Освіта в західноукраїнських землях першої половини 19 ст

Шкільна реформа Марії-Терези та Йосифа ІІ – просвічених австрійських монархів відповідала європейським стандартам і випереджала час, ось чому багато їхніх починань не встигли вкоренитися у практику життя і були занедбані їхніми наступниками на австрійському троні.

Ще однією особливістю розвитку культурного життя в західноукраїнських землях була провідна роль духовенства, уніатської та православної інтелігенції, діяльність якої надала культурному та громадському життю регіону здебільшого церковно-релігійного характеру. Духовний характер мала система народної освіти в Галичині, Буковині, Закарпатті, релігійного забарвлення набувала боротьба навколо проблеми української мови, її викладання у школах.

Реформування системи шкільництва в Російській імперії та Україні відбувалося значно пізніше ніж в Австрійській державі, при тому, що рівень західноукраїнської освіти був нижчим. Процес становлення та розвитку системи народної освіти в західноукраїнських землях пройшов три періоди: 70–90 рр. XVIII ст.; 90-ті рр. XVIII – 20-ті рр. ХІХ ст.; 30–50 рр. ХІХ ст.Перший період формування системи народного шкільництва характеризується ініціативною та цілеспрямованою програмою дій австрійського уряду. Протягом 1770–1780-х рр. була проведена шкільна реформа в Австрійській державі, яка особливо заторкнула українські провінції із прийняттям законів про обов’язкове навчання дітей у школі від 6 до 12 років. Причому навчання в школах передбачалося різною мовою за конфесійним принципом. Проголошувалося рівноправ’я віросповідань, що на практиці означало зрівняння всіх християнських конфесій (греко-католицької, римо-католицької та православної) в українських землях. Шкільна реформа передбачала створення системи народної освіти, що базувалася на школах трьох типів: 1-класні (парафіяльні), що були поширені в селах; 3-класні (тривіальні або народні) – в містечках; 4-класні (нормальні) школи – в містах, адміністративних центрах. Нижчий ступінь системи народної освіти становили парафіяльні2 школи, де навчання вели наймані, мандрівні вчителі, які утримувалися коштом громадян. Це були 1-класні школи, де вчитель навчав усіх дітей разом, викладання велося рідною мовою.

Поширювалися (тривіальні) народні школи, де вчилися читати, писати, рахувати, навчання велося рідною мовою. Так, на Буковині в ході реформи було відкрито 7 тривіальних шкіл в містах: Серет, Путилов, Радівці, Вашківці та ін.

Середні, або «нормальні», школи (вищий ступінь у системі шкільництва австрійської держави) мали за мету підготовку вчителів. Ці школи створювалися у великих містах, політичних і культурних центрах. На Буковині у 1788 р. були засновані дві «нормальні» середні школи – у Чернівцях та Сучаві.

У період застою стан початкової освіти в українських землях був жалюгідним. З 1815 р. народні школи передавалися під нагляд духовенства. В Галичині і Буковині контроль за школами здійснювала католицька консисторія у Львові, що означало подальшу латинізацію і спольщення шкіл. Саме в цей період відбувається наступ на українську мову, яка практично зникає у народних школах. У Галичині проводиться політика полонізації шкіл, в Буковині – онімечення, на Закарпатті – мадяризація освіти. Проте боротьба за українську народну школу не припинялась. Так, українське населення Буковини і Закарпаття на власний кошт заснувало так звані дяківки-школи, де дяки вчили дітей читанню церковних книг та духовному співу. В таких школах були імпровізовані підручники, укладені дяками, саме вони зберігали і розвивали народну мову, в той час, коли вона була заборонена в офіційній школі. На Галичині митрополит М.Левицький і єпископ І.Снігурський домагалися права викладати українською мовою в тих школах, де переважали українці.Поступово розвивалася середня освіта. На Галичині було 5 середніх шкіл-гімназій. З 1818 р. відбувся перехід від 5-класних до 6-класних гімназій. На Закарпатті було 3 гімназії. У 1808 р. була заснована гімназія у Чернівцях. У середніх навчальних закладах викладання велося латиною, німецькою та польською мовами. Українську мову в гімназіях в той час не вивчали, але тут вчилися українські діти, з яких у майбутньому і сформувався прошарок західноукраїнської інтелігенції. Часто гімназії виступали як відповідники вищих навчальних закладів. Так, у 1815 р. Чернівецька гімназія була доповнена філософським відділенням, що давало можливість молоді одержувати тут вищу освіту.

Перехідним від середнього до вищого навчального закладу був утворений в 1824 р. у Чернівцях Богословський інститут. З 1827 р. тут існувала семінарія для підготовки вчителів, основними мовами викладання були румунська та українська.

Доля єдиного в західноукраїнських землях Львівського університету була незавидною. З 1805 до 1817 р. замість університету у Львові функціонував ліцей з філософським, хірургічним, юридичним та теологічним відділеннями. У 1818 р. університет був відновлений з німецькою мовою навчання. Трохи згодом у Львові відновлена реальна (торговельна) академія (1817).

З другої третини ХІХ ст. відбуваються деякі зміни в організації системи освіти в західноукраїнських землях внаслідок соціально-економічних факторів і політичних подій в Австрійській державі.

Збільшується у цей період кількість і якість середніх навчальних закладів. На Галичині з 1849 р. замість 6-класних гімназій вводяться 8-класні. Виникають приватні навчальні заклади. Так, у 1837 р. була відкрита приватна гімназія в Мукачеві, де викладання велося угорською мовою, а українська мова вивчалася як окремий предмет.

Значно поширюється галузева освіта, виникають спеціалізовані навчальні заклади нижчого і середнього рівнів. У 1848 р. на Галичині заснована нижча реальна школа, в сільських школах викладалися основи садівництва, бджільництва, шовківництва та інших сільськогосподарських галузей. Важливого значення набуло створення Технічної академії у Львові (1844).

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *