Ліквідація автономного устрою Гетьманщини і Слобожанщини

У другій половині XVIII ст. частина козацької старшини намагалася відновити автономні права Гетьманщини. Під впливом фаворита імператриці Єлизавети Петрівни Олексія Розумовського дозвіл на відновлення гетьманства був отриманий. Останнім гетьманом став брат фаворита Кирило Розумовський (1750—І764). Він намагався відстоювати певну свободу Гетьманщини в галузі фінансів, здійснив перетворення у козацькому війську, провів реформу судової системи, виношував плани про заснування в гетьманській столиці Батурині університету.Почали проводитись старшинські з'їзди, де обговорювались питання поточної політики.Але останнє гетьманування мало під собою хитку основу — царську примху. Як тільки 1762 р. на престол зійшла Катерина П, вона відразу заявила про необхідність скасування гетьманства. Цариця наказала К. Розумовському скласти булаву, що той і зробив без будь-якого опору 1764 р.Замість гетьмана була встановлена друга Малоросійська колегія. Фактична влада в колегії належала її президенту, малоросійському генерал-губернатору П. Румянцеву.На місцях козацьке самоуправління зберігалось до початку 1780-х років. 1781 р. поділ Лівобережжя на полки й сотні було ліквідовано. Натомість запроваджувалася загальноросійська адміністративно-територіальна система. 1783 р. було ліквідовано козацьке військо. З козацького війська створили 10 регулярних полків, російської армії. З 1797 р. серед козаків почали проводитись рекрутські набори.Так само розвивалися події і на Слобожанщині. Військово-адміністративна реформа 1732—1737 рр. звела нанівець автономію краю. 1762 р. Катерина II призначила слідство над місцевою старшиною, за підсумками якого 1765 р. був виданий маніфест, де говорилося про безладдя і непотрібність козацької служби. Слобідське козацьке військо було ліквідоване, а замість нього створено гусарські полки. Поділ території на полки і сотні був також скасований. Натомість із центром у Харкові була створена Слобідсько-Українська губернія, що складалася з п'яти провінцій, однойменних із колишніми полками.Процес ліквідації автономного устрою Лівобережжя і Слобожанщини супроводжувався закріпаченням місцевого населення. У 60— 70-ті роки XVIII ст. царський уряд видав низку указів про обмеження права вільних переходів селян з однієї місцевості в іншу. Указ Катерини II від 3 травня 1785 р. законодавчо закріпив на Лівобережній і Слобідській Україні кріпацтво.Одночасно на українські землі поширювалась дія «Жалуваної грамоти дворянству», згідно з якою козацька старшина і українська шляхта зрівнювалися в правах з російськими дворянами, що виключало її опір ліквідації української автономії у складі Російської імперії. Таким чином, на кінець XVIII ст. Україна повністю втратила особливу адміністративно-територіальну, військову і соціальну організацію, ставши звичайною провінцією Російської держави.Після першої російсько-турецької війни була вирішена доля Запорозької Січі.Січ залишилась осередком антифеодальної боротьби, а це не влаштовувало російський уряд. У травні 1775 р. Запорозька Січ була остаточно ліквідована, а її землі увійшли до складу Новоросійської і Азовської губерній.

 

 

0

Оставьте ответ

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *