, покрила багато районів України, Росії, Білорусії, а згодом поширилася на землі Польщі та Скандинавії. У властивий для себе спосіб радянські власті намагалися приховати спочатку сам факт, а потім і масштаби цієї катастрофи.В Україні, як і в цілому у Радянському Союзі, сталося багато змін: у галузі економіки — розширення самостійності підприємств, відродження приватної власності і кооперативного руху, зменшення кількості міністерств і відомств. Але ці реформи мали непослідовний характер, що у свою чергу призвело до катастрофічного зниження темпів виробництва, а отже, й рівня життя населення, що насамперед виявилось у тотальному дефіциті товарів першої необхідності та впровадженні карткової системи.У політичній галузі було взято курс на побудову «соціалістичної і правової держави», або «соціалізму з людським обличчям». Під гаслом «гласності» відбувалась лібералізація суспільно-політичного життя. 1986 р. із тюрем було випущено близько 300 політичних в'язнів, серед них В. Чорновіл, М. Горинь, Л. Лук'яненко та ін. Із Кримінального кодексу УРСР були виключені статті переслідування за ідейні переконання. Новим явищем стала політика «соціалістичного плюралізму», яка поступово переросла у свободу слова. Одною із значних подій того періоду стала свобода історичної науки. Вийшли друком численні публікації художніх, філософських творів, що тривалий час були недоступні: секретні протоколи радянсько-німецького пакту 1939 р., документи про голодомор 1932—1933 рр., про Українську національно-демократичну революцію 1917—1921 рр., діячів Центральної Ради і Директорії, про події Громадянської війни в Україні, про сталінські репресії, діяльність М. Горбачов в роки Другої світової війни.

 Розпад СРСР

 Прийняття Верховною Радою УРСР _Декларації про державний суверенітет України

 Криза союзних структур, політичне протиборство, погіршення економічної ситуації, зростання національної самосвідомості неухильно посилювали потяг до суверенності, відновлення незалежної української держави.

 Важливим кроком на цьому шляху стало прийняття 16 липня 1990 р. Верховною Радою УРСР «Декларації про державний суверенітет України». Попри всі незгоди і дискусії більшість парламенту і опозиція були єдині в розумінні необхідності такого кроку, Сумніви багатьох депутатів щодо його доцільності були розвіяні проголошенням державного суверенітету Російської Федерації, яке відбулося напередодні у Москві. В цьому документі вперше проголошувалось верховенство законів республіки стосовно законодавства СРСР, до якого вона тоді входила. Це положення Декларації було внесено до чинної тоді конституції УРСР як окрема сталя. Вказувалось на самостійність, повноту і неподільність влади в межах республіки, недоторканість її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Підкреслювалось, що від імені народу може виступати виключно Верховна Рада УРСР. Законодавче закріплялися необхідність утворити національний банк, цінову, фінансову, митну служби, намір забезпечити національно-культурне відродження українського народу, вільний розвиток всіх інших народів, право мати власні збройні сили, органи внутрішніх справ, державної безпеки. Україна проголошувалась нейтральною позаб-локового державою, яка дотримуватиметься без'ядерного статусу, не буде приймати, виробляти і набувати ядерної зброї.

 Процес законотворчої діяльності парламенту розвивався активно. Тільки на першій його сесії було прийнято 150 законодавчих актів. У серпні 1991 р. було ухвалено закон про економічну незалежність України.

 Консерватори в союзних структурах активно протидіяли зростанню суверенності й самостійності національних республік, у тому числі й України. Прийнятий 1989 р. закон про їх вихід зі складу СРСР містив такі правила й процедури, які здебільшого унеможливлювали його здійснення. Робилися спроби ще більше централізувати управління народним господарством, заперечувалась необхідність передачі ряду галузей промисловості і будівництва в безпосереднє відання республік. В умовах зростаючої інфляції Україна в 1990 р. домоглася скорочення обсягу паперових грошей, що були в обігу, на 2 млрд. Але це скорочення було знецінене багатократним зростанням емісії грошей в цілому в СРСР.

 Намагаючись будь-що загальмувати процес розпаду Радянського Союзу, в березні 1991 р. з ініціативи союзного керівництва було проведено референдум, під час якого пропонувалося виявити ставлення населення до збереження СРСР на засадах оновленої федерації. На пропозицію голови Верховної Ради УРСР Л. Кравчука в Україні на референдум було поставлено додаткове питання:

 «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути в складі Союзу суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?» На перше запитання позитивну відповідь дали 70,2%, а на друге — 83,5% громадян України, які одержали бюлетені. Це яскраво свідчило про зростання національної самосвідомості, «потягу до суверенності».

 Спроба державного перевороту в СРСР і Україна

 19 серпня 1991 р. у Москві була здійснена спроба повернути хід подій назад. Створений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) оголосив про неможливість М.С.Горбачовим за станом здоров'я виконувати обов'язки президента СРСР, про перехід його повноважень до віце-президента Г.Янаєва, про надзвичайні заходи з метою подолання глибокої кризи, хаосу і анархії, що загрожують життю і безпеці громадян. Перед керівництвом УРСР путчисти поставили вимогу про підтримку їхніх дій. Проти заколотників рішуче й безкомпромісно виступив Б.Єльцин, кваліфікувавши їхні дії як правореакційний антиконституційний переворот. Українське керівництво. зокрема Верховна Рада, зайняло вичікувальну позицію. Щодо верхівки Компартії України, очолюваної тоді С.Гуренком, та більшості місцевих органів влади та партійних комітетів, то вони підтримали дії москов ських заколотників. Вимоги демократичної частини депутатського корпусу про необхідність скликання позачергового засідання Верховної Ради України були зігноровані.

 Тільки тоді, коли московський заколот фактично було придушено, українське керівництво почало діяти. 26 серпня 1991 р. Президія Верховної Ради України, зважаючи на факт підтримки керівництвом Компартії України дііі московських заколотників, приймає указ «Про тимчасове припинення діяльності Компартії України».ЗО серпня того ж року була прийнята постанова «Про заборону діяльності Компартії України».

 Одночасно з цим прокомуністичні сили у Верховній Раді та за її межами розгорнули кампанію на захист компартії.

 Україна і СНД

 Важливе місце в системі зовнішньополітичних пріоритетів України посідають відносини з країнами СНД. Україна, як відомо, була однією з держав, яка стояла біля витоків заснування співдружності. Організаційні засади СНД визначаються кількома документами установчого характеру: Біловезькою угодою від 8 грудня 1991 р., Протоколом до неї, Алма-Атинською декларацією від 21 грудня 1991 р., Статутом СНД, прийнятим 22 січня 1993 р. Ставлення України до СНД визначається її економічними та політичними інтересами, а також національним законодавством. 1 грудня 1991 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про створення СНД, а 20 грудня прийняла з цього приводу заяву, в якій наголошується, що Україна виступає проти перетворення СНД на нове державне утворення і заперечує надання СНД статусу суб'єкта міжнародного права. Статут СНД не підписаний Президентом України і не ратифікований Верховною Радою. Отже, Україна не є членом СНД де-юре, а має особливий статус, який випливає із ратифікованої нею Біловезької угоди разом із згаданими застереженнями Верховної Ради. Крім того, Україна має асоційоване членство в Економічному союзі СНД. У той же час Україна не є учасницею Ташкентської угоди від 15 травня 1992 р. про колективну безпеку.

 Час, який минув з моменту створення СНД, переконливо засвідчив те, що без радикального реформування цього утворення, без визнання всіма його членами принципу рівноправності й добровільності перспективи СНД виглядають дуже проблематичними. Загалом Україна виходить із того, що найбільш доцільною формою співпраці в рамках СНД є двосторонні відносини, економічне та політичне співробітництво. Саме на цій основі розвиваються наші відносини з країнами — членами СНД. Особливий інтерес становлять для України взаємини з Азербайджаном, Грузією, Туркменією, Узбекистаном — насамперед в економічному сенсі, зокрема для розв'язання такої гострої для України проблеми, як проблема енергоносіїв. Чимало спільних економічних та політичних інтересів пов'язує Україну також із Казахстаном, Киргизією, Таджикистаном, Вірменією, Білоруссю, Молдовою.

 

0

Оставьте ответ

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *