Козацька перемога під Зборовом.

 Переходячи безпосередньо до теми майбутнього дослідження, слід зазначити, що військова кампанія 1649 року стала логічним продовженням воєнних дій 1648 року. Козацько-селянське повстання, очолене Богданом Хмельницьким, потрясло Річ Посполиту, яка до цього насолоджувалася десятирічним спокоєм, була могутньою державою і стовпом католицизму у Європі. В свою чергу український народ після майже десятирічної перерви знову взявся за зброю, щоб здобути волю. Проте, не зважаючи на гучні перемоги під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями, Богдан Хмельницький не зміг в 1648 році остаточно перемогти Річ Посполиту, а з-під Замостя повернув назад на Україну. Цей крок гетьмана до сьогодні дивує дослідників, але, на мою думку, тут нічого дивного немає. Богдан Хмельницький, піднімаючи повстання, не сподівався на такий його успіх, і тому восени 1649 року перебував в стані певної розгубленості. Перед ним стояло питання — що далі робити? Відповідь на нього гетьман розумів, в'їжджаючи в грудні 1648 року у Київ. Назустріч Богдану Хмельницькому вийшло все населення міста, Єрусалимський патріарх Паісій, київський митрополит Сильвестр Косів. Церемонією було передбачено в'їзд гетьмана через Золоті Ворота, а спудеї Київської академії вітали його в декламаціях як Мойсея, спасителя, освободителя і визволителя народу з лядської неволі, добрим знаком названого Богданом — від Бога даним. Кілька днів потому патріарх у Софіївському соборі відпустив гетьману усі сьогочасні й майбутні гріхи (що було елементом коронації володарів), заочно обвінчав його з Мотроною (яка перебувала тоді в Чигирині) і під гарматні залпи благословив на війну з ляхами. Саме грудневі події в Києві, на думку Н.Яковенко, і особливо вплив вищих православних ієрархів, стали причиною того, що Богдан Хмельницький став на шлях побудови незалежної Української держави [56:185-186]. І вже в лютому 1649 року на переговорах з польськими комісарами в Переяславі гетьман заявив: "Виб'ю з лядської неволі народ весь руський… Поможе мені чернь вся по Люблін і Краків, якої я не відступлюся, бо то права рука наша" [6:118]. Таким чином, військову кампанію 1649 року Богдан Хмельницький розпочинав, прагнучи створити незалежну Українську козацьку державу.

 Богдан Хмельницький з початком нового 1649 року розгорнув активну дипломатичну діяльність. Насамперед було вирішено поновити союз з Кримським ханством, угоду з яким гетьман уклав ще у лютому 1648 року [4:54] і яке активно підтримувало до цього часу козаків. Посольство в Крим було відправлене в кінці січня, і вже в лютому, як повідомляє брацлавський воєвода Адам Кисіль королю з Переяслава, Тугай-бей зі своїм загоном перебував у стані Хмельницького [15:202]. У травні 1649 року до українського війська приєднався і сам хам Іслам-Гірей ІІІ з ордою [24:162].

 Ще з листопада 1648 року Богдан Хмельницький продовжив інтенсивні переговори і з Юрієм ІІ Ракоці, князем Трансільванії. На початку 1649 року посли від Юрія ІІ Ракоці привезли проект можливого договору між Україною і Трансільванією [48:81]. В свою чергу, Богдан Хмельницький написав Юрію і його брату Сигізмунду листи, де виклав план спільного походу супроти Речі Посполитої [14:97, 98, 99, 101-103]. Переговори тривали до травня, але Трансільванія так і не наважилася виступити проти Польщі.

 Богдан Хмельницький намагався залучити до антипольського союзу і Московське царство, але останнє не наважилося виступити проти Польщі.

 Робив спроби знайти союзників у майбутній війні і уряд Речі Посполитої. Проте ні православна Московія, ні протестантські німецькі князівства та Швеція, ні мусульманська Туреччина не збиралися допомагати Польщі, в ослабленні якої вони були зацікавлені. Виняток становила лише католицька Австрія. Наприкінці квітня 1649 року імператор Фердінант ІІІ прийняв рішення надати пряму військову допомогу Польщі. Але у вирішальний момент Габсбурги не наважилися втрутитися у війну

 Ведучи активну дипломатичну гру, обидві сторони водночас посилено готувалися до бойових дій.

 Богданом Хмельницьким була проведена широка мобілізація військових сил. Пізніше гетьман згадував, що у Зборівському поході військо налічувало 360 тисяч чоловік [24:161]. Основу армії становило регулярне козацьке військо чисельністю 60-70 тисяч (на той час це було досить велике військо), решту складали селянські повстанські загони.

 Зовсім по іншому відбувалася підготовка до війни польської сторони. Насамперед слід зазначити, що польське військо відзначалося строкатістю як в організаційній структурі, так і в озброєнні.

 В кампанії 1649 року через те, що коронний гетьман Микола Потоцький і польний гетьман Мартин Калиновський ще перебували у татарському полоні, а призначені замість них регіментарі — Андрей Фірлей, Станіслав Лянцкоронський і Микола Остророг — були обложені в Збаражі, військо був змушений особисто очолити Ян ІІ Казимир.

 Якою ж була чисельність ворожих сторін під Зборовом?

 Спочатку слід зупинитись на українсько-татарській армії. Сам Хмельницький, як було вже сказано, говорив, що у поході 1649 року у нього було 360 тисяч чоловік. Важко судити про реальність цієї цифри. Адже у повстанні брало участь майже все чоловіче населення Лівобережжя, Правобережжя, Поділля і більшої частини Волині. Але частину війська гетьман залишив на Придніпрянщині, частину на чолі з Кричевським  — проти литовської армії Радзівіла. Слід також зазначити, що головний козацький табір перебував під Збаражем, а у битві під Зборовом брали участь кращі сили козацької армії і татарської орди. Основна маса повстанців залишилася під Збаражем.

 Можна відразу ж відкинути свідчення поляків про сотні тисяч українсько-татарського війська під Зборовом (в офіційній "Реляції…" — 300 тисяч козаків і 100 тисяч татар). Такою армією не те що важко було оперувати в околицях Зборова, її навіть неможливо розмістити на полях, де відбулася битва.

 П'єр Шевальє у своїй книзі наводить такі цифри — 60 тисяч татар і 80 тисяч козаків [53:102]. Але, на мою думку, і ця кількість теж є дещо перебільшеною. Маневр українсько-татарської армії був проведений надзвичайно вдало, приховано і швидко, а це практично неможливо зробити при великій чисельності війська.

 Напевно, найточніші дані про чисельність українсько-татарської армії наводить невідомий автор "Щоденника, складеного в таборі під Зборовим літа Божого 1649", який повідомляє про 40 тисяч кінних (!) козаків і більше 10 тисяч ординців [15:285]. До речі, цей щоденник — найменш тенденційний з джерел.

  Польське військо Яна ІІ Казимира, що рухалося на Збараж, збиралося дуже повільно. До основних сил, що поволі просувалися на схід, поступово приєднувалися війська магнатів і загони посполитого рушення. Загальна чисельність польських військ за різними даними сягала від 20 тисяч (П'єр Шевальє повідомляє про 15 тисяч найманців і 5 тисяч магнатських солдатів) [53:101] до 40 тисяч [6:250].

 Вийшовши 24 червня з Варшави і рухаючись на допомогу обложеним у Збаражі 13 серпня Ян ІІ Казимир з військом зупинився у таборі під Зборовом на правому березі р. Стрипа і почав готуватись до переправи [15:273-274]. В останні дні перед тим випали великі дощі, річка розлилася і позривала мости, внаслідок чого переправа військ проходила повільно і в незручних умовах [24:165].

 Богдан Хмельницький знав про рух королівської армії і очікував її. Він готувався вдарити по ній кращими силами козаків і татар.

 Відстань між Зборовим і Збаражем, де перебував козацький табір, трохи більша 40 кілометрів. Дорога проходила по височинах, була майже прямою і практично без річкових перешкод. Такий шлях кінному війську досить легко подолати за декілька годин. Тому Богдан Хмельницький вирушив на зустріч полякам лише в останній момент (отож не дивно, що напередодні польська розвідка не виявила ворожих сил).

 Вночі з 14 на 15 серпня гетьман, взявши кращі сили козаків і орди на чолі з ханом (все військо було кінне, про що свідчить "Щоденник, складений в таборі під Зборовом літа Божого 1649"), раптовим нічним рейдом вийшов на ранок під Зборів і зупинився в навколишніх лісах.

 Коли ворог почав переправлятися, Хмельницький завдав одночасного удару по польському війську з фронту (по польських частинах, що встигли переправитись) і з тилу (по польському обозу). Королівська армія виявилася розрізаною р. Стрипою на дві частини, яким було важко допомагати одна одній. В ході важких боїв поляки зазнали великих втрат, але їм вдалося побудувати укріплений табір на лівому березі р. Стрипа і закріпитися в ньому.

 Другий день битви був дуже напружений. Обидві сторони добре билися, втрати були великими. За повідомленням Г.Кунакова, поляки втратили в цей день близько 3 тисяч чоловік [6:302], козаків загинуло близько 4 тисяч, татар — 3,5 тисячі [15:247].

 Всього ж у битві, за повідомленням Г.Кунакова, загинуло близько 10 тисяч козаків і татар та приблизно 7 тисяч поляків [6:302]; за повідомленням митрополита Македонського Галактіона королівська армія втратила теж 10 тисяч [6:232]. Петро Литвинов, який в цей час перебував в козацькому таборі під Збаражем, теж пише, що поляки втратили "тысяч з семь и больши"[6:243].

 Талант полководця проявився у Богдана Хмельницького під Зборовом у повному обсязі. Насамперед гетьман добре поставив розвідку і, спираючись на місцеве населення, знав майже все про рух ворога, чим не могли похвалитися поляки. Вони дізналися про супротивника, коли той їх безпосередньо атакував. Богдан Хмельницький зумів швидко й непомітно перекинути кращі сили своєї армії й орди, розмістити їх під Зборовом і несподівано напасти на ворога. Дочекавшись, доки більша частина королівської армії переправиться, на переправі скупчаться вози, а отже поляки фактично виявилися розділеними на дві частини, що не могли реально допомагати одна одній, гетьман вдарив з тилу. Загони поляків на правому березі р. Стрипа не чекали нападу і швидко були розгромлені. Лише біля переправи підканцлер Казимир Сапега зумів ненадовго зупинити атаку татар, але невдовзі і він був розбитий. Татари могли через переправу вдарити і в тил королівському війську, що билося на лівому березі р. Стрипа, та вози, що скупчилися на переправі й роз'єднали поляків, тепер не дали змоги і ординцям переправитися через річку.

 У битві з основною частиною королівської армії Богдан Хмельницький вперше використав масовану кінну атаку татар, підсиливши її кінними загонами козаків. І якщо до цього козаки наступали в основному пішими лавами і, поки доходило до рукопашного бою, зазнавали значних втрат, то тепер завдяки новому тактичному прийому гетьману вдалося доволі швидко розбити лівий фланг польської армії і завдати їй великих втрат. На другий день козаки використали при облозі табору свою традиційну пішу тактику. Наступ вівся одночасно з кількох сторін, але лише один напрямок, де було найслабше місце в польському таборі, був основним. Сила ударів весь час зростала, і врешті-решт козаки таки б взяли табір.

 Стосовно втрат — то вони з обох сторін практично однакові. У перший день поляки втратили лише за скромними підрахунками не менше 7 тисяч чоловік; козаки і татари ж набагато менше. Другого дня — навпаки — більше втрат мала українсько-татарська армія, адже відомо, що при наступі, доки ворог організовано обороняється спочатку більше втрачає атакуюча сторона. Потрібно також врахувати, що джерела доволі докладно повідомляють втрати серед регулярних військ і шляхти, але практично мовчать про втрати серед челяді, яка активно брала участь у битві й теж мала багато убитих. Тому, можливо, що загальні втрати поляків перевищували втрати українсько-татарської армії.

 Фактично до перемоги Богдану Хмельницькому залишався лише один крок, поляки вже ледве чинили опір. Але зрадив хан — і перемога випорхнула з рук гетьмана. Разом  з нею була втрачена і надія остаточно визволити Україну з-під влади Речі Посполитої.

  

 3. Мирні переговори.

 Коли після першого дня битви становище поляків стало катастрофічним король вночі скликав раду. На ній виникли різні думки з приводу того, як врятувати ситуацію. Були пропозиції силою пробиватися на Збараж, рятувати короля. Коронний канцлер Юрій Оссолінський запропонував задобрити хана і відірвати його від союзу з козаками. Але лист до Іслам-Гірея ІІІ, на його думку, не повинен був містити приниження [15:303]. Король погодився з цим і написав ханові листа.

 16 серпня, коли становище стало катастрофічним, король написав ще одного листа хану, в якому просив негайно розпочати переговори і припинити бойові дії [15:280-281]. Іслам-Гірей ІІІ погодився і під його тиском Хмельницький був змушений зупинити наступ.

 17 серпня після переговорів до полудня був укладений договір з ханом на таких умовах:

1.      Татари мали відійти від польського війська.

2.      Поляки мали сплатити 600 тисяч золотих, з них — 100 тисяч негайно; до сплати решти заручником в орді залишався сокальський староста Денгофф.

3.      Польська сторона повинна була сплачувати щорічні поминки.

4.      Обидві сторони укладали між собою союз проти будь-якого ворога, окрім козаків.

5.      Збаразьке військо повинно бути випущене.

6.      Татари отримали право, повертаючись назад, грабувати край [15:285].

 18 серпня відбулося обговорення козацьких вимог. Польську сторону представляли коронний канцлер Юрій Оссолінський, підканцлер литовський Казимир Сапега, воєвода белзький, каштелян сандомирський, воєвода київський Адам Кисіль; козацьку — Богдан Хмельницький з осавулами. Переговори тривали від полудня до вечора. Полякам вдалося дещо урізати козацькі вимоги і врешті-решт договір був укладений [15:277].

 Аналізуючи хід переговорів, можна прийти до цікавих висновків. По-перше, поляків врятував коронний канцлер Юрій Оссолінський (хоча згодом його найбільше критикували за підписаний договір). Він, будучи дуже розумною і освіченою людиною свого часу, розумів, що хану невигідна повна перемога козаків і утворення незалежної козацької держави, і коли запропонувати Іслам-Гірею ІІІ переговори і вигідний для нього мир, то той відійде від Хмельницького. Що й блискуче згодом підтвердилось. По-друге, Ю.Оссолінським було здійснено вдалий тактичний хід — послано одночасно листи до гетьмана і до хана, що дуже легко могло посіяти недовіру між союзниками. І по-третє, якщо на полі бою сильнішими виявилися козаки і татари, то у дипломатії більшого успіху добилися поляки. Їм вдалося відкупитися від татар за рахунок України (адже ясир ординці мали брати саме  з українських земель), а також, вміло провадячи переговори, урізати навіть такі помірковані для польського становища козацькі вимоги.

  

 
 
 

0

Оставьте ответ

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *