Формування полків українського козачого війська земських ополчень та інших формувань під час французько-російської війни 1812 р.

До армії охоче йшли селяни, козаки, сподіваючись поліпшення своєї долі і запевнення їм стану вільних козаків. Року 1812 був укладений проект організації козаків із вільних селян Київської та Подільської губерній, але поміщики заміняли їх кріпаками (брали одного замість двох рекрутів). Дано було по 300 чоловіка з повіту. Уряд обіцяв по закінченні війни залишити козаків вільними. У 4-ох полках, якими командував граф де-Вітте, було 3.000 козаків. Утрати були дуже великі; у 1813 році Барклай-де-Толлі, повідомляючи про втрату 1.000 козаків, просив про поповнення. Добрали ще по ЗО козаків з повіту; ішли старі, хворі, років по 50-60, прагнучи таким способом звільнитися від кріпацтва. Але обіцянок не здійснено: 1816 року всі чотири полки переформовано на регулярні, уланські полки."Того ж 1812 року Олександер 1 наказав генерал-губернаторові Малоросійському, князеві Я. Лобанову-Ростовському, сформувати в Лівобережній Україні козацькі полки на таких основах, які були в Правобережній Україні, обіцяючи при тому, що по закінченні війни буде залишений козацький стан, постійне козацьке військо. Проект організації козаків уклав полковник М. Миклашевський, використавши плян В. Капніста.

Перспектива поновлення козацтва викликала в народі ентузіазм. Зібрано 15 полків: 6 у Чернігівській губернії та 9 у Полтавській. Замість 4.500 чоловіка, як передбачав наказ, з'явилось 18.000. Крім того, князь Кантакузін привіз 500 бозьких козаків, В. Скаржинський — ескадрон — 180 чоловіка. Все утримання: коні, зброю, обмундирування, харчі — охоче оплатило населення, сподіваючись поновлення козацтва. Однак, під час формування козаків виник конфлікт, бо Я. Лобанов-Ростовський хотів був надати полкам загальноросійський характер. Проти цього виступили аплітові поміщики: колишній міністр юстиції, Д. П. Трощинський, Полтавський губерніяльний маршал, В. Капніст, які відстояли український характер полків.

Полки зазнали великих втрат: 1815 року повернулося з 18.000 чоловіка — 12.484. Також загальних втрат на суму коло 2-ох мільйонів карбованців не відшкодовано. Але чекало ще гірше: 1816 року всі привілеї від козаків відібрано, а їх самих привернено до попереднього стану, тобто селянського. З цього приводу знову почався конфлікт: новий Малоросійський генерал-губернатор, М. Рєпнін, вимагав збереження козацького стану, але міністер внутрішніх справ, В. Кочубей, настояв на ліквідації козацтва. Про обіцянку князя Я. Лобанова-Ростовського не було вже мови."

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *